Соцiальнi вiдносини.

Виникнення[ред. • ред. код]

Першою літописною Січчю є Томаківська — саме про цей острів, на котрому на той час ще розміщувався лише уход, писав Мартин Бельський:

Достовірний опис Томаківки вже з укріпленням та козацькою радою поч. 80-х р. XVI ст. подав Бартош Папроцький котрий розповів про поїздку наЗапорожжя польського шляхтича Самійла Зборовського. До першої половини 80-х відносяться й перші згадки про дерев'яні січові укріплення — засіки, що їх будували козаки. Секретар папського нунція в Польші Карло Гамберіні 1584 р. сповіщав:

Хортицька теорія[ред. • ред. код]

Частина істориків вказувала як на засновника нібито «першої Хортицької січі» Дмитра Вишневецького. Аргументи проти цієї версії наступні:

· Історичні джерела фіксують збудову не «січі» а «замку»

· Вишневецький був одноосібним володарем, а не обраним отаманом

· Тогочасні хроністи серед вояків Байди козаків майже не згадують

· Один з листів Сигізмунда до Вишневецького свідчить у тому числі про антикозацьку спрямованість фортеці

Запорозька Січ була обведена високими валами з частоколом і зрубами, на які ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені — казарми, де мешкали запорожці. Козацька залога на Січі, що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді її чисельність доходила до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа, господарські та військові споруди. Січова церква Покрови Пресвятої Богородиці і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя Запорозької Січі, де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству Запорозької Січі становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо.

Цим багатіям протистояла голота — маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла Запорозьку Січ у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, попри це, заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради. Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорозького козацтва, Січ називають «козацькою республікою». Запорозькі козаки становили товариство — громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, в якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На Запорозькій Січі діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. Каралися також приведення у Січ жінок, пияцтво під час походів, кривда жінки, зухвалість до начальства тощо. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі лише заможні козаки.

42. Початок козацької колонізації Запорожжя

Природні багатства нічийних подніпровських степів приваблювали до себе людей, які могли тут займатися землеробством, скотарством, рибальством, мисливством. Початок колонізації цього краю положили занепад і дроблення Золотої Орди та поширення влади Литовсько-Руської держави. З середини XV століття Велике князівство Литовське втрачає свої позиції в Причорномор’ї, що приводить з 1482 року до початку турецько-татарських набігів на Поділля, Волинь, Галичину. Українське населення змушене відселятися у менш доступні для татар землі. Покозачене українське населення закріпилося на межі степу та лісостепу.

Уходництво

Озброєні ватаги уходників мали чітку організацію та досвідченого керівника - отамана. Основна маса козаків приходила на промисли навесні, а на зиму поверталися до своїх домівок. Зимувати залишалися лише ті, хто мав охороняти артільне майно. По закінченню промислового сезону частина здобутого відправлялась на продаж в центральну Україну. Через уходи відбувалося поступове заселення козаками земель північної частини Запорожжя.

Розгортання осілої народної колонізації Півдня

Для державної колонізації Запорожжя не вистачало ресурсів ні у Великого князівства Литовського, ні у королівства Польського (Речі Посполитої). Це привело до повного панування народної колонізації, яка не знала монаршої влади і давала можливість налагодження самоуправління на цих територіях. Ріст чисельності озброєного козацтва створювали передумови для заснування постійних укріплень - засік, городків, січей. Запорозькі поселення виникали на місцях «уходів». Бурдюги - землянки у глинищі з одного боку пагорба.

Перші постійні поселення на Запорожжі

Перші поселення розташовувалися здебільшого вздовж берегів Дніпра, Орелі, Самари, Південного Бугу та інших річок. Урочище Звонецьке було заселене у 1545 році, близько 1596 року заснована слобода Кам’янка, Самарський Пустельно-Миколаївський монастир влаштований у 1602 році, містечко Новий Кодак засноване у 1645 році.

Посилення народної колонізації Запорожжя в другій половині XVII століття

Визвольна війна середини ХVII ст. та період Руїни ще більш підштовхнули населення до міграції. Цьому сприяло повернення польських магнатів на Правобережну Україну, хазяйнування царських воєвод на Лівобережжі та боротьба козацько-старшинських груп за владу на всій Гетьманщині.

Початок масового заселення Запорожжя

Масове заселення Запорожжя почалося після закінчення російсько-турецької війни 1735-39 рр.- поверталися запорожці на старі місця, відновлюються старі та засновуються нові поселення, а з 1753 р. розгортається урядова колонізація. У другій половині ХVIIІ ст. населення Запорожжя, разом з січовим козацтвом, мешканцями зимівників і слобод, жінками і дітьми, становило біля 200 тис. чоловік.