Тема 12. Україна в геополітичному вимірі: історія і сучасність.

1. Сутність понять " світова політика", " міжнародні відносини".

2. Природа міжнародної політики і міжнародних відносин.

3. Основні тенденції розвитку сучасної світової політики.

4. Співробітництво та взаємозалежність як чинник міжнародного життя.

5. Україна - суб'єкт міжнародної політики.

6. Місце України у сучасному геополітичному просторі.

7. Політичні чинники входження України до міжнародних структур.

Геополітика як політологічна концепція, що вбачає визначальну роль географічних чинників у політиці держави, за глобальних політичних змін, які гостро постали на зламі XX—XXI ст., набуває нового значення і змісту. Це пов'язано насамперед із невідповідністю реаліям традиційних моделей реалізації державно-політичних прагнень. Розташування і розміри території України, чисельність її населення, природні ресурси в поєднанні з її потенційними можливостями в науковій, економічній та інших сферах суспільного життя дають їй змогу і право мати статус великої європейської держави з відповідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією

Останнє десятиріччя XX ст. увійшло в історію суттєвими геополітичними змінами. Серед передумов глобальних зрушень на континенті — подолання військово-політичного протиборства Схід — Захід, падіння комунізму і переорієнтація низки держав на засади цінностей західної демократії.

Поява на політичній карті світу незалежної України започаткувала глобальні трансформації не лише в цьому регіоні. Досягнення суверенного статусу Українською державою, за визначенням американського політолога 3. Бжезинського, є однією з найпомітніших геополітичних подій XX ст. Ставши незалежною, Україна, за його оцінкою, створила можливість для самої Росії — як держави і нації — стати нарешті демократичною.

Глобальні трансформації спричиняють відповідні зміни у свідомості, світосприйнятті, політичній позиції та суспільній поведінці десятків і сотень мільйонів людей континенту. Еволюція поглядів, моральних орієнтирів і спонукальних мотивів передусім пов'язана з демонтажем конфронтаційних підходів і рецидивів старого політичного мислення

Після стрімкого краху соціалізму східноєвропейські країни докорінно змінили систему зовнішньополітичних пріоритетів. Якщо до середини 1990 р. вони виявляли певну стриманість щодо відносин із Заходом, то надалі намітилося суттєве потепління у відносинах з ЄС, НАТО. Відтоді припинилися зовнішньополітичні взаємні консультації східноєвропейських країн; уряди Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Румунії дистанціювалися від Москви. Суттєвими в цей час стають і геополітичні інтереси новоутворених держав і країн Центральної та Східної Європи, що самовизначилися в соціально-політичному розвитку.

У Центральній та Східній Європі історичні аспекти безпеки є особливо відчутними, а в деяких напрямах домінуючими. Історично склалися дві лінії: суперництво між Росією та Заходом, з одного боку, і взаємодія їх у розбудові Європи — з іншого.

Для України, як і всіх держав Центральної та Східної Європи, важливим геополітичним чинником є загальноєвропейський процес, входження до європейського і світового загалу на засадах цінностей західної демократії. Цьому підпорядковані зовнішньополітичні пріоритети, налагодження принципово нових дво- та багатосторонніх відносин, а також відповідна внутрішня трансформація. Стрижнем цього процесу є положення Підсумкового акта про відсутність територіальних претензій один до одного всіх учасників Організації безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), про непорушність кордонів, що склалися історично. На відміну від деяких інших країн, Україна не висуває територіальних претензій до своїх сусідів.

Держави Заходу схвалюють бажання східноєвропейських країн брати участь у європейських інтеграційних процесах, але підтримують не пряму участь, а перехідні форми.

Для сучасної України особливо важливим є регіон Центральної та Східної Європи, відповідні об'єднання країн цієї частини континенту. Вона докладає чимало зусиль для розширення відносин у межах Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ). Важливим зрушенням у цьому напрямі стало набуття нею 1996 р. статусу повноправного члена ЦЄІ, що є відчутним кроком до реалізації стратегічної мети — вступу до ЄС, інтегрування в європейський економічний простір.

Особливість геополітичного становища України полягає в тому, що, будучи відкритою для інтеграції до Європи, вона, на відміну від інших країн Центральної та Східної Європи, змушена долати дві лінії поділу континенту, які виникли після Другої світової війни. Перша — межа, що розмивається і зникає, — між країнами колишнього Варшавського Договору й рештою Європи. Друга — західний кордон колишнього СРСР, що часом сприймається як межа дуже неоднорідної та аморфної СНД, яка віддаляє Україну від її природних партнерів у Центральній та Східній Європі.

Україна, послідовно інтегруючись до загальноєвропейської спільноти, розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи глобальної безпеки, утвердження нового геополітичного простору, що відповідатиме вимогам XXI століття.

Системні особливості сучасних геополітичних процесів та роль України в їх розвитку фокусуються на таких аспектах:

1. Глобальні трансформації, започатковані на зламі XX—XXI століть, ще не завершилися. Врахування близьких і віддалених (як бажаних, так і небажаних) потенційно можливих змін у регіоні й поза його межами вкрай важливе для України та інших країн Європи. Тому в інтересах нашої держави й континенту є зміцнення довіри, розширення політичного діалогу і співробітництва на дво- та багатосторонній основі в межах загальноєвропейського процесу, заходи з подолання економічної кризи, дотримання загальнолюдських фундаментальних цінностей.

2. Конструктивними в діяльності держав молодої демократії постають адаптація зовнішньополітичних засад, коригування стратегічних пріоритетів з урахуванням нових реалій, формування чітких критеріїв геополітичного й геоекономічного становища, врахування складних умов перехідного періоду Європейського континенту.

3. Долаючи труднощі, Україна продовжує процес розширення своєї дипломатичної присутності у світі, поступово стаючи впливовою європейською та світовою державою, дедалі більше перетворюючись на реального та активного суб'єкта міжнародних відносин, який має свої національні інтереси і вирішує їх в колі європейських народів.

Контрольні питання і завдання:

1. Природа зовнішньої політики і міжнародних відносин.

2. Основні тенденції розвитку сучасної світової політики.

3. Теоретико-методологічні виміри геополітичного аналізу.

4. Зовнішня політика та геополітична стратегія розвитку суверенної України.

5. Що є спільного в поняттях «етнос», «національність», «нація»?

6. Коли виникла національна проблема, які причини її появи та основні форми вияву?

7. Чим відрізняється самовизначення націй від сепаратизму?

8. З'ясуйте зміст та основні компоненти концепції «національна ідея».

9. Порівняйте процеси національного самовизначення в колиш­ніх колоніях третього світу і в пострадянських країнах.

10. Охарактеризуйте різновиди, форми та рівні міжнародних відносин.

11. Яка структура Організації Об'єднаних Націй? Які політичні про­блеми вона вирішує?

12. Назвіть і розкрийте глобальні проблеми сучасності.

13. Назвіть основні форми світового політичного процесу. Дайте їх визначення.

14. У чому полягає специфіка сучасного етапу світового політичного процесу?

15. Які чинники визначають геополітичну орієнтацію сучасної України?

16. Як змінювалося ставлення світового співтовариства до сучасної України впродовж останнього десятиріччя?

Література до теми:

1. Гелей С. Д. Політологія [Текст]: навч. посібн/ [Електронний ресурс] / С. Д. Гелей, С. М. Рутар – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 348 с – Режим доступу: https://culonline.com.ua/Books/politologia_Geley.pdf

2. Політичні партії у виборах: теорія та практика виборчої кампанії: навчально-методичний посібник. – К.: Знання, 2012. – 373 с.

3. Політологія: Підручник / За заг. ред. проф. А.М.Чернія. – К.: Міленіум, 2014. – 426 с.

4. Зеленько Г. І. Громадські організації як структури громадянського суспільства (на прикладі Молдови) // Г. І. Зеленько, В. І. Анікін / Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін. Науковий часопис НПУ ім. М.Драгоманова. 2011. – Серія 22. – Вип. 6. – С. 40–47.

5. Кулеба О. Молодіжні громадські організації: різновиди, суспільні функції та проблеми їх діяльності / О. Кулеба // Укр. нац. ідея: реалії та перспективи розвитку. – 2012. – Вип. 24. – С. 45–50.

6. Малявін Є. В. Громадські об'єднання як складова частина політичної організації суспільства / Є. В. Малявін, Н. М. Семке // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти. – 2011. – Вип. 29 (33). – С. 148–156.

7. Марушкевич Б. М. Молодіжні громадські організації в Україні: завдання та принципи функціонування за умов трансформації суспільства / Б. М. Марушкевич // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики: зб. наук. пр. / Класич. приват. ун-т; [редкол.: Бех В. П. та ін.; відп. за вип. Катаєв С. Л.]. – Запоріжжя, 2011. – Вип. 49. – С. 45–53.

8. Політологія: підручн. / М. П. Требін, Л. М. Герасіна, І. О. Поліщук та ін. – Х.: Право, 2013. – 416 с.

9. Черній А.М. Політологія: Підручник / За заг. ред. проф. А.М.Чернія. – К.: Міленіум, 2013. – 426 с.

10. Шляхтун П. П., Політологія: історія та теорія: Підручник / П. П. Шляхтун. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 472 с

ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТУДЕНТАМ ЩОДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА ЕРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ПРИ ВІДПОВІДЯХ НА НИХ

Семінар – важлива ланка в навчанні та вихованні студентів. Семінарське заняття є однією з провідних і найбільш складних форм навчального процесу.

Семінарське заняття – це форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попереднього визначення проблеми, до якої всі студенти (слухачі) готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Основне завдання семінарських занять – поглибити і закріпити знання, що одержані (слухачами) на лекції та в процесі самостійної роботи над навчальною і науковою літературою, прищепити їм навички пошуку, узагальнення, критичного аналізу навчального матеріалу, уміння висувати і захищати свої погляди з питань, що розглядаються.

Семінари покликані поглибити знання студентів з актуальних проблем «Політології»; навчити їх тісніше пов’язувати теорію з практикою; самостійно та творчо формулювати свої думки в усній формі, в суперечках, дискусіях; прищеплювати студентам любов до України, виховувати їх в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України.

Підготовку до семінару рекомендується починати з моменту читання лекції з теми семінару та здійснювати її в певній послідовності. Спочатку рекомендується з’ясувати тему занять і питання семінарського заняття. Заздалегідь підібрати, вивчити та законспектувати рекомендовану літературу, вивчити основні поняття проблеми. Корисно до кожного питання семінарського заняття складати розгорнуті плани відповіді.

В процесі підготовки до семінару рекомендується систематично накопичувати матеріали засобів масової інформації, дані суміжних дисциплін і використовувати їх у виступі. Деякі студенти, які ретельно готуються до семінару, готують для відповіді дидактичні матеріали, використовують дошку з крейдою.

На семінарі студенти мають можливість виступати з будь-якого питання, при цьому можна зачитувати окремі висловлювання, цитати, цифри з конспектів. В ході дискусії на семінарі студент має можливість не лише розширити свої знання, але й перевірити, уточнити, закріпити те, що він вивчив під час самостійної роботи. Приймаючи участь у семінарі, доцільно під час виступів інших студентів робити відповідні помітки в конспекті щодо найбільш цікавих питань.

Плідна та активна робота на семінарі значно підвищує ефективність опанування матеріалу та в подальшому заощаджує час на його повторення. На семінарах студенти вчаться застосовувати знання для політологічного аналізу політичних проблем сучасного світу. На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи за ними, активність у дискусії, уміння формулювати та відстоювати свою позицію тощо.

Реферат – важливий засіб розвитку навичок в дослідницькій діяльності.

Написання рефератів допомагає розвитку навичок самостійної творчої роботи. Шляхом аналізу політичних матеріалів студенти отримують та закріплюють первинні навички конкретних досліджень. Реферати сприяють закріпленню, поглибленню і систематизації знань, отриманих студентами під час вивчення дисципліни «Політологія», а також застосуванні цих знань у політичному житті суспільства. Ця навчальна робота прищеплює навички узагальнення політичного матеріалу, використання різноманітних джерел, складання бібліографії з теми дослідження, уміння робити порівняльний аналіз, контент-аналіз та засвоювати інші методи пізнання.

При підготовці та написанні реферату рекомендується використовувати наступний досвід:

1. З’ясувати зміст обраної теми та цільову настанову, проконсультуватися з цього приводу у викладачів, визначити і накреслити головні питання які підлягають розгляду.

2. При необхідності скласти план особистої роботи. У плані визначити терміни написання реферату, редагування, виготовлення наочних матеріалів (схем, таблиць, тощо).

3. Підготувати список необхідної літератури з теми. У цій роботі доцільно користуватися каталогами бібліотек.

4. Вивчити рекомендовану літературу, тобто вибрати основні положення, які відносяться до теми реферату, з’ясувати фактичний матеріал та висновки, до яких приходить автор. Під час вивчення літератури треба робити відповідні записи, які потім слід використати при написанні реферату.

Основні форми контролю поточної успішності студентів з дисципліни «Політологія»: оцінка виступів та рефератів на семінарських заняттях; перевірка конспектів лекцій і першоджерел; проведення письмових контрольних робіт.

При виставленні оцінок враховується відвідування обов’язкових занять, консультацій, участь у наукових гуртках, студентських конференціях, конкурсах студентських робіт, а також моральні якості та ставлення до майбутньої професійної діяльності та навчання.

План семінару з «Політології» по темі:

«Політика як суспільне явище»

1. Багатозначність основного терміну «політика». Політика як специфічний від цільної діяльності. При рівня функціонування політики. Основні концепції політики.

2. Структура і функції політики. Економічні, соціальні, духовні детермінанти політики. Проблема типологізації політики.

3. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Об’єкт і предмет вивчення політології, її взаємодія з іншими науками. Методологія політології, її функції та завдання.

4. Особливості викладання цього предмету в Україні та інших країнах пострадянського простору.

Реферати:

Поле політики.

Політика як практична діяльність, наука та мистецтво.

Взаємозв’язок політики з економікою, мораллю, правом, релігією.

Література.

1. Бебик В.М. Політологія [Текст]: Наука і навчальна дисципліна. – К.: Каравела, 2009. – 496 с.

2. Введение в политологию: Словарь-справочник. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 264 с.

3. Гаєвський Б.А. Сучасна українська політологія: Навч.посібник. – К.: МАУП, 1999. – 268 с.

4. Гедікова Н.П. Політологія [Текст]: зб. Контрольних тестових завдань для студентів всіх спеціальностей. – Іллічівськ: [Вид-во Одес.держ.екон. ун-ту], 2007. – 32 с.

5. Гедікова Н.П. Політологія [Текст]: навч.-метод. посіб. для студ. вищ. навч. закладів. – Іллічівськ: [Вид-во Одес. регіон. ін-ту упр. Нац. акад. держ. упр. при Президенті України], 2007. – 72 с.

6. Гедікова Н.П. Політологія [Текст]: навч.-метод. посіб. для студ. вищ. навч. закладів. – Іллічівськ: [Вид-во Одес. ордена Леніна ін.-ту сухопутних військ], 2006. – 66 с.

7. Гелей С.Д. Політологія: навчальний посібник. – К.: Знання, 1999. – 427 с.

8. Гелей С.Д. Політологія [Текст]: навч. посібник. – К.: Знання, 2004. – 645 с.

9. Політологія. Завдання для самостійної роботи: методичний посібник. – С. І. Ростецька, Т. О. Каменчук – Одеса: Південноукр. нац. педаг. ун-т імені К.Д.Ушинського, 2011. – 50 с.

10. Політологія. Завдання для семінарських занять: методичний посібник. – С.М. Наумкіна, С. І. Ростецька, Т. О. Каменчук – Одеса: Південноукр. нац. педаг. ун-т імені К.Д.Ушинського, 2012. – 59 с.

11. Політологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів /І.М.Коваль (керівник авт. колективу), Л.О. Ануфрієв, С.М. Наумкіна та ін..; художн.-офрмлювач Ю.Ю. Романіка. – Харків: Фоліо, 2012. – 414 ст.

12. Политология: учебн. пос. /О.А. Долженков, Ю.К. Маслов, А.В. Музыченко, С.М. Наумкина. – Одесса: издатель Буваев Вадим Викторович, 2013. – 190 с.

Контрольні запитання

1. Які причини виникнення політики?

2. Які види політики ви знаєте?

3. Охарактеризуйте політику прогресивну, консервативну, реакційну.

4. Що виникає раніше в історії розвитку людства – політика чи держава?

5. Визначне причини й наслідки політизації економічної сфери українського суспільства?

6. Які, на ваш погляд, політичні рішення необхідно застосувати для подолання економічних негараздів (інфляції, зростання цін, корупції, енергетичної залежності, тощо)?

7. Чому нові політичні процеси випереджають господарські перетворення?

8. Чи може і чи має бути політика моральною?

9. Чи згодні ви з висновком про те, що демократія підвищує роль моралі у політичному житті?

10. Поміркуйте і виділіть політичні інтереси різних верств громадян.

11. Що таке «макіавеллізм» в політиці?

12. Що таке за ангажованість в політиці?

13. Як ви вважаєте, чи існує перспективи відмирання політики?

План семінару з «Політології» по темі:

«Політико-правова думка від Стародавнього часу до сучасності»

Питання.

1. Політична думка стародавнього світу та середньовіччя.

2. Розвиток політичної науки у новий час.

3. Політологія перших індустріальних суспільств.

4. Розвиток зарубіжної політології.

Реферати:

Політичні погляди Конфуція.

Аристотель про політику, державу, політичну справедливість.

Н.Макіавеллі – засновник світської політичної науки.

І.Кант про правову державу, етичні основи політики.