Розділ 3.1 Реалізація радянської політики в подільському селі

Надумкудослідників, головноюпричиноюголодомору 1932-1933 роківєполітикаМоскви, направленанапідривтапридушенняукраїнськихнаціональнихсил.УкраїнськідослідникиВ. ДаниленкоіП. Бондарчуквважаютьнадмірнізаготівлі (афактичновилучення) зернауселянпрямоюпричиноюголодомору. Дослідникизазначають. щонаціонально-культурнийрозвитокУкраїнизачасівукраїнізаціївикликавглибокезанепокоєнняуМоскві, яка бояласьдецентралізаціїсуспільногожиттяСРСР, по-перше, могутнімкаталізаторомукраїнізації" вмістівиявилосьсело, якебулобазоюукраїнізації"...По-друге, у 20-тірокивідбуваласьчіткадиференціаціяміждвома національнимикультурами - архаїчноюімодерною. Дляпершоїбулохарактерним...існування разомзколоніальноюструктурою. Інша - модернаідинамічна - буланетерпимадоколоніальних структурінамагаласяїхзнищити, Однієюзознак такоїнаціональноїкультурибулогасло ХвильовогогетьвідМоскви". В. ДаниленкоіП. Бондарчуктакожнаголошуютьнанеобхідності розглядатибільшглибокіпричиниорганізованогобільшовизмомголодомору. Сталіннаголошував натому, щобезселянськоїарміїнебуваєінеможебутисильногонаціональногорухуіщо національнепитанняєпитаннямселянським. Тобтонаціональнатаселянськаполітикабільшовиків евзаємопов'язаними - ударпоселянствубувлишеоднієюзіскладовихполітикинаступуна українськийнаціональнийрух.

Такимчином, цілкомслушнимєзауваженняДж. Мейса, щоможназрозумітиполітикутапроцесилишевконтекстісукупності (тотальності) їхніхвзаємовідносин, вконтекстіпроектусуцільної трансформаціїсуспільствапідпроводомрежиму, якийфанатичноувірував, щовін (ітількивін) володієнауковими" формуламистворенняутопії".

Наосновіцієїдумкимимаємозвернутиувагусаменапершоджерелакомуністичноїідеології. Вжеу «маніфестікомуністичноїпартії» МарксатаЕнгельсаможназнайтидеякіпоясненняголодомору 1932-1933рр. У„Маніфесті" написано, щоселяни,, нереволюційні, аконсервативні. Навітьбільше, вониреакційні: вонипрагнутьповернутиназадколесоісторії", Вжетутмибачимовороже ставленнятворцівкомуністичноїідеологіїдоселянства, якенебулосхильнимдоідеї, що заперечувалаприватнувласність, втойчасколидляселянинасвояземлябуланайціннішим засобоміснування. Тобтоу„ світломукомуністичномумайбутньому " основоположникимарксизму невиділялимісцяселянамяк традиційномукласу.

РозглядаючиситуаціювласневРадянськійРосіїпісля 1917 року, мизнаходимопередумови більшовицькоготерорупротисела. Післязахопленнявладибільшовикипочалибудуватиідеальнесуспільствоувідсталійаграрнійкраїні, десучаснийсектор економікибувнезначним. ІснуючатодіуРосіїпромисловістьнемоглазабезпечитимодернізацію, тобтоперехідсільськогогосподарстванановийтехнологічнийіорганізаційнийрівень індустріальногогосподарства. Більшовикизробилиспробумодернізаціїсільськогогосподарстване еволюційним, априскореним, сутополітичнимшляхом - впровадженнямкомунякновогоспособу організаціїсільськогосподарськоговиробництва. Алевбільшостісвоїйселянствонетількине підтрималоцюспробубільшовиків, алейвиступилопротирадянськоївладизізброєюзруках. Шляхомпоступок (відмінакомуніпродрозкладки) татероруопірселавдалосязламати. Увсіх партійнихдіячівсклалосятвердепереконаннявтому, щоселянство (якізазначалиМарксз Енгельсом) являєтьсянереволюційнимкласом, апотенційнимворогомрадянськоївладичисельнимтадоситьжорстоким, щопродемонструвалиподіїгромадянськоївійни.Процещев квітні 1917 рокупопереджавбільшовицькекерівництвоЛенін: „Неможнапролетарськійпартії покладатитепернадіїнаспільністьінтересівзселянством".

Теоретичнобільшовикимализмогуповільноздійснюватимодернізаціюселашляхомйого технологічноїмодернізаціїіпоступовогоперетворенняселянваграрнихробітниківіндустріального тилу. Цепотребуваловеликихкапіталовкладеньусільськегосподарствоічасудля„комуністичного перевиховання" селянства. ЯкзазначилаЄ. Шаталіна, „вольовіідеолого-політичні, урядово-партійнірішеннявладизгідноздоктринерськимипрограмамийшливрозрізіззакономірностями об’єктивногопроцесусоціально-економічногозбалансованогорозвиткувсіхгалузейнародного господарства". Поступовий, еволюційнийваріантрозвиткуунеможливлювавсямесіанським характероммарксизмувзагаліійогоросійськоговаріантузокрема. Метоюбільшовиківбулоне будівництвокомунізму„уокремовзятійкраїні", асвітовареволюція. Ленінтвердив, щопролетаріат, якийперемігуоднійкраїні, повинен„ повстати... протикапіталістичногосвіту, залучаючидосебе пригніченікласиіншихкраїн... виступаючиуразінеобхідностінавітьзвоєнноюсилоюпроти експлуататорськихкласівтаїхніхдержав", Сталін, продовжуючидумкувождяпролетаріату, вбачав значенняЖовтневоїреволюціївтому, що„ вонаскладаєпершийетапсвітовоїреволюціїта могутнюбазуїїподальшогорозгортання". ДестабілізаціяекономікитаполітичноголадуСШАі західноєвропейськихкраїнвнаслідоккризиперевиробництватасвітовоїдепресії 1929-1933 рр. спонукалаСталінаприскорититемпипідготовкидодругогоетапусвітовоїреволюції. В 1929 роцінапленуміЦКВКП(б) буловирішеноприскорити„ будь-якоюціною" розвитокмашинобудуваннятаіншихгалузейважкоїпромисловості. Iвтомужроцібулоприйнято курснафорсовануколективізацію, босільськегосподарствобулоневзмозізабезпечитиміста навітьнеобхідниммінімумомпродовольства - з 1928 рокувмістахбуловпровадженохлібні картки.Сталінописувавцюситуаціютак. „Основанашиххлібнихтруднощівполягаєвтому, що зріствиробництватоварногохлібаідевнасповільніше, ніжзрістпотребухлібі... Виробництво товарногохлібаростестрашенноповільнимитемпом". ПричиноюцихтруднощівСталінвважавте, щовскладінародногогосподарстваєелементи, „щонепіддаютьсяпокищоплануванню. є, нарешті. ворожінамкласи, якінеможнаподолативиключнопростимдержплановським плануванням".

Надумкубільшовицькогокерівництва, основнимекономічнимзавданнямколективізаціїбуло забезпеченняпромисловихцентрівнеобхідноюсільськогосподарськоюпродукцієютасировиною. а такожробочоюсилоюзсела. Політичнимжезавданнямбуланегайналіквідація„ ворожихкласів^: '. Навітьзаоптимальнихумовзамінаоднихформорганізаціївиробництва (індивідуальних) принциповоіншими (колективними) призводитьдотимчасовоїдезорганізаціїданогосектору економіки. В Радянському ж Союзі така зміна не була забезпечена ні технологічними поставками нової техніки, ніідеологічно- ефективноюпропагандоюперевагколективнихформвиробництва Крімтого, становищепогіршувалосятим. щотемпипереходубулиприскореними. Єдине. що більшовикизробилиналежнимчином, булаполітичнапідготовкадоколективізації. Шляхом репресій, виселеннятазнищення..куркулі" та..підкуркульники" булиліквідованіякклас.Таким чиномбулоліквідованоможливихнайактивнішихорганізаторівопоруколективізації. Якзазначав

М. Івницький, „ ліквідація„ куркульства" яккласу, врезультатіякоїнайбільшдієздатнийіпрацелюбний прошарокселянствабулоекспропрійованоізначнуйогочастинудепортовано, призвеладо падіннясільськогосподарськоговиробництва". Алеосновноюпричиноюпадіння сільськогосподарськоговиробництваукраїнськідослідникивважаютьнездатністьколгоспів організуватиефективневиробництво, щозазначивС. Кульчицькійусвоїйстатті„ Кризаколгоспноголаду".

Більшовицькекерівництвонебачило (абонебажалобачити) об'єктивнихпередумовпродовольчоїкризи, розцінюючинеефективнуроботуколгоспівякрезультатсаботажуселян, Крімцього. Сталінубуловідомопронищенняреманенту. худобисамимиселянами, „якінебажаливіддаватисвоєдобро, нажитеважкоюпрацею". О.ДБойкоповідомляє, що„ заперіод 1929-1932 рр. ВУкраїніпоголов’явеликоїрогатоїхудобискоротилосяна 41%, коней - на 33, 3%, свиней - на 62, 3%_; овець на 74%. РічнийваловийзбірзерновихкультурвСРСР 1933 і 1934 рр. Становив 680млнц (найнижчіпоказники післяголодного 1921 р.)". Цесприймалосябільшовикамиякборотьбаселянствапротирадянської влади. С. Кульчицькийзазначає, що„ опірселянствавідбувавсяврізнихформах. Цейопірбув абсолютнонеорганізованим, алейогосилаполягалавмасовості". 3 оглядунацеСталінвирішив зробитикрокназад. 2 березня 1930 рокубулоопублікованойогостаттю«Запамороченнявід успіхів» деу„ перегинах" упроцесіколективізаціївінзвинувативвладунамісцях. Зразупісляцієї публікаціїпочавсямасовийвихідселянзколгоспів, щоправдаселян„ випускалинаволю" без худоби, реманенту, їмвиділялисялишегіршіземлі, втойчасколиколгоспникималипевніпільги, алевжевосени 1930 рокууколгоспахзалишилосяменшетретиниселянськихдворів. Увересні 1930 рокувийшладиректива, уякійЦКВКП(б) наказувавзавершитиколективізацію вирішальнихсільськогосподарськихрайонівпротягом 1931 року. Цеозначалоприскорення колективізаціїнаУкраїні. якузавждивважаливсесоюзною„ житницею". Тількипротягом 1930 року булодепортованоблизько 75 тисячселянськихродин. Зарокисуцільноїколективізаціїбуло експропрійованопонад 200 тисячселянськихгосподарств, Хочау 1930 роцівжебулопроведено кампаніюпроти..куркулів", нагрудневомупленуміЦККП(б)Убуловирішенопровестиповторний „нещаднийнаступнаглитаяповсьомуфронту". Алецейнаступ, засловамиС. Кульчицького. не обов'язковоозначаврозкуркулення. Рекомендувалосянаступатинаньогохлібозаготівлямиі... посиленнямоподаткування. Наступалинатих, хтонедававзгодинаколективізацію. Самеїх оголошуваликуркулями".

НаУкраїнібільшовикивживалиособливожорстокихзасобівдляпридушенняопоруселянства колективізації. Нацебулодекількапричин. По-перше, Українабуладужеважливим сільськогосподарськимрегіоном - „ житницею" СРСР. Зривколективізаціївукраїнськомуселі означавбизагостренняпродовольчоїкризи_; яказ'явиласяраніше - післяпереходудоколективних формвиробництва, атакожвтратуМосквоюконтролюнадстратегічноважливимрегіоном.Це, в своючергу, означалобзривприскореноїіндустріалізації_: чогобільшовикидопуститинемогли. По-друге, більшовицькікерівникималидосвідгромадянськоївійни, колиукраїнськеселопроявило здатністьдосамоорганізаціїзметоюопору. Тепер, колимасиселянбулиневдоволені колективізацією, репресіямитависеленнями, вонимоглизновупіднятисязізброєюврукахнаборотьбузрадянською владою. чомубільшовикипрагнулизапобігтишляхомповторнихрепресій, надмірних хлібозаготівельтаіншихзасобів. По-третє, Українабулапограничноюзоноюімалабстати плацдармомрозгортаннядругогоетапусвітовоїреволюції, 3 оглядунацеМосквапрагнула придушитивсілякийрухопорунаційтериторії, поставитиУкраїнупідповнийконтрольукраїнське селоявлялособоюбазу, якапостійнопороджуваланаціоналістичнінастрої. Внаслідокпритоку колишньогосільськогонаселеннядопромисловихцентрів. націоналістичнінастроїмоглив перспективіпоширитисяісередміськогонаселення. Такимчином, відуспішноїсуцільної колективізаціїУкраїнизалежаловирішенняпродовольчої тасировинноїкризи, насичення промисловихцентрівробочоюсилоюзселатапридушеннянаціональногорухувукраїнському селі. Дляцьогобільшовикинезастосувалисвоїзвичайнізасоби (розстріли, каральніекспедиції), томущобоялисямасовогозбройногоопору. Ю. I. Шаповалпише, що„ влададобрепам'ятала масштабиселянськогоспротивувУкраїніу 1930-1931 р.р. колипроти„ великогоперелому" воювалицілимиселами, бохтожвіддаєзаробленепростотак".Увересні 1932 рокуСталінписав доКагановича: „ ЯкщоневізьмемсятепержезавиправленняположеннянаУкраїні, Україну можемовтратити... ПоставитисобізаметуперетворитиУкраїнуунайкоротшийстрокнасправжню фортецюСРСР...". IМосквавирішилазастосуватитерорголодом.Якщопродовольчакризав СРСРмалаоб'єктивніпередумови, тоголодоморнаУкраїні 1932-1933 рокахбувштучним, організованимМосквоюзметоюупокоренняукраїнськогосела.

АналізпостановЦККП(б)УтаЦКВКП(б), законодавчихактівРНКУСРРтаСРСРза1929-1933 роки даютьнамможливістьстверджувати, щоголодомор 1932-1933 роківбуввлаштований більшовикамиштучнозметоюупокоренняселянства,, проведеннясуцільноїколективізації українськогоселатапридушенняукраїнськихнаціональнихсил. В. I. Марочкопише, що „збереглосячималодокументівполітбюроЦККП(б)У, радянськогоуряду... якіможназважати такими, щопідтверджуютьспрямованутаобґрунтовануполітикусамогогеноцидувусіхйого проявах: масовевинищенняетнонаціональних тарелігійнихгрупнаселеннявУкраїні. депортація закласовимитанаціональнимиознаками, навмиснезастосуваннярепресійпротиукраїнцівта іншихнаціональностей, ліквідаціяінтелігенції, штучнепереселенняпредставниківіншихнаційз Росіїдоукраїнськогоселатощо".

20 листопада 1932 рокуурядУСРРвидавпостанову„ Прозаходипосиленняхлібозаготівлі", виконанняякоїпризвелодопозбавленняукраїнськихселянпродовольстваі, якслідствозцьогодо масовогоголодомору. 21 листопадаРаднаркомУСРРпровадивподвійнеоподаткуваннятакзваних „ індусів" - індивідуальнихселянськихгосподарств. Цесвідчитьпронавмиснеісвідоместворення умовдлявиникненняголодоморунаУкраїні, томущоіурядуУСРР, іурядуСРСРбуловідомопро ситуаціюнаселіібільшовицькікерівникиусвідомлювалинаслідкисвоїхпостановтарозпоряджень. Функціїстатистиків таінформаторіввиконувалиорганиДПУ, якінадавалиоб'єктивніданіпро масштабитахарактерсоціальноїкатастрофинаселі. Виходячизцього, мимаємовсіпідстави визнатинеприйнятноюверсіюпроте, щоголодоморбувслідствомпомилок. прорахунківабо недбальстварадянськогокерівництва. ВлистідоШолоховаСталінписав, що„ хлібороби... проводили... саботажінепротибулизалишитиробітників, ЧервонуАрміюбезхліба. Тойфактщо саботажбузтихимтаззовніневинний (безкрові), - цейфактнеміняєітого, щоповажніхлібороби вели„ тихувійну" зРадянськоювладою. Війнуназмор, дорогийтоваришШолохов". Цепоказує відношеннярадянськогокерівництвадоселянства, колиневиконаннянимзавищених планів хлібозаготівельсприймалосяякоб'явленнявійни, саботаж.

Упостанові „ Прозаходипосиленняхлібозаготівлі" зазначалосящопотрібно„ припинитивидачу будь-якихнатуральнихавансівповсіхколгоспах, щонезадовільновиконуютьплани хлібозаготівель". Тіколгоспи, яківжевидалинатураванси, повиннібулиорганізуватиповернення селянаминазад«незаконнорозданогохліба». Тобтобільшовикипозбавляликолгоспниківхліба, а тих, хтонепішовдоколгоспу, обкладаливеличезнимиподатками. Торгівлюзерномбуло заборонено, зернофактичновилучалосязсімейногоужитку. 6 грудня 1932 рокуРаднаркомУСРР разомзЦККП(б)Увидалипостанову„ Прозанесенняначорнудошкусіл, якізлісносаботують хлібозаготівлі". Додеякихукраїнськихсілурядомбулозастосованоособливізаходи:

1.Товаропостачанняприпинялося, усілякаторгівлязаборонялася, атоваризкрамниць вивозилися.

2.Всілякекредитуванняприпинялося, стягненнярізноманітнихфінансовихзобов'язань проводилосядостроково.

3.Кооперативнийтадержавнийапарат„ очищувався" від„ ворожих" та„ контрреволюційних" елементів.

20 січня 1933 рокусоюзнийурядзапровадивпрактику„ твердихзавдань" дляодноосібних господарств. Невиконанняїхпризводилодозастосуваннярепресивно-каральнихзаходів, а виконанняфактичнопризводилоголоднусмертьусієїродини. Крімцього, існувала загальнодержавнаустановка - невидаватиселянамтрудодні, якіневиконалиплану хлібозаготівель, основнихзерновихкультурзавиробленінимитрудодні. Післяприпинення продовольчогопостачаннямайжеутретинурегіонівУкраїни, позбавленняселянвинагородиза працютазапровадження„ чорнихдошок" означалисмертнийвирокселянству. ЦККП(б)Утаголова урядуВ. Чубарзналипроголоднаселі, малидокладнуінформацію, але, являючисьоднимиз організаторівгеноциду, незробилинічогодляполегшенняжиттяселян. Більшетого, хлібозаготівлі супроводжувалисярепресіямипроти„ саботажників": селян, членівправліньколгоспів, уповноваженихтавсіхінших. РепресіїпосилилисяпісляпостановиЦВКтаРНКСРСР„ Проохорону майнадержавнихпідприємств, колгоспівтакоопераційIзміцненнягромадської (соціалістичної) власності" від 7 серпня 1932 року. Закрадіжкуколгоспногомайнадавали 10 роківтаборівз конфіскацієюмайна, абопросторозстрілювали. В. Марочкоповідомляє, що тільки,, усічні 1933 рокуу 182 районахУСРРзасудилизанесдачухліба 1309 осіб, арепресіїнабулипланового характерутасвоєрідногозмаганняміжрайонами: хтобільшезнищить„ саботажників" В. М. Кривонісзазначає, що„ органиюстиціїнепроводилислідства, небралидоувагиекономічної спроможностіселянськихгосподарств, покладалисянаспискисільськихрад...". Наркомюст та генеральнийпрокурорреспублікипідтримувалитерордержавнихструктурівлистопаді 1932 року видалинаказ, вякомузокремаговорилося: „ Репресія, щоєодназмогутніхзнарядьподолання класовогоопорувхлібозаготівлях, повиннастатисправжнімчинникомборотьбизахліб. Своєчасно таправильновжитасуворарепресіяобумовлюєуспіхтаефективністьборотьбизізривачами хлібозаготівель. Требазастосовуватинещаднукарудокуркулівівсіхкласовихворогів, що зриваютьбогальмуютьуспішнуборотьбузахліб".

Втойчасселянизнаходилисяфактичноукріпоснійзалежностівідрадянськоївлади. бонаселі малипаспортилишепредставникивлади. Селянинмігвиїхатизамежіселалишезаконтрактомта заплановимнаборомробочоїсилидляновобудовпершоїп'ятирічки, амолодьдлянавчанняу вищихзакладахтатехнікумах. Самочинне„ відходництво" селянневизнавалосязаправомірнеі „уходників" поверталиназаддоколгоспу-резервації. Українськеселобулосоціальноюрезервацією, дехлібороби, педагоги, дітивинищувалисяплановоіметодично. прощосвідчатьфактимасової смертності, епідемійтаканібалізму.

ЗанаказомурядуСРСР 21 тисячагосподарствзіншихрегіонівпідлягалапереселеннювукраїнські села, спустошеніорганізованимбільшовизмомголодоморомтакарально – репресивними діями державнихорганів, щосвідчитьпроспрямованістьдійрадянськоївладипротиукраїнського селянства.

ГолодоморнебувнаслідкомнестачікоштівуСРСР, як твердитьСтефенВіткрофт. Коштив наявностібули, алевонинаправлялисянепростонаіндустріалізацію, ананебаченихтемпіві масштабівмілітаризацію. Так, наприклад, ХарківськийіСталінградськийтракторнізаводи, які теоретичномоглизабезпечитисільськегосподарствопринциповоновоютехнікою, перетворилися внайбільшівсвітіцентританкобудування. В 1931 роцівСРСРбуловиготовлено 740 танків, ав1932 році - вже 3121 ТакийтемпзберігавсядопочаткуДругоїСвітовоївійни. Всьогоза 1929 – 1933 ррбуловиготовлено 7500 танківякі„ малисуттєвуперевагунадтанками, щознаходилисьна озброєннізахіднихармій^! '.Дляпорівнянняслідзауважити, щоарміяВеликобританіїнапочаток ДругоїСвітовоївійнимала 922 танки, США - 320 танків, аФранціяза 17 роківпісляДругоїСвітової війнивипустилавсього 280 новихтанків - в 2, 6 разименше, ніжСоюзу 1931 році! Танк – цезброянеоборони, анаступу. Длякраїни. яказбираєтьсяоборонятися. наступальназброя втакихкількостяхнепотрібна. Цещеразпідтверджуєте, щоосновноюметоюколективізаціїбула неіндустріалізація, амілітаризаціязметоюпідготовкидорозв'язаннявійни. Самепрагнення більшовиківдоздійснення«світовоїреволюції»сталопричиноюприскореноїфорсованої колективізації. Репресійпроти„ класововорожого" українськогосела, яківсвоючергуспричинили голодомор 1932-1933 років.

Кількістьпомерлихвідтероруголодомвстановитидоситьважко. Iдотепернемаєточнихданихпро кількістьжертвбільшовицькоготерору, Існуєвеликакількістьрізноманітнихверсій, якіналежатьяк українським, такііноземнимдослідникам.Однакслідзазначити, щодеякідослідженнянеє обґрунтованимистатистичноівнихнаводятьсязавищеніцифри, якіприваблюютьтих, хтонадто емоційноставитьсядоподійминулого. ВтойжечаснзЗаходієвідомівчені. якітвердять. щов 1932-1933 рокахвУкраїніневідбувалосянічогоособливого. С. Кульчицькийзвертаєувагунате щодеякіісторичніміфинебезпечні, боздатніпосіятинедовірудоочевиднихявищнавітьтакихяк українськийголодомор". Необхідністьоб'єктивногонауковоговивченнядемографічних наслідківголодоморупосилюєтьсянеобхідністюспростуваннярезультатів„ сумнівних" досліджень. ПершимповідомивпроголодвСРСРанглійськийжурналістМалькольмМаггерідж. Уберезні 1933р. угазеті„Манчестергардіан" булоопублікованойогостаттю, вякійвінописавсвоївраження відпоїздкипоголодуючійУкраїнііПівнічномуКавказу. Цястаттяіщедвінаступнихзасвідчували масовузагибельселян, аленіякихцифрненаводили. Першакількіснаоцінкаполеглихвід голоду з'явиласяузарубіжнійпресівсерпні 1933 року. Газета„Нью-Йоркгеральдтрібьюн" опублікувала матеріалРальфаБарнса, якийнаписавпроодинмільйонзагиблихвідголоду. Буквальночерез кількаднівупресіз'явилосясвідченняФредерікаБерчелла, засловамиякогокількістьзагиблих становила 4 мільйони. Московськийкореспондент_«Манчестергардіан» УільямЧемберлен, якийза завданнямредакціївідвідавУкраїнутаПівнічнийКавказ. виїхавзСРСРівидавкнигу„ Залізнийвік Росії", деповідомлялосяпроохопленіголодомтериторіїзнаселенням 60 мільйоніві 3-4 мільйони померлих,

Суттєвимнедолікомвсіхнаведенихоцінокбулоте, щовониробилисябезопоринзстатистичнідані, „зпташиногольоту". Так, наприклад, у 1938 роціФредБілвидавуЛондонікнигу, дерозповівпроте, щоіноземнийробітникнахарківськомузаводідізнався відвідповідальногопрацівника, щоПетровський (головаВУЦВК) говоривпро 5 мільйонівзагиблихвід голодоморунаУкраїні. Подібніданіповиннірозглядатисякритично, особливозоглядунаполітичнезабарвленняпитанняпроголодомор.

Після 1933 рокудемографічнастатистикавСРСРбулазакрита, аофіційніцифринемоглибути основоюдля затриманнядостовірнихрезультатів, томущорадянськекерівництвозаперечувало самфактголодомору. Так, усічні 1937 рокубулопроведеноВсесоюзнийпереписнаселення, дані якогонеспівпализофіційними. Переписсвідчив, щоу 1937 роцівРадянськомуСоюзівиявилося на 6 мільйонівлюдейменше, ніжнапочатку 1934, якщовіритифальшивимцифрам. які оприлюднивСталіну 1934. АвторитетнийросійськийдемографБорисУрланісзробивпідрахунки. згідноякихнаXVIIз'їздіВКП(б) у 1934 роціСталінзавищивкількістьнаселенняСРСРна 10 мільйонів. Перепис 1937 рокувивівнаповерхнюнаслідкиголодоморуіцевикликалограничне незадоволеннябільшовицькогокерівництва. Результатипереписубулоскасовано, начальника ЦентральногоуправліннянародногосподарськогооблікуI. Краваля - заарештованоірозстріляно ТакожбулоліквідованоДемографічнийінститутАНУРСР.

Голод 1932-1933 роківвідрізняєтьсявідпопереднього (1921-1923) інаступного (1946-1947) тим, що спричиненінимдемографічнівтратипіддаютьсяпідрахункам. Першийрадянськийголодмавмісце післямайжесемироківбезперервноївійни, атретій - післякривавоїДругоїсвітовоївійни. Вобох випадкахнеможливовстановитихочабприблизнукількістьзагиблихсамевідголоду, відокремившиїхвідтих, хтозагинувнавійніабовиїхавзУкраїни.

Ставлення партійного керівництва до колгоспів на початку 20-х рр. було суперечливим. Піддаючи сумніву доцільність існування колгоспів з максимальним ступенем відчуження власності, воно вітало утворення інших колективних форм, особливо артілей. Тому на Поділлі ще мали змогу розвиватися всі види кооперації, зокрема сільськогосподарські-машинно-тракторні, тваринницькі та інші. До кінця 20-х рр. у сільгоспкооперацію було залучено понад половину селянських господарств Поділля.

Але вожді більшовизму були впевнені, що соціалізм неможливо збудувати без ліквідації приватної власності на землю і переходу до колективного господарювання на селі. Тоталітарна система залишалась незавершеною, доки зберігалася відносна економічна незалежність селянства. Тому воно і стало першою жертвою сталінського терору. Чим далі країна просувалася вперед хибним шляхом, тим більш помітним ставав розрив між представниками державно-партійного керівництва і трудовим народом. Малописьменні голови подільських сільрад, секретарі партійних і комсомольськихосередків користувались підтримкою райкомів партії, райвиконкомів, глумилися над хліборобом, зловживаючи владою, порушували законність.

Суворі адміністративні нововведення не приваблювали, а, навпаки, відвертали від партійної політики всі прошарки сільського населення, включаючи і національні меншини Поділля. У 1927 р. на території Вінницької області працювали 44 польські сільради, які об'єднували 42951 осіб польської національності. Завдяки постійній комуністичній агітації утворився союз бідняків та середняків проти заможно-релігійної громади, до нового складу польських рад було обрано багато незаможних і бідняків.

Проте на кінець 20-х років селянин ще сприймав соціалізм наївно: вірив і сподівався, що більшовицька влада дасть йому землю і волю.

Після офіційного проголошення гасла про суцільну колекти-візацію 10 січня 1930 р. розпочинається насильницька колективізація на Поділлі, міцніюча хвиля якої прокотилася українськими, єврейськими, польськими селами. Перекручення, насильство під час колективізації, контрактації та інші заходи на селі негативно відбивалися на хлібозаготівлі, посівних кампаніях. До того ж керівниками колгоспів, призначених комуністичною партією, були переважно некомпетентні у веденні великого господарства особи. Вони вправно керували, базуючись виключно на директивах партії, надісланих “згори”. Тому чи не найважливішу роль у колективному господарюванні відіграв адміністративно-управлінський апарат одержавлених колгоспів.

Колективізація на Поділлі зруйнувала традиційні форми і методи сільського господарювання, перетворила селянина-господаря на голодного жебрака. Протест і відчай штовхнули селянина на те, щоб нищити найголовніше, що було в господарстві після землі, - худобу. З 1 травня до1 червня 1933 р. кінське поголів'я Вінницької області зменшилось на 25%. За “хижацьке ставлення до тягла” народні суди області розглянули тільки у березні – квітні 1933 р. 868 справ і засудили до розстрілу дві особи, до концентраційних таборів – 226.

У 1932 р. набувають масового характеру виходи з колгоспів у Вінницькій області. Більше 10 тисяч заяв було подано у 52 районах. Селяни доволі часто подавали колективні заявки про вихід. Станом на 1 січня 1932 р. середній відсоток колективізованих господарств становив близько 60%. Реакцією офіційних властей на такийперебіг подій став курс на поглиблення розколу села та зміни методів примусу.

Отже, складна соціально-класова панорама подільського села постійно давала про себе знати. Психологічний бар'єр, що існував між індивідуальними і колективними формами господарювання, ніяк не вдавалося подолати. Ситуація на селі ставала дедалі гострішою, а опір дедалі відчайдушнішим. Насильницька колективізація у досліджуваному регіоні призвела до занепаду сільськогоспо-дарського виробництва та катастрофічного падіння рівня життянаселення. Партія знову заговорила про “куркульську небезпеку” і відверто поставила в центрі аграрної політики нацьковування колгоспників на селян-власників.

У 1930 році розпочинається ліквідація куркульства на Поділлі. Було вжито заходів щодо створення збройних загонів для проведення розкуркулення. Починаючи з 1930 р. в погоні за виконанням контрольних цифр по розкуркуленню мало місце об'єднання декількох середняцьких господарств, пов'язаних родинними зв'язками, в одне куркульське. Було й таке, коли батька розкуркулювали на користь сина. У Вінницькому окрузі (станом на 10 березня 1930 р.) було розкуркулено 2585 господарств, Проскурівському – 1281 господарство, Тульчинському – 188 господарства, Кам'янецькому – 230, Могилівському – 158. Поступово населення почало втрачати терпець, мали місце факти активного опору: вбивство та побиття активістів, підпали, напади на землемірів, повернення худоби. У серпні 1932 р. у Летичівському районі було розкидано листівки із закликами “душити активістів та не здавати хліб.”

У 1932 р. репресії застосовувались вже не тільки до заможних селян, одноосібників, а також до родин червоноармійців та комскладу Червоної Армії. Утворилася ситуація, коли організатори колективізації повинні були точно визначити, з яких ознак треба виходити, щоб вважати селянина куркулем, але теоретизуванням ніхто не займався. У райвиконкоми, прокуратуру від розкуркулених надходило безліч скарг із проханням переглянути рішення сільських рад і відмінити їх. Скарги, як правило, розглядалися комісією у складі трьох осіб – трійки. У переважній більшості випадків ці комісії затверджували рішення сільської ради.

Розкуркулення вилилось у справжню антиселянську війну проти найбільш працьовитої, продуктивної частини подільського селянства. Для того, щоб працювали нові закони, було застосовано принцип “поділяй і володарюй”. Владі вдалося приборкати опір селян-власників руками селянської бідноти. Початок ліквідації заможних селян на Поділлі припав на січень 1930 р. і став найбільш жорстокою акцією у колективізації одноосібних господарств.

Перекручення, насильство під час колективізації, контрактації та інші заходи на селі негативно позначились на хлібозаготівлі, осінній і весняній посівних кампаніях. Колективізація супроводжувалась експропріацією заможного, найбільш культурного прошарку селянства Поділля, відбувався катастрофічний підрив продуктивних сил села.

Голодомор 1932-1933 роківєнаслідкомствореннябільшовицькоювладоюдляселяннелюдських, антиприроднихумовжиттязадопомогоюцілогокомплексузасобів: економічних, репресивних. каральних. організаційнихтаінших. Голодоморбувспрямованийназнищення, умертвіннялюдейі надеморалізацію, залякуваннятих, комувдалосявижити, зметоюпридушеннямасовогоопору селям.

Голодоморвідноситьсяякраздотихстрахіть, пережившиякілюдинавженеможеповернутисядо абсолютнонормальногожиття. Голодоморвідзначавсянадзвичайнимипроявамитваринно-хижацькоїприродилюдини: підвищенимстаномагресивності, канібалізмом, трупоїдствомтаіншим „ Знавіснілілюдибожеволіли, втрачалиморальнийіпсихологічнийконтрольнадсвоїмивчинками, невідчувалисвоюлюдськусутність. Вониїлисобіподібних, споживалитрупизагиблих, вбивали дітей, членівсім'ї, сусідів, родичів, односельців, простоперших-ліпшихперехожихгромадяніті Морально-психологічнадеградаціяголодуючогоселянствадійшласвоєїкрайньоїточкивідліку, коливженеспрацьовувалибудь-якізагальнолюдськінормиспівжиття". Всіціявищастворювали загрозудляподальшогозбереженнясуспільства, принаймніпевноїйогочастини. С. Кульчицькийуоднійзісвоїхстатейзазначає: „ Одинзмоїхстаршихколегпороботі, якийу минуломупрацювавнависокійпосадівМоскві. розповівменіухвилинувідвертості, щовйогоселі всізнали, хтокогоз^! їв, алежилизцимижахливимиспогадамидесятиліттями, замовчуючиїх". іце стосуєтьсянетількиякогосьодногоокремогосела. Архівнідокументисвідчатьпротаківипадки, що сталисявДонецькійобластіпідчасголодомору. „...КолгоспникБабенкоЛука 28 березняу померлогобратавідрізавголову, руки, ногиівикинувурічку, рештуз'їв....ХриповаІриназадушила своюонуку 9 роківізнутрощівготувалаїжу....20 березня 1933 рвселіБулавинівкапомер одноосібникКруподераСвиридонМиколайович 46 років. Жінкайого... напідґрунтіголоду... порубалатрупначастиниісклалаудіжкузметоюспоживання...". ДонецькийобласнийвідділДПУ 6 квітня1933 рокуповідомлявДонецькийобкомКП(б)У, що„ заперіодз 27.02 по 9.03 ц.р. включно по 21 районуобластізареєстровано 1008 голодуючихсімей... Заперіодз 1 лютогопо 9 березня ц.р. напідґрунтіголодупо 12 районамобластіпомерло 267 чоловік, знихдітей (зане зовсімточним обліком) - 76 чоловік, знихдосімейодноосібниківвідноситься 20 дітей" 3 нихуНовопсковському районіпомерло 117 людей, Біловодському - 32, Рубіжанському - 26. Міловському - 13. Троїцькому - 8, Старобільському - 45, Новоайдарському - 8.

Ціллю хлібохзаготівель було тотальне пограбування селян-одноосібників, залишення їх без будьяких продовольчих, фуражних і насіннєвих фондів, з метою прийнятиколгоспно-радгоспну систему ведення сільського господарства.

Хлібозаготівельні кампанії проводилися методом продовольчої розкладки із застосуванням насилля, адміністрування, погроз і призвели довтрати селом значної частини необхідних харчових запасів. Про це свідчитьінформація Проскурівського окружкому партії про підсумки хлібозаготівлів 1930 р. План її було виконано на 119%, але при цьому мало місце таке: «Вселі Мазники Михалпільського району і в с. Скотиняни Городоцького району хліб вилучали вночі при відсутності господарів. У Вовковинецькому районі члени комісії сприяння хлібозаготівлі били селян, навішували «чорні»дошки на шиї нездатчиків, одягали на голову грамофонну трубу і під звукипохоронного маршу вигукували «смерть ворогам» [11, арк.1, 3].

Про методику проведення хлібозаготівель можна судити із доповідної записки спецкора газети «За пищевую индустрию» наркому землеробства Яковлєву про становище у Вінницькій області від 16 червня 1932 р.: «Хлібозаготівлі продовжувалися до кінця березня, причому у лютневі іберезневі дні заготівлі виражалися небагатьма пудами в день на весь район, хоча було очевидно, що хліба вже немає. В березні було вивезено насіннєвийфонд, а в квітні в голодуючі райони почали завозити продовольство інасіннєву допомогу. План було виконано на 50–60%» [40, с.388].Про всеосяжне насилля над селянами під час хлібозаготівлі йдеться в інформаційних довідках, оглядах органів ОДПУ про становище уселі. Оскільки вони були таємними і не призначалися для друку і розголошення, то містили більш об’єктивну інформацію про факти і події, яківідбувалися на селі під час проведення хлібозаготівель. В інформації ДПУпро проведення хлібозаготівлі у Деражнянському районі від 12 липня1931 р. наводилися такі факти: «Уповноважений райвиконкому Вайнбергдовівдосім’ї бідняка у селі Карачинці додаткове завдання на здачу хліба(53 пуди), хоча цей селянин вже раніше здав 19 пудів. В результаті на харчування сім’ї із семи осіб залишилося 10 пудів» [12, арк.31]. З інформаціїСтарокостянтинівського ДПУ від 23 листопада 1931 р. стає відомо, щопід час проведення хлібозаготівлі у районі мали місце такі факти насилля: «Бригада хлібозаготівельників (6 чоловік) на чолі з комсомольцем Григорієм Кирилюком (всі були п’яні) у жителівс. Попівці ІванаСтепанюка та Устима Тимчука забрали борошно, крупи, сало. У середнякаІвана Болкуна при відсутності господаря забрали хліб. До крові побилижінку селянина Тимчука з с. Долини [10, арк.40-41].30 жовтня 1932 р. було прийнято постанову ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», в якій вказувалось, що в Українівиконано лише 39% річного плану заготівлі хліба. Головною причиноютакого становища було «повне припинення боротьби за хліб, пануваннядестабілізаційних настроїв щодо хлібозаготівель у більшості керівнихпартійних і радянських кадрів. Для прийняття більшовицьких заходівщодо мобілізації сил і виконання плану хлібозаготівель у Вінницьку область відрядити Любченка і Сухомлина» [40, с.515].

Хлібозаготівельний план було дещо зменшено, але його виконання стало ще більш жорстоким і безкомпромісним. ЦК КП(б)У ухваливдекілька постанов, які фактично прирікали селян на голодну смерть. Так, 18 листопада 1932 р. з’явилась постанова ЦК КП(б)У «Про заходи з посилення хлібозаготівлі». Сільські активісти отримали право вилучати водноосібників зерно, вирощене на присадибних ділянках для виконанняпланів хлібозаготівлі. За невиконання плану одноосібників штрафувализавданням з м’ясозаготівель в обсязі 15-місячної норми [3, с.115]. Такимчином, відбувався своєрідний комбінований наступ на одноосібників.До того, ж штучно збільшувались плани хлібозаготівель для одноосібного сектора. Так, у доповідній записці начальника Вінницького обласного відділу ДПУ Левоцького секретарю Вінницького обкому КП(б)У М. Алексєєву від 9 серпня 1932 р. відмічалися багаточисельні фактиперевищення планів хлібозаготівлі для одноосібників: «Виявлено фактиперебільшення планів для індивідуального сектора у порівнянні з колго203спами. В індивідуальному секторі, де процент вилучення дорівнює 68, 7%, зовсім не залишилося продовольчих і фуражних ресурсів» [9, с.337]. Врезультаті, чимало селянських родин було розорено.

Широко використовувалася практика покарання сіл і районів, які несправилися з планами хлібозаготівлі, через занесення їх на т. зв. «чорну дошку», тобто припинення продажу будь-яких промислових товарів. 23 листопада 1932 р. бюро Затонського райкому партії порушило питання про занесення на «чорну дошку» в області, як саботажників з хлібозаготівлі, села:

Осламово, Курники (українські), Пирогівку, Стару Гуту, Старі Нетечинці; колгоспи: «Боротьба» (с. Малий Олександрів), ім. Артема (с. Адамівка), ім. Леніна (с. Крутибороди), «Комунар» (с. Карачаївці). «…припинити з24 листопада всю торгівлю крамом у споживчих товариствах цих сіл, як іколгоспну торгівлю, (для) колгоспників і селян-одноосібників, аж до тогочасу, поки ці села не почнуть чесно виконувати свої зобов’язання передробітничим класом та Червоною Армією по хлібозаготівлі» [6, с.116]. Врезультаті такої політики у переважної більшості одноосібників склалосявкрай важке продовольче становище. Про це свідчить доповідна запискасекретаря Вінницького обкому КП(б)У В. Чернявського від 17 березня1933 р.: «В селі Сальники Калинівського району одноосібник Яків Зубко –6 осіб дітей, троє ходять в школу і живуть винятково гарячими сніданками.

Все, що було в господарстві – продано. Корову з’їли. Коли не було щоїсти, зарізали коня і їли конину. За це Зубко засуджений на 8 років. Алебув звільнений і повернувшись додому, не маючи протягом тижня харчівпомер. Дружина його говорить: «Я не бачу виходу так чи інакше я повинна померти. Тому, що насіння немає і я не засію. В колгосп я б пішла, алегромадське харчування розпочнеться через тиждень-два, а я до цього часуне доживу» [9, с.242].

У грудні 1932 – січні 1933 pp. хлібозаготівлі вступили в завершальнустадію. Більшість одноосібних господарств повністю втратили прихований насіннєвий фонд [21, с.40].

На республіканському рівні факти голодомору на Поділлі буловизна но постановою політбюро ЦК КП(б)У від 21 червня 1932 р. «Прододаткову продовольчу допомогу районам, які перебувають у найбільштяжкому становищі». У ній йшлося про голодування у 9 східних районах області: Уманському, Бабанському, Оратівському, Плисківському, Погребищенському, Липовецькому, Іллінецькому, Тростянецькому, Томашпільському [6, с.160, 388].

Першим повідомленням про голодування у 1933 р. стала доповідна записка ДПУ УСРР Центральному комітету КП(б)У про тяжкий продовольчийстан в ряді районів Вінницької та Київської областей від 16 лютого. В нійвідмічено факти смерті в результаті голоду у Тростянецькому, Чуднівському, Станіславчицькому, Бердичівському районах. Про значно більшу географіюголодомору йдеться у листі Вінницького обкому в ЦК КП(б)У про розширення масштабів захворювання та смертності від голодування та заходи надання допомоги населенню 17 лютого 1933 р. [6, с.378-386].

Починаючи з весни 1933 р., смерть від голоду ставала масовою. Майжевсі органи ДПУ реєстрували випадки від голоду, людоїдство і трупоїдство.Терор голодом був своєрідним «виховним заходом» для непокірних колгоспників та одноосібників. 15 березня 1933 р. С. Косіор підписавадресовану ЦК ВКП(б) доповідну записку з інформацією про підготовкудо весняної сівби. В ній є страхітлива фраза, яка пояснює все: «Те, щоголодування не навчило ще дуже багатьох колгоспників розуму, показуєнезадовільна підготовка д_ до сівби якраз у найбільш неблагонадійних районах» [6, с.210, 380, 383].

Із доповідної записки ЦК КП(б)У в ЦК ВКП(б) «Про хід підготовкидо весняної сівби і продовольче становище в ряді районів областей ірайонів республіки» від 15 березня 1933 р. видно, що за кількістю охоплених голодом районів на третьому місці після Дніпропетровської і Київської– Вінницька [40, с.657].

Станом на 30 квітня голод лютував у 385 населених пунктах, а на15 травня – у 400 селах 34 районів області. Пік голодомору на Поділлі таВолині зафіксувала доповідна записка обласної оздоровчої комісії простан продовольчих труднощів у Вінницькій області 18 травня 1933 р. Вній відмічалося, що голодом охоплено 38 районів, 431 сільрада, 26895 господарств, 120 903 особи. Райони за ступенем враженості голодом комісіярозподілила на декілька груп. До першої віднесено райони, в яких відміченосуцільну враженість голодом: Калинівський, Немирівський, Ільїнецький, Теплицький, Липовецький, Брацлавський, Літинський, Вороновецький, Махнівський. Другу групу становили райони, де голод охопив переважну більшість сіл, зокрема, Жмеринський, Любарський, Козятинський, Гайсинський, Станіславчицький, Бердичівський, Копайгородський, Тульчин ський, Хмільницький і Тростянецький. До третьої групи належалирайони, в яких голодомором було охоплено меншість сіл. До них належали Дзержинський, Уланівський, Чуднівський, Тиврівський, Джулинський, Янушпільський. Четверту групу складали райони, де було відмічено фактиголодомору в селах окремих господарств колгоспників та одноосібників. ЦеДеражнянський, Грицівський, Меджибізький, Полонський, Летичівський, Могилівський та Вінницький райони [6, с.382, 394, 510; 3, с.130; 44, с.118].В результаті терору голодом владним структурам вдалося колективізувати переважну більшість селян, припинити масові виходи зколгоспів. Одноосібні господарства, повністю позбавлені продовольчих, фуражних, а також насіннєвих фондів, змушені були вступати до колгоспув надії врятуватися від неминучої голодної смерті, сподіваючись отриматиправо на громадське харчування під час польових робіт.

Колгоспи Вінницької області у 1933 р. об’єднували вже 85% селянських господарств [17, с.47]. Все це дає підстави стверджувати, що суцільнаколективізація в регіоні була завершена.

Але, незважаючи на те, що переважна більшість одноосібниківПоділля і Південно-Східної Волині вступила до колгоспів, у регіоні продовжував використовуватися голодовий терор проти тих селян, які залишилися поза колгоспом. Про це, зокрема, свідчать такі документи: доповідназаписка заступника голови Вінницького облвиконкому С. Смолянськогопро голодування населення Копайгородського району від 14 квітня 1934 р.; доповідна записка голови Брацлавського райвиконкому Н. Єрем чука проголодування населення району від 23 травня 1934 р.; доповідна запискасекретаря Піщанського райкому КП(б)У Ралюка про голодування населення району від 5 червня 1934 р.; доповідна записка секретаря Калинівськогорайкому КП(б)У Сазонова про голодування населення району від 29 березня 1935 р.; доповідна записка члена бюро Вінницького обкому ЛКСМУІ. Глущенка про голодування жителів села Сучани Могилів-Подільськогорайону від 6 квітня 1935 р. [9, с.450–453, 469–472].

Навідміну від голодомору 1932–1933 рр., голод 1934–1935 рр. Маввибірковий адресний характер, вразивши переважно одноосібників. Так, у спецповідомленні заступника голови ДПУ УСРР З. Карлсона генеральному секретарю ЦК КП(б)У С. Косіору від 4 січня 1934 р. вказувалося: «В 52-х селах Шепетівського, Старокостянтинівського, Вороновецького, Волочиського і Сітковецького району виявлено 750 одноосібних господарств, які відчувають продтруднощі. Це в основному сім’ї одноосібниківбідняків, які складаються із людей похилого віку, інвалідів. Частинаодноосібників через відсутність посівного матеріалу зовсім не здійснювалапосівів. Зараз вони харчуються гарбузами, буряками і різними сурогатами» [9, с.445–446]. Зазначимо, що кількість голодуючих одноосібників удеяких районах значно переважала колгоспників.

Під впливом голодового терору селяни-одноосібники змушені були нелише вступати до колгоспу, але й прийняти колгоспно-радгоспну системуведення сільського господарства. Вже VII з’їзд рад Кам’янець-Подільськогорайону, який відбувся 29 грудня 1934 р., констатував, що: «Великих перемогми домоглися в сільському господарстві. Значно зріс процент колективізації.

До VI районного з’їзду рад (1931 p.) було колективізовано 26% господарств, сьогодні ми маємо 96% колективізованих господарств [33, с. 14].Таким чином, під час завершення колективізації на Поділлі і Південно-Східній Волині центральні й місцеві владні структури використалиголодовий терор проти селян з метою змусити їх вступити до колгоспу іприйняти колгоспно-радгоспну систему ведення сільського господарства.Цього було досягнуто шляхом постійного і надмірного вилучення продовольчих, насіннєвих і фуражних ресурсів у одноосібників для того, щобпозбавити їх будь-яких засобів до існування. В цих умовах вступ до колгоспу був єдиною альтернативою для одноосібників, можливістю отриматихоч якийсь шанс на виживання під час голодомору 1932–1933 рр. і голоду 1934–1935 рр. Завдяки таким методам у 1933–1934 рр. було завершенсуцільну колективізацію на Поділлі і Південно-Східній Волині.