Роль кримінального закону у соціальному механізмі протидії злочинності

об’єктивний характер існування злочинності як вічного супутника людської життєдіяльності, постійне вдосконалення кримінальних практик зумовлюють потребу в функціонуванні широкомасштабного та складного механізму протидії їй.Протидія злочинності за своїм характером є правоохоронною діяльністю, яка розглядається як багатофункціональне і різноаспектне поняття, що охоплює собою практично усі сфери державної діяльності.Протидія злочинності здійснюється на загальносоціальному та спеціальному рівнях. Загальносоціальна протидія злочинності є основою спеціальної протидії. Спеціальна протидія здійснюється шляхом правового реагування на вчинення злочину та спеціально-кримінологічного запобігання новим злочинам.

Процес реагування на вчинений злочин утворює самостійну систему заходів, які застосовуються у певній послідовності. Перший комплекс таких заходів найчастіше визначають терміном „виявлення” злочину. Не заперечуючи проти цього, дисертант зауважує, що, по-перше, виявленням доцільно охоплювати і так зване розкриття злочину, тобто встановлення суб’єкта його вчинення; по-друге, виявленню підлягає не лише вчинений злочин, а й каране готування до нього та замах на його вчинення; по-третє, у сфері власне кримінальної юстиції мають залишатися лише процесуально унормовані засоби виявлення злочину.

Наступним комплексом заходів реагування на вчинення злочину є притягнення до кримінальної відповідальності суб’єкта, запідозреного в цьому. Звертається увага на те, що притягнення до кримінальної відповідальності часто ототожнюється із застосуванням цієї відповідальності. Насправді ж «притягнення» є не чим іншим як процесом збору доказів винуватості суб’єкта у вчиненні злочину.

Після притягнення суб’єкта вчинення злочинного діяння до кримінальної відповідальності органами досудового розслідування під наглядом прокурора настає черга покладання такої відповідальності судом у формі винесення обвинувального вироку або відмова від цього у формі звільнення від кримінальної відповідальності.

На цьому сфера функціонування кримінальної юстиції як діяльності, спрямованої на забезпечення справедливого рішення у кримінальній справі зусиллями органів дізнання, слідства та прокуратури, а також винесення такого рішення судом, вичерпується.

Далі розпочинається реалізація кримінальної відповідальності, або реальне буття встановлених законом та визначених обвинувальним вироком суду у конкретній справі форм цієї відповідальності, головною серед яких залишається покарання. Відносити реалізацію кримінальної відповідальності у зазначеному її розумінні до сфери кримінальної юстиції у визначеному її сенсі не доцільно. По-перше, здійснюється така реалізація в межах кримінально-виконавчих правовідносин, а певна її частина навіть може скласти зміст адміністративно-правових, трудових та інших правовідносин. По-друге, реалізація кримінальної відповідальності, визначеної обвинувальним вироком суду, який набув чинності, не потребує кримінально-процесуальної форми, яка є обов’язковою ознакою кримінальної юстиції.

Друга складова спеціальної протидії злочинним проявам силами органів кримінальної юстиції – спеціально-кримінологічне запобігання вчиненню нових злочинів – розглядається як видове, об’єднуюче явище, що ним охоплюються профілактика, попередження та припинення злочинних діянь.

Більш плідним, є підхід, що запобігання злочинам і правове реагування на їх вчинення – рівнозначні складові спеціальної протидії злочинності. Інша справа – загальносоціальна протидія злочинності, для якої запобіжна діяльність, справді, має бути пріоритетною.

Далі характеризується кожна складова спеціально-кримінологічного запобігання злочинам.Профілактика як перший засіб запобіжної діяльності являє собою нейтралізацію криміногенних передумов можливого злочину, тобто діяльність з усунення та нейтралізації його причин і умов.

Коли профілактика виявляється недостатньо ефективною, застосовується наступний запобіжний захід – попередження суб’єкта про нераціональність вчинення злочину. Її утворюють дії, що застосовуються до конкретних осіб, які вже виявили намір вчинити злочин. З точки зору кримінального права це означає, що попередженням злочину є діяльність, спрямована на зміну цього наміру.

Якщо й це не зупиняє суб’єкта і він розпочинає підготовку до вчинення злочину, застосовується третій, останній засіб запобігання злочинного діяння – припинення розпочатого злочину на стадії готування до його вчинення. Припинення залишається у сфері запобіжної діяльності за умови, що вчинене у процесі готування діяння не є кримінально караним. За готування до злочину передбачено кримінальну відповідальність. Припинення такого готування слід розцінювати вже не як засіб запобігання злочину, а як засіб правового реагування на його вчинення. Правовим реагуванням, а не запобіганням слід вважати припинення злочину і на стадії замаху на його вчинення, адже замах визнається кримінально караним діянням.

При цьому в процесі провадження у конкретній кримінальній справі, на переконання дисертанта, здійснюються два види запобіжної діяльності. Перший – запобігання новим злочинам з боку особи, яка притягується до кримінальної відповідальності за вже вчинений злочин, тобто запобігання злочинного рецидиву (спеціальна превенція). Другий – запобігання можливим злочинам з боку інших осіб, причому як учасників кримінального провадження у справі (свідки, потерпілі та ін.), так і тих, хто не має до неї жодного відношення, але якимось чином дізнався про обставини справи (загальна превенція).

кримінальна юстиція посідає визначне місце в системі протидії злочинності як особливий інститут спеціальної протидії злочинності та реалізації антикримінальної політики української держави.

оскільки поняття «кримінальна юстиція» поки що не стало загальновизнаним у професійному середовищі та серед широкого загалу, вона часто ототожнюється з діючою системою правоохоронних органів. Насправді, кримінальна юстиція за своїм змістом постає більш вузьким поняттям порівняно із системою діючих правоохоронних органів. Органи кримінальної юстиції виконують публічну державну функцію спеціальної протидії злочинності винятково у межах кримінально-процесуальної форми, на відміну від інших органів, які протидіють злочинності організаційними, оперативно-розшуковими, адміністративними та іншими засобами.

Таким чином, органи кримінальної юстиції, здійснюючи провадження у кримінальних справах, забезпечують належний правопорядок у суспільстві, а відтак – і реалізацію прав та свобод людини. Досягнення першої мети сприймається як протидія злочинності, другої – як правоохоронна діяльність.

61. Законодавство України з протидії злочинності: загальна характеристика.