Тема 5. Організація соціальної роботи з геронтологічною групою клієнтів

План лекції.

1. Морально-етичні аспекти соціальної роботи в геронтології.

2. Стереотипи поведінки людей похилого віку у відповідь на допомогу соціальних працівників

3. Зміст, моделі та сучасний стан соціальної роботи з літніми людьми та особами похилого віку в Україні та за рубежем.

4. Особливості організації медико-соціальної допомоги людям похилого віку за кордоном.

5. Особливості догляду за немічними престарілими людьми.

1. Соціальна робота з людьми похилого віку і старими вимагає розуміння соціальним працівником множинності й взаємозалежності психологічних, психопатологічних, соматичних, морально-етичних проблем, що виникають у людей цієї вікової групи, володіння методиками і технологіями, які б допомогли та полегшили їхні зусилля в щоденній практичній роботі, під час спілкування із цією групою клієнтів.

Вимоги до виконання професійних обов’язків соціальними працівниками: оперативність, ініціативність, кмітливість у вирішенні конкретних потреб кожної людини похилого віку; уважне і турботливе спостереження за потребуючим допомоги, уміння “ввійти” у світ їхніх переживань з одночасним сприйняттям і перевіркою власних відчуттів; вміння сприймати старих людей такими якими вони є; тактовність запланованих дій; терплячість і турботливе ставлення до кожного (навіть до найбільш набридливих, надокучливих людей); вміння встановлювати контакти з найбільш некомунікабельними старими людьми, довіра і допомога старій людині в процесах адаптації до нових (змінених) життєвих обставин.

Вимоги щодо особистісних якостей соціального працівника: доброта, чесність, безкорисливість, співчуття, відповідальність, уміння слухати, сумлінність, вимогливість до себе; уміння доброзичливо і з повагою до клієнтів переключати розмову, спрямовуючи її в потрібне для соціального працівника русло, вміння достойно завершити розмову, не образивши при цьому стару людину, і своєю поведінкою переконати її в тому, що всі проблеми будуть неодмінно враховані та задоволені в міру можливості; не варто категорично заперечувати можливість реалізації окремих прохань клієнта, або ж стверджувати, що всі вимоги будуть безумовно виконані. Найкращим доказом професіоналізму соціального працівника є довіра старої людини, сприйняття нею отриманих порад. Зусилля соціального працівника повинні бути скеровані на активізацію людини похилого віку і спонукання її до самостійного вирішення особистих проблем.

2. Стереотипи поведінки людей похилого віку у відповідь на допомогу соціальних працівників: 1) несприйняття соціальної роботи в буденному житті, недовіра до соціальних працівників, небажання бути залежними від чужих, сторонніх людей; 2) рентні установки, прагнення і настирливість щодо отримання якомога більшого переліку послуг від соціального працівника, повне складання на останнього виконання всіх побутових обов’язків; 3) невдоволення своїми умовами життя переноситься на соціального працівника, з яким безпосередньо має справу клієнт; 4) соціального працівника сприймають як об’єкт, що несе безпосередню відповідальність за фізичне здоров’я, моральний і матеріальний стан клієнта. Типи “активної старості”: а) творча старість; б) соціальна пристосованість; в) сімейна старість; г) зміцнення власного здоров’я. Типи “пасивної старості”: а) агресивний тип; б) зневірений тип.

3. Обов'язковий диференційований індивідуальний підхід у соціальній роботі з клієнтами геронтологічної групи, який передбачає врахування особливостей кожної людини як особистості, члена суспільства, сім’ї, мешканця окремої (власної) квартири (кімнати в гуртожитку для малосімейних) чи будинку для престарілих тощо. Соціальна робота з людьми літнього і похилого віку враховує і віковий підхід, який сприяє забезпеченню оптимальних, у відповідності до норм цивілізованого суспільства, умов для вирішення конкретних проблем на певному етапі життя індивіда, передбачає застосування прийомів індивідуальної соціальної роботи з клієнтом для надання конкретної допомоги у розв’язанні тих завдань, які перед ним стоять.

Основні групи завдань, вирішення яких потребує ця вікової група: а) природно-культурні завдання – пов’язані із збереженням життєвої активності, здатності до самообслуговування і дотримання здорового способу життя; б) соціально-культурні завдання – це збереження і періорієнтація соціальної активності та пізнавальної сфери; виявлення реальних форм участі в житті близького оточення; в) соціально-психологічні завдання – формування та утвердження почуття задоволення прожитим життям і виконаного обов’язку; пошук і вибір доступних способів самореалізації та мінімізації шкоди від впливу кризи переходу до післятрудового життя.

Фізичний і психічний стан людей суттєво відрізняється в межах 5-річних періодів: 60-64 роки, 65-69, 70-74 роки і т.д., тому для отримання соціальної інформації і створення банку даних про людей похилого віку і старих важливо знати не лише демографічні особливості окремого району, але й мати картину демографічних змін у цій віковій групі населення. У межах геронтологічної групи розрізняють підгрупи “нових” і “старих” старих. Такі знання важливі для адекватного раціонального планування соціальної роботи на майбутнє (планування роботи місцевих соціальних служб, закладів охорони здоров’я).

До основних напрямів соціальної роботи з людьми похилого віку належать: 1) активне виявлення і облік осіб, які потребують соціальної опіки (допомоги) вдома та у спеціалізованих стаціонарних, напівстаціонарних і амбулаторних закладах; 2) створення умов для прояву і раціонального застосування активності представників цієї вікової групи в мікросоціумі, і для задоволення їхніх запитів; 3) консультативна робота з родичами і близькими людьми клієнтів соціальних служб. Найбільшого поширення в практиці вітчизняних соціальних служб, які надають допомогу людям похилого віку, набули такі формами і методами соціальної роботи як реабілітація та соціальний захист.

Реабілітація людей літнього і похилого віку має дві складові – медичну і соціальну, її здійснюють у великих стаціонарних закладах.

Соціальна реабілітації здійснюється для покращення психологічного стану людини, з метою її адаптації до нових умов, швидшої соціалізації та профілактики негативних реакцій у майбутньому: методи стимуляції спогадів або біографічного інтерв’ювання; методи трудової та громадської зайнятості; метод заохочення до праці на присадибних ділянках; залучення до роботи клубів за інтересами для людей похилого віку; залучення до волонтерської діяльності самих пенсіонерів, котрі допомагають доглядати інших – надають послуги вдома (приготування їжі, прання, прибирання, доставка обідів), у тому числі санітарного, гігієнічного характеру (допомога у прийомі ванни старою людиною, ін’єкції, перев’язки ін.).

Форми організації соціальної роботи з людьми похилого віку: клуби за інтересами; денні центри; “ланчен-клуби”; “соціальні клуби” і “соціальні кафе”; будинки з обслуговування престарілих; клуби дозвілля для пенсіонерів; організації дозвілля престарілих на природі, біля моря.

4. Медико-соціальна робота як мультидисциплінарна (медичного, психолого-педагогічного, соціально-правового характеру) професійна діяльність, скерована на відновлення, збереження і зміцнення здоров'я у тому числі осіб похилого віку; має виражені реабілітаційне і профілактичне спрямування. Її мета - досягнення оптимально можливого рівня здоров’я, функціонування і адаптація осіб похилого віку, а також осіб з фізичною та психічною патологією, тих, що мають соціальні негаразди. Основне завдання медико-соціальної роботи з геронтологічною групою населення - збереження і покращення якості життя людей похилого віку.

Виділяють профілактичний і патогенетичний аспекти медико-соціальної роботи. Профілактичний аспект медико-соціальної роботипередбачає: здійснення заходів із попередження соціально залежних порушень соматичного, психічного і репродуктивного здоров’я; формування установки на здоровий спосіб життя; забезпечення доступу до інформації, яка стосується питань здоров’я; участь у розробці цільових програм медико-соціальної допомоги на різних рівнях; соціальне адміністрування; забезпечення соціального захисту прав громадян у питаннях охорони здоров’я тощо. Патогенетичний аспект цієї роботи включає: заходи із організації безпосередньої медико-соціальної допомоги; проведення медико-соціальної експертизи; здійснення медичної, соціальної та професійної реабілітації людей похилого віку та інвалідів; соціальну роботу в окремих галузях медицини і охорони здоров’я; корекцію психічного статусу клієнтів - осіб похилого віку; створення реабілітаційної соціально-побутової інфраструктури; забезпечення наступності в діях фахівців суміжних спеціальностей та ін.

Соціальний працівник як основний координатор діяльності різних фахівців (лікарів, психологів, педагогів, юристів ін.), що беруть участь у розв’язанні комплексу проблем людини похилого віку. Форми і методи, які застосовують на практиці фахівці медико-соціального спрямування запозичені: із сфери охорони здоров’я (профілактичні, реабілітаційні, психотерапевтичні та ін.); із сфери соціального захисту населення (соціальне консультування, соціальна допомога, соціальне обслуговування в стаціонарних закладах, організація денного перебування в закладах соціального обслуговування, надання тимчасового притулку тощо). Модель медико-соціальної допомоги вдома - організаційно найскладніша форма медико-соціальної допомоги людям похилого віку; передбачає діяльність міждисциплінарної бригади (соціальний працівник, лікар-геронтолог, медична сестра, психолог, масажист, патронажний працівник, перукар, священик); орієнтується на принципи медико-соціальної реабілітації. Види лікування та догляду, які можна реалізувати завдяки системі допомоги вдома: спеціальне лікування; інтенсивне лікування; підтримуюче лікування; реабілітаційне лікування; паліативне лікування; комбінований догляд.

5. Догляд за немічними і перестарілими об’єднує низку заходів, покликаних сприяти адаптації та максимальній соціалізації людей, які опинилися в нових, не типових для них до тепер, життєвих обставинах у зв’язку із закономірними чи непередбачуваними фізичними, психічними, соціальними змінами. Ці заходи повинні допомагати у полегшенні життя дюдей, які вимушено обмежені у фізичній активності, здатності до самообслуговування в силу певних важких захворювань (психо-соматичних станів), травм чи фізіологічних деструктивних змін в організмі, пов’язаних із набуттям відповідного віку, тобто, у зв’язку із старінням і старістю.

Особи, що здійснюють догляд за немічними і перестарілими людьми, повинні володіти відповідними знаннями в багатьох галузях (основи фізіології, гігієни, патології, фармакології, валеології, психології тощо), уміннями і навичками для належного проведення всього обсягу та різноманітності видів допомоги. Така допомога включає різну за характером і рівнем кваліфікованості діяльність. Розпочинаючи від правильного облаштування помешкання (приміщення), де перебуває особа похилого віку, та гігієнічного режиму (у тому числі, догляд за тілом, раціональне харчування, режим навантажень і відпочинку тощо), до організації співпраці хворого (немічного) з опікуном (соціальним працівником), іншими фахівцями (медиками, психологом, реабілітологом, священиком) та членами родини, і аж до упорядження догляду за вмираючим.

Оцінювання ступеня порушень та обмежень у повсякденному функціонуванні та в соціальній діяльності, визначення рівня самостійності людини (проводиться за параметрами ВООЗ): 1) регуляція основних видільних функцій організму; рухливість та прості навички самообслуговування – умивання, одягання, приймання їжі, здатність дістатися туалету; 2) інструментальні методи буденної діяльності – здатність прати, готувати, робити закупки, користуватися телефоном, розпроряджатися грішми.