В. Сосюра.

- Я дуже вдячний вам за ці хвилюючі рядки. Ніби я повернувся у свою молодість.

Кристина

Дуже добре. Мені також сподобалося

- Таня

- Доброго дня! Я кореспондент районної газети «Наше слово». Більша

частина Вашого життя пов’язана з Луганщиною. Звідки у Вашій поезії така любов до Донеччини?

В.Сосюра.

- Дуже вдячний вам за це питання! Так, Луганщина – моя друга Батьківщина. Але ж народився я саме в Донецькому краї. З’явився я на світ 1898 року в місті Дебальцеве Донецької області в бідній шахтарській родині. Через деякий час батьки переїхали в селище Третя Рота (тепер м.Лисичанськ Луганської області).

Хайдаров (Поднимает руку)

Кристина

Ти щось хотів спитати Данило?

Хайдаров

Дозвольте мені розповісти вірш, мені здаеться він дуже доречний зараз!

Кристина

Звичайно! Ви мене дивуете с кожним разом все більше! Неввже всеж таки за голову взялися? Будь ласка!

Хайдаров

Я не в гості прийшов до тебе.

А помножить твою красу.

Я заводи,

І шахти,

Й небо

В ніжнім серці своїм несу.

Ти мене на шорсткі долоні

Посадив, як своє дитя,

В дужім гуркоті,

В передзвоні

Затривожив моє життя.

І коли нам було нелегко,

Серцем серце звіряли ми...

В.Сосюра.

- Я зворушений і сповнений гордості за наше молоде покоління, що з таким натхненням читає мої вірші.

- Кристина

- Володимире Миколайовичу, Ось мене цікавить таке питаннячко.а як ви навчались у школі і чи допомагали батькам?

В.Сосюра.

- Навчався, як і більшість із вас, у місцевій школі. Вчитись мені подобалось, одержував п’ятірки. Отримував Похвальні листи. Іноді батько аж плакав.

Друге питання мене зворушило до сліз. Я з малих літ не те що допомагав, а працював. Бо жили дуже бідно, коштів не вистачало, часто переїжджали з місця на місце. То я з одинадцяти років у вільний від навчання час працював у бондарній майстерні Донецького содового заводу. А після смерті батька мені довелося залишити школу і заробляти на шматок хліба всій сім’ї: возити тачанками щебінь, працювати коногоном у шахті. Це була сувора школа життя, яка загартувала мою волю і характер.

Кристина

Дійсно чіпає за душу. Але не будемо зараз ворушити минуле. Це життя. Воно має як білі полоси так і чорні.

- Мироненко

- Володимире Миколайовичу! А хто з учителів Вам запам’ятався найбільше?

В.Сосюра.

- Я в своєму житті зустрічав багато порядних і цікавих людей. Багато було в мене вчителів, але найбільше мені запам’ятався мій перший учитель Василь Мефодич із Третьої Роти. Я йому присвятив вірш, який так і назвав – «Учитель».

Мироненко

О!!! А я його знаю! Дозвольте?

Кристина

Ну звичайно, зачитай но нам!))