Предмет договору страхування

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Розподіл договорів страхування на види провадиться залежно від того, на захист яких інтересів вони спрямовані, тобто за предметом.

Згідно з ст. 980 ЦКУ договором особистого страхування страховик замість сплаченої страхувальником премії зобов'язаний сплатити одноразово або сплачувати періодично обумовлену договором страхову суму у випадку вчинення шкоди життю або здоров'ю страхувальника або застрахованої особи, досягнення ним визначеного віку або настання в його житті іншого передбаченого договором випадку. Договір особистого страхування є публічним. Його публічний характер пов'язано в тому числі з тим, що більшість договорів особистого страхування є стандартними.

Особливостями договору особистого страхування є:

— специфічні особисті інтереси, які повинна мати застрахована особа, а саме інтерес в отриманні виплати при смерті або пошкодженні здоров'я, при досягненні зазначеного віку або настанні зазначених випадків. Всі ці інтереси невідривне пов'язані з особистістю застрахованої особи;

— особливий характер деяких ризиків, на випадок яких укладаються договори особистого страхування. Є ризики, що позбавлені притаманної ризикам небезпеки вчинення шкоди інтересам застрахованої особи;

— з'явлення особливої фігури застрахованої особи, яка може не збігатися ні із страхувальником, ні із вигодонабувачем. Договір особистого страхування вважається укладеним на користь застрахованої особи (в т. ч. самого страхувальника), якщо в договорі не названо в якості вигодоодержувача іншу особу;

— виплата страхової суми здійснюється у формі страхового забезпечення, яке не прив'язано до будь-яких об'єктивних критеріїв, а визначається сторонами в договорі за їх бажанням. Більш того, забезпечення виплачується незалежно від сум, належних застрахованому за іншими договорами страхування, а також по соціальному страхуванню, соціальному забезпеченню та в порядку відшкодування шкоди;

— страхова виплата може здійснюватись частинами, навіть протягом досить значного відрізку часу, забезпечуючи застраховану особу (вигодоонабувача). Тому виплата й отримала назву страхового забезпечення;

— лише договір особистого страхування може мати накопичувальний характер, а саме переслідувати мету не тільки компенсувати шкоду, завдану особистості, але й забезпечити визначений прибуток (відсоток) на вкладений капітал (страхову премію). Відповідно договори особистого страхування можна поділити на ризикові та накопичувальні (ощадні). Ризикові договори передбачають страхову виплату тільки при настанні страхового випадку, який може зовсім не настати. Більш ризикованим видом особистого страхування є страхування від нещасних випадків. У накопичувальних договорах виплата здійснюється завжди, оскільки один з указаних ризиків обов'язково обернеться в страховий ризик. Найбільш поширений приклад накопичувального договору особистого страхування — страхування життя. Воно передбачає періодичну сплату внесків, а при дожитті до закінчення строку договору — сплату обумовленої суми, що перевищує суму внесків. При цьому страхова виплата здійснюється й тоді, коли смерть настає до закінчення строку договору.

Слід зазначити, що коли йдеться про договори державного обов'язкового особистого страхування, то відповідно порядки їх укладення і умови визначаються Кабінетом Міністрів України, окремими нормативними актами (наприклад, Порядок та умови державного обов'язкового особистого страхування працівників митних органів, затверджений Постановою КМУ № 487 від 19.08.1992 р.).

За договором майнового страхування одна сторона (страховик) зобов'язується за обумовлену договором плату (страхову премію) при настанні передбаченої в договорі події (страхового випадку) відшкодувати іншій стороні (страхувальнику) чи іншій особі, на користь якої укладено договір (вигодонабувача), заподіяні внаслідок цієї події збитки в застрахованому майні або збитки у зв'язку з іншими майновими інтересами страхувальника (виплатити страхове відшкодування) у межах визначеної договором суми (страхової суми).

Майнове страхування є найбільш розвиненим і складним видом страхування. Особливостями договору майнового страхування є:

— наявність у страхувальника або вигодонабувача особливого майнового інтересу в укладенні договору;

— майнове страхування має мету — компенсацію понесених збитків, а не отримання додаткового прибутку. Це його головна функція. Відповідно розмір страхового відшкодування не може перевищувати дійсного розміру понесених збитків. Страхувальник (вигодонабувач) не може отримувати з договору майнового страхування будь-який прибуток, що перевищує суму понесених ним збитків.

Страхова сума не може перевищувати дійсної вартості застрахованого майна. Під дійсною (страховою) вартістю майна слід розуміти його ринкову вартість. При цьому страхова вартість майна, вказана в договорі страхування, не може бути надалі оспорена, за винятком випадку, коли страхувальник, не скориставшись до укладення договору своїм правом на оцінку страхового ризику, був навмисно введений в оману відносно цієї вартості.

Якщо страхова сума, вказана в договорі страхування майна, перевищує страхову вартість, договір вважається нікчемним у тій частині страхової суми, що перевищує страхову вартість. В іншій частині договір страхування зберігає силу.

Якщо завищення страхової суми в договорі страхування стало наслідком обману з боку страхувальника, страховик має право вимагати визнання договору недійсним і відшкодування завданих йому цим збитків у розмірі, що перевищує суму одержаної ним від страхувальника страхової премії.

При одночасному страхуванні різних ризиків дозволяється перевищення розміру загальної страхової суми за всіма договорами за страховою вартістю. Але мова йде саме про загальну суму, яка складається за рахунок страхування від різних ризиків, але ніяк одного й того ж самого.

Однією з особливостей дії договору майнового страхування полягає в тому, що він зберігає силу у випадку переходу прав на застраховане майно до іншої особи. Майновий інтерес у страхуванні, що був у самого страхувальника, втрачається, оскільки майно перестає йому належати. Тому договір страхування для попереднього страхувальника не може залишатися в силі.

Деякі види майнового страхування передбачені окремими статтями в різних главах ЦК. Так, наприклад, ст. 581 " Страхування предмета застави", ст. 696 " Страхування товару", ст. 771 " Страхування речі, переданої у найм", ст. 802 " Страхування транспортного засобу", ст. 881 " Обов'язок підрядника застрахувати об'єкт будівництва", ст. 927 " Страхування вантажів, пасажирів та багажу" та ін.

За договором страхування ризику відповідальності за зобов'язанням, що виникає внаслідок спричинення шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб, страхується ризик відповідальності самого страхувальника. Наприклад, Указом Президента України від 15.01.1994р. було запроваджено обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на випадок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, їх майну та майну юридичних осіб. Внаслідок цього Кабінетом Міністрів України 28.09.1996р. затверджено " Положення про порядок і умови обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів".

За договором страхування ризику відповідальності за порушення договору може бути застраховано ризик відповідальності страхувальника (див. наприклад, Постанову Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 р. № 1280 " Про впровадження механізму страхування експортних та кредитних ризиків").

Крім того, договори страхування поділяються не лише за предметом. Страхування може бути добровільним або обов'язковим. У першому випадку обов'язок його укладення випливає з вказівки закону, в іншому — залежить від волевиявлення сторін. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до закону. У зв'язку з цим за своєю суттю ці договори різні.[3, ст.980]

2.3. ЗМІСТ І ФОРМА ДОГОВОРУ

Договір страхування укладається в письмовій формі шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страхові поліси і свідоцтва, як правило, містять усі умови договору, включаючи стандартні правила страхування, спеціальні умови для даного договору, доповнення і винятки зі стандартних правил; у них можуть міститися індивідуальні, окремо погоджені зі страхувальником умови.

Страховий поліс може бути виданий страхувальнику на підставі його письмової чи усної заяви. Усної заяви достатньо, коли умови страхового забезпечення не вимагають докладної інформації про застрахованого, а страхувальнику відомі обставини, що мають істотне значення для визначення імовірності настання страхового випадку. Таким способом укладаються короткострокові договори страхування від нещасних випадків, наприклад, на час авіа перельоту, договори страхування дачних будівель (садових будиночків) та ін.

Поліс може бути разовим і генеральним. За допомогою разового поліса оформлюються прості операції по страхуванню (з одним предметом). Генеральний поліс поширюється на декілька однорідних операцій по страхуванню майна (стосовно групи предметів).

Страхування по генеральному полісу може провадитися при дотриманні наступних умов: 1) предметом страхування повинне бути майно; 2) це майно повинне складатися з партій; 3) умови страхування для однорідного майна повинні бути подібними; 4) договір повинний бути укладений на певний строк. [3, ст.981]

Істотними умовами догово­ру страхування, які зазначаються у страховому свідоцтві (полісі, сертифікаті), визнаються об'єкт страхування, розмір страхової суми, страхового внеску і строки його сплати, страховий ризик (страхові випадки), строк страхування, початок і закінчення дії договору страхування. У договорі також можуть бути передбачені інші умови страхування.

Умовою дійсності договору майнового страхування можна вважати умову про реальну можливість виконання дій, що складають предмет зобов’язання. Немає зобов’язання, якщо його предмет є неможливим (impossibilium nulla obligatio est) – такий принцип діяв ще в римському праві [13].

Договір страхування як юридичний факт — це правочин, внаслідок вчинення якого виникають цивільно-правові наслідки; необхідним є взаємна згода сторін(страхувальника та страховика) щодо ряду положень, які визнаються істотними умовами. Відповідно до загальних положень про цивільно-правовий договір та коментованої статті істотні умови договору поділяються на дві групи: по-перше, це умови, які чітко визначені законом та правилами страхування, а також інші умови, щодо яких сторони обов'язково повинні досягнути згоди за вимогою однієї із них (ст. 638 ЦК).

Договір страхування також повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, інші умови за згодою сторін; підписи сторін. [3, ст.981]

Договір страхування набирає чинності з моменту внесен­ня страхового платежу (внеску, премії), якщо інше не пе­редбачено умовами страхування. Зі згоди страхувальника об'єкт страхування може бути застрахований за одним до­говором страхування кількома страховиками (співстрахування). У таких випадках у договорі мають міститися умо­ви, що визначають права та обов'язки кожного зі страхо­виків. За наявності відповідної угоди між страховиками і страхувальником один зі співстраховиків може представ­ляти всіх інших у відносинах зі страхувальником, залиша­ючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки.

Договір страхування є:

- двостороннім, оскільки у разі укладення договору відповідні права та обов'язки виникають як у страхувальника, так і у страховика;

- реальним, набуває чинності з моменту внесення першого стра­хового платежу, якщо інше не передбачено договором;

- відплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову пре­мію, а страховик — у разі настання страхового випадку здійс­нює страхову виплату;

- алеаторним (ризиковим) — це договір на ризик, тобто при укладенні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов'язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежать від випадку. Страховику невідомо, чи буде він виконувати свої обов'язки за договором, а також коли са­ме і в якому обсязі. Так само ризикує і страхувальник, який, сплачуючи внески за договором, не впевнений щодо отриман­ня страхового відшкодування. Страхувальнику також неві­доме співвідношення сплачених ним страхових внесків і роз­міру страхового відшкодування.[6, c.286]

Недотримання письмової форми договору страхування тягне його недійсність із моменту укладення, і такий договір не породжує прав і обов'язків: кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все отримане по такій угоді (детальніше про правові наслідки недійсності правочину див. ст. 216 ЦК).

3. ПРАВА ТА ОБОВЯЗКИ СТОРІН

Права та обов'язки сторін договору страхування визначаються чинним законодавством (ст. 988, 989 ЦК України та ст. 20, 21 За­кону України " Про страхування") і договором, що укладається.

Обов'язки сторін за договором страхування умовно можна розділити на три групи:

1) обов'язки, які сторони повинні виконати в процесі укладення договору;

2) обов'язки, які сторони виконують протягом дії договору;

3) обов'язки, які виникають після настання страхового
випадку.[7, c.241]

3.1. Обов'язки страховика:

Обов'язок страховика при укладанні договору — ознайомити страхувальника з правилами і умовами страхування. Страховик повинен довести до відома страхувальника необхідний обсяг інформації про умови та правила страхування, оскільки вони відрізняються залежно від виду страхування. Законодавством передбачені, наприклад, такі: " Порядок та правила проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї", " Правила страхування вантажів", " Правила добровільного страхування транспортних засобів", " Порядок та умови державного обов'язкового страхування життя і здоров'я суддів" та ін.; [3, ст. 988]

Обов'язки під час виконання договору:

• не розголошувати інформацію, яка йому стала відомою у
зв'язку з укладенням договору, щодо страхувальника, застрахованого, вигодонабувача, яка пов'язана із станом їх здоров'я,
майновим становищем, та інші відомості, пов'язані з комерційною таємницею, особистим чи сімейним життям.

Конфіденційна інформація щодо діяльності та фінансового становища страхувальника може бути надана лише на письмову вимогу суду, а також правоохоронним та податковим органам на їх письмову вимогу за конкретним договором страхування у разі порушення кримінальної справи щодо певної фізичної або юридичної особи;

• за заявою страхувальника переукласти з ним договір страхування у випадку здійснення страховиком заходів щодо зменшен­ня страхового ризику або збільшенні вартості майна.[7, c.242]

Обов'язки у разі настання страхового випадку:

• протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про
настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення
всіх необхідних документів для своєчасного здійснення виплати
страхувальникові. Необхідними документами для своєчасного здійснення страхової виплати є страховий акт, який складається після подання заяви страхувальника. Страховик фіксує факт настання страхового випадку в складеному ним страховому акті. Страховик має право самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку. З цією метою він може запитувати відомості, пов'язані зі страховим випадком, у правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, закладів і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку. Для складання страхового акта залежно від предмета страхування можуть знадобитися довідки органів внутрішніх справ, акт про нещасний випадок, довідки медичних закладів про строк тимчасової непрацездатності, довідки спеціалізованих закладів про встановлення інвалідності у випадку її виникнення, копії свідоцтва про смерть та ін. Страховик може прийняти рішення про відмову в страховій виплаті, яке оформлюється письмово та повідомляється страхувальнику. Це рішення має містити мотивоване обґрунтування підстав відмови в страховій виплаті; [3, ст. 988]

• відшкодувати витрати, яких зазнав страхувальник при
настанні страхового випадку з метою запобігання або зменшення
збитків, якщо це передбачено умовами договору. У вчиненні
дій, які запобігають настанню страхового випадку, заінтересований насамперед страховик, оскільки за умовами договору він
зобов'язаний відшкодовувати шкоду, яка буде заподіяна. Тому,
звичайно, він повинен сприяти тому, щоб страхувальник вчиняв розумні і доступні дії, спрямовані на зменшення можливих збитків. Витрати повинні бути відшкодовані навіть тоді, коли страхувальник, який їх зазнав, не досяг позитивного результату;

• здійснити страхову виплату у строк, встановлений дого­вором. Страхова виплата здійснюється на підставі заяви страху­вальника (його правонаступника) або іншої визначеної в дого­ворі особи і страхового акта, який складається безпосередньо страховиком або уповноваженою ним особою. Строк виплати
за конкретним страховим випадком передбачається укладеним
сторонами договором.

Страховик також має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

• навмисних дій страхувальника, якщо вони були спря­мовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без переви­щення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації.[7, c.243]

Страхувальник, вигодонабувач несуть відповідальність за свої дії, що спричинили настання страхового випадку, якщо вони були вчинені ними навмисне. У страхуванні ця відповідальність настає у формі відмовлення у сплаті страхової виплати і покладання понесених зазначеними особами збитків на них самих.

Груба необережність страхувальника, вигодонабувача чи застрахованої особи є підставою для відмови страховика від обов'язку виплатити страхове відшкодування або зменшити його розмір лише у випадках, прямо зазначених у законі Так, наприклад, Законом України " Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності" передбачено, якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я настало не тільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більш як на 50 відсотків.

При страхуванні цивільної відповідальності за заподіяння шкоди життю чи здоров'ю громадян страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату навіть тоді, коли шкода заподіяна самим страхувальником чи застрахованою особою навмисне або з грубої необережності. Якщо ж договором страхування цивільної відповідальності не охоплюються збитки від заподіяння шкоди життю чи здоров'ю громадян, то страховик звільняється від виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку внаслідок наміру страхувальника або застрахованої особи; [3, ст. 988]

• вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що при­звів до страхового випадку;

• подання страхувальником завідомо неправдивих відо­мостей про об'єкт страхування або про факт настання стра­хового випадку;

• одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

• несвоєчасне повідомлення страхувальника без поваж­них на те причин про настання страхового випадку або ство­рення страховикові перешкод у визначенні обставин, харак­теру та розміру збитків.

Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Наприклад, це може бути за таких обставин, якщо страховий випадок настав внаслідок ядерного вибуху, радіації, радіоактивного зараження, воєнний дій, громадянської війни, страйків, або збитки настали внаслідок конфіскації, реквізиції, арешту чи знешкодження застрахованого майна за розпорядженням державних органів та ін.

Рішення страховика про відмову в страховій виплаті оформлюється письмово та повідомляється страхувальнику. Це рішення повинне містити вмотивоване обґрунтування підстав відмови в страховій виплаті. Рішення страховика може бути оскаржено в суді. Якщо відмова є безпідставною, страховик несе відповідальність у вигляді сплати неустойки за прострочення страхової виплати (ст. 922 ЦК).

3.2. Обов'язки страхувальника:

Обов'язки страхувальника при укладенні договору:

• надати інформацію про ступінь страхового ризику. Стра­хувальник зобов'язаний сповістити страховика про всі відомі
йому обставини, які мають істотне значення для визначення
ступеня страхового ризику. Страхова компанія, яка бере на
себе ризик страхувальника, має бути впевнена, що страхуваль­ник не приховує від неї ніяких відомостей;

• повідомити про інші діючі договори страхування щодо
об'єкта страхування. Страхування не може мати на меті збага­чення страхувальника, тому законодавець передбачив, що якщо
майно застраховане у кількох страховиків, то страхове відшко­дування, що виплачується усіма страховиками, не може пере­вищувати дійсної вартості майна. Тому бажання страхуваль­ника застрахувати майно в повному обсязі у кількох страховиків можна пояснити або бажанням отримати додаткову гарантію
задоволення майнових інтересів у випадку банкрутства однієї
із страхових компаній, або його недобросовісністю в майбут­ньому і намаганням отримати кілька страхових відшкодувань у різних страхових компаній у випадку загибелі майна.

Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт страхування уже застрахований, новий договір страху­вання є нікчемним (ст. 989 ЦК).

Обов'язки на етапі виконання договору страхування:

• своєчасно сплачувати страхові внески (страхову премію,
страхові платежі). Сплата страхових внесків — головний
обов'язок страхувальника.

Визначаючи розмір плати, страховик може застосовувати розроблені ним тарифи. Останні становлять собою ставки стра­хових внесків з одиниці страхової суми або з об'єкта страху­вання. При визначені розміру страхових тарифів виходять із загальної умови: страхових премій, сплачених страхувальниками, має бути достатньо для того, щоб здійснити можливі виплати всім застрахованим особам за окремими видами страхування. Розмір страхових тарифів залежить від ризиків, наявних в кон­кретному виді страхування, та від розміру виплат;

• вживати заходів щодо запобігання настанню страхового
випадку. Незважаючи на те, що страх загибелі речі (у випадку
майнового страхування) переходить від страхувальника на іншу
особу — страховика, страхувальник не звільняється від обов'яз­ку належним чином турбуватися про збереженість речі. Якщо
виникає загроза настання страхової події, страхувальник зобов'я заний вживати заходів до її усунення і утримувати застрахова­не майно в належному стані. Застраховане майно повинно екс­плуатуватися згідно з правилами протипожежної безпеки, на­лежним чином зберігатися, використовуватися;

• інформувати страховика про будь-які зміни страхового
ризику.

Обов'язки в разі настання страхового випадку:

• вживати заходів щодо зменшення збитків, завданих настан­ням страхового випадку. При настанні страхової події страху­вальник повинен не пасивно спостерігати, як настають наслідки, що зумовлять сплату йому страхового відшкодування, а зо­бов'язаний вживати заходів до зменшення їх розміру (наприклад, у випадку пожежі — викликати пожежників тощо);

• повідомити страховика про настання страхового випадку в
термін, передбачений умовами договору. Вимога страхуваль­ника про виплату має бути заявлена своєчасно. Так, зазвичай за договором добровільного страхування домашнього майна стра­хувальник протягом доби зобов'язаний письмово повідомити страховика про вчинену, наприклад, крадіжку. Такий саме строк встановлений і відповідними правилами страхування тварин,
автомобілів. За відсутності страхувальника з такою заявою по­
винен звернутися будь-який повнолітній член його сім'ї;

• повідомити страховика про відшкодування шкоди винною
чи відповідальною за шкоду особу.

У випадку одержання за договором майнового страхування повного відшкодування від винної особи страхувальник позбав­ляється права на отримання страхової виплати.

На страховика і страхувальника можуть покладатися й інші обов'язки, що випливають із специфіки укладеного договору, які будуть розглянуті в процесі висвітлення окремих видів страхування.[7, c.243]

4. ПРИПИНЕННЯ ТА НЕДІЙСНІСТЬ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ

Згідно з чинним в Україні законодавством усі спори за договорами, у тому числі й за договорами страхування, підлягають вирішенню в суді.

Відповідальність. За невиконання або неналежне виконання умов укладення договору, сторони несуть цивільно-правову відповідальність. Так, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати (несвоєчасне здійснення страхової виплати) страховик зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню) в розмірі, встановленому договором або законом (ст. 992 ЦК, ст. 20 Закону). Сторони у договорі страхування можуть передбачити інші правові

підстави порушення умов договору страхування та відповідальності, а також встановлювати її розмір. За порушення умов договору страхування для страхувальника, вигодонабувача або застрахованої особи можуть наступити негативні наслідки у формі відмови страховика від здійснення страхової виплати, дострокового припинення договору страхування на вимогу страховика.[9, c.359]

Припинення договору страхування. Згідно зі ст. 28 Закону Ук­раїни " Про страхування" дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії даного договору;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки;

4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за ви­нятком випадків, передбачених законодавством;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодав­ством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страху­вання недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 2 ст. 997 ЦК України як страховик, так і стра­хувальник можуть відмовитися від договору страхування. Так, якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором.

Страхувальник або страховик зобов'язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не піз­ніш як за тридцять днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором.

Страховик не має права відмовитися від договору особистого стра­хування без згоди на це страхувальника, який не допускає пору­шення договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених стра­ховиком страхових виплат.

Коли відмова страхувальника від договору обумовлена порушен­ням умов договору страховиком, страховик повертає страхувальни­кові сплачені ним страхові платежі повністю.

Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім дого­вору страхування життя), страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

Коли відмова страховика від договору обумовлена невиконан­ням страхувальником умов договору страхування, страховик по­вертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страхових виплат.

Наслідки відмови від договору страхування життя встановлю­ються законом.

Недійсність договору страхування. Договір страхування повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Договір страхування є нікчемним або визна­ється недійсним у випадках, встановлених ЦК України.

Для оцінки дійсності договору страхування можна керуватися підставами для визнання правочинів недійсними, передбаченими ст. 215-236 ЦК України. Враховуючи ці норми, договір страхуван­ня буде вважатися недійсним у випадках:

1) невідповідності актам цивільного законодавства, а також мо­ральним засадам суспільства;

2) фіктивного та удаваного характеру правочину;

3) укладення договору з недієздатною фізичною особою;

4) укладення договору під впливом помилки, обману тощо.

ЦК України (ст. 998) та ст. 29 Закону України " Про страхуван­ня" передбачають також особливі випадки визнання договору стра­хування недійсним. Договір страхування визнається судом недійс­ним, якщо:

1) його укладено після настання страхового випадку;

2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфі­скації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили. [6, c.295]