Загальна характеристика валютних операцій

Одним із напрямів банківського бізнесу є його діяльність на валютному ринку, яка представлена як операціями клієнтів, так і безпосередньо власними операціями банків. Крім цього, банкам належить функція агента валютного контролю, яка зобов'язує їх здійснювати контроль за дотриманням вимог валютного законодавства. Валютними операціями є господарські операції, вартість яких визначається в іноземній валюті, або ті, що потребують розрахунків в іноземній валюті. Для правильного відображення у бухгалтерському обліку операцій з іноземною валютою слід усвідомити такі терміни та поняття: - валютні цінності — валюта України, іноземна валюта, платіжні документи, що виражені в іноземній валюті; валюта України (гривня) — грошові знаки у формі банкнот, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; ^іноземна валюта — іноземні грошові знаки у формі банкнот, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу; * платіжні документи, що виражені в іноземній валюті, — іменні чеки, виражені в іноземній валюті (далі — іменні чеки), дорожні чеки, виражені в іноземній валюті (далі — дорожні чеки). Розпочати діяльність на валютному ринку банк має право за наявності ліцензій або письмового дозволу, що надається Національним банком України. Будь-який банк, котрий офіційно зареєстрований на території України, має банківську ліцензію й отримав письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів, називається уповноваженим банком. Легалізація діяльності банку на валютному ринку здійснюється за умови: відповідності спеціальним вимогам, до яких належать показники регулятивного капіталу, наявність фахівців відповідної кваліфікації та інформації стосовно рейтингу банків-кореспондентів, підключення до електронної міжнародної системи платежів в іноземній валюті (8.\\М.Р.Т. тощо); відповідності технічного стану й організації охорони приміщення, в якому розміщується технічне обладнання цієї системи, вимогам нормативно-правових актів Національного банку; наявності обладнання спеціального операційного залу (дилерської кімнати, бек-офісу, приміщення міжнародних телекомунікаційних систем) з організацією охорони і системою допуску тощо. Найпоширенішими валютними операціями, що виконуються банками, є: 1. Неторговельні операції: ^з купівлі-продажу готівкової іноземної валюти фізичними особами; ^купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти фізичними особами; * приймання готівки на інкасо; «•видача дозволу на вивіз валюти; «конвертація валюти за дорученням клієнта; «* операції з чеками та платіжними картками; * операції за переказами в іноземній валюті. 2. Операції з торгівлі іноземною валютою на Міжбанківсько-му валютному ринку України (МВРУ): * укладання угод з метою хеджування ризиків; «укладання угод з метою отримання спекулятивного прибутку; * укладання угод з метою виконання доручень клієнтів; укладання угод для виконання власних зобов'язань банку; ^укладання угод купівлі однієї іноземної валюти за іншу. 3. Операції в іноземній валюті, що виконуються за дорученням клієнтів банку: * відкриття та обслуговування поточних і вкладних (депозитних) рахунків суб'єктів підприємницької діяльності в іноземній валюті; *відкриття та обслуговування поточних і вкладних (депозитних) рахунків фізичних осіб в іноземній валюті; *надання кредитів в іноземній валюті.

58.?

Ринок цінних паперів - це ринок акцій, облігацій, зобов'язань державної скарбниці, ощадних сертифікатів та векселів. Цінні папери - це інструменти фінансового ринку, які передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процента, а також можливість передачі грошових та інших прав, передбачених цими інструментами, особами, що є їхніми власниками.

Акція свідчить, що п власник став одним із співвласників фірми і має право на отримання певної частки прибутку, який називається дивідендом, на управління фірмою, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації акціонерного товариства. Акції випускаються на пред'явника та іменні. Кожна акція має номінальну вартість, а у випадку вільного обігу на ринку цінних паперів - і ринковий курс. Останній залежить від кількості акцій, розміру дивідендних виплат та позичкового процента.

На ціну акцій значною мірою впливає довіра до тієї чи іншої фірми. Вона ґрунтується як на суб'єктивній інформації, так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку акціонерного товариства. Власник облігації є кредитором одного з суб'єктів господарювання, за що отримує певний фіксований процент. Кошти, вкладені в акції, можуть бути компенсовані, наприклад, через продаж акцій на фондовій біржі за ринковим курсом, а облігації - через передбачений час погашаються.

Зобов'язання державної скарбниці засвідчують, що їхній власник вніс кошти в бюджет, і це дає йому право на отримання фінансового доходу протягом усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають коротко-, середньо- і довгостроковими (від кількох місяців до одного, п'яти і 25 років). Держава здійснює за ними щорічно виплати за купонами, а також за тиражними погашеннями шляхом викупу. Ощадні сертифікати - це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування, яке дає право на отримання через визначений строк депозиту і проценту на нього. Вексель - грошове зобов'язання, яке має бути сплачене боржником його власнику.

Ринок цінних паперів у нашій країні перебуває у зародковому стані, але він повинен активно розвиватися. Все більше фізичних і юридичних осіб намагатимуться стати власниками цінних паперів.

Ринок цінних паперів складається з двох частин - первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні зв'язки між відтворенням реального капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів.

Валютний рийок. Це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти, їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. З метою здійснення таких розрахунків доводиться прирівнювати, наприклад, гривню до американського долара, японської єни, англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розраховуватись доларами, за англійські - фунтами стерлінгів, за японські - єнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та їх пропозиції, що і встановлює або доларову, або фунтову, або енну ціну гривні.

59?

Одним з видів цінних паперів, які має право випускати суб'єкт господарювання—юридична особа, є акції. Як зазначалося вище, акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на участь в прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства
З наведеного визначення випливає, що випускати акції можуть лише акціонерні товариства. Інші суб'єкти господарювання—юридичні особи (як і громадяни-підприємці) такого права не мають.
Облігації підприємства, як цінні папери, мають право випускати будь-які підприємства, зазначені в ст. 63 ГК.
Акції і облігації, випущені суб'єктом господарювання, останній має право реалізовувати громадянам та юридичним особам.
Зокрема, реалізація акцій відкритих акціонерних товариств можлива шляхом відкритої підписки, яка організується засновниками при створенні акціонерного товариства. Ця стадія передбачає здійснення ряду юридичних дій, зміст яких визначено ст. ЗО Закону України «Про господарські товариства», статті 6, 7 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців.
Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій.
Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60% акцій, акціонерне товариство вважається незаснова-ним. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніш як через ЗО днів. За невиконання цього зобов'язання засновники несуть солідарну відповідальність.
У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники можуть відхиляти зайву підписку, якщо це передбачено умовами випуску. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку.
Якщо товариство закрите, акції розповсюджуються між засновниками.
За умови повної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій можливе збільшення статутного фонду (капіталу) шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів. Це так звана додаткова підписка на акції. Вона здійснюється у тому ж порядку, що і випуск акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання акцій додаткового випуску перед іншими особами. Прийняття рішення про збільшення статутного фонду (а отже і про додатковий випуск акцій) належить до компетенції загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення статутного фонду не більше ніж на 1/3 за рішенням правління товариства). У голосуванні про затвердження результатів підписки на додатково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на ці акції.
Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом. Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження; відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій.
Протокол, крім того, може містити й інші відомості щодо випуску облігацій.
Облігації підприємств повинні мати такі реквізити:
найменування цінного паперу — «облігація»;
фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій;
фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної об лігації); номінальну вартість облігації;
строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій);
місце і дату випуску, а також серію і номер облігації;
підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

60.

Облігації - це один з видів боргових цінних паперів, що підтверджують наявність кредиторсько-дебіторських взаємовідносин між емітентом і власником облігацій. У цих взаєминах емітент є позичальником грошей, а власник облігації - кредитором.

У світовій практиці існує ціла система поділу облігацій на види залежно від тих чи інших критеріїв. На рис. 10.5 представлені найбільш поширені ознаки класифікації облігацій, які існують у світовій практиці. Цей перелік не є вичерпним. Існують облігації з розширенням, серійні облігації, з фіксованою, змінною та індексованою ставкою тощо. Надамо характеристику деяким видам облігацій, що представлені на рисунку.

В основі поділу облігацій на вітчизняні та іноземні покладені ті ж самі критерії, які використовуються при поділі акцій на аналогічні види: місце юридичної реєстрації головного офісу емітента та територія, на якій знаходяться в обігу випущені ним облігації.

Певне значення для облігацій має строковість. Строкові облігації - це облігації, які випускаються на конкретно визначений строк, після закінчення якого емітент бере зобов'язання їх погасити. Найпоширенішим терміном обігу для короткострокових облігацій є 1 рік, середньострокових - від 1 до 5 років, довгострокових - понад 5 років; безстрокових (цільових позик) - термін конкретно не визначається, але дохід за такими облігаціями виплачується 1 раз на квартал або 1 раз на півроку і протягом " життя" цих облігацій річний розмір відсотків може змінюватися. Емітент при випуску безстрокових облігацій зобов'язання за їх погашення на себе не бере, тому такі облігації ще називають " вічними"; є облігації з правом дострокового погашення, при випуску яких емітент повідомляє, що резервує за собою право на довгострокове погашення боргу.

У різних країнах у поняття " строкові" вкладається різний зміст. Наприклад, у США короткостроковими є облігації, що випускаються строком до 2 років, середньострокові - від 2 до 10 років, довгострокові - понад 10 років. У Великобританії - відповідно до 5 років - короткострокові, від 5 до

Таким чином, на ринку цінних паперів одночасно можуть знаходитися різні види облігацій, що дає можливість для інвесторів формувати портфель облігацій з метою зниження ризику інвестицій та отримання стабільного прибутку. Портфель облігацій, як і портфель акцій, формується на основі принципів дохідності, надійності, ліквідності, а також враховує параметри виплат доходів за різними облігаціями. Основними фінансово-кредитними інститутами, які формують портфель облігації, є інвестиційні та пенсійні фонди, комерційні банки, страхові та інвестиційні компанії. Портфельні облігації разом з портфельними акціями та іншими цінними паперами формують інвестиційний портфель.

В Україні формування портфеля облігацій здійснюють переважно різноманітні інститути, при цьому основну частину такого портфеля, як правило, займають державні облігації. Останні в умовах фінансової нестабільності залишаються чи не єдиним джерелом отримання стабільного доходу. Однак і державні цінні папери ще дуже далекі від аналогічних оптимальних фондових цінностей.

61.

Купонна дохідність — це норма відсотка, що вказана на цінному папері й яку емітент зобов'язаний виплатити з кожного купона. Платежі з купонів можуть здійснюватись раз у квартал, за півріччями або раз у рік.

Поточна дохідність відображає відсоток доходу, який щорічно одержує власник облігації на інвестований капітал, тобто це відсоткове відношення ставки купонної дохідності до курсу облігації. Поточна дохідність характеризує облігацію як об'єкт довгострокового вкладення.

Поточна дохідність визначається за формулою:

Тобто встановлюється прямий дохід від облігацій у відсотковому виразі залежності між величиною доходу з неї та її ціни.

Поточна дохідність не враховує зміни ціни облігації за час її збереження, тобто іншого джерела доходу.

Повна дохідність враховує всі джерела доходу з облігацій і вимірюється відсотковою ставкою, яка називається ставкою місткості. Нарахування відсотків за цією ставкою на ціну придбання облігації дає дохід, еквівалентний фактичному доходу від облігації за весь період її існування. Ставка місткості — це розрахункова величина і в явному вигляді на ринку цінних паперів вона не фігурує.

Для наближеної оцінки ставки місткості порівнюють річний дохід від облігації з її середньою ціною. Середня ціна визначається на основі номіналу і ціни купівлі.

Для облігацій, куплених з дисконтом, ставка місткості (5т) дорівнює:

де п — кількість років до погашення облігації; # — річний купонний дохід.

Наведемо ряд розрахункових формул показників дохідності для інших видів облігацій.

Для облігацій без виплати відсотків доходом є різниця між ціною погашення (номіналом) та ціною придбання. Показник дохідності в цьому випадку Р2):

Інвестор — власник облігації з виплатою відсотків у кінці терміну погашення одержує номінальну вартість з нарахованими відсотками. Показник дохідності розраховується за формулою РВ>:

При формуванні інвестиційного портфеля з облігацій розраховують повну дохідність та середній показник змінності виплат за його складовими. Розрізняють дохідність, яка відображається у біржових зведеннях, та дохідність для конкретного інвестора. У першому випадку використовують поточний курс цінних паперів, у другому — ціну придбання облігації інвестором.