Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Розгортання боїв на Правобережній Україні
|
|
| У січні 1944р. німецьким військам вдалося втримати великий виступ у районі Корсунь-Шевченківського, де оборонялося сильне угруповання. 25 січня війська 1-го і 2-го Українських фронтів почали операцію з метою оточення німецьких військ. Незважаючи на сильний опір, 28 січня радянські війська замкнули кільце оточення. В ньому опинилося понад 10 дивізій, усього близько 80 тис.чоловік, багато гармат, мінометів, танків. Німці, намагаючись за будь-яку ціну вирватись з оточення, вели бої на його зовнішньому фронті. Коли 8 лютого німецьке командування відхилило ультиматум про капітуляцію, Червона армія почала розгром цього угруповання. 17 лютого 1944р. воно перестало існувати. Німці втратили 55 тис.солдатів і офіцерів, а понад 18 тис.потрапили в полон. Війська 1-го Українського фронту провели Луцько-Рівненську операцію і 2 лютого 1944р. визволили від німців Луцьк і Рівне. Успішне здійснення цієї операції дало можливість у березні визволити від противника Вінницю і Проскурів (нині Хмельницький). Водночас війська 2-го Українського фронту форсували Дністер і вийшли у березні 1944р. на державний кордон з Румунією. Бойові дії було перенесено на територію цієї союзниці Німеччини. Війська 3-го і 4-го Українських фронтів у березні 1944р. визволили Херсон і Миколаїв, а 10 квітня штурмом взяли Одесу. З виходом радянських військ до Одеси створилися умови для розгрому кримського угруповання німців, Крим утримувала 17-та німецька армія, яка налічувала майже 200 тис.чоловік. 8 квітня війська 4-го Українського фронту й Окремої Приморської армії перейшли в наступ і 13 квітня здобули Сімферополь. 9 травня 1944р. визволено Севастополь. Через кілька днів весь Крим був очищений від ворога. Нових успіхів Червона армія досягла під час літнього наступу. У липні почався наступ на Львівському напрямі. Радянські війська оточили й розбили під Бродами вісім німецьких дивізій чисельністю близько 60 тис.чоловік. Серед них були 10 тис.бійців дивізії " Галичина", що мали нещастя отримати хрещення вогнем за цих катастрофічних обставин. Десь пяти тисячам удалося вирватися з оточення, але понад 3 тис.було вбито, поранено й захоплено в полон. За підрахунками, 2 тис.уникли полону, й пізніше багато з них приєдналися до УПА. Після цієї перемоги радянські війська швидко зайняли Галичину: 27 липня 1944р. був визволений Львів, а в серпні - Дрогобич, Самбір і Борислав. Останній населений пункт УРСР у її довоєнних межах - село Лавочне Дрогобицької області - визволили від гітлерівців 8 жовтня 1944р. У ході Карпатсько-Ужгородської операції 27 жовтня ворога вибито з Ужгорода, а наступного дня з рештинаселених пунктів Закарпаття. 28 жовтня щороку відзначається як День визволення України. Майже два роки тривала битва за визволення України, що складалася з серії операцій та кампаній. Червона армія була вже далеко не такою, як у 1941-1942рр. І все ж, успіхи Червоної армії були досягнуті ціною нечувано великих людських втрат. Прагнення прислужитися Сталіну, виглядати несхитними і твердими в його очах, заробити нагороду, а також догматичне мишлення спонукало багатьох воєначальників не шкодувати живої сили. Це проявлялося і під час боїв на території України. " Гарматне м’ясо" часто по-злочинному кидали проти добре укріплених позицій противника без ретельної підготовки, прикриття з повітря, навіть без танкової підтримки. Тим часом ворог відчайдушно оборонявся, часто переходив у контрнаступ. Наслідком були незліченні людські втрати. Тільки в операціях на території Західної України у боях проти ворога загинуло в 1944р. 527 тис.воїнів. |
Ко́ рсунь-Шевче́ нківська наступа́ льна опера́ ція (з німецького боку називалась Черкаський котел; 24 січня — 17 лютого 1944 р.) — частина стратегічного наступу військ 1-го (генерал армії Микола Ватутін) і 2-го (генерал армії Іван Конєв) Українських фронтів із метою оточення та знищення угрупування противника на Корсунь-Шевченківському виступі.
Початок операції проходив у взаємних атаках, поки війська обох Українських фронтів не завершили оточення ворога, з'єднавшись 28 січня у м. Звенигородці. Спроби військ Вермахту розблокувати оточене угрупування були невдалими, втім спроба оточенців прорвати фронт виявилася вдалою — 30 тисяч німецьких солдат та офіцерів змогли прорвати радянський фронт. 17 лютого оточене угрупування було ліквідоване. Противник втратив 41, 2 тисяч убитими, 15 тисяч полоненими, велику кількість бойової техніки.
Через наявність великих сил ворога (9 піхотних дивізій, танкова дивізія СС «Вікінг», моторизована бригада СС «Валлонія», артилерійські, інженерні та інші частини), розгалужену мережу оборони, завдання по розгрому Корсунь-Шевченківського угруповання було досить складним.
За спогадами Манштейна, в оточення потрапили два німецьких армійських корпуси під командуванням Штеммермана і Ліба, особовий склад яких налічував перед оточенням біля 54 тисяч осіб, причому частина тилових служб уникла оточення.[3]
[ред. • ред. код]
Операція розпочалася у ніч на 25 січня[4] 1944 року. З рубежу на річці Сухий Ташлик перейшли в наступ передові батальйони 4-ї гвардійської армії генерал-майора О. І. Рижова і 53-ї армії генерал-лейтенанта І. В. Галаніна 2-го Українського фронту.
Вранці 25 січня 1944 року перейшли в наступ головні сили радянських військ. Їм вдалося прорвати оборону німецьких військ на відрізку Вербівка, Калинівка, Баландине, Красносілка і розпочати переслідування німецьких військ, що відступали.
Німецькі війська стійко оборонялись, проте під ударами частин Червоної Армії змушені були відступати.
Напередодні битви командування 2-го Українського фронту терміново перекинуло з району Кіровограда на ділянку головного удару 5-ту гвардійську танкову армію під командуванням генерал-полковника П. О. Ротмістрова.
В результаті спільних дій піхоти, артилерії і танків 25 січня 1944 року була прорвана головна лінія оборони німецьких військ. В районі села Бурти в прорив були введені з'єднання 5-ї гвардійської танкової армії.
Частини 20-го і 29-го танкових корпусів, прорвавши другу лінію оборони, почали рейд по німецьких військ тилах в напрямку на Шполу — Звенигородку, щоб зустрітися з військами 1-го Українського фронту і замкнути кільце оточення.
Оточення[ред. • ред. код]
27 січня радянськими військами була зайнята Шпола. Зосередивши тут головні сили і заправивши машини, корпус продовжував наступ силами 8-ї і 80-ї танкових бригад. 28 січня 1944 року ці бригади зустрілися з частинами 6-ї танкової армії 1-го Українського фронту в Звенигородці. Різними підрозділами радянських військ було створено зовнішнє і внутрішнє кільця оточення. Утворився відомий Корсунь-Шевченківський «котел». Оточені війська Вермахту у Корсуні були приречені на поразку. Щоб уникнути зайвих жертв з обох сторін, 8 лютого 1944 року радянське командування через парламентарів на чолі з генералом М.І Савєльєвим[5] подало німецьким військам ультиматум з пропозицією припинити опір. Командування оточених військ Вермахту, виконуючи наказ Гітлера триматися за будь-яку ціну і сподіваючись на обіцяну допомогу, відхилило ультиматум. На звільнення оточених військ німецьке командування перекинуло більшість танкових дивізій Групи армій «Південь» і їм вдалося майже прорвати кільце оточення, наблизившись в районі хутора Жовтень (на півночі Лисянки) до оточених на відстань близько 6 км.
Прориву оточених німецьких військ намагалась завадити разом з іншими частинами і з'єднаннями 202-га стрілецька дивізія, яка за особливі заслуги в цій операції одержала найменування «Корсунська». Після відхилення ультиматуму 9 лютого 1944 року Червона Армія розпочала генеральну атаку оточених дивізій противника, які водночас стягувались на південний захід кільця оточення, тому радянські підрозділи швидко просувались вперед. Зокрема, 9 лютого 1944 року було зайнято Городище і частини 52-ї армії розгорнули наступ на Корсунь. З північного сходу лівим берегом Росі разом з частинами 294-ї стрілецької дивізії 52-ї армії на Корсунь наступали частини 206-ї стрілецької дивізії 27-ї армії. 14 лютого 1944 року полки цих дивізій оволоділи головним опорним пунктом німецьких військ — Корсунем, захопивши при цьому 18 транспортних літаків, 5 танків, 6 складів з боєприпасами і продовольством.
Завершення і німецький прорив[ред. • ред. код]
В ніч з 16 на 17 лютого 1944 року німецькі війська під прикриттям хуртовини рушили в напрямку Лисянки, яка нещодавно була зайнята німецькими військами, що намагались розірвати кільце оточення. Завадити їм мали з'єднання 52-ї, 27-ї і 4-ї гвардійських армій, 5-ї гвардійської, 6-ї і 2-ї танкових армій, 5-го гвардійського кавалерійського корпусу та інших радянських з'єднань і частин. Німецькі частини, які йшли на прорив, ухиляючись від радянського вогню, вийшли східніше Лисянки, на південь від позицій деблокуючих сил, до річки Гнилий Тікич, де не було ні мостів, ні захопленого плацдарму. З великими труднощами німці спорудили переправу. До 16 години 17 лютого вони таки вийшли до Лисянки. Незважаючи на складні умови прориву, за спогадами очевидців, найбільших втрат німецькі війська зазнали якраз під час форсування річки Гнилий Тікич. З близько 45 тисяч німецьких вояків, що почали прорив з «котла», 36 262 успішно пробилися до своїх. Але всю важку зброю і спорядження було знищено чи залишено. Частини прикриття, успішно виконавши завдання, досягли позицій 3-го танкового корпусу в ніч на 17 лютого 1944 року. Командувач німецьких сил генерал В.Штеммерман при прориві слідував з ар'єргардом, особисто очолив офіцерську роту, складену з управління корпусу, і загинув в бою. Командир дивізії СС «Вікінг» Г.Гілле за цей прорив отримав «Залізний хрест» з рук Гітлера.
Результати[ред. • ред. код]
Під час Корсунь-Шевченківської битви в кільці оточення було знищено 41 200 і взято в полон понад 15 тисяч солдатів і офіцерів Вермахту, знищено 430 літаків, 155 танків, 376 гармат, 59 самохідних гармат, 269 мінометів, 900 кулеметів, захоплено такі трофеї: 41 літак, 116 танків, 32 бронемашини, 618 гармат, 51 самохідну гармату, 267 мінометів, 789 кулеметів, 85 бронетранспортерів, 10 000 автомашин, 7 паровозів, 415 цистерн, 127 тягачів, 4 000 возів із військовими вантажами, 6 418 коней, 64 склади з боєприпасами та військовим майном.
На зовнішньому фронті оточення ворог втратив 27 000 солдатів і офіцерів убитими і пораненими. Було знищено 329 літаків, 827 танків, 1 638 автомашин, 446 гармат. Захоплено такі трофеї: 115 танків, 270 гармат, 1 850 автомашин, 50 бронетранспортерів і бронемашин, 10 штабних автобусів та багато іншої зброї і бойової техніки[6].
Ця історична перемога в Корсунь-Шевченківській битві дісталася Червоній армії теж коштом великих утрат у бойовій техніці і живій силі. Визволили Рівне і Луцьк. Загинуло 770 тис. людей, переважно українців. Тисячі солдатів і офіцерів були нагороджені орденами і медалями. Близько ста воїнів удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
За успіх під час боїв генерал армії І.Конєв 20 лютого був нагороджений званням Маршала Радянського Союзу.
4. Визволення західних областей України, Криму та Закарпаття.