Сонатні форми

1. М.Лисенко. Увертюра до опери «Тарас Бульба»

2. Ф.Ліст. Симфонія «Фауст».

3. Г.Берліоз. Фантастична симфонія.

4. С.Людкевич. Прикарпатська симфонія.

Соната - твір для одного або двох інструментів. В ній міститься кілька частин. Звичайно, три або чотири, що йдуть у певному порядку. Перша й остання частини швидкі, повільна - середня. Якщо в сонаті чотири частини, то після другої, повільної йде частина танцювального характеру /скерцо, вальс/. Перша частина в сонаті пишеться у формі сонячного алегро. В ньому три частини: експозиція, розробка, реприза. В експозиції проходять всі основні образи першої частини сонати. Основні з них - головна і побічна теми - різні за характером, іноді різко контрастні і обов'язково викладені в різних тональностях. Після експозиції йде розробка, в якій ті самі теми набувають розвитку. Розробка приводить до репризи, де повторюється експозиція більш або менш точно, але вся в основній тональності.

У сонаті — в творі для одного або двох інструментів, — як і в кожній циклічній формі, також міститься кілька частин (звичайно три або чотири), що йдуть у певному порядку. Перша і остання частини швидші, а середня — повільна. Якщо в сонаті чотири частини, то після другої, повільної йде частина танцювального характеру (менует, скерцо, вальс).

Перша частина в сонаті пишеться у формі сонатного алег-р о. В ньому три частини — експозиція, розробка і реприза. В експозиції проходять всі основи образи першої частини сонати. Основні з них — головна і побічна теми — різні за характером, іноді різко контрастні і обов'язково викладені в різних тональностях.

Після експозиції йде розробка, в якій ті самі теми набувають розвитку: проходять у великих тональностях і іноді не цілком, а невеликими відрізками. Вся розробка створює враження нестійкості, напруженості, боротьби і приводить до репризи, в якій повторюється експозиція більш або менш точно, але вся в основній тональності (соната класичного періоду). Сонатне алегро, як і вся соната цілком, відкриває широкі можливості для композитора у створенні великих творів, що виражають глибокі ідеї. Тому сонатна форма, яка виникла в середині XVIII ст., безперервно розвиваючись, зберегла своє провідне значення і досі. У сонатній формі звичайно пишуться сонати, симфонії, тріо, квартети, концерти та інші ансамблі.

У сонатній формі пишуться сонати, симфонії, тріо, квартети та інші ансамблі.

В. Моцарт. Соната №17 ч.1

Л. Бетховен. Соната №2 ч.1

Шуберт. Соната №9

Й. Гайдн Соната №5

Циклічні форми. Сюїта

Складнішими є форми циклічні, що складаються з кількох самостійних частин, об'єднаних загальним задумом, загальним змістом. До них відносяться сюїти, сонати і симфонії.

Старовинна сюїта являє собою послідовність кількох танців. З XIX ст. сюїта стає не обов'язково танцювальною: зміст частин в ній стає дуже різноманітним, порівнюються звичайно частини, контрастні за характером.

1. Й.С. Бах. Прелюдия і фуга Es-dur

2. В.А. Моцарт. Реквієм

3.Е.Гріг.Пер Гюнт

4. Мусоргський М. «Малюнки з виставки».

Симфонія - це великий твір для симфонічного оркестру. Один з найвизначніших жанрів інструментальної музики.

В. Моцарт Симфонія №40

П. Чайковський Симфонія №6

Д. Шостакович. Симфонія №7 (Ленінградська)

Л. Бетховен Симфонія №5