III заключна частина ( 5-10хв. )

Як ми говорили вище, усі вищі рослини складаються з органів. Нижчі рослини побудовані примітивно і не мають органів. Їх тіло являє собою слань. Орган – це частина організму, що виконує певні функції і має відповідну будову.

Вегетативними органами рослина збільшує своє тіло, в них здійснюються основні життєві функції: фотосинтез, дихання, мінеральне живлення, водний обмін та ін.

Генеративні органи беруть участь у статевому розмноженні рослин. Корінь росте вниз (позитивний геотропізм), а стебло – вгору (негативний геотропізм). Стеблам властиві фототропізм, тому вони ростуть у напрямі до сонця, до світла. Головне стебло і корінь називаються основними органами.

Частина рослини з розміщеними на ній листками і бруньками називається пагоном, а частина рослини, де корінь переходить у стебло – кореневою шийкою. Вегетативним органам властива симетрія. Розрізняють органи асиметричні, моно симетричні і полі-симетричні – радіальні. Через асиметричний орган – не можна провести жодної площини симетрії.

Моно-симетричний орган – одна площина поділяє на дві однакові половини (квітка гороху), через радіальні – дві або більше площин симетрії (квітка яблуні, айстри, ромашки).

Під час проростання насінини зародковий корінець розростається і заглиблюється в грунті. У дводольних рослин первинний корінь здебільшого зберігається все життя. Його основний стрижень називається головним коренем. Крім головного кореня, що утворюється з зародка насінника у багатьох рослин на стеблах, листах утворюються додаткові корені. Корінь росте своєю верхівкою. Кінчики головного, бічних і додаткових коренів прикриті чохликом, який захищає їх від механічних пошкоджень. Кореневі волоски є тільки в сухопутних рослин, у водяних рослин (рясок, жибурника) кінчики кореня прикриті ковпачками, які виконують функцію кореневих чохликів, за походженням вони є кореневою кишенькою, чим і відрізняється від чохлика. Таким чином відрізняють головний корінь, бічні (від головного), додаткові (від стебла).

Разом вони утворюють кореневу систему. Кореневі системи розрізняють: стержневі (характерні для дводольних рослин), мичкуваті (для однодольних рослин). У стрижневої кореневої системи – чітко видно головний корінь, а від нього відходять бічні та додаткові.

У мичкуватої кореневої системи – головний корінь припиняє свій ріст на ранніх етапах, а ростуть бічні та додаткові, головний корінь не помітний.

Стержневі корені поділяються на ниткоподібні, веретеноподібні, ріпчасті, гіллясті.

Ниткоподібні – у дводольних однорічних рослин.

Веретеноподібні потовщені – у моркви, петрушки; ріпчасті – у редьки, буряків; гіллясті – у яблуні, плодових культур.

Довжина кореня залежить від біологічних особливостей та віку рослин, умов середовища. У капусти коренева система проникає в грунт на глибину 1, 5 м, в осоту польового – на 6 м, а у верблюжої колючки до 20 м.

Корені ростуть швидше, ніж надземна частина рослини. Загальна поверхня рослини їх більша за поверхню стебла і листів у кілька десятків разів.

Так, поверхня кореневої системи однієї рослини жита досягає 257 м2 і більше від поверхні наземної частини майже в 130 разів.