В’язання гачком як вид декоративно - прикладного мистецтва.

В'язання гачком як один із різновидів декоративно-ужиткового мис­тецтва відоме з давніх-давен.

Встановити точно, коли зародилося ручне в'язання, дуже важко, але під час розкопок єгипетських гробниць була знайдена дитяча в'язана шкар­петка, в якій великий палець був вив'язаний окремо, мабуть, для того, щоб можна було надівати сандалію.

У ІХ-Х ст. до н.е. виготовлення трикотажних виробів було розповсю­джене в Стародавній Греції, Малій Азії, на Кіпрі.

В епоху середньовіччя в'язання досягло високого рівня. В одному з районів Каїру було знайдено в'язаний багатоколірний шовковий виріб, (УП-ІХ ст.), який вважають неперевершеним зразком стародавнього при­кладного мистецтва за якістю та технікою виконання.

У XII ст. в'язати навчились іспанці та італійці, через століття - фран­цузи, шотландці й англійці.

До XV ст. в Англії, Франції, Шотландії цей вид мистецтва досяг най­більшого розквіту. В той час широким попитом користувалися в'язані шка­рпетки, рукавиці, берети, капелюхи, ковпаки і верхній одяг. Поступово в'язання стало відоме всій Європі. Почали відкриватися цехи по виготов­ленню шовкових панчіх. Цікаво, що займалися цим ремеслом у той час ви­ключно чоловіки.

У 1589 році в ручному в'язанні стався переворот: англійський свяще­ник Вільям Лі придумав ручний в'язальний верстат, який дозволяв збіль­шити швидкість в'язання порівняно з ручним у 10 разів. Найважливішим елементом верстата була голка з гачком на кінці. А наприкінці XVIII ст. у Франції була винайдена машина для виготовлення трикотажних виробів. На ній вив'язували полотно у вигляді трубки, з якої викроювали деталі ви­робу і потім зшивали. До середини XIX ст. розвиток трикотажного маши­нобудування досяг високого рівня.

Промислове виробництво трикотажних виробів поряд із позитивними сторонами має негативні - одноманітність, стандартність виробів. Тому руч­не в'язання ніколи не втрачало і не втратить у майбутньому своєї популярно­сті.

У процесі роботи в'язане полотно знаходиться у лівій руці, а гачок - у правій. Він повинен лежати на середньому пальці, а притримувати його потрібно вказівним і великим на відстані 2-3 см від головки. При в'язанні треба надавлювати на стержень середнім пальцем, спрямовуючи рух гачка.

Нитку накидають на вказівний палець лівої руки кінцем до себе, при­тримуючи великим пальцем. Кін­ці нитки притискають до долоні середнім і безіменним пальцями, її натяг регулюють безіменним пальцем.

Повітряна петля - петля, яка набирається з нитки, натягнутої на вказі­вному пальці лівої руки.

В'язання починають завжди з найпростішого елемента будь-якого узо­ру чи виробу - ланцюжка, що вив'язується повітряними петлями.

Ланцюжок складається із зовнішньої та внутрішньої півпетлі.

Зовнішня півпетля - половина петлі, яка лежить із зовнішнього боку від того, хто в'яже.

Внутрішня півпетля - половина петлі, яка лежить із внутрішнього бо­ку, ближче до того, хто в'яже.

У процесі в'язання на гачку повинна залишатися одна петля - ведуча.

Технологічна картка № 1 Виготовлення ланцюжка

№	Демонстрація	Технологічна операція
1.		Розмістити нитку на вказівному пальці лівої руки, кінцем до себе, притримуючи його великим пальцем.
2.		Гачок ввести під нитку на пальці справа наліво.
3.		Відтягнути гачком нитку від вказівного пальця лівої руки, поверну­ти його на 360° проти годинникової стрілки (отримали повітряну петлю).
4.		Великим пальцем лівої руки притиснути до вказівного пальця пер­шу петлю в тому місці, де вона перекручена (щоб легше було через неї про­тягнути наступну повітряну петлю).
5.		Ввести гачок під нитку, захопити її та протягнути через першу пові­тряну петлю.
6.		Наступні петлі виконувати в тій же послідовності, поки не отрима­ємо ланцюжок потрібної довжини. Перевірити якість виконання: утворені петлі повинні бути однако­вої довжини і не перекручені.