Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тарас Шевченко






«В своїй хаті своя правда, і сила, і воля», - ці слова належать Великому Кобзареві України Т.Г. Шевченку. Він утверджував ідеал духовного прогресу українського народу, боровся за розквіт і процвітання української цивілізації. Поет визнавав, що кожен народ може мати своє обличчя, свою історію, мову, культуру, твор­чість, свою школу і своє виховання.

В особистому і духовному становленні і розвитку Т.Г. Шев­ченка велику роль відіграли українська трудова родина, щедра українська природа, казки та народні розповіді старих людей та кобзарів.


Поетичним рядком Т.Г. Шевченко освячував народне мило­сердя, дітей, жінку-матір, людське щастя, здорові стосунки, людсь­ку красу, природу, людську долю. У Шевченкових творах є всі атрибути українського народу. Зображуючи своїх персонажів, поет підкреслює особливості їхнього національного характеру: спокій, веселий гумор, працьовитість, гідність, патріотизм, людяність, лю­бов до дітей, подружню вірність, щиросердя, доброту, повагу до старших, совість, гостинність. Слідом за народною педагогікою Шевченко стверджував, що найщасливішою є людина праці. На­родні ідеали, мораль та дух українського народу витають у пер­шій навчальній книзі українців «Букварь южнорусскій». Книга побудована за всіма передовими вимогами до таких праць: азбу­ка, склади, цифри, лічба, текстовий матеріал. Приказки та прислі­в'я, вміщені в букварі, дають уявлення про світоглядні позиції Кобзаря, про його ставлення до народної педагогіки, про осмис­лення ним звичаїв, обрядів, традицій рідного народу. В умовах жорстокої царської цензури маленьким українцям пропонува­лись такі перлини народної творчості: «Казав пан: кожух дам, та слово його тепле», «Багато панів, а на греблю й нікому», «З дужим не борись, а з багатим не судись». З живого джерела Шевченко зачерпнув вислови, що утверджують одвічне ставлен­ня народу до правди і кривди як моральних категорій: «Брехнею увесь світ пройдеш, та назад не повернешся», «З брехні не мруть, та віри більш не ймуть», «Аби були побрязкачі, то будуть і по-слухачі». Буквар Шевченка висвітлює куточки поетичної душі працелюбного, гордого, волелюбного, співучого українського наро­ду, наділеного природною мудрістю і лукавістю. Т.Г. Шевченко започаткував використання фольклорних творів для навчання і виховання дітей. Крім приказок і прислів'їв, Шевченко ввів у буквар думи «Про пирятинського Поповича Олексія» та «Про Марусю Богуславку». Перша дума свідчить про високу культуру тогочасного українського суспільства, в якому козаки святе письмо знали, уміли читати, пам'ятали народні колискові та історичні пісні, шанували віру своїх прадідів. Хоча Шевченко і не мав педагогічної освіти, проте його педагогічні ідеї, реалізовані в тво­рах і громадсько-просвітницькій діяльності, сприяли розвитку народної освіти в Україні, зокрема народних недільних шкіл. Він славить світоч знань, схиляється перед людською вихованістю, інтелектом, чемністю, повагою до літніх, бо саме ці категорії були об'єктом народної педагогіки. Шевченко близько брав до серця


 



145


відсутність зв'язку офіційної освітньої науки і шкільної практи­ки з народною педагогікою, життям народу, народними традиція­ми сімейного виховання. Думки, навіяні народною педагогікою, зустрічаємо практично в кожному художньому творі Кобзаря. Поважливе ставлення до фольклору, до народної педагогіки дало разючі результати — важко назвати поета, в якого б стала народ­ною така величезна кількість творів: близько 80 народних пі­сень та понад 105 їх варіантів. Кожна з пісень Т.Г. Шевченка здатна формувати високі людські почуття на найкращих тради­ціях рідного народу.

Слідом за народною педагогікою Шевченко стверджував, що найщасливішою є людина праці, яка завоює в майбутньому щас­тя, оновить землю. Він співає хвалу цій людині в прийдешньому суспільстві:

Роботящим умам, Роботящим рукам Перелоги орать. Думать, сіять, не ждать І посіяне жать Роботящим рукам.

У народному дусі возвеличує Тарас Григорович матір - природну виховательку дитини, рідне слово - «божеє кадило істини».

Борис Грінченко

Учитель, педагог-мислитель, письменник на своєму творчому шляху не обійшов скарбницю народної мудрості - народну пе­дагогіку. Серед розмаїття оцінок діяльності Б. Грінченка є й яск­рава оцінка його як фольклориста та етнографа. З малих років Б. Грінченко поринув у стихію народного побуту, народної твор­чості, звичаєвості та традиційності.

Письменник-педагог у своїх творах, зокрема творах для дітей, возвеличує народно-педагогічні ідеали гуманізму і добра, правди і краси, щиросердя і людського благородства.

Його вчительська мета - нести освіту, слово правди народові, пробуджувати його від важкого сну, виводити на шлях істини. У народно-педагогічному плані Б. Грінченко визначив дороговказ свого життя, своєрідний заповіт: не продавати душу, жити, а не


вмирати помалу, жити новим, а не старим, жити І працювати для рідного знедоленого краю. Б. Грінченко — активний збирач усної народної творчості, до якої залучав своїх учнів, випускав з ними своєрідний журнал народної мудрості «Думка». Велику шану письменник-педагог віддавав таким народним моральним пер­линам, як добро, гуманність, краса, працьовитість. У народно-педагогічному ключі він говорить про працю: «Ми на роботу на світ народились», «Треба йти туди, де гуркіт праці чути», постій­но отримувати задоволення від того, «що камінь єсть і твій у нашім спільнім мурі». Українізацію школи педагог пов'язує з рідною мовою, літературою, історією свого народу, народознавст­вом, всіма скарбами народної духовності та творчості, з народною звичаєвістю, традиційністю та обрядовістю, народною педагогі­кою. Народною педагогічною мудрістю Б. Грінченко позначив свою «Граматику» та «Читанку». У них - скарбниця малюнків з народного побуту, прислів'їв, інформації про народні свята, рід­ний край та свою землю, про людей-братів, про «диво калинове», сім'ю та родичів, працю, держави та народи.

Працюючи вчителем, Б. Грінченко старанно збирав і вивчав місцеві традиції, народні пісні, щедрівки, колядки, відновлював народні звичаї. Він проповідував ідеали загальнонародного брат­ства, гармонійний розвиток особистості через її діяльність. На­родно-педагогічним акордом звучать своєрідні заповіді педаго­га: не жити марно, шукати вищої мети на життєвій дорозі, роби­ти добро людям, бути вірним сином свого народу, віддавати лю­дям всі сили своєї душі, брататися з ними, відкрито дивитися їм у вічі, вести народ в храм пишної краси, виводити його з пітьми своїм сяйвом, високо нести звання людини, нести світло в темні хати, дружити з правдою та волею брататися, не втрачати надій, не єднатись з розумами низькими, віддавати і душу, і тіло за край свій єдиний, задля своєї неньки-України.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал