Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Приблизно 5 тисяч років.
|
|
Тобто доісторичне становлення людини, яке сформувало фундамент нашого людського буття, тривало незрівнянно довший час. Історія порівняно з доісторією – лише перша мить нового процесу. Вона подібна до тонкої оболонки над кратером вулкана.
Історія – це велике питання, яке ще не одержало свого розв’язання.
Вона може виявитися миттю, проміжною ланкою між неісторичними існуваннями людства у тому разі, якщо тонка оболонка нашої історичної основи буде скинута силою тих чи інших обставин і нам загрожує небезпека знову перетворитися на людей кам’яного віку.
Фундаментальні властивості людини, які склалися за доісторичної доби, невідворотно притаманні нашій природі, отже, по суті, ми ніколи не перестаємо бути людьми кам’яної доби.
Однак історія може стати також проривом обмежень, які навіть в образі безмежних нещасть у цілому ведуть до того, що людина здобуде нові, досі невідомі можливості.
Історія стає шляхом до надісторичного – її велич, надихаючи нас, пов’язує зі сферою, яка підноситься над історією. Таким чином, смисл та призначення історії – вивести людину поза свої межі. Однак у цьому рухові людини до трансцендентних основ буття немає шляху “в обхід” історії, він пролягає лише через історію.
Питання 2 / г.
Видатний іспанський мислитель Хосе Ортеґа-і-Ґасет (1883 – 1955) вважає філософською темою нашої доби питання: хто в суспільстві є реальним суб’єктом прийняття екзистенціальних рішень?
| Історичну дійсність витворює “чисте прагнення жити, потуга, подібна до космічних сил”, споріднена з тією силою, “що хвилює море, запліднює звіра, заквітчує дерево та розпалює жар у зорях”. Життя – це хаос, у якому людина намагається знайти орієнтири, щоб не загубитися. Однак схеми, які вона при цьому конструює, – облудні. “Ясну голову” має лише той, хто відкинув ілюзорний порядок цих схем і до кінця усвідомив, що в житті все проблематичне, що жити – значить почувати себе загубленим. Усяке життя – це боротьба й зусилля бути собою. Життя особисте чи історичне є такою річчю у всесвіті, субстанція якої – небезпека, драма. Життя – це завжди широкий репертуар можливостей, з яких людина мусить вибирати. Але водночас це “первень приреченості”, збіг обставин, який нав’язує нам певний набір “траєкторій” нашої долі, перетворючи життя на “фатальний примус користуватися свободою, вирішувати, чим ми будемо в цьому світі”. Такі обриси має не лише індивідуальне, але також і колективне буття, соціум. |