Тема 5. Політична система.

План:

1. Поняття політичної системи.

2. Структура, функції та типи політичних систем.

3. Особливості політичної системи сучасної України.

1. Поняття політичної системи.

Політична система суспільстває сукупністю взаємозв'язаних і взаємозалежних державних, партій­них організацій, громадських об'єднань, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження й функціо­нування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.

Політична система є центральною проблемою політології. Вона дає за­гальне цілісне уявлення про організацію та функціонування політичного життя суспільства, його структуру тощо. У сучасній політичній науці існує багато теорій політичних систем. Зокрема, вагомий внесок у розроб­ку цієї проблеми зробили Д.Істон, Г.Алмонд (системний аналіз), К.Дойч (кібернетичний підхід), Т.Парсонс (політична система як специфічний еле­мент соціальної системи), Г.Пауелл, М.Каплан (зовнішньополітичний ас­пект функціонування політичної системи) та інші вчені.

Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. Дослідження політич­ної системи ведуть свій початок від Аристотеля, але по-справжньому ва­гомих результатів досягнено лише у XX ст. після застосування амери­канським теоретиком Д.Істоном методу системного аналізу у працях «Політична система» та «Системний аналіз політичного життя». По­літична система, на думку Істона, є цілісною множиною багатьох еле­ментів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Політичне життя, на його думку, є неврівноваженою системою, у якій увесь час відбувається порушення та робляться спроби до встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Істон вважає, що неру­хомість політичної системи недосяжна, поки політична система живе.

Основними ознаками політичної системи є: - взаємозв'язок групи елементів; - утворення цими елементами певної цілісності; - внутрішня взаємодія всіх елементів; - прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму; - здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Політична система, як і економічна, правова, духовна, а також соціально-класова системи, є підсистемою суспільства. Якщо істотною ознакою економічної системи є власність, правової – правові норми як регулятори суспільного життя, духовної – формування цінностей, відтворення особистості, адекватної цим цінностям, то істотна ознака політичної системи полягає у формуванні та здійсненні політичної, державної влади. Саме владні відносини характеризують політичну систему, особливостями якої є:

1) володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства;

2) визначає стратегію суспільного розвитку загалом та економічну, соціальну, культурну та зовнішню політику зокрема;

3) визначає й репрезентує інтереси панівних соціальних груп або цілого суспільства на державному рівні;

4) забезпечує політичне та адміністративно-державне управління суспільними процесами;

5) сприяє стабілізації або дестабілізації суспільного життя;

6) формує правову систему й функціонує в її рамках або виходить за межі правового поля.

2. Структура, функції та типи політичних систем.

Структуру політичної системи суспільства визначають на таких рівнях:

1) інституційному (розкриває характер функціонування основних інститутів політичної системи. На цьому рівні можна виділити такі структурні елементи політичної системи: а) політична, державна влада; б) політичні відносини; в) політична організація суспільства; г) політична культура;

2) процесуальному, що розкриває сутність форм і взаємодії інституційних елементів (конфлікти, співпраця, конкуренція, відокремленість).

Чим розвинутішим є суспільство, тим складнішою є його політична система. Політична система у суспільстві виконує низку функцій: а) владно-політичну; б) інтеграції; в) стабілізації; г) модернізації; д) управління; е) уконституювання (правова). Владно-політична функція полягає у механізмі формування, використання й підтримки влади відповідно до рівня політичної культури та інтересів суб’єктів політичного процесу. Функція інтеграції зводиться до забезпечення цілісності політичної спільноти на рівні громадянства, нації, економічного, культурного чи духовного ареалу. Функція стабілізації – це здатність політичної системи з’ясовувати причини різноманітних конфліктів, неузгоджень та інших небезпек, попереджати їх поглиблення та знаходити вирішення шляхом досягнення компромісів чи застосування сили або права. Модернізаційна функція політичної системи проявляється у реформуванні усіх сторін суспільно-політичного життя. Функція управління передбачає систему державних, партійних, громадських, адміністративних органів, що становлять апарат управління суспільством. Правова функція означає те, що політична система формує право й функціонує в його рамках. Вона передбачає існування законодавчого органу, а також суб’єктів політичного процесу, що спроможні висловлювати свої інтереси та обстоювати їх задля зміни чи корекції існуючих правових норм і збереження таким чином стабільності у суспільстві.

Функціонування політичної системи обумовлене наявніс­тю відносин з іншими політичними системами. Кожна політич­на система має свої ознаки й характеристики, форми й типи. Для з'ясування того, як вони формуються, чим різняться або як поєднуються, політологія і ставить перед собою за­вдання з вироблення класифікації, тобто типології політичних систем. Розв'язання цього питання почалося ще за часів Платона, який вирізняв монархію, аристократію та демократію. Розши­рив класифікацію форм правління Аристотель, запропонувавши шестичленну систему: монархія-тиранія, аристократія-олігархія, політія-демократія. Значно пізніше, коли політич­на система почала набувати структурних рис, марксизм, спи­раючись на класові пріоритети, виводив типологію з соціаль­но-економічних структур суспільства: рабовласницька, феодальна, буржуазна й соціалістична системи.

У сучасній західній політичній науці вирізняють такі типи політичних систем: - військові та громадянські; - консервативні й ті, що трансформуються; - закриті й відкриті (в основу покладе­но ступінь і глибину зв'язків з навколишнім середовищем і зовнішнім світом); - завершені й незавершені (основний крите­рій – наявність усіх складників); - мікроскопічні, макроскопічні та глобальні; - традиційні й модернізовані; - демократичні, авто­ритарні й тоталітарні.

Доволі поширеною є типологія Ж.Блонделя, який вирізняє п'ять типів політичних систем: - ліберальні демократії, - радикально-авторитарні (комуністичні) системи, - традиційні (збереження наявних соціальних відносин), - популістські (властиві кра­їнам третього світу), - авторитарно-консервативні. Американський вчений Г.Алмонд визначив чотири типи систем: - англо-американську (характерні риси – прагматизм, раціоналізм, ос­новні цінності – свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека); - континентально-європейську (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами); - доіндустріальну (або частково індустріальну), що передбачає перехрещення різ­них політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень; - тоталітарну (концентрація влади в руках бюрок­ратичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість). Дж.Коулмен поділяв політичні системи на: - конкурентні, - напівконкурентні, - авторитарні.

3. Особливості політичної системи сучасної України.

Дестабілізаційні процеси, які виявляються через конф­лікти між гілками влади, політичними блоками, центром і регіонами, конфесіями, а також через різку майнову диференціацію, свідчать про низьку стабілізаційну спроможність політичної системи в Україні. Проте Українській державі вдалося уникнути кровавих ексцесів, а також налагодити цивілізаційні контакти з країнами Сходу й Заходу. Це виявляє широкі можливості політичної системи в реалізації цієї функції.

Політична система в Україні визначається низькою здатністю до соціальних новацій та як наслідок цього реформи в державі проходять повільно, незбалансовано й супровод­жуються великими соціальними втратами. Державні органи та політичні організації часто стають заручниками інтересів могутніх номенклатурних угруповань, які звикли до соціального паразитизму. Однак, реформістський потенціал політич­ної системи зростає тією мірою, якою старі господарські, політичні й культурні структури вичерпують себе повністю і розвалюються, а громадська думка в результаті кризи звільняється від тоталітарних і посттоталітарних міфологій.

Вантаж колоніального тоталітарного минулого, який є основною причиною відставання політичної системи України від інших держав у здійсненні соціальних реформ спричинив несконсолідованість нації, відсутність політичної еліти, здатної по-сучасному, без регіональних та ідеологічних стереотипів, осмислити сучасні реалії, виробити сус­пільні й державні пріоритети розвитку України; наявність індустріальних гігантів з величезною енергомісткістю й мате­ріаломісткістю, орієнтованих на господарський комплекс рес­публік (особливо – Росії) колишнього СРСР. Управлінська функція політичної системи в Україні є не­ефективною з огляду на збереження структури та функцій старого апарату, принципів і методів старої кадрової політики, а також мотиваційного механізму до праці.

Політична система лише тоді може забезпечувати віль­ний розвиток особи і суспільства, коли її інститути функ­ціонують у рамках правової системи. До недоліків правової системи України можна віднести: - повільне й суперечливе втілення норм Конституції у законодавчі акти, затягнутий процес реформування судової влади, відсутність чіткої субординації між правовими актами, законами й підзаконними актами, відсутності нових правових кодексів та цілісної концепції реформування правової системи; - в правовій системі домінують інтереси державної бюрократії, фінансової й комерційної олігархії, а не суспільні; - непрямий характер дії законів, коли для їх застосування використовують цілий пакет підзаконних актів; - нерівномірну врегульованість зако­нодавством різних сфер суспільного життя; - недостатню роз­робку механізму реалізації закону й відповідальності за його порушення; - пра­вову неграмотність громадян і політичної еліти.

Основною причиною недосконалості політичної системи є те, що політичні сили керуються у своїй діяльності не пра­вовими нормами, а груповими інтересами. Коли та чи інша політична партія порушує свої програмові засади й статутні норми, вона не зможе на рівні державних органів твердо дотримуватися правових процедур. Правовий прогрес зале­жить від правової культури суспільства, розгортання кон­куренції, становлення середнього класу, для якого правовий хаос несумісний з нормами буття.

Проаналізувавши функції сучасної політичної системи в Україні, можна визначити її типологічні ознаки. З точки зору формаційного підходу, політична система України є посткомуністичною, де в еклектичній формі поєднується елементи старої командно-адміністративної, кланової та су­часної демократичної систем. До елементів командно-адміні­стративної можна віднести: - збереження структури та функцій старого адміністративного апарату, - довготривале функціону­вання радянської представницької системи, - модифікація ознак тоталітарної культури у вигляді

Таки чином, слово система означаєпев­ну кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтеграційні особливості, притаманні саме цій спільноті. У навколишньому світі існують різноманітні системи, однією з яких є полі­тична. Поняття «система» запозичене американськими ученими з електроніки та кібернетики.

У сучасній науковій літературі безліч визначень політичної системи. Одні автори надто розширено тлу­мачать її, ототожнюючи з політичним життям, інші надто звужують, зводячи до політичної організації суспільства. Ми пропонуємо під політичною системою розуміти цілісну, інтегровану сукупність політичних суб'єктів, структур і відносин, що відображає інтереси усіх політичних і соціальних сил суспільства.

Політична система сучасної України є нестійкою та перебуває на стадії становлення. Поєднання здавалося б непоєднуваних елементів від посттоталітаризму до демократії характеризує її водночас і як унікальну, і як таку яка, при докладанні зусиль, може стабілізуватися й у ній домінуватимуть соціальний захист, дотримання законів і конкурентне середовище для розвитку економіки.