Міфологія і релігія германців

Першими дослідниками германської міфології вважають братів Вільгельма та Якоба Грімм. Народні сказання відбилися в ХІХ ст. у праці Я.Грімма “Німецька міфологія”. Пізніше вийшла робота англійського філолога Б.Торпа “Північна міфологія”. Ці праці ґрунтуються на популярному на той час романтизмі, якому властива увага до усної народної творчості із її особливими рисами та національним колоритом.

Іншим підходом кін. ХІХ поч. ХХ ст. є позитивістська скандинавістика, що вивчала давні пісні за допомогою засобів сучасної літературознавчої текстології. Прихильники цього підходу сфокусували увагу на мові міфів, тобто на їх філологічній складовій (М.І.Стеблін-Каменський, Є.М.Мелетинський, О.О.Смирницька).

Третю школу, яка займається вивченням германських міфів, умовно називають “історичною”, оскільки її представники залучають також дані археології. Найяскравішим представником цього підходу є А.Я.Гуревич. Серед зарубіжних науковців відомими прихильниками історичного підходу є П.Сойер та Х.Арбман.

Отже, вивчення германської і скандинавської міфології та фольклору є важливою темою для сприйняття релігії та культури давніх германських племен.

За свідченнями Цезаря, релігійні вірування германців були доволі примітивними: вони вклонялися стихіям – сонцю, місяцю, вогню. Тацит більш детально охарактеризував релігію давніх германців, зіставивши її з римським язичництвом. Боги ділилися на асів (боги вищої категорії) і ванів (боги нижчої категорії). Найшановнішими серед асів були Водан (сканд. Одін), Тіу (Циу, Тів) та Донар (сканд. Тор). Верховний бог прагерманців Тіу (бог війни) поступився місцем Водану, верховному богові, який панував як над людьми, так і в царстві мертвих (Вальгалла). Донара вважали богом грому і заступником землеробів.

До богів більш пізнього походження (ванів) відносилася покровителька родючості богиня матері-землі Нертус. Подібні функції виконувала дружина Водана Фрігг та богиня Фрея. Міфи розповідають про тривалу боротьбу асів та ванів, які згодом примирилися і поріднилися. Більшість вчених вважає, що ці міфи відбивають реальну історію боротьби індоєвропейців з племенами, які населяли північ Європи, в результаті змішання з якими і утворились германці.

Відголос давньогерманського культу знаходимо в деяких географічних назвах. Так, назва столиці Норвегії Осло походить від двн.-ісл. ass ‘бог племені асів’ та lo ‘прогалина’. Торхсван, столиця Фарерських островів, перекладається як ‘гавань Тора’.

Релігійна традиція германців свідчить, що їх племена походять від єдиного міфічного Манна, народженого богом Туіско (Туісто). Синами Манна були Інго, Іско й Ірміно, котрі заснували три племені: іскевонів (іствеонів), інгвеонів, ермінонів.

Великий вплив у германців мали жерці та віщуни. Окрім культових обрядів, жерці брали участь у вирішенні суспільно політичних справ і відправлені правосуддя. Германці беззаперечно корилися їм. Така ж безмежна довіра була в германців до віщунів, які виступали перед народними зборами. Якщо вони передвіщали невдачу воєнного походу, то його відкладали на пізніший строк. Ворожінням займалися в основному самітні літні жінки. Завдяки магічним здібностям германські жінки користувалися повагою чоловіків племені.

Варто зазначити, що релігійні погляди більшості германських народів в епоху Великого переселення зазнали суттєвих змін під впливом римських та грецьких вірувань, а згодом і поширення християнства. На нашу думку, заслуговує на увагу формування та розвиток міфологічної та релігійної картини світу в германського населення Скандинавії, яке довгий час залишалося в певній ізоляції (зокрема Ісландія) і лише в Епоху вікінгів долучилося до процесів міграції. Показовими є уявлення скандинавів про Всесвіт, взаємостосунки між богами, перетворення душі людини, вплив на неї сил зла.

Отже, міфологічна картина світу давніх скандинавів постає наступним чином. Спочатку існувала лише пуста безодня Гінунгагап (у “Молодшій Едді” їй дається інша назва – Ніфльфейм, Світ темряви). Ця безодня створена ще на початку часів. У центрі бурлить потік “Киплячий Казан”, а з нього витікають дев’ять рік зі зловісними назвами – Холодна, Буря, Вовчиця тощо. Одна з них протікає повз ворота Хель так званої країни мертвих.

Згодом боги створили землю, проте там не було кому жити. Тому коли Одін разом зі своїми братами Вілі та Во подорожували землею, вони побачили два дерева, які їм – асам, з певної причини сподобалися. Боги створили з них людей. Одін дав їм життя та душу, Вілі подарував розум та рух, а Во наділив їх мовою, слухом і зором. Аси навіть забезпечили їх одягом і назвали перших людей Аском (ясеном) та Емблею (вербою). Від них бере початок увесь рід людський, який згодом заселив Мідгард (місце проживання людей).

Найвідомішою річчю, пов’язаною саме зі скандинавськими міфами, є уявлення про Світове дерево: величезний ясен, що є стовбуром світу. Вікінги називали його Іггдрасіль. Вони вважали, що Світове дерево знаходиться в центрі світу, проте неспроможні були вказати точних координат. Відомо, що корені дерева простягалися в усі світи, оскільки вони були і під землею, у Хель, і на землі, в Мідгарді, і на небі, в Асгарді. Тому доволі важко уявити, в якому саме положенні знаходилося це дерево.

Важливим місцем у скандинавській міфології є Вальгалла, що знаходиться недалеко від Асгарду (фортеці богів). Це велика зала (туди ведуть п’ять сотень дверей і сорок ще), де спочивали після смерті герої, яких називали ейнхеріями – воїнами Одіна. У Вальгаллі такі обранці продовжують життя бойової дружини: вдень вони воюють та гинуть у поєдинках, щоб увечері воскреснути до великого гостинного столу. Загалом в ейнхеріїв була доволі висока мета – вони мали виступити проти армії мерців та чудовиськ під час Рагнароку (кінця світу), тому вони невпинно тренувалися.

У Вальгаллі знаходиться трон Одіна, Хлідск’яльв, з якого ас може зазирнути в усі світи. Біля ніг лежать два вовки, Гері та Фрекі, а на спинці трону сидять два ворони, Хугін та Мунін. І перші, і другі вважалися тваринами Одіна.

Служницями Вальгалли є діви-валькірії, які за наказом Одіна збирали обраних героїв з поля бою після їх смерті. Мертвих воїнів валькірії зустрічали з рогом меду.

Одін безсумнівно вважається найважливішим і найголовнішим божеством скандинавської міфології. Він був покровителем воїнів, богом битв та знавцем рун. Одін провисів дев’ять днів на стовбурі світового ясена Іггдрасіль, намагаючись осягнути таємні знання. Він обміняв своє око на ковток води з джерела мудрості Міміра і, прагнучи знань, спускався до Ніфлхель з метою розбудити провидицю Вйольву від мертвого сну і довідатися в неї таємниці кінця світу. Часто Одіна уявляли бородатим однооким старцем, який велично сидить на своєму дорогому троні.

Наступним визначним богом із общини асів є Тор (Донар). Юлій Цезар, описуючи в своїх творах побут давніх германців, ототожнював Донара з Юпітером (Зевсом), і по суті, це ототожнення правильне, оскільки Тор також був богом грому та блискавки. Усупереч Одіну, він – бог народу в цілому, а не лише обраних героїв. Він був надзвичайно сильним, і саме на нього аси покладали надії у випадку небезпеки. Тор володіє молотом Мйолінір, який після вдалого удару завжди повертається до свого хазяїна.

Найпідступнішим та найхитрішим був бог Локі, який, як і Одін, походить з роду велетнів, тому їх часто величають побратимами, проте цей бог – повна протилежність голові пантеону. Локі – батько чудовиськ Фенріра та Йормунганда (Мідгардома), які згодом вбивають Одіна та Тора. Однак, незважаючи на це, цей бог інколи смішив асів та часто визволяв їх з біди.

Тюр (Тивац, Тіу) також був одним із асів. Його поважали за його хоробрість та відвагу; йому поклонялися перед початком битви, благаючи дарувати перемогу. Згодом його витіснив Одін, якому почали молитися воїни, а Тюр залишився лише богом правосуддя.

Про Бальдра писали, що він найдобріший та найгарніший серед усіх. Він син Одіна та Фрігг і чоловік Нанни.

Іншим важливим богом є Хеймдаль, який виступає охоронцем богів та мосту Біврьост (між світом людей і богів). У цього бога є магічний ріг Г’ялахорн, який знадобиться йому, щоб оповістити усіх про початок Рагнароку, вирішальної битви між силами добра та зла.

Важливими персонажами саг є також прекрасні представниці роду асів. Серед ний найвідомішими є Фрігг та Гевйон. Фрігг – дружина Одіна, покровителька вдалого шлюбу та щасливого сімейного життя, яка своїми певними рисами нагадує античну Геру-Юнону. Її кликали на поміч породіллі. Гевйон – діва, якій служать дівчата, що померли молодими та цнотливими.

У скандинавській міфології зустрічаються три типи богинь-жінок, що мають певне відношення до долі: діси – допомагали при народженні і визначали, чи народиться дитина живою, норни – віщали подальшу долю народженої людини, та валькірії – визначали перемогу або поразку воїна, його життя та смерть. Германцям загалом властиве “діалектичне ставлення до долі” (А.Я.Гуревич).

У “Старшій Едді” (“Пророцтво Вйольви”) розповідається про трьох норн – Урд, Верданді та Скульд, чиї імена часто перекладають як “Минуле, Дійсність (Сьогодення) та Майбутнє” або також “Доля, Становлення, Обов’язок”. Трьох богинь долі скандинавського пантеону ототожнюють з грецькими мойрами та римськими парками, а також слов’янськими породіллями та суденицями.

Норни знаходяться біля джерела Урд, водою з якого поливають священний ясен – Світове дерево Іггдрасіль, з яким пов’язані долі світу. Саме норни, ріжучі руни, визначають долі світу і плетуть нитки долі. Отже, доля мислилася давніми германцями як нитка, яка може бути обірвана або обрізана норною.

Урд одночасно є назвою джерела та ім’ям богині, яка сидить біля нього як охоронниця джерела існування (криниці). Усі три норни співвідносяться з поняттям дійсного бажаного Всесвіту: Урд – власне Бажання, Верданді – відповідність вчинків людей своїм намірам, Скульд – результат того, наскільки успішною є відповідність або протидія бажанням.

За скандинавськими віруваннями, на людство чекає кінець світу (Рагнарок). Проте перед фінальною битвою між добром та злом прийде ще зима, названа Фімбулвінтер, що триватиме три роки. Тоді батько підніме руку на сина, брат заколе брата, і не буде згоди між друзями.

Ас Хеймдаль подує в свій ріг Г’ялахорн, передвіщаючи загибель богів. Світове дерево – Іггдрасіль – трясеться, оскільки зрештою вирвався Фенрір, ув’язнений у Вальгаллі. Він проковтне сонце, а один з його братів, Місячний Пес, украде місяць.

Однак після Рагнароку не лише встановиться новий космічний порядок, а й Одіна змінить новий владика.