Поверхня

Панорама поверхні

У зоні зйомки «Венери-15, − 16» було виявлено близько 150 ударних кратерів діаметром від 8 до 140 км. Знаючи, хоча і дуже приблизно, частоту зіткнень з Венерою астероїдів і комет, по кількості кратерів на одиниці площі поверхні можна було, теж дуже приблизно, оцінити середній вік геологічних утворень у зоні зйомки. Він був визначений у 0.5-1 млрд. років. Це відрізняє Венеру від Землі, де 2/3 твердої поверхні займає дно океанів з віком осаду на базальтових підстилках, молодшим за 100—200 млн. років. Великий вік поверхні говорить про дуже низьку інтенсивність змін різних форм рельєфу вітровою чи акумуляційною ерозією, хімічним вивітрюванням й іншими поверхневими факторами.

І рівнини, і тесери розсікаються протяжними (тисячі кілометрів), складно побудованими жолобами, утвореними роями тектонічних розламів. По топографії і морфології вони схожі на так називані рифтові зони Землі і, видно, мають ту ж природу.

Вулкан

Hа поверхні рівнин планети в ряді місць, зафіксованих на знімках «Магеллана» виявлені загадкові «русла» довжиною від сотень до декількох тисяч кілометрів і шириною від 2-3 до 10-15 км. Вони мають типові ознаки долин, прорізаних плином якоїсь рідини, — меандровидні звивини, розбіжність і сходження окремих «проток», а іноді — щось схоже на дельти. На початку самого довгого русла, названого долиною Балтис, довжиною близько 7000 км при дуже помірній (2-3 км) ширині знаходиться вулкан поперечником близько 100 км. Морфологія його — типова для базальтових вулканів.

Залишається загадкою, яка рідина прорізала ці русла. Простіше всего було б вважати, що вони — результат термічної ерозії поточним потоком базальтової лави. Але розрахунки показують, що у потоку базальтової лави не вистачить запасу тепла на шлях довжиною 7000 км. Імовірніше всього це, наприклад, сильно перегріті коматитові чи лави ще більш екзотичні рідини на зразок розплавленої сірки чи карбонатів розплавленої сірки.

Відкриті в ході зйомки «Венери-15, − 16» кільцеві структури вінців на знімках «Магеллана» визначили істотні деталі їхньої будови. Кільцеве обрамлення цих структур, звичайно поперечником від 150 до 1000 км, складалося із систем густої чи розрідженої тріщинуватості широких чи вузьких гряд із загальним концентричним чи радіально-концентричним малюнком. Частина цих структурних елементів молодша за вік навколишніх рівнин, частина — древніша, що говорить про багатоактний характер утворення вінців. Явні аналоги вінців Венери на інших планетних тілах земної групи не відомі. Hа знятих «Магелланом» 98 % поверхні планети удалося знайти близько 930 ударних кратерів діаметром від 2 до 280 км. Hа його знімках удалося побачити деякі несподівані сторони процесу утворення ударних кратерів в умовах Венери.

Виявилося що в багатьох кратерів частина викидів веде себе як плинна субстанція, утворює спрямовані звичайно в одну сторону від кратера великі потоки довжиною в десятки кілометрів, а іноді й більше. Hеясно, що це тече — перегрітий ударом базальт чи розплав суспензії тонкообломочної твердої речовини і крапельок розплаву, зважених в густому (65 кг/м³) газі приповерхневої атмосфери.

Важливою властивістю популяції венеріанських ударних кратерів є характер їхнього розподілу по поверхні, нічим не відмінний від випадкового, а також те, що значна більшість кратерів явно не затоплена лавами з навколишніх рівнин, не порушена околишніми тектонічними деформаціями, а виглядає накладеною як на рівнини, так і на тесери. Це може означати, що велика частина спостережуваних вулканічних і тектонічних рельєфів поверхні Венери сформувалася до початку нагромадження кратерної популяції, за порівняно короткий проміжок часу, який віддалений від нинішнього дня на 300—500 млн. років. Але одночасно це значить, що вулканічні і тектонічні утворення, на які накладені кратери, сформувалися дуже швидко. Час утворення повинен бути набагато меншим за 300—500 млн. років, тому що в протилежному випадку кількість кратерів на древніших і молодших ділянках помітно розрізнялася б і розподіл їхній по площі не був би випадковим.