Соціальне буття

Це поняття, незважаючи на те, що воно досить широко використовується дослідниками, відсутнє у більшості з відомих філософських довідкових видань1. Його чомусь уникають розглядати також автори підручників з соціальної філософії2. А між тим, поняття «соціальне буття» покликане в першу чергу фіксувати у свідомості наявність соціального, його взяємозв’язок з природним, його специфіку. Однією з причин такої неуваги до цього поняття, на нашу думку, слугує неоднозначність, що нею відрізняється його родове поняття, тобто «буття», яке вживається, по-перше, як синонім існування, що виражається зв’язкою «є»; по-друге, як певне буття, «ось це», існуюче «тут» і «тепер» – дерево, камінь та ін.; «наявне буття»; по-третє, як безпосередня дійсність, ще не роздвоєна на явище і сутність: з чого починається пізнання; по-четверте, як протилежність свідомості, тобто як одна з частин опозиційної пари «буття і свідомість»3.

Однак, як ми показали раніше4, лише перше значення родового поняття, тобто те, що тлумачить буття як синонім «існування», слід визнати у якості істинного, такого, що найбільш адекватно відображає феномен, який воно позначає. Воно не говорить нічого більше, крім того, що дещо є, об’єднуючи в такий спосіб існування величезного різноманіття предметів і явищ реальної дійсності. Всі ж останні з чотирьох наведених значень відносяться вже не до самого феномену, що позначається поняттям «буття», а до тих або інших форм його прояву.

При цьому слід зазначити, що останніх, тобто форм прояву буття, існує велика кількість. І, якщо спробувати їх якось класифікувати, то слід у першу чергу виділити природне буття і соціальне буття.

Поняття «соціальне буття» уявляється правомірним розглядати у якості категорії соціальної філософії для позначення реального процесу життєдіяльності людей у всьому різноманітті її проявів, що усвідомлюється здійснюючими його соціальними суб’єктами – окремими особистостями, класами, іншими, більш дрібними соціальними групами, суспільством і людством.

Соціальне буття, як і буття в цілому, має об’єктивний характер. Ця риса його знаходить свій вираз у тому, що наявність на земній кулі людини, різних об’єднань людей, результатів їх життєдіяльності не залежить від свідомості як окремих представників людського роду, так і всього людства.

Як і буття в цілому, соціальне буття носить конкретний характер. Це знаходить свій прояв у тому, що соціальне буття завжди виступає як життєдіяльність конкретної особистості, конкретного класу, більш дрібної соціальної групи, конкретного суспільства або людства на певній стадії його розвитку.

Загальною зі всім буттям рисою соціального буття є те, що воно не є якимось раз і назавжди даним, незмінним феноменом, а постійно змінюється, перебуваючи у розвитку. Це зумовлюється потребами людей, чий розвиток випереджає розвиток можливостей їх задоволення.

Характеризуючись загальними для всього буття рисами, соціальне буття в той же час наділене притаманними йому специфічними ознаками.

Перша з таких специфічних ознак полягає в тому, що соціальне буття по відношенню до природного буття виступає у якості вторинного, такого, що виростає на природному бутті, відрізняючись від нього.

З першою специфічною ознакою соціального буття пов’язана друга специфічна його ознака – джерело розвитку соціального буття, в структурі якого у якості об’єктивного і необхідного наявний, принаймні, один суб’єкт – активно діючий і такий, що пізнає, наділений свідомістю індивід, соціальна група або ж суспільство. Саме ця обставина і обумовлює формування якісної відзнаки соціального буття, яка виступає як комплексна природничо-соціальна реальність, що складає третю його специфічну ознаку.

Четвертою специфічною ознакою соціального буття є те, що це соціально-історичне, цивілізоване буття – сукупність матеріальних і духовних досягнень соціального організму, що перебуває у саморозвитку, обумовлених діяльністю поколінь людей, які послідовно змінюють одне одного.

П’ятою специфічною ознакою соціального буття є притаманна йому можливість забезпечувати між першою і «другою» природою, тобто культурою, відносини не лише взаємозв’язку, узгодженості, але й конфліктного протистояння. Це у наш час знаходить свій прояв у екологічній кризі, що її переживає людство на сучасному етапі своєї історії.

Соціальне буття постає у якості певної системи, в якій можна виявити елементи, що відповідають основним сферам життєдіяльності людини, фіксуючи економічне буття, політичне буття, соціальне буття і духовне буття суспільства.

Економічне буття суспільства – сукупність відносин між людьми з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ, що склалися в суспільстві. Політичне буття суспільства – сукупність відносин соціальних суб’єктів, що склалися в суспільстві з приводу системи державного устрою, державної влади. Соціальне буття суспільства – сукупність відносин, що склалися у суспільстві між різними спільнотами людей. Духовне буття суспільства – сукупність відносин, що склалися в суспільстві з приводу виробництва, збереження і розподілу духовних цінностей, задоволення духовних потреб людей.

Поряд із зазначеними елементами горизонтальної структури соціального буття суспільного організму не слід забувати й про наявність вертикальної структури. Її утворюють елементи, що сформувалися в результаті діяльності попередніх поколінь, які у своїй сукупності можуть бути позначені як соціальне буття минулого, а також ті, що формуються діяльністю поколінь, утворюючи соціальне буття сучасного і соціальне буття майбутнього. Між цими елементами немає жорстких, неподоланих кордонів. Вони знаходяться у тісному взаємозв’язку, взаємовпливаючи і взаємообумовлюючи один одного.

Наприклад, соціальне буття минулого, виступаючи у якості об’єктивної основи, на яку спираються у своїй життєдіяльності покоління, що тепер живуть у суспільстві, значною мірою визначає характер соціального буття сучасного і соціального буття майбутнього. Соціальне буття сучасного постає не інакше як процес практичного переосмислення нині живучими поколіннями соціального буття минулого і його зміни, в ході якого й формується об’єктивна основа життєдіяльності майбутніх поколінь. Соціальне ж буття майбутнього, формуючись на основі соціального буття минулого і сучасного, у своєму потенціалі містить їх критичне усвідомлення, діалектичне заперечення, зміну.

Елементи вертикальної структури соціального буття, як і елементи його горизонтальної структури, також можуть бути представлені у якості складноструктурованих систем, що обумовлюється різноманітністю явищ, які відбуваються в процесі життєдіяльності того або іншого покоління людей – основної форми прояву розвитку соціального буття, різницею їх наслідків. Так, наприклад, розвиток соціального буття радянського суспільства у перші післявоєнні роки проявився не лише у таких подіях, як відновлення зруйнованих фашистами міст і сіл, об’єктів народного господарства, переведення на мирні рейки зорієнтованої на воєнні потреби економіки, відміна карткової системи, але й менш помітними у масштабах всього суспільства, позначеними радістю Перемоги та невщухаючою біллю незворотних втрат, що відбувалися в республіках та краях, областях, містах і селах, у трудових колективах, сім’ях. Різними за своїми масштабами і значенню подіями відмічено і розвиток соціального буття сучасного українського суспільства, і, природно, їх вплив на його характер також буде різним.

Різний вплив подій, що відбуваються, і на формування соціальної спадщини. У структурі соціальної спадщини, що представляє собою результати матеріальної і духовної діяльності попередніх поколінь, які передаються спадкоємцям, є немало таких елементів, які носять минущий характер і практично не впливають на сутнісну характеристику соціального організму. Вони формують частину соціального буття, яку умовно можна позначити як буденне соціальне буття.

Але у кожній соціальній спадщині існує також частина результатів матеріальної і духовної діяльності попередників, яка, залучаючись до життєдіяльності поколіннями-спадкоємцями, здійснює визначальний вплив на формування сутнісної характеристики соціального організму на сучасному етапі суспільного розвитку. Її можна позначити як історичне соціальне буття5.

Основним структуроутворюючим елементом історичного соціального буття є результат відношення попередніх поколінь людей до природи, який проявляється перш за все у продуктивних силах. «Завдяки тому простому факту, – відзначив К.Маркс у листі до П.В.Анненкова, – що кожне наступне покоління знаходить продуктивні сили, придбані попередніми поколіннями, і ці продуктивні сили слугують йому сирим матеріалом для нового виробництва, – завдяки цьому факту утворюється зв’язок у людській історії, утворюється історія людства, яка тим більше стає історією людства, чим більше зросли продуктивні сили людей...»6.

Невід’ємним структуроутворюючим елементом історичного соціального буття є суспільні і, в першу чергу, виробничі відносини, що сформувалися під впливом розвитку продуктивних сил, котрі існують у соціальній спадщині у вигляді усталених, таких що повторюються, форм, способів, прийомів, методів матеріальної і духовної життєдіяльності, що мають нормативний характер.

Окрім буття суспільства в структурі соціального буття слід виділяти буття людини, яка, в свою чергу, поділяється на буття людини у світі речей і специфічно людське буття.

Буття людини у світі речей характеризується наявністю моментів, загальних і для людини, і для будь-якої речі природи. У цьому аспекті проблема людського буття включена у більш широку проблему, що розглядає еволюцію природи і генезис самої людини (антропогенез). Для буття людини первинною умовою є існування тіла і задоволення потреб у їжі, житлі, одязі, тобто вітальних потреб.

Людину слід розуміти не просто у світі як такому, а у світі історії природи і суспільства, в системі суспільних відносин, які значною мірою означають її відношення до природи. Людина в процесі активної цілеспрямованої діяльності перетворює природу у світ свого буття, що, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого боку, – руйнує природу, створюючи загрозу своєму існуванню й існуванню всього живого. Адже, за умови зникнення людини, зникне і світ як світ людського буття. Однак це не означає, що зникне природа і зміни, що відбулися в ній з допомогою людини. Природа лише втратить свою якісну визначеність як світ людського буття.