Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






За сферою реалізації їх в суспільному житті






а) особисті (громадянські) права — це природні, основоположні, невід'ємні права і свободи людини. В свою чергу вони поділяються на такі дві групи: — фізичні права: право на життя, особисту недоторканість, свободу пересувань, вибір місця проживання тощо; — духовні права: право на ім'я, честь і гідність та т.п.;

б) політичні — можливості (свободи) громадянина активно брати участь в управлінні державою та у громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також громадських організаціях політичної спрямованості. Це — право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, право створювати громадські організації і брати участь у їх діяльності, на проведення зборів, мітингів та т.п.;

в) соціальні — можливості (свободи) людини і громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися соціальними благами та послугами, наданими суспільством та державою, а також набувати і захищати їх в порядку, межах, формах і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наприклад: право на вільну працю (вибір виду діяльності, безпечні умови праці, гарантовані мінімальні розміри їх оплати та т.п.), право на соціальне забезпечення, страхування, відпочинок, гідний рівень життя та т.п.;

г) екологічні — можливості і свободи користуватися природним середовищем як місцем проживання. Це право на сприятливе довкілля; відшкодування шкоди, завданої здоров'ю і майну екологічними правопорушеннями; на природокористування тощо Громадянин має право на одержання у встановленому порядку повної і достовірної інформації про стан довкілля і його вплив на здоров'я населення. Така інформація ніким не може бути засекречена.;

ґ) економічні — можливості (свободи) людини і громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися економічними благами, а також набувати та захищати їх у порядку, межах, формах у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це право на приватну власність, підприємницьку діяльність, вільне розпорядження робочою силою тощо;

д) культурні — це можливості збереження і розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку. До них належать права на освіту; навчання рідною мовою; на використання вітчизняних і світових досягнень культури і мистецтва; на вільну наукову, технічну і художню творчість та т.п.;

е) інформаційні — це можливості користуватися розмаїтістю правових послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях і технологіях зв'язку. Це права на доступ до інформації, на розповсюдження інформації будь-яким законним способом, на захист від шкідливої інформації та т.п.


Поняття «свобода» в його суб'єктивному значенні тотожне поняттю «суб 'єктивне право», і його застосування пояснюється історичними чинниками. Водночас у юридичній літературі звертається увага на те, що поняття «свобода» більшою мірою пов'язане з характеристикою таких правочинів особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобода думки і слова, свобода світогляду і віросповідання тощо). Своєю чергою, поняття «право» передбачає для реалізації соціальних можливостей особи, які становлять його зміст, здійснення певних дій чи послуг з боку держави або правочинів особи на участь у діяльності певних структур.

46. Юридичні обов’язки людини й громадянина.

Юридичні обов'язки людини та громадянина — це встановлені і гарантовані державним примусом вимоги до поведінки індивіда, офі­ційна міра належної поведінки.

Обов'язки можна поділити на:

1) природно-правові обов'язки. Це саме собою зрозумілі обов'язки кожної людини: дотримуватися законів і виконувати їх, берегти навколишню природу і культурну спадщину людства, поважати права інших людей. Ці обов'язки випливають із принципів і положень природного права і. закріплюються в законах;

2)позитивно-правові обов'язки. Це прямо встановлені державою юридичні вимоги держави до індивідів, що проживають або перебувають на її території. Наприклад, платити податки, збори і мито, виконувати військовий обов'язок тощо.

Основні обов'язки звичайно закріплюються в конститу­ціях і деталізуються в поточному законодавстві. Встанов­лені конституціями обов'язки можуть стосуватися одно­часно людини і громадянина, а можуть зобов'язувати тільки громадянина.

До першої групи належать обов'язки: дотримуватися конституції та законів, платити податки. Всі особи, щоживуть у країні, зобов'язані зберігати природу і довкілля, дбайливо ставитися до природних багатств.

У конституціях деяких держав встановлюються також обов'язки працювати (Японія), піклуватися про загальне благо (Польща), виховувати дітей (Росія, Італія), піклува­тися про своє здоров'я (Уругвай).

Обов'язок громадянина — захист батьківщини. У ряді держав існує загальний військовий обов'язок для громадян.

Громадяни-чоловіки певного віку, в деяких країнах (Із­раїль) — і жінки — призиваються на певний строк на вій­ськову службу, і після закінчення звільняються в запас. Якщо переконання громадянина або його віросповідання суперечать несенню військової служби, вона може бути за­мінена альтернативною цивільною службою.

Там, де армія є професійною, іноді чоловіки відповід­ного віку в обов'язковому порядку призиваються на альтер­нативну службу (Франція). У деяких конституціях мовить­ся про обов'язок громадянина бути вірними державі.

Громадянин зобов'язаний мати основну загальну освіту, у ряді країн він повинен брати участь у виборах (Італія, Бельгія). У мусульманських країнах існує обов'язок спла­чувати закят— 5% податок на дохід для утримання бід­них.

Належне виконання кожним індивідом своїх обов'язків є необхідною умовою і гарантією здійснення прав, свобод і законних інтересів інших громадян, забезпечує інтереси держави і суспільства.

 

47. Гарантії прав людини й громадянина в сучасній державі.

 

Гарантії прав і свобод людини і громадянина — це си­стема умов, засобів і способів, що забезпечують усім і кож­ному рівні можливості для надбання, реалізації та захисту своїх прав і свобод.

За сферою дії розрізняють міжнародно-правові (плане­тарні) гарантії, гарантії в рамках регіональних міжнарод­них співтовариств, внутрішньодержавні гарантії.

До Другої світової війни переважала думка, що відноси­ни між державою і людиною —внутрішня справа держави і ці взаємини мають регулюватися внутрішньодержавнимправом, хоча вже у XIX ст. приймалися міждержавні акти, спрямовані на захист прав людини (заборона работоргівлі, захист жертв воєнних конфліктів). Проте гуманітарна ка­тастрофа часів Другої світової війни остаточно переконала світову громадську думку в необхідності широкого між­народного захисту прав людини.

Міжнародно-правові гарантії закріплюються в Загаль­ній декларації прав людини, міжнародних пактах про права людини та інших документах. Їх здійсненням займаються ООН, її органи, а також організації, що діють під її егідою (ЮНЕСКО, МОП), через різного роду міжнародні програми і проекти.

Гарантії регіональних міжнародних співтовариств здійснюються також через різні установи (Європейський Союз, Рада Європи, Організація Африканської Єдності, Організація американських держав, Асоціація держав Південно-Східної Азії, Співдружність Незалежних Держав) на основі відповідних міжнародно-правових актів. Так', держави — члени Ради Європи — керуються у своїй діяль­ності Європейською Конвенцією про захист прав людини іосновних свобод 1950 р. та додатковими протоколами до неї. Контроль за їх реалізацією здійснює Європейський суд з прав людини.

Внутрішньодержавні гарантії закріплюються в кон­ституціях та інших законодавчих актах держав, забезпе­чуються відповідними матеріальними та організаційними засобами. У більшості сучасних демократичних держав конституції визнають і гарантують права і свободи людини і громадянина згідно з загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.

Залежно від змісту та механізму дії розрізняють еконо­мічні, соціальні, політичні, ідеологічні та юридичні гаран­тії.

Економічні гарантії — це наявність розвиненої еконо­міки, здатної задовольнити основні матеріальні потреби конкретної людини та суспільства в цілому.

Соціальні гарантії — соціальна захищеність людини, досягнення певного рівня добробуту, гарантований рівень заробітної платні.

Політичні гарантії — народовладдя, багатопартій­ність, гласність політичного життя, підконтрольність дер­жавних органів громадянам та їх об'єднанням.

Ідеологічні гаранти — загальна, політична і правова культура суспільства, і, особливо, посадовців держави.

Юридичні гарантії — це сукупність правових засобів (органи державної влади, державні та недержавні правоохо­ронні органи, система права і законодавства), які забезпе­чують реалізацію суб'єктивних прав і свобод індивіда, а також захищають і охороняють їх від незаконних обмежень і порушень.

Юридичні гарантії можна класифікувати за різними підставами:

- залежно від суб'єктів, що забезпечують права і свободи людини і громадянина, виділяють: парламентські, урядові гарантії, гарантії глави держави, судові, адміністративні, прокурорські, адвокатські, міжнародно-правові гарантії;

- за ієрархією та сферою дії можна виділити: конституційні (загальні) гарантії і галузеві гарантії (адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові тощо).

До конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні належать:

1) право на судовий захист. Кожна людина має право оскаржити в суді рішення та дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадовців. Якщо всі національні засоби захисту прав використані, але виявилися безрезультатними, індивід має право звернутися до між­ народних організацій, членом або учасницею яких є Україна;

2) право на відшкодування за рахунок держави або органу місцевого самоврядування завданої людині матеріальної та моральної шкоди, якщо така заподіяна незаконними рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування або їхніх посадовців. Зокрема, держава відшкодовує шкоду, заподіяну безпідставним засудженням;

3) право знати свої права і обов'язки. Нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають в обов'язковому порядку бути доведеними до відома населення. Інакше неможливо вимагати від громадян виконання закону. Ось чому Конституція України містить положення про те, що неопублікований нормативно-правовий акт є недійсним;

4) право на правову допомогу. Правова допомога надається як державними органами, так і недержавними інститутами, серед яких перше місце належить адвокатурі. У визначених законом випадках надання такої допомоги здійснюється безкоштовно;

5) право не виконувати явно злочинні розпорядження або накази. Ця норма захищає розумну, вольову особу, яка здатна об'єктивно оцінити одержаний наказ або розпорядження і має мужність відмовитися від його виконання;

6) презумпція невинуватості. Особа вважається невинуватою і не може бути покарана, поки її вина не буде доведена. Обвинувачений не повинен доводити свою невину ватість —навпаки, тягар доказу вини лежить на державі. Усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь обвинуваченого. Гуманізм цього конституційного положен­ня можна висловити: «нехай краще буде виправданий вин­ний, ніж засуджений невинний»;

7) право не свідчити проти себе та своїх близьких. Ця конституційна норма є своєрідним продовженням презумпції невинуватості. Вона покликана усунути мо­ральний конфлікт між обов'язком особи говорити правду і обов'язком перед членами своєї сім'ї, рідними та близь­кими.

Важливе гарантуюче значення має положення Консти­туції України про неприпустимість обмеження прав і свобод людини і громадянина. Окремі обмеження допуска­ються тільки у разі воєнного або надзвичайного стану. Причому такі фундаментальні права як рівність перед за­коном, право на життя, на повагу людської гідності та інші не можуть бути обмежені у жодному випадку.

Особливим гарантом прав людини і громадянина висту­пає такий інститут парламентського контролю, як омбудсман. Омбудсман контролює дотримання прав і свобод лю­дини державними органами, доводить до законодавця ін­формацію про стан прав людини в країні, звертається з ініціативою про перевірку конституційності законів, інших нормативно-правових актів.

Як правову гарантію розглядають також юридичну від­повідальність. Вона полягає в обов'язку особи, що пору­шила права і свободи іншої людини, відшкодувати заподі­яну потерпілому шкоду і зазнати обмеження власних прав і свобод.

 

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал