Защита интересов России в «дружественных ей регионах».

Первенство основополагающих принципов международного права.

Неприятие однополярного мира и строительство многополярности.

Избежание изоляции и конфронтации с другими странами.

Защита жизни и достоинства российских граждан, «где бы они ни находились».

Защита интересов России в «дружественных ей регионах».

12 июля 2010 года Д. А. Медведев заявил, что главная цель внешней политики — «способствовать росту благосостояния граждан, их защите, культурному развитию, развитию страны в целом»У серпні 2008 року загострилися відносини в Південній Осетії — зоні присутності російських миротворців. Введення грузинських військ на територію невизнаної республіки і обстріл її столиці міста Цхінвалі Медведєв назвав актом агресії проти миротворців і мирних жителів. 9 серпня він заявив про початок операції " з примусу до миру" — у той же день до Південної Осетії ввійшли російські танки і бронетранспортери, а російські ВПС завдали авіаударів повійськових об'єктах на території Грузії. План врегулювання в зоні грузино-південноосетинського конфлікту, вироблений у ході переговорів президента Медведєва з президентом Франції Ніколя Саркозі, був підписаний у тому ж місяці. 26 серпня Медведєв офіційно заявив, що підписав укази про визнання Російською

Федерацією незалежності Південної Осетії і незалежності Абхазії. 8 апреля 2010 года президент России Д. А. Медведев и президент США Барак Обама в Праге подписали Договор о сокращении стратегических наступательных вооружений сроком на 10 лет.В ноябре 2010 года Д. А. Медведев заявил, что одной из целей в отношениях России с Е вросоюзом является введение безвизового режима.На виборах президента Росії 4 березня 2012 Володимир Путін переміг у першому турі.7 травня вступив на посаду президента Росії.8 травня Державна Дума дала згоду Президенту Росії Володимиру Путіну на призначення Дмитра Медведєва Головою Уряду.

47. Соц.-екон. розвиток Казахстану ХХ- ХХІст. Республіка Казахстан проголосив

незалежність 16 грудня 1991, ставши останньою радянською республікою, яка

проголосила незалежність. У 1993р. Казахстан ратифікував свою першу пострадянську Конституцію, й у березні 1994р. у незалежній республіці проводилися перші вільні багатопартійні вибори до законодавчих органів влади. Президент - Нурсултан Назарбаєв. (центристська партія). У результаті квітневого референдуму термін правління Назарбаєва, що закінчувався у 1996р., був продовжений до 2000р.на сьогодні Нурсултан Назарбаєв вчетверте був переобраний Президентом Казахстану до грудня 2016. Виконавчу владу здійснює Уряд. Система органів виконавчої влади складається з міністерств, служб і агентств. Глава Уряду - прем'єр-міністр Карім Масімов (з 10 січня 2007 року).

Законодавчу владу здійснює Парламент. Складається з двох палат: Сенату (верхня) і Мажилісу (нижня), що діють на постійній основі. 1996- Нова Конституція. Казахстан - унітарна держава. Уряд Республіки Казахстан переніс столицю держави із Алмати до Астани 10 грудня 1997 р.

Казахстан є найрозвиненішою країною Центральної Азії. У Казахстані розвинена гірничодобувна промисловість. Активно добуваються вугілля, нафта, природний газ, залізняк, мідні руди, свинцевий-цинкові руди, нікелеві руди, боксити та інші корисні копалини.

Казахстан — аграрно-промислова країна з розвиненим гірничим сектором. Основні галузі промисловості: гірнича (нафта, вугілля, марганець, цинк, мідь, титан, боксити, золото, срібло, сірка, залізо), чорна і кольорова металургія, тракторобудування, моторобудування, будівельних матеріалів. Транспорт: залізничний, автомобільний, трубопровідний, судноплавний (Каспійським морем, озером Балхаш, ріками Іртиш, Сирдар'я, Урал). Розвивається повітряний транспорт (відкриті прямі авіалінії в Німеччину, Туреччину, Іран, Китай і ряд інших країн). Транспортна мережа Казахстану розвинена недостатньо. Основні перевезення вантажів і пасажирів здійснюються залізничним транспортом. Відсутні зручні шляхи для транспортування вантажів між східними і західними районами країни.

Великі центри індустрії виникли в районах Центрального Казахстану — Караганда, Теміртау.

Загальнонаціональні програми: " Здоровя народу, повна компютеризація системи освіти, пвдтримка культури, конкурсна система відбору службовців.Активно функціонцють недержавні ЗМІ, законодавчо закрвплено і здійснюється на практиуці рвноправність усіх етнічних груп населення, становлення багатопартійності, програма повернення до Казахстану етнічних казахів з іншіх країн.

Казахстан за останнє десятиріччяпродемонстрував " стрибок" в плані свого економічного розвитку. Обсяг ВВП на душунаселення в РК нині перевищує 8 тисяч доларів США, хоча в 2000 цей показник був приблизно в сім разів меншим. За останні десять років в економіку залучено понад 110 млрд. доларів США прямих іноземних інвестицій. У цілому за цей період обсяги вливань у основний капітал держави сягнули200 млрд. доларів. Окремої уваги заслуговує поступове, але реальне перетворення столиці РК – Астани – в сучасний мегаполіс, що із задоволенням демонстрували численниміноземним делегаціям господарі СамітуОБСЄ, який відбувся в грудні 2010р.Розширюється мережа навчальних закладів, лікувальної та оздоровчої системи.Приблизно в півтора рази виріс показник народжуваності в країні. Прогрес кономічного росту Казахстан забезпечує продажем енергоносіїв, покладами яких багата країна. Світова економічна та фінансова криза, яка охопила світ упродовж останніх років, спричинила падіння цін та попиту на сировину й дещо уповільнила економічний підйом країни

Русурсний потенціал в СНД поступається лише Росії(родовища газу, вугілля, зал. руди.)Казахстан бере участь у багатьох миротворчих операціях, казахстанські сапери знешкодили понад 5 мільйонів боєприпасів в Іраку, а тепер працюють і в Афганістані, крім цього, Казахстан надає фінансову допомогу і інше сприяння Киргизстану, Афганістану і Таджикистану (Казахстан безоплатно забезпечує зброєю Збройні сили Таджикистану).

Казахстан має стабільні відносини з усіма своїми сусідами. Він також є членом Організації Об'єднаних Націй, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Євро-Атлантичного партнерства та Організація Ісламського співробітництва. Він є активним учасником Організації Північноатлантичного договору в аспекті Партнерство заради миру.

Будучи миролюбним державою, Казахстан відмовився від свого права Перший оголошує війну, закріпивши це в конституції, у той же час державі вдалося не лімітувати державний кордон з усіма своїми сусідами.

53.Закінчення «холодної війни». Руйнація біполярної структури світу

Передумови в причини закінчення Х.В.:

· усвідомлення згубності продовження ракетно-ядерного протистояння. Наростання антивоєнних витсупів в нвстроїв у країнах світу.

· неспроможність радянської економіки продовжувати суперництво у гонці озброєнь. Системна криза радянської моделі розвитку

· прихід до влади нового рад. керівництва, яке щиро прагло припинення " холодної війни"

Результати: розпад однієї з наддержав - СРСР і ліквідація його потенціалу, розпад світової соціалістичної системи та її військово-політичної(ОВД) та економічної (РЕВ)організацій, утворення у схвдно-європейському просторі та на території екс-СРСР нових незалежних держав(а також Югославія, Чехословаччина) - нових субєктів міжнародних відносин, жодна із пострадянських держав не володіє потенціалом колишнього СРСР, утворення у центральноєвропейському регіоні великої держави - обєднаної Німеччини, яка за всіма характеристиками може претендувати на статус регіонального лідера, перерозподіл всіх радянських зон геополітичного впливу на користь США і НАТО, прискорення європейської інтеграції, розширення НАТО та ЄС на Схід, поява проблеми міжнародного тероризму, поява проблеми розповсюдження зброї масового знищення.Припинення дії біполярної Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин.

На даний час існує єдина наддержава -США, що має перевагу у всіх складниках впливу(економічному, військовому, дипломатичному, технологічному і культурному) та кілька великих держав, які на другому рівні, що перважають своїз сусідів регіону, але неспроможні посилити свій вплив у глобальному масштабі - нвмецько-французький кондомінімум в Європі, Росія в Євразії, Китай та Японія у Сх.Азії, Індія в Пд.Азії, Ірвн у Пд.-Зх. Азії, Бразилія у Лат.Америці, Пар та Нігерія в Африці. На третьому рівні-другорядні регіональні країни, чиї інтереси часто суперечать великим державам.

Світова політика відійшла від біполярної системи доби холоднеої війни, пройшла через оджнополюсний момент (кульмінацією стала війна у Перській затоці) і тепер рухається від одно-багатополюсного пероду до по-справжньому через 10-20 років багатополюсного ХХІст. Тоді великі держави неминуче конкуруватимуть та створюватимуть коаліції у різноманітних поєднаннях. проте у такому світі не буде напруги та конфліктів між наддержавою та великими регіональними державами, що було визначальною характеристикою одно-багатополярного світу.

55.Центри геополітичного впливу у багатополярній структурі світу на початку XXI ст

У сучасному багатополярному світі не тільки зберігся, а й чіткіше окреслився його поділ на три частини: перша - включає постіндустріальні держави, друга - ті, що досягли стадії індустріального розвитку, третя - представлена країнами, що залишилися в доіндустріальній ері відсталості й бідності. Полюсні відмінності між постіндустріальними державами і країнами третього світу не зменшуються, а навпаки, збільшуються і в цьому приховуються небезпечні виклики майбутньому розвитку міжнародних відносин.

Важливу інформацію для роздумів може дати моделювання економічної карти майбутнього. За оцінками фахівців, принаймні до середини XXI ст. свої позиції збережуть три основні центри світового господарства: США (НАФТА), ЄС та Східна Азія. Однак у результаті глобалізації Захід втратить своє лідерство, поступившись новим гігантам Сходу — Японії, Китаю та Індії. За сприятливого збігу обставин зможе відновити вагу Росія, але лише завдяки блокуванню з Німеччиною, Китаєм або Індією. Причому, як зазначав C. Коен, " стратегічний альянс Росії з Китаєм або Індією — воістину кошмарний сценарій: регіон, який є по суті центром світу — а це понад 2 млрд. населення — набуває страхітливої потуги Росії. Це буде катастрофа для США". Принагідно зауважимо, що справжнім " кошмаром" для України є її орієнтація на Росію, що неодноразово доводила історія, але цього не розуміють частина українського політикуму та зрусифіковане населення Сходу і Півдня держави.

Звісно, важко передбачити з достатньою часткою ймовірності, хто становитиме конкуренцію США, однак слід погодитися із З. Бжезінським, що однополярний світ не може існувати довго і таким[и] конкурентом[ами] обов'язково буде[уть] євразійська[і] держава

Лідерами майбутнього світу можуть стати, як уже зазначалося, Китай, Німеччина, Франція (або в цілому ЄС), Росія, Індія. Серед держав, які прагнуть змінити наявне становище у світі й уже сьогодні є вагомими регіональними лідерами, найчастіше згадуються Туреччина, Іран, Індонезія, Південна Африка, Нігерія, Єгипет, Бразилія, Республіка Корея. За певних обставин свої претензії на політичне лідерство можуть висунути економічно потужні нині Велика Британія, Японія, Канада, Австралія, які на даному етапі йдуть у фарватері американської політики.

На сучасному етапі структури міждержавних організацій і центри економічної та військової потуги, що склалися в минулому столітті, продовжують найбільшою мірою впливати на формування основних напрямів і тенденцій в розвитку міждержавних відносин у рамках традиційного міжнародного права. Однак вже в перші роки XXI ст. для світової спільноти виникли нові загрози " розповзання" ядерної зброї, міжнародного тероризму, глобалізації, організованої злочинності, розповсюдження етно-релігійних конфліктів та неконтрольованої еміграції. Сучасна практика міжнародних відносин чітко висунула вимоги не тільки щодо удосконалення існуючих міждержавних структур, а й до окремих норм міжнародного права.

" Доктрина Буша" передбачала збереження і розвиток ядерних сил, достатніх для здійснення будь-яких сценаріїв атомної війни - від масового превентивного удару по великій ядерній державі до виокремлення малого " пакету" для бомбардування " держави-ізгоя". Адже крім Росії і Китаю об'єктами американської ядерної політики стали так звані держави " осі зла", а також ті країни, що намагаються створити зброю масового знищення.

Основна мета " доктрини Буша" - зберегти і закріпити в системі міжнародних відносин XXI ст. провідне становище США, як єдиної наддержави, що спирається на могутню економічну і військову потугу.

Показовою новою тенденцією XXI ст. є стрімке економічне і військове піднесення Китаю, який перетворився у ще один полюс сили. Впродовж останніх десяти років економіка КНР знаходиться на піднесенні. Економічне піднесення, великі масштаби країни і кількість населення, місце постійного члена Ради Безпеки ООН і наявність ядерної зброї перетворили Китай у важливий самостійний фактор сили в міжнародному житті.

На початку XXI ст. ще більш важливим чинником міжнародної стабільності став Європейський Союз, який розширився до 27 країн із майже 500-мільйонним населенням. У травні 2004 р до п'ятнадцятьох членів ЄС приєдналося ще десять нових країн, серед яких три колишні республіки СРСР (Естонія, Латвія, Литва), п'ять, що належали до " соціалістичного табору" (Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія), а також Кіпр і Мальта. З 1 січня 2007 р. членами ЄС стали ще дві колишні держави " соціалістичного табору" - Болгарія і Румунія. Однак процес вирівнювання у правовому відношенні населення країн ЄС набув затяжного характеру Провал на референдумах у Франції і Голландії у 2006 р. опрацьованої Конституції ЄС засвідчив про значні суперечності у підходах до вирішення конституційних прав і обов'язків європейців.

56.НАТО наприкінці XX - на початку XXI століття.

міжнародна політично-військова організація, створена 4 квітня 1949. Сьогодні 28 держав є членами НАТО.Головним принципом організації є система колективної оборони, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої сторони.НАТО народилася як результат нездатності ООН того часу забезпечити мир у світі, тоді, коли СРСР ветував багато постанов Ради безпеки цієї організації.

Важливими органами, які покликані займатися гуманітарними проблемами, питаннями забезпечення основних прав і свобод людей є НБСЄ (з 1994 р. має назву ОБСЄ – Організація з питань безпеки і співробітництва в Європі) і Рада Європи –регіональна міжурядова організація, створена в 1949 Розпад СРСР і Югославії, утворення нових незалежних держав, труднощі країн колишнього соціалістичного табору, об’єднання Німеччини та інтеграція західних країн стали важливими чинниками побудови загальноєвропейського дому і розвитку міжнародних відносин 90-х років. 52 країнами ОБСЄ " Пакту стабільності в Європі". Країни, що підписали пакт, взяли на себе зобов’язання розвивати добросусідськівідносини на основі головних документів ООН, ОБСЄ і Ради Європи, згідно зпринципами суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, непорушності кордонів, територіальноїцілісності держав, поваги міжнародно- визнаних кордонів, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини, особливо осіб, які належать до національних меншин. проблемами світ вступив у третє тисячоліття

У 1994 році НАТО запровадило ініціативу, відому під назвою “Партнерство заради миру” (ПЗМ). Ця програма має на меті допомогти країнам-учасницям реструктуризувати їхні збройні сили таким чином, щоб вони були здатними відігравати належну роль у демократичному суспільстві та брати

участь у миротворчих операціях під керівництвом НАТО.

Досвід, набутий завдяки участі у програмі “Партнерство заради миру”, був особливо корисним з точки зору взаємодії між військовими підрозділами різних країн, які беруть участь у діяльності миротворчих контингентів, таких як Сили стабілізації (СФОР) на території Боснії та Герцеговини та Сили у Косові (КФОР). У 1995 році НАТО ініціювало Середземноморський діалог – програму за участі шести середземноморських країн, а саме: Єгипту, Ізраїлю, Йорданії, Мавританії, Марокко та Тунісу.

Програма, до якої згодом, у 2000 році вступив також Алжир, має на меті сприяти розвиткові добрих відносин та взаєморозуміння з країнами Середземноморського регіону, у такий спосіб зміцнюючи регіональну безпеку та стабільність. Серед заходів, що проводяться у рамках ініціативи, – запрошення учасників з країн Діалогу пройти навчання на курсах у Школі НАТО в Обераммергау (Німеччина) та Оборонному коледжі НАТО у Римі (Італія).

 Обговорення у форматі РЄАП У 1997 році було переведено на більш офіційну

основу двосторонню співпрацю між НАТО та Росією та НАТО і Україною. З кожною з цих двох країн Альянс підписав двосторонні угоди, які мали регламентувати відносини у майбутньому. Тематика засідань цих органів різноманітна: від проведення миротворчих операцій на Балканах, врегулювання криз та запобігання поширенню зброї масового знищення до оборонної конверсії, охорони довкілля та планування на випадок надзвичайних станів цивільного характеру. А у 2002 році країни – члени Альянсу та Росія суттєво поглибили та зміцнили свої відносини, утворивши Раду Росія – НАТО, яка стала наступницею Постійної спільної ради Росія – НАТО.

Наприкінці березня 2004 року ці країни офіційно стали членами НАТО.Три колишніх країни-партнера Чеська Республіка, Угорщина та Польща. Під час Празького саміту НАТО у листопаді 2002 року ще семи

країнам -- Болгарії, Естонії, Латвії, Литві, Румунії, Словаччині та Словенії -- було запропоновано

розпочати переговори щодо приєднання. “План дій щодо членства”, яку було впроваджено у 1999

році з метою надання допомоги заінтересованим країнам-партнерам щодо їхньої підготовки до

можливого вступу до Альянсу. У рамках цього Плану країни-кандидати отримують практичні консультації та цільову допомогу.Процес розширення допомагає запобігти конфліктам, оскільки сама перспектива можливого членства спонукає країн-кандидатів намагатися врегулювати будь-які суперечки з сусідами мирним шляхом та просувати вперед процес реформ та демократизації.

Роль НАТО у галузі боротьби з тероризмом вималювалася у Празі внаслідок ухвалення

військової концепції захисту від тероризму, визначення конкретного військового потенціалу,

необхідного для втілення цієї нової місії, досягнення домовленості щодо Плану дій

“Партнерство проти тероризму”, а також у контексті висловленої країнами -- членами

НАТО готовності підтримувати зусилля світової спільноти. Саме ці кроки створили основу для подальших дій, зокрема, переходу Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) на території

Афганістану під командування НАТО та надання допомоги Польщі щодо управління нею сектором

стабілізаційних сил в Іраку.

У березні 2004 року кількість країн -- членів НАТО збільшилася до 26. Очікується, що з часом ці зміни мають

допомогти створити більш сучасну та ефективну модель роботи у рамках Альянсу

57. Розпад Союзу РСР: причини, хід. наслідки.

припинення існування СРСР 26 грудня 1991 року.Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичній арені як самостійних держав. Причини розпаду На даний час серед істориків немає єдиного погляду на те, що стало основною причиною розпаду СРСР, а також на те, чи можливо було запобігти процесу розпаду СРСР. Серед можливих причин називають: 1 -відцентрові націоналістичні тенденції, властиві, кожній багатонаціональній країні і проявляються у вигляді міжнаціональних протиріч і бажання окремих народів самостійно розвивати своюкультуру й економіку; 2- авторитарнийхарактер радянського суспільства, зокрема гоніння на церкву, переслідування КДБ дисидентів, примусовий колективізм, панування однієї ідеології, заборона на спілкування з закордоном, цензура, 3-зростаюче невдоволення населення через перебої з продовольством, особливо в епоху застою і Перебудову, постійне відставання у рівні життя від розвинених країн Заходу;, зовнішня військова експансія та інтервенція в Афганістані (1979–1988); техногенні катастрофи — в першу чергу Чорнобильська катастрофа, яка поставила питання про виживання трьох слов'янських народів. А також інши катастрофи (авіакатастрофи, крах «Адмірала Нахімова», вибухи газу тощо), що стали широковідомими, незважаючи на цензуру та приховування інформації про них урядом; ініційоване американським урядом зниження світових цін на нафту, що похитнуло основне валютне джерело СРСР та «соціалістичне» господарство СРСР в цілому...

Хід подій З 1985 року Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов і його прихильники почали політику перебудови; різко виросла політична активність народу, сформувалися масові, у тому числі радикальні і націоналістичні, рухи та організації. Спроби реформування системи управління років доходить до максимумуголовна проблема радянської економіки —хронічний товарний дефіцит — з вільного продажу призвели до поглиблення кризи в країні.Загальна криза Розпад СРСР відбувався на тлі загальної економічної, зовнішньополітичної та демографічної кризи. У 1989 році вперше офіційно оголошено про початок економічної кризи в СРСР (зростання економіки змінюється падінням).У період 1989–1991 зникають практично всі основні товари, крім хліба. Практично у всіх регіонах країни вводиться нормоване постачання у формі талонів.Розпад СРСР з точки зору права Законодавство СРСР Стаття 72 Конституції СРСР 1977 року визначала: За каждой союзной республикой сохраняется право свободного выхода из СССР.Порядок реалізації цього права, закріплений законом, дотриманий не був, проте був легітимізований, головним чином, внутрішнім законодавством держав, що вийшли з СРСР, а також подальшими подіями, наприклад їх міжнародно-правовим визнанням з боку світової спільноти — всі 15 колишніх союзних республік визнаються світовим співтовариством як незалежні держави і представлені в ООН. Республыки які утворилися: Эстонская ССР з 8.05 1990р.Эстонская Республика, Литовская ССР з 11. 03 1990: Литовская Республика, Латвийская ССР з 4.05 1990: Латвийская Республика, Азербайджанская ССРс 19 ноября 1990: Азербайджанская Республика, Грузинская ССР з 15.11.1990: Грузинская Республика; Российская СФСР з 25.12

1991: Российская Федерация; Узбекская ССР з 31.08 1991: Республика Узбекистан; Молдавская ССР з 5.06.1990: ССР Молдова з 23 мая 1991: Республика Молдова; Украинская ССРс 24 августа 1991: Украина; Белорусская ССРс 19 сентября 1991: Республика Беларусь; Туркменская ССРс 27 октября 1991: Туркменистан; Армянская ССРс 23 августа 1990: Республика Армения; Таджикская ССРс 9 сентября

1991: Республика Таджикистан; Казахская ССРс 10 декабря 1991: Республика Казахстан; Киргизская ССРс 30 августа 1991: Республика Киргизста.

Найбільш відомими наслідками розвалу Радянського Союзу вважають такі:

– моментальне перетворення Російської Федерації, де Єльцин відразу ж провів кілька економічних і політичних реформ;

– відбулося безліч міжнаціональних війн (в основному ці події відбувалися на Кавказьких територіях);

– поділ Чорноморського флоту, розпад Збройних сил держави і ділення територій, яке відбувалося між ще недавно дружніми націями.

Період у вітчизняній історії, що передує розпаду СРСР, так само як і самі події 1991 року висвітлюються в підручниках досить бідно Однак на те є об'єктивні причини — досі немає фундаментальних досліджень і серйозних джерел

58. ОДКБ наприкінці XX - на початку XXI століття Організація Договору про колективну безпеку. Питання миротворчості для Співдружності Незалежних Держав було завжди надзвичайно актуальним. СНД

практично з моменту свого утворення була змушена перейматися попередженням і врегулюванням конфліктів на територіїдержав-учасниць і поблизу їх кордонів, забезпечуючи тим самим воєнно-політичну

стабільність всередині організації. Створення ОДКБ – реакція Росії на розширення НАТО на схід і зростання впливу США і НАТО в СНД після початку операції в Афганістані.

Насамперед це “гарячі точки”, які Співдружність успадкувала внаслідок розпаду Радянського Союзу, і складні процеси становлення національної державності в колишніх союзних республіках, під час яких були прояви агресивного екстремізму, національної та релігійної нетерпимості. Це – Республіка Таджикистан, Абхазія та Південна Осетія в Грузії, Придністров’я у Республіці Молдова, Нагірний Карабах в Азербайджанській Республіці, російський Північний Кавказ. 20 березня 1992 р. у Києві під час наради вищих керівників держав-учасниць СНД була підписана “Угода про Групи військових спостерігачів та Колективних сил з підтримки миру в Співдружності Незалежних Держав” (скорочено – Група з підтримки миру). Україна підписала цю Угоду із зауваженням: “У кожному конкретному випадку рішення про участь України приймає Верховна Рада України” 15 травня 1992 р. у Ташкенті глави країн – членів СНД підписали три протоколи: про статус Груп військових спостерігачів та Колективні сили з підтримки миру в Співдружності; про тимчасовий порядок формування та використання Груп військових спостерігачів і Колективних сил у зонах конфліктів між державами СНД, а також протокол про комплектування, структуру, матеріально-технічне та фінансове забезпечення цих груп і сил.

В рамках організації проводяться операції:

«Канал» (з боротьби з наркотрафіком),

«Нелегал» (з протидії незаконній міграції),

«ПРОКСІ» (з боротьби з кіберзлочинністю).

Організація має цінність для Росії, як: інструмент реалізації російської зовнішньої політики, засіб відновлення впливу Росії на пострадянському просторі. На відміну, наприклад, від НАТО критеріїв для прийому до ОДКБ не існує. Щоб стати членом ОДКБ, не треба відповідати демократичним критеріям і мати реформовану економіку і судову систему.

історі яствор. 15 травня 1992 року Вірменія, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикістан та Узбекістан підписали в Ташкенті договір про коллективну безпеку (ДКБ). Азербайджан підписав договір 24 вересня 1993 року, Грузія — 9 вересня 1993 року, Білорусь — 31 грудня 1993 року. Договір почав діяти з 20 квітня 1994 року. Договір був розрахований на 5 років та міг пролонгуватися. 2 квітня 1999 року президенти Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизії, Росії та Таджикистану підписали протокол про подовження терміну дії договору на наступний п'ятирічний період, проте Азербайджан, Грузія та Узбекистан відмовились від подовження договору, в тому ж році Узбекистан приєднався до ГУАМ. На московській сесії ДКБ 14 травня 2002 року було прийнято рішення про трансформацію ДКБ в повноцінну міжнародну організацію — Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ). 7 жовтня 2002 року в Кишиніву були підписані Статут та Угода про правовий статус ОДКБ, які були ратифіковані всіма державами-членами ОДКБ та набрали чинності з 18 вересня 2003 року.

Співробітництво ОДКБ з НАТО не активізується. Микола Бордюжа охарактеризував відносини ОДКБ-НАТО наступним чином: «Починаючи з 2003 року ми неодноразово направляли в НАТО пропозиції про співпрацю по декількох напрямах. Наприклад, по спільній боротьбі з розповсюдженням наркотиків, із загрозою релігійного екстремізму, тероризму. Але кожного разу діставали відмову: в Альянсі нібито немає консенсусу з питання співпраці з ОДКБ, проти виступають деякі східноєвропейські країни. Хоча вірогідніше, що це не входить в інтереси США. В результаті не виходить ефективно протистояти тероризму, а Європа, втім, як і Росія, переповнена афганським героїном»

24вересня 1993 р. воєнно-політичним керівництвом Договору про колективну безпеку була підписана Угода про Колективні сили з підтримання миру, яку доповнювали документи щодо статусу об’єднаного омандування та схеми фінансування цих силою.

“Угода промиротворчу діяльність Організації Договору про колективну безпеку” регулює питанняпрактичної реалізації участі ОДКБ у миротворчій діяльності на світовому та

регіональному рівнях з метою зміцнення її міжнародних позицій, створення на постійній основі миротворчих сил Організації і визначення порядку їх комплектування.

3 квітня 2009 року представник секретаріату ОДКБ зробив заяву, що Іран в перспективі може отримати статус країни-спостерігача в ОДКБ. Україна не є членом ОДКБ і не має наміру вступати до неї.