Поняття капіталу. Первісне нагромадження капіталу

Будь-який капітал (промисловий, торговий, позичковий тощо) починає свій обіг (економічний рух) із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей. В обігу товарів (Т) і грошей (Г), який виражається формулою 12.1.1, гроші — лише посередник в обміні одного товару на інший.

Т—Г—Т' (12.1.1)

Формула 5.1.1 свідчить, що її крайні полюси — це кількісно рівні за величиною вартості товари, оскільки їх купівля-продаж здійснюється, як правило, за принципом еквівалентності, тобто за законом вартості.

На відміну від обігу товарів і грошей обіг капіталу починається і завершується грошима, що відображає формула 12.1.2:

Г— Т— Г´ (12.1.2)

Це загальна формула капіталу, оскільки будь-який капітал починає і завершує свій обіг у формі грошей.

Крайні полюси загальної формули капіталу якісно однорідні — це гроші, тобто власник грошей купує товари з метою їх подальшого продажу та одержання знову грошей.

Отже, гроші перетворюються на капітал лише тоді, коли вони повертаються до їх власника з приростом. Тому точніша загальна формула обігу капіталу є такою (12.1.3):

Г—Т—Г+г (12.1.3)

де г означає приріст початково авансованої суми грошей.

Цей приріст - додаткова вартість. В утворенні додаткової вартості полягає одне з трьох сутнісних визначень капіталу.

Капітал — самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додаткову вартість.

Власник грошей, який одержує додаткову вартість, є капіталістом.

Механізм самозростання вартості допомагає зрозуміти, що гроші перетворюються на капітал тільки на основі і в межах відносин найманого працівника і капіталіста. Поза цими відносинами гроші не є капіталом. З цього випливає, що капітал — це не гроші і не речі самі по собі. Вони стають капіталом, коли охоплюються специфічно капіталістичними відносинами, тобто використовуються як засоби купівлі та використання робочої сили найманих працівників, як засоби виробництва додаткової вартості та її присвоєння капіталістами. Капіталіст частину уречевленої чужої праці (праці найманого працівника), що постійно присвоюється ним без еквівалента, знову і знову обмінює у формі заробітної плати на більшу кількість живої чужої праці. Тому власність для капіталіста є правом присвоювати чужу неоплачену працю або її продукт, а для робітника — неможливістю присвоювати весь власний продукт.

У процесі виробництва додаткової вартості окремі складові капіталу відіграють різну роль. Так, у вартість товарів, що виробляються, входить уся вартість сировини, допоміжних матеріалів, електроенергії, а також та чистина вартості виробничого приміщення, машин, інших знарядь праці, яка дорівнює мірі їх споживання (зношування). Величина вартості цих елементів капіталу у процесі виробництва не змінюється: скільки вони коштують, стільки вартості й переноситься на товар, що виробляється. Тому та частина авансованого капіталу, яка функціонує у формі виробничих будівель, машин, устаткування, сировини, електроенергії тощо і не змінює величину своєї вартості у процесі виробництва, є постійним капіталом. Позначають його літерою С.

А та частина капіталу, яка авансується на купівлю робочої сичи, змінює свою величину: куплена робоча сила, перетворюючись у процесі виробництва на живу працю, створює вартість більшої величини, ніж має сама. Тому частина капіталу, яка витрачається на придбання робочої сили та змінює свою величину у процесі виробництва, є змінним капіталом. Змінний капітал позначають літерою V.

Позначивши додаткову вартість буквою m одержують формулу структури вартості виробленого товару (12.1.4):

W = С + V + m (12.1.4)

де W — вартість товару.

Поділ капіталу на постійний і змінний засвідчує, що єдиним джерелом додаткової вартості є змінний капітал.

Капіталістична власність виникає в процесі так званого первісного нагромадження капіталу — історичного процесу створення умов для виникнення капіталістичних виробничих відносин.

Капіталістична власність виростає з простого товарного виробництва, перетворює його на капіталістичне, тобто на виробництво товарів на основі найманої праці. Як капітал не може існувати без найманої праці, так наймана праця не може існувати без капіталу. Тому основні умови первісного нагромадження капіталу:

1) юридична свобода потенційних робітників (ліквідація кріпацтва);

2) зосередження грошей і засобів виробництва в руках не багатьох осіб - капіталістів
(підприємців);

3) позбавлення більшості працівників засобів виробництва, в результаті чого вони
змушені продавати свою робочу силу, вона перетворюється на товар.

За юридичним змістом капіталістична власність зводиться до належності капіталістам засобів виробництва і грошей, а найманим працівникам своєї робочої сили, а також до їх права володіти, розпоряджатися і використовувати ці об'єкти власності. Економічний зміст капіталістичної власності становлять відносини між капіталістами і найманими працівниками, в межах і завдяки яким гроші як найрозвинутіша форма вартості перетворюються на капітал, тобто відбувається самозростання вартості — виробництво найманими працівниками додаткової вартості та присвоєння її капіталістами.