Природа влади

Влада в загальному розумінні – це здатність і можливість справляти певний вплив на діяльність та поведінку людей за допомогою відповідних засобів – волі, авторитету, права, насилля.

Влада, як суспільне явище має структурний зміст, що дає змогу її класифікувати. Влада має типові, родові та видові характеристики. Тип влади можна визначити виходячи з існуючого в державі соціально-політичного устрою, а саме: тоталітарного, авторитарного або демократичного. Кожен з типів влади складається з родів влади: політичного, економічного, духовного, сімейного тощо. Роди влади, в свою чергу, можна класифікувати за видами. Так, у сфері політики існують такі види влади, як державна, партійна, влада суспільних об’єднань тощо.

Влада створюється та функціонує в суспільстві на кількох взаємопов’язаних рівнях: макрорівні вищих центральних політичних інститутів, вищих державних установ та організацій; середньому рівні, тобто у регіональних, обласних та ройонних маштабах, і на мікрорівні відносин між людьми, малими групами та всередині них. Середній рівень влади зв’язує два інших системою органів управління, через нього проходять конкретні рішення вищих інстанцій влади і він же сприймає відповідні реакції суспільства на них.

6. Політична думка в Київський Русі.

В ІХ-ХІІ в Київській Русі відбулося формування феодального суспільства і почали розвиватися поняття держави, права, політичні погляди, наука, література, філософія тощо. У цьому процесі важливу роль відігравало християнство.

Підтвердженням розвитку суспільно-політичних ідей у Київській державі може слугувати те, що до наших днів дійшло чимало то­гочасних писемних джерел та пам'яток: літописи, політико-релігійні трак­тати окремих осіб, релігійних діячів, збірки та зводи законів і т.п. Серед цих джерел треба відзначити, насамперед, «Повість временних літ», «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Руську правду», «Остромирове Євангеліє», «Ізборники Святослава», «Слово о полку Ігоревім», «Посланіє» Клементія Смолятича, «Повчання» Володимира Мономаха та ін. Так, зокрема, останній закликає не чинити беззаконня не тільки самим князям, але й їх слугам. Проте загальний рівень розвитку політики, філософії, права у Київській Русі був досить низьким. З політичної точки зору Київська Русь була далека від демократичної (античної) моделі західної цивілізації.

Варіант-4

7. Об’єкт політики

В основі різнобічних інтересів соціальних суб'єктів лежать різні потреби: економічні, соціальні, психологічні тощо. Останні породжують прагнення реалізувати зазначені потреби використанням політичної влади. Кожна соціальна група намагається впливати на форми політичної влади, конкретні напрями й методи її діяльності, аби остання відбивала інтереси саме цієї групи. Форма впливу може бути або безпосередньою, або через політичні партії, суспільні організації та рухи.

Зі сказаного випливає: об'єктом політики насамперед є вла­да. До неї прагнуть політичні сили, які відбивають інтереси тих чи інших соціальних груп суспільства.

Але якщо влада є самоціллю для певних політичних суб'єк­тів, це може спричинити серйозний конфлікт, оскільки суспіль­ство не здатне нормально функціонувати, коли не враховуються інтереси інших політичних суб'єктів.

В окремі періоди історії боротьба за владу може виходити на перший план, однак після цього обов'язково настає період, коли сфера політики стає набагато ширшою і охоплює процеси функ­ціонування та розвитку влади, впливу на економічні, соціальні, духовні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Таким чином, констатуємо, що об'єктом політики в різних сферах суспільства є відносини соціальних груп із питань, жит­тєво важливих для зазначених груп і суспільства взагалі, а та­кож відносини між ними та державними інституціями. У пер­шому випадку йдеться про такі поняття, як власність, влада, мо­рально-етичні норми, у другому — форми й методи реалізації економічної, суспільної, соціальної політики тощо.

8. Утопічний соціалізм

Утопічний соціалізм — вчення про ідеальне суспільство, засноване на спільній власності, обов'язковій праці, справедливому розподілі. Виникнення поняття «Утопічний соціалізм» пов'язане з книгою Т. Мора «Утопія» (1516 р.), де описано неіснуюче ідеальне суспільство. Перші теорії утопічного соціалізму були створені у XVIII ст. Утопічний соціалізм висував ідеї досконалої соціальної системи, виходячи з ідеалізованого розуміння принципів справедливості, свободи, рівності, братерства. Більшість представників цього вчення вважали, що перетворення в суспільстві можна здійснити шляхом мирної пропаганди соціалістичних ідей і заперечення революційноїборотьби.

Найвідоміші представники утопічного соціалізму: Т. Мюнцер, Т. Кампанелла, Дж. Уїнстенлі, Ж. Мельє, Мореллі, Г. Б. Маблі, Г. Бабеф, Т. Дезамі. К. А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен, О. Герцен, М. Чернишевський. їхнє вчення було назване «утопічним» К. Марксом і Ф. Енгельсом, які прагнули цим підкреслити «науковість» власної комуністичної доктрини. Незважаючи на марксистську критику утопічного соціалізму, деякі масові громадськополітичні організації поч. XX ст. орієнтувалися на ідеї мирного перетворення суспільства, висунуті саме соціалістамиутопістами. Загалом У. с. мав істотний вплив на формування ліберальних і консервативних проектів соціальних реформ.

Поняття «утопія» означає місце, якого немає, нездійсненна мета, благословенна країна.

Варіант-5

9. Суб’єкт політики

До числа суб'єктів політики належить кожен, хто так або інакше, прямо чи опосередковано бере участь у політичному житті. Ними можуть бути громадянин та організація, суспільний клас і партія, етнос і держава. Існує думка, що суб'єктами політики є лише активні її учасники, які свідомо висувають політичні цілі й ведуть боротьбу за їх досягнення. Така позиція, по суті справи, обмежує коло суб'єктів політики лише політичними інститутами, елітами й лідерами, залишаючи поза його межами абсолютну більшість рядових виборців, особливо тих, хто з різних причин узагалі не бере участі в голосуванні. Проте й у такій неучасті проявляється політична суб'єктність громадян, яка може полягати в пасивній протидії офіційно здійснюваній політиці.
Від участі в політиці у будь-яких її формах не може відмовитися ніхто. По досягненні певного виборчого віку кожний громадянин так чи інакше стає її суб'єктом. Інша справа — ступінь участі в політиці, наділення владними повноваженнями. Вона може коливатися в межах від рядового виборця до наділеного величезними повноваженнями глави держави.

10. Політична думка в Україні кінця 19 - початку 20 ст.

Цей етап розвитку соціально-політичної думки в Україні пов'яза­ний з постаттю відомого вченого та політичного діяча М. Драгоманова. М.Драгоманов звертається до здобутків тогочасної західноєвропейської науки, до ідеї суспільно-культурного прогресу і діалектики, що посідала центральне місце в найбільш поширених тоді суспільно-політичних програмах і соціально-філософських теоріях. Драгоманов поділяв марксистські ідеї про соціалізм як більш прогресивний лад і позитивно ставився до спенсерівської теорії еволюції. Політична програма М.Драгоманова була побудована в основному на п'яти провідних принципах: 1. визнання за державою можливості координації соціально-економічного життя2. ідея щодо еволюції існуючої політичної системи3.визнання вирішального значення ідеї культурництва4.європоцентризм5.ідея федерації

Провідну роль в розвитку укр. політ. думки належить М.С.Грушевському (1866— 1934), видатному вченому-історику, політологу, публіцисту і політичному діячу. Він проголошував ідею пріоритетів інтересів народу, суспільства над інтересами держави. Досліджуючи історію України вчений дійшов висновку, що основа укр. народу – селяни, а головна його мета – земля і воля. Проте Грушевський стояв на засадах федирації, розглядаючи її не як втрату волі, а як шлях до нових можливостей розвитку.

Відомим українським політичним мислителем і політичним діячем кон­сервативного напрямку був ВЛипинський (1882—1931). Українська дер­жава у майбутньому, на думку Липинського, має бути незалежною мо­нархією спадкового характеру з обов'язковою передачею успадкованої гетьманської влади. Політична програма В.Липинського базувалася на: 1) гарантія недоторканості особи; 2) забезпечення права приватної власності на землю; 3) проведення аграрної реформи; 4) об'єднання всіх українських земель, а в зовнішній політиці — союз із Росією і Білорусією.

Особливу роль у розвитку української політичної думки відіграли націоналістичні ідеї Д. Ткачука, Д. Донцова та М. Міхновського.

Варіант-6

11. Роль політичні партії.

Політична партія — це організація, що об'єднує на добровільній основі найбільш активних представників тих чи інших класів, соціальних верств і гуртів. Політичні партії, як правило, мають свою програму, систему цілей, які вони активно пропагують та захищають, більш-менш розгалужену організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов'язки та встановлюють норми поведінки. Це дає змогу партіям бути могутнім чинником підвищення рівня організованості політичного життя. Виходячи з природи соціальної бази, можна виділити партії, що виражають інтереси:

1) окремих класів

2) окремих соціальних верств та гуртів;

3) кількох класів та соціальних гуртів

3 ідеологічного погляду розрізняють:

1) ідейно-політичні або світоглядні партії;

2) прагматичні або партії виборчої кампанії.

До основних функцій політичних партій у суспільстві належать: представництво соціальних інтересів, соціальна інтеграція, політична соціалізація, створення ідеологічних доктрин, боротьба за державну владу й участь в її здійсненні, розробка політичного курсу, формування громадської думки тощо. Надзвичайно важливою проблемою сьогоднішнього життя всіх країн світу є співвідношення однопартійності та багатопартійності. суспільства.

12. Націоналізм

Націоналі́ зм — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як вищої форми суспільної єдності і її первинності в державотворчому процесі. Відрізняється різноманіттям течій, деякі з них суперечать одне одній. Як політичний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою.

У своїй основі націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичної захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Він спирається на національне почуття, яке споріднене патріотизму. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, незважаючи на протилежні класові інтереси. Вона виявилася здатною забезпечити мобілізацію населення заради спільних політичних цілей в період переходу до капіталістичної економіки.

В силу того, що багато сучасних радикальних рухів підкреслюють своє націоналістичне забарвлення, націоналізм часто асоціюється з етнічною, культурною та релігійною нетерпимістю. Така нетерпимість засуджується прихильниками поміркованих течій у націоналізмі.

Варіант-7

13)Політична організація суспільства — це сукупність взаємозалежних і взаємовпливових державних, партійних організацій, громадських об'єднань, що створені та діють з метою формування і функціонування системи владарювання й упорядкованості політики або мають вплив на неї.
Визначальне місце в політичній організації суспільства посідає держава як форма організації суспільного життя. Держава є фундаментальною, базовою організаційною структурою в політичній організації суспільства й у всій його політичній системі. Поряд з державою як основною ланкою політичної організація включає партії, профспілки ін. організації і рухи, переслідуючі політичні цілі, а також норми, політичні традиції і установки, що зв'язують їх. в систему і забезпечують функціонування політичної організації. Діяльність установ і інститутів, складових політ організації охоплює всі суспільні стосунки, що складаються в процесі здійснення політичної влади.

14) Шістдеся́ тники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). У політиці 1960 — 1970-х років 20 століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти). Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими

Варіант-8

15) Лібералізм -філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Зародився як ідеологія буржуазії у 17 ст. і остаточно оформився як ідейна доктрина до середини 19 сторіччя. Лібералізм проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), обстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень. Лібералізм відкинув багато положень, що були основою попередніх теорій держави, такі як божественне право монархів на владу і роль релігії як єдиного джерела пізнання. Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (на життя, особисту свободу і власність); рівні права і загальна рівність перед законом; вільну ринкову економіку; уряд, що обирається на чесних виборах; прозорість державної влади. Функція державної влади при цьому зводиться до мінімуму, необхідного для забезпечення цих принципів. Сучасний лібералізм також віддає перевагу відкритому суспільства, заснованому на плюралізмі та демократичному управлінні державою, за умови захисту права меншості та окремих громадян.

Деякі сучасні течії лібералізму більш терпимі до державного регулювання вільних ринків заради забезпечення рівності можливостей досягнення успіху, загальної освіти та зменшення різниці в доходах населення. Прихильники таких поглядів вважають, що політична система повинна містити елементи соціальної держави, включаючи державну допомогу з безробіття, притулки для бездомних і безкоштовну охорону здоров'я.

Відповідно до поглядів лібералів, державна влада існує для блага людей їй підвладних, і політичне керівництво країною повинно здійснюватися на основі згоди більшості керованих. На сьогоднішній день політичною системою, яка найбільш співзвучна переконанням лібералів, є ліберальна демократія.

16) політична партія – це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади. Основною ознакою політичної партії є її прагнення до завоювання і здійснення державної влади. Для досягнення цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних поглядів, ідей. За цими ознаками політична партія відрізняється, по-перше, від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури та детально розробленої політичної програми, а по-друге, від групи інтересів, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї. У своїй сукупності і взаємозв'зках політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. Центральна роль у політичній системі належить державі. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства. Особливе місце в політичній системі займають політичні партії, які є головними учасниками боротьби за завоювання, утримання й використання державної влади. Кожна партія прагне мати можливість визначати політику держави або хоча б впливати на неї. Інституціональна підсистема є основоположною як до політичної системи суспільства в цілому, так і до її окремих складових.

Варіант-9

17. Види республік.

Республіки як форми правління почала інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI—XVII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період. Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, змішана (або напівпрезидентська), парламентська.

Їх назви в певній мірі умовні, разом й тим кожна з них має свою специфіку. Існували та існують і інші види республік: Радянська республіка. Народно-демократична республіка, республіка Паризька Комуна, ісламські республіки і інші.

Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мексиці, Іраці.

Змішана (або напівпрезидентська)— це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Франція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.

Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.

18. Політична думка козацько-гетьманської держави

Українська політична думка зародилась і розвивалась у контексті європейської політичної думки, яка справляла на неї визначальний вплив. Одним із важливих чинників розвитку української політичної думки були об'єктивні соціально-політичні процеси, що відбувалися в самій Україні. У центрі них перебувала проблема державності.

В історії суспільно-політичного життя в Україні XVI-XVII ст. характеризується розвитком прогресивного ідейно-політичного руху, пов’язаного з визвольною боротьбою українського народу. Це був період, коли на зміну бурхливому розквіту прийшов етап занепаду й розпаду, тривалого іноземного поневолення багатьох українських земель.

Велику роль у формуванні політичної свідомості українського народу відігравали освіта, наука, мистецтво. Поширенню освіти сприяли братські школи. Саме вони стали основою створення Киево-Могилянської академії. Ця установа стала першим вищим закладом на східнослов’янських землях.

Надзвичайно велика роль у житті українського народу, в його боротьбі за волю, за незалежну й суверенну державу належить козацтву. Саме в його контексті стало можливе створення Конституції Пилипа Орлика 1710 року. Незважаючи на те, що ця Конституція в життя не була втілена, вона має велике значення як документ, котрий вперше в історії України де-юре зафіксував принципи, покладені в основу державно-політичного устрою. Вперше українська державна ідея знайшла втілення в юридичному документі, де було визначено, які саме і в якому порядку мають бути здійснені державні реформи в Україні. Важливе місце в Конституції Пилипа Орлика посіла проблема взаємин між гетьманом і народом.

Варіант-10

19. Що таке республіка.

Республіка — це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну).

Республіки як форми правління почади інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI—XVII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період. Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, напівпрезидентська (або змішана), парламентська.

Їх назви в певній мірі умовні, разом й тим кожна з них має свою специфіку. Існували та існують і інші види республік: Радянська республіка. Народно-демократична республіка, республіка Паризька Комуна, ісламські республіки і інші.

Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мексиці, Іракці.

Напівпрезидентська або змішана — це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Франція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.

Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.

20. Охарактеризуйте політичні вчення епохи Середньовіччя

Після розпаду рабовласницького устрою в Західній Європі виникло феодальне суспільство. В умовах існуючої феодальної роздробленості (V—Х ст.) католицька церква — з чіткою ієрархією й стійкими догматами — справляла значний вплив на все духовне життя Середньовіччя. Головним у комплексі соціально-політичних ідей раннього Середньовіччя стало вчення «отців» та «вчителів» церкви: Василія Великого, Іоанна Златоуста, Григорія Міського та інших про нікчемність земного існування, про марність та даремність людських зусиль. Найбільш відомими соціально-політичними мислителями Середньовіччя були Аврелій Августін (пізніше названий «блаженним») та Фома Аквінський. Так Августин Блаженний вважав, що все соціальне, політичне, державне, все, що напрацьовано людством – гріховне. Виправдовував нерівність в суспільстві. Вважав необхідним підкорення світської влади церкві. Фома Аквінський – середньовічний філософ і теолог, читав твори Арістотеля. Розглядає людину як суспільну істоту. Признає право народу постати проти своїх вождів.

Варіант-11

21. Що таке монархія

За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії; - республіки.Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину.Іноді монарх може обиратися. За свою державну діяльність монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відповідальності. Як правило, такі монархи несуть відповідальність тільки перед Богом.Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі.При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викладені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін.В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх — глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер. До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які ще можна назвати конституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію.Дуалістична монархія — це така форма правління, коли монарх — глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи — монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.Теократична монархія — це така форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом — главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення.

22.Політична думка часів незалежності.

Після проголошення Україною незалежності 24 серпня 1991 р. в Уккраїні почався державотворчий процес. У 1991-1992 рр Україна набула усіх атрибутів і основних ознак незалежної суверенної держави (затвердження державної символіка, прийнято ЗУ «Про громадянство України», ЗУ «Про державн. кордон», заснування посади Президента України, створено СБУ тощо). В умовах владного безладу та безвідповідальності найвищих державних інститутів посилювалася соціально-економічна та адміністративно-політична криза, викликаючи все більше невдоволення народу владою. На дострокових президент. Виборах 1994 р. на хвилі протестного голосування розчарованого новим суспільним устроєм населення у другому турі переміг прем’єр Л. Кучма. 28 червня 1996 р. ухвалено Конституцію України, яка посилювала президентську владу. У 200-ні роки відбувався так званий «касетний скандал», оприлюднені сенсаційні аудіозаписи розмов Президента і вищих посадових осіб держави. Відкриті факти сколихнули громадськість, в Україні почалася консолідація й формування громадсько-демократичної опозиції владному режиму. У 2004 р. вибоча президентська кампанія вилилась у «Помаранчеву революцію». Новий президент отримав «кредит довіри» від населення, проте внаслідок сварок нового керівництва не виправдав його.

Варіант-12

23. Сутність демократії

Демократія -- це суспільне самоврядування, яке здійснюють рівноправні громадяни через безпосередню участь в обговоренні й вирішенні громадських справ шляхом вільного вибору (голосування). Демократія виникла й існує як намагання і можливість для людей вирішувати свої справи власними силами. Демократія -- це насамперед суспільне самоврядування, самокерування, самостійність. Це система, яку А. Лінкольн визначав як «правління народу, через посередництво самого народу, для народу». Вільні громадяни мають інтерес до суспільного життя, обізнані в ньому і власними силами та участю впливають на нього в тому напрямі, який вони вважають бажаним і правильним. Також основи демократичного ладу, є визнання усіх громадян рівними й рівноправними. Кожен голос важить стільки ж, скільки й будь-який інший голос.І є важливим елементом демократичного устрою це повага до спільно прийнятих рішень і готовність сумлінно виконувати їх. На цьому ґрунтується один із засадничих принципів демократії -- принцип влади більшості, коли загальнообов'язковим вважається рішення, за яке віддала свої голоси більшість тих, хто брав участь у голосуванні (Воля народу - вищий закон!).

24. Соціалізм

Загалом, соціалізм має кілька значень: 1)соціально-економічні ідеї, «вчення» та ідеології, чиїм основним гаслом є «соціальна справедливість»; 2)політичні рухи, різноманітні утворення та партії, що в Новітній час відносять до «лівого» політичного спектру; 3)в переносному значенні в політичній лексиці — політика економічного перерозподілу національного продукту країни, спрямована на соціальний захист найслабших верств населення; підтримка бідних за рахунок багатих.Виник утопічний соціалізм, родоначальником якого є видатний англійський гуманіст, політичний і релігійний діяч Т. Мор. Його «Золота книга, настільки ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія», відома під скороченою назвою «Утопія» (1516), і дала назву домарксистському етапові соціалістичних учень. У ній розповідається про острів, на якому існує республіка, де немає ні багатих, ні бідних, а всі жителі однаковою мірою забезпечені матеріальними благами. Громадяни республіки, керівники якої обираються демократичним шляхом, усім володіють спільно, у них немає ніякої особистої власності.Ідея соціалізму виникла як відповідь на проблеми раннього періоду промисловогокапіталізму в країнах Європи. Відомі предстаники - К.Маркс і Ф.Енгельс, вчення яких виникли наприкінці 40-х років XIX ст. в Європі. Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса поля­гала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових і національних відносин, створені умови для розкріпачення людини. Свобода та всебічний розвиток людини, з по­гляду засновників марксизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову бороть­бу і революцію, знищення одного класу іншим, через встановлення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ на соціальні класи і приве­де до однорідного, соціальне справедливого суспільства.

У сучасних умовах ринкової економіки низка експертів вважають, що особливості шведської моделі економіки дозволяють з повним правом вважати її «соціалізмом в умовах ринкової економіки» (так званий «шведський соціалізм», «шведська модель соціалізму»)

Варіант-13

25. Моделі демократії

Модель конкурентної елітиської демократії:

Засновниками даної моделі демократії можна вважати Макса Вебера то Йозефа Шумпетера. Головне, що було використано в політології, - це визначення демократії через систему віросповіданнь в легітимність існуючого політичного порядку на основі рава, приверженість всіх правилам політичної гри.

Шумпетер дав класичну формульовку демократії як конкуренції між двома чи большою кількістю груп еліт за владу на більш чи менш регулярних та відкритих виборах. Вона стала однією з основних при виборі змінних у зрівнювальному дослідженні демократичних систем.

Модель демократії Ліпсета-Лернера

Фундаментом даної моделі служать дослідження соціально-економічних умов демократії, що були проведені у другій половині 50-х років Д. Лернером та С. Липсетом. Демократія у цій моделі виступає, перш за все, результатом розвитку ряда соціальних та економічних умов (іурбанізації, індустріалізації, освіти, комунікації), які призводять до формування фиференціації суспільства та активності різних груп інтересів та предсавляючіх ії еліт у сфері боротьюи за державну владу

Модель “поліархічної демократії” Роберта Даля

Ця модель слідує загальній спрямованості ліберальної демократичної теорії, але в ній наголос робиться на аналізі набору умов, визначаючих дійсну, а не формальну демократію.

Для більшої концептуалізації Даль два основних виміри політичних систем: ступінь опозицйності або конкурентності політичних еліт у системі та рвень політичної участі населення в виборі еліт. Публічна кнкуренця політичних еліт та включенність населення в політичний процес роблять близьким до поняття демократії.

26.Політичні вчення епохи Відродження

Перші кроки по шляху перетворення політичних знань на наукових зробив Никколо Макиавеллі (1469-1527 г.г.) - великий італійський гуманіст, видатний діяч епохи Відродження, що виклав свої політичні погляди в роботах " Держава", " Історія флоренції" і ін.

Саме Макіавеллі першим спробував визначити предмет політичної науки, її метод і у визначеній міри-закони. На його думку, основним предметом політичної науки є держава і право.

Майже одночасно з Н. Макіавеллі був і Томас Мор (1478-1535 г.г.) в своїй " Утопії" (у перекладі - місце, якого немає) критикує той, що існує в сучасній йому Англії суспільний і політичний устрій, заснований на приватній власності, викриває паразитизм і користь аристократії і духівництва, їх байдужість до положення знедолених. Джерелом всіх бід і зла в державі він рахує приватну власність і в другій частині книги малює якісно нове суспільство - ідеал, де немає приватної власності і грошей, встановлена загальна майнова рівність, держава організовує виробництво і розподіл, бореться із злочинністю.

Подібні погляди через століття виразив в Італії Томмазо Кампанелла (1568-1639). У своїй книзі " Місто сонця" він змальовує ідеальна держава, в якій ліквідована приватна власність, немає багатих і бідних, введена загальна праця, завдяки чому різко скорочений робочий день і є можливість для різностороннього розвитку особи. Ідеальне держава-місто походить не від Бога, а є прямим результатом діяльності розуму. У державі Сонця існує розподіл праці. Головний його компонент - отделение розумової праці від фізичного. Як і Мор, Кампанелла виступає проти Макіавеллі зіставлення політики і моралі, що допускався.

Варіант-14

27. Політологія як наука

Суспільне життя людства складне і різнобічне, знаходиться у постійному русі, має довгу історію. Політичне життя, політика займає особливе місце в діяльності і взаємодії людей. В ньому зосереджений механізм регуляції всіх громадських справ. Політологія - наука, об’єктом якої є політика та її взаємовідносини з особистістю і суспільством.

Політологія - молода наука ХХ ст., вона належить до суспільних дисциплін та концептуально з ними взаємодіє. Змістовний діапазон політології різноманітний і є предметом дискусій. Сьогодні в світі існують різні напрямки, школи політології зі своєю методологією і методикою. Сутність предмету дослідження науки розкривається у певних категоріях, а політологія як наука здатна виконувати об’єктивно корисні для людини і суспільства функції.

28. Політичні вчення Нового часу

Одним із перших теоретиків політики раннього Нового часу по праву вважають французького мислителя і правознавця Жана Бодена /1530 - 1596/. У своїй роботі " Шість книг про державу" він першим дав тлумачення суверенітету як найважливішої ознаки держави. У понятті Бодена суверенітет державної влади означав вищу, необмежену, нероздільну владу, незалежну ні від папи, ні від імперії, ні від внутрішньокласової боротьби.

Джон Локк /1632-1704/- англійський мислитель, виклав свої політичні погляди в праці " Два трактати про правління". Дж. Локка по праву вважають родоначальником лібералізму; він першим чітко розділив поняття " особистість-суспільство-держава" і поставив особистість вище усього. Від природи, у природному стані всі люди народжуються вільними і рівними в правах: у праві на життя, свободу, власність, як засіб досягнення свободи. Важливе місце в концепції Локка займає ідея відокремлення влади від держави.

Шарль Луі де Монтеск'є / 1689-1775/ - видатний французький мислитель, один з авторитетних класиків політичної думки. Головна праця, у який Монтеск'є виклав свої політичні думки, - " Про дух законів". Заслугою Монтеск'є є всебічна розробка теорії поділу влади, а також розробка проблеми чинників, що визначають " образ правління" /" дух законів" /.

Жан Жак Руссо /1712-1778/ - видатний французький просвітитель, представник політичної думки ХVIII сторіччя. Він був виразником не тільки інтересів " третьої верстви", куди входили і фінансисти, і купці, але й інтересів задавлених потребою і гнобленням представників " четвертої верстви", що включала найбідніших селян, ремісників, робітників. Ядро його політичної програми складає ідея народного суверенітету як основний принцип республіканського ладу.

Варіант-15

29. Сучасні зарубіжні школи політології.

Американська школа:

Політична наука в США виникла на базі соціології і довгий час мала сильний соціологічний нахил з використанням соціологічних методів. Сьогодні американська політологія є найавторитетнішою у світі.

Характерна риса: конкуренція між університетами, які борються як за престижних викладачів, так і за авторитет в конкретних галузях.

Представники: Зб. Бжезинский, І. Шапиро, Р. Эриксон, Р. Либерман, С. Хантингтон, Дж. Най, П. Норрис, Г.Алмонд та інші.

Французька школа:

Політична наука у Франції виникла та розвивалась на базі конституційного права. Тому найкращих результатів французька політологія досягла у питаннях функціонування державних інститутів.

Представники: Леон Дюгі, Моріс Оріу, Моріс Дюверже, Мішель Крозє.

Пріоритетними напрямками діяльності французької політології є: 1) дослідження поведінки виборців (Жан Шарло, Жак Ранже); 2) політичні партії (М.Дюверже, Жан Шарло); 3) громадська думка.

Майже не приділяється увага проблемам: 1) порівняльної політології, 2) політичній комунікації; 3) політичному лідерству; 4) політичній культурі.

Німецька школа:

Політична наука в Німеччині розвивалась на базі філософії (в онові – класична німецька філософія, праці Канта, Гегеля, Фіхте). Тому в першій третині ХХ ст. політична наука мала в основному вигляд скоріше політичної філософії.

Сучасні представники: Ральф Дарендорф, Генріх Майєр, Фолькер Норман, Арнольд Гелен.

Британська школа:

1895 р. – створення Школи економіки та політичної науки.

Політична наука у Великобританії мала в основному нахил у бік історії, в її межах розвивалась історія політичних вчень та політичної теорії. Довгий час політологія в Англії розвивалася в тісному взаємозв’язку з американською політичною наукою (чому сприяла спільна мова), але в той же час вважалась провінційною, відсталою.

Політична наука у Великобританії є суто теоретичною, прикладні дослідження становлять незначну частку.

30. Громадянське суспільство

Громадянське суспільство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

Отже, громадянське суспільство — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

Варіант-16

31. Сутність демократії

Демократія -- це суспільне самоврядування, яке здійснюють рівноправні громадяни через безпосередню участь в обговоренні й вирішенні громадських справ шляхом вільного вибору (голосування). Демократія виникла й існує як намагання і можливість для людей вирішувати свої справи власними силами. Демократія -- це насамперед суспільне самоврядування, самокерування, самостійність. Це система, яку А. Лінкольн визначав як «правління народу, через посередництво самого народу, для народу». Вільні громадяни мають інтерес до суспільного життя, обізнані в ньому і власними силами та участю впливають на нього в тому напрямі, який вони вважають бажаним і правильним.

Також основи демократичного ладу, є визнання усіх громадян рівними й рівноправними. Кожен голос важить стільки ж, скільки й будь-який інший голос.

І є важливим елементом демократичного устрою це повага до спільно прийнятих рішень і готовність сумлінно виконувати їх. На цьому ґрунтується один із засадничих принципів демократії -- принцип влади більшості, коли загальнообов'язковим вважається рішення, за яке віддала свої голоси більшість тих, хто брав участь у голосуванні (Воля народу - вищий закон!).

32.Політична думка польсько-литовської доби.

Між княжою і козацько-гетьманською добою Україна перебувала під владою Литви і Польщі. В цей час політична думка розвивалася в руслі гуманістичної традиції, яка простежувалася в працях Юрія Дрогобича та Станіслава Оріховського.

Ю. Дрогобич — доктор філософії та медицини Болонського університету, займався політичним прогнозуванням, зокрема намагався передбачити становище імператора Священної римської імперії Фрідріха III, а також ворогуючих сторін на Апеннінському півострові. Він був прихильником сильної королівської влади, визнавав зверхність світської влади над церковною.

С. Оріховський виступав проти божественного походження влади, відстоював принцип невтручання церкви в державні справи. Держава, на його думку, подібна до живої істоти, яка має своє тіло (посполиті), душу — (шляхетний стан), розум — (король). Мета держави — збереження набожності, добробуту і свободи громадян. Одним із перших в Європі розробив концепцію природного права, відстоював пріоритетність закону над рішенням монарха чи інших посадових осіб.

Полемічна література здебільшого торкалася питань релігійного життя, реформи церкви, але в контексті цих проблем порушувались і політичні питання. Виявлялися два напрями: перший був орієнтований на унію православної й католицької церков (Петро Скарга), другий тісно пов'язувався з антиуніатською боротьбою та реформою православної церкви (Христофор Філалет).

Іван Вишенський — визначний український письменник-полеміст — висунув концепцію колективної соборності правління християнською церквою, засновану на ідеї рівності всіх людей перед богом; заперечував не тільки абсолютизм духовної влади — папи римського, а й абсолютизм світської влади — королів і царів, вважав, що будь-який володар отримує владу від бога і не може користуватися нею на свій розсуд.

Варіант-17

33. Погляди дисидентів

Дисидент (від лат. dissidens - незгодний) - у Західній Європі особа, релігійні погляди якої не збігаються з догматами офіційноїцеркви. В переносному значенні - інакомислячий.

Усвідомлюючи свою моральну несумісність з існуючим тоталітарним устроєм, вони різними формами і методами (письмові та усні заяви, власні твори й дослідження, декларації, маніфести, звернення до вітчизняної та світової громадськості, мітинги, демонстрації тощо) виступали проти всевладдя правлячої марксистсько-ленінської партії, проти переслідувань за політичні та релігійні переконання, оригінальні погляди на літературу й мистецтво, проти збочень у проведенні національної політики, порушення прав людини.Незважаючи на те, що дисиденти не вдавалися до активних насильницьких дій з метою зміни існуючого державного ладу, а наголошували на необхідності радикальних демократичних перетворень, їх переслідували (заборона друкування художніх і політичних творів, прилюдних виступів, судові процеси, ув'язнення в таборах, насильницьке утримання в психіатричних лікарнях, перешкоди у працевлаштуванні за фахом тощо).

34. Громадянське суспільство

Громадянське суспільство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

Отже, громадянське суспільство — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

Варіант-18

35. Федералізм

Федералізм, держ.-правна думка і система, також рух, спрямований на утворення союзних держав — федерацій (ф.), які є формою інтеграції близьких географічно, споріднених історично й культурно та зв'язаних іншими інтересами країн в одне ціле при збереженні самоуправління й держ. статусу складових частин. Деякі унітарні, зокрема багатонац. держави намагаються через ф. уникнути фрагментації і зберегти єдність, при чому творяться самоуправні складові державні одиниці за національними ознаками.

Федералізм в Україні до 19 ст. - історик М. Костомаров

Федералізм у 19 ст. - М. Драгоманов

Федералізм у 20 ст - М. Грушевського

36. Сутнісь політики

Політика — одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов´ язкових для всього суспільства рішень.

Політика виникла водночас із соціальною, етнічною та релігійною диференціацією суспільства. Вона виникла як нагальна потреба в соціальній силі, здатній забезпечити реалізацію особистих, групових, суспільних інтересів, регулювання відносин між людьми для збереження цілісності суспільства. «Політика» є одним з найбільш неоднозначних термінів. Це виявляється насамперед у повсякденному житті, коли політикою називають будь-яку цілеспрямовану діяльність: мистецтво управління суспільством, громадську активність, сферу задоволення амбіційних і користолюбних прагнень людей тощо.

Варіант-19

37.Основи демократії

Демокра́ тія (з грец. «влада народу») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).

Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу». Авраам Лінкольн “правління народу, вибраного народом і для народу”.характерні риси:

Юридичне визначення і інституаційне вираження суверінітету, верховної влади народу. Тільки народ, а не монарх, аристократія, бюрократія чи духовенство виступають офіційним джерелом влади. Суверінітет народу виражається в тому, що тільки йому належить засновницька, конституційна влада в державі, що тільки він вибирає своїх представників і може періодично приймати участь в розробці і прийнятті законів за допомогою народних ініціатив і референдумів.

Періодична виборність основних органів держави. Демократичною може вважатись лише та держава, громадяни якої здійснюють верховну владу, вибираються, причому вибираються на обмеженний срок.Рівність прав громадян на участь в управлінні державою. Цей принцип потребує як мінімум рівності виборчих прав.

Прийняття рішень за більшістю і підкорення меньшості більшості при їх здійсненні.

38. Конфуціанство

Конфуціа́ нство — китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий на Заході як Конфуцій, що жив у 551—479 роках до н. е. Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу Вчення Конфуція викладено у книзі " Луньюй" (" Бесіди і судження"), складеній його учнями. Він розвивав патріархально-патерналістську концепцію держави, відповідно до якої держава виступає як велика сім'я. Влада правителя в державі є такою, як влада батька в сім'ї, а відносини правителів і підданих нагадують сімейні відносини, де молодші залежать від старших. Правитель є " сином неба", його влада має божественне походження, але вона залишається божественною доти, доки він править " розумно", наслідуючи шлях, вказаний Богом.
Доброчесність виступає як комплекс етико-правових норм і принципів, до якого входять: правила ритуалу;
людинолюбство; піклування про людей; шанобливе ставлення до батьків; відданість правителю; відчуття обов'язку. Умовою дотримання цих доброчесностей є " виправлення імен" - суворе й чітке визначення обов'язків кожного члена суспільства. Негативне ставлення до законів зумовлено їх традиційно каральним значенням, зв'язком із жорстокими покараннями. Конфуціанство стало найвпливовішою течією етичної і політичної думки в Китаї, зберігає своє значення й понині.

Варіант-20

39. Політичні вчення Стародавнього Сходу

Перші ідеї про форми організованого державного існування і розвитку суспільства з'явились у країнах Стародавнього Сходу ще в II тисячолітті до н.e. Ці ідеї у стародавніх китайців, індусів, вавилонян, персів, євреїв мали релігійно-міфологічний характер.

У XI - VIII ст. до н. є. простежується тенденція переходу від релігійно-міфологічних уявлень до раціонального сприйняття. Цей перехід виявився у вченнях Конфуція і Мо Цзи в Китаї; Будди в Індії

Заратустри в Персії; проповідях єврейських пророків.

Вчення Конфуція викладено у книзі " Бесіди і судження". Він розвивав патріархально-патерналістську концепцію держави, відповідно до якої держава виступає як велика сім'я. Правитель є " сином неба", його влада має божественне походження, але вона залишається божественною доти, доки він править " розумно", наслідуючи шлях, вказаний Богом.Доброчесність виступає як комплекс етико-правових норм і принципів, до якого входять:

правила ритуалу людинолюбство, піклування про людей, шанобливе ставлення до батьків, відданість правителю, відчуття обов'язку.

Умовою дотримання цих доброчесностей суворе й чітке визначення обов'язків кожного члена суспільства. Негативне ставлення до законів - каральним значенням.Конфуціанство стало найвпливовішою течією етичної і політичної думки в Китаї, зберігає своє значення й понині.

Мо Цзи, засновник моїзму.

Мо Цзи розвивав ідею природної рівності всіх людей і обґрунтовував договірну концепцію виникнення держави, в основі якої лежить ідея належності верховної влади народу." Воля неба" виявляється в тому, що " небо" дотримується всезагальної любові і приносить усім користь. визнання рівності всіх людей. Мо Цзи висунув ідею договірного походження держави. люди обрали найбільш доброчесну і мудру людину правителем, зробили її " сином неба", який покликаний створювати єдиний зразок справедливості в суспільстві й забезпечувати у ньому порядок. Бідність Мо Цзи вважав джерелом безпорядків у державі

структурних елементів, їх якісними характеристиками, а також

інтенсивністю (частотою) та ефективністю (результатами) їх

функціонування. Громадянське суспільство має певну специфіку, коли йдеться про так звані “посткомуністичні” країни, до числа яких належить і Україна. Політичні партії є специфічним інститутом громадянського суспільства. Особливість політичних партій полягає в тому, що партій виступають своєрідною проміжною ланкою між громадянським суспільством і державою. Профспілки є Найбільш чисельними та структурованими об'єднаннями громадян України, які об`єднують у своїх лавах понад 17 млн. членів. Конституція визначає, що “професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволі на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права”. Важливими інститутами громадянського суспільства в Україні є громадські організації (їх ще називають недержавними або неурядовими).

Створення та діяльність громадських організацій регулюється Законом України “Про об’єднання громадян”. За цим Законом “громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів громадян”. Головними проблемами, які стоять нині перед громадськими організаціями, є відсутність масової підтримки, обмеженість у фінансових ресурсах, проблеми у стосунках з владними інституціями, брак кваліфікованих кадрів, і внаслідок цього, нездатність повноцінно реалізовувати свої завдання. Засоби масової інформації Існування вільних, незаангажованих ЗМІ є однією з необхідних передумов формування правової демократичної держави та громадянського суспільства в Україні.

Варіант-21

41) Громадське об'єднання — це добровільне формування громадян (фізичних осіб), створене ними на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод. Громадські об'єднання розрізняють: 1) за порядком утворення та формами діяльності — громадські організації, органи громадської самодіяльності, громадські рухи; 2) за критеріями (умовами) членства — об'єднання з формально фіксованим (документованим) членством, об'єднання з формально нефіксованим (недокументованим), «вільним» членством; 3) за кількістю членів (за ступенем залучення населення) — масові, «елітарні»; 4) за внутрішньою організаційною структурою — централізовані (ієрархізовані, внутрішньо субординовані) і нецентралізовані; 5) за соціальною сферою діяльності — політичні, економічні, наукові, екологічні, спортивні, мистецькі тощо; 6) за територією діяльності — місцеві (обласні, міжобласні, міські, районні тощо), загальнодержавні (зокрема, республіканські), міждержавні (у конфедераціях, союзах держав), міжнародні (всесвітні, регіональні); 7) за соціально-правовим статусом — легальні (юридичне дозволені, офіційно зареєстровані відповідною державою), долега-льні (тимчасово незареєстровані), нелегальні (офіційно заборонені відповідною державою, підпільні); 8) за соціальною значущістю для існування і розвитку суспільства — прогресивні, консервативні, реакційні.

42) Консервати́ зм (від лат. conservo — «охороняю», «зберігаю») — визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті. Для консерватизму характерні прихильність до існуючих та установлених соціальних систем і норм, «скептичне» сприйняття ідей рівності людей, неприйняття революцій та радикальних реформ, обстоювання еволюційного органічного, максимально повільного розвитку.Ідеологічно консерватизм протистоїть як лібералізму, так і соціалізму.Вперше термін «консерватизм» вжив у 1891 році французький політик Франсуа-Рене де Шатобріан. У західній політиці консерватизмом часто називають школу мислення, започатковану Едмундом Берком, Бональдом та подібними мислителями. Існують різні форми консерватизму: ліберальний консерватизм є варіантом консерватизму, який об'єднує консервативні цінності та політику із певним нахилом до лібералізму. Консервативний лібералізм є різновидом лібералізму, який об'єднує підтримку ліберальних цінностей та політики із певним нахилом до консерватизму, тобто складає праве крило ліберального руху. Культурний консерватизм є світоглядом, який надає великого значення збереженню культурної спадщини нації чи сукупності народів, як наприклад у випадку західної культури чи китайської цивілізації. Культурні консерватори намагаються пристосувати до сучасного життя норми минулого. Релігійні консерватори намагаються застосувати у політиці ідеологічні вчення, а часом і вплинути на закони. Релігійний консерватизм часто перебуває в конфлікті із тим сучасним культурним середовищем, в якому живуть віруючі. Фіскальний консерватизм виступає за обережність у питаннях державних витрат та державного боргу. Зеленим консерватизмом називають консервативні течії, які включили в свою політичну палітру питання збереження навколишнього середовища.

Варіант-22

43. Комунізм

Комуні́ зм (від лат. communis — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на ідеї спільного майна, суспільства загальної рівності та свободи

§ комунізм — це суспільно-економічна формація, що ґрунтується наусуспільненні засобів виробництва; це наукове і філософське вчення про майбутнє безкласовесуспільство, в якому відсутня експлуатація людини людиною та панує загальна рівність і братство всіх людей в комуні, та практика втілення цього вчення у життя.

Комунізм як суспільна ідея набув популярності по-перше у країнах Західної Європи (особливо у Франції) в середині 19 століття у колах інтелігенції та декласованної міської бідноти під час так званих «буржуазних революцій». Ідея комунізму як політичного рухубула сформульована К.Марксом і Ф.Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії» в 1848 році та в пізніших працях. У прогнозній складовій «Теорії комунізму» під комунізмом розуміють такий ідеальний стан «суспільства майбутнього», коли всі люди, члени суспільства будуть ставити суспільні інтереси вище за власні, розуміючи вирішальну роль суспільства у їхньому житті.

§ Безкласовий стан суспільства (див. первісний комунізм, докласовий або достановий суспільний лад)

§ Лад соціальної організації суспільства, в якому суспільство є власником усього майна. В реальності — держава є власником усього майна. Держава також планує і контролює економіку під структурою однопартійного політичного уряду. (Наприклад політика«віськового комунізму» під час Громадянської війни 1918—1921)

§ Теоретична концепція майбутнього безкласового суспільства, бездержавної суспільної організації (див. марксизм, «науковий комунізм»), що ґрунтується на спільному володінні засобами виробництва й може розглядатися як відгалуження соціалізму. Він виходить з принципу:
«від кожного — за здібностями, кожному — за потребами».

§ Політичне утопічне вчення та програма політичних партій і рухів, що безпосередньо походить з цієї концепції.

44 Сутність поняття «нація»

§ На́ ція (лат. natio — плем'я, народ) - Політична спільнота громадян певної держави — політична нація. Часто вживається як синонім терміну держава, коли мається на увазі її населення, наприклад для посилання на «національні» університети, банки та інші установи.

§ Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності» так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміну народ

Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об'єднуючу функцію — спільнота людей, що не має між собою нічого спільного не може бути нацією, так і відокремлюючу — що відрізняє дану націю від сусідніх.

Спільність походження (Походження розуміється у двох напрямках - походження від поколінь, які мешкали на тій же території, і походження від поколінь, що розмовляли тією ж мовою. Ці два чинники можуть збігатися)

Спільність мови (Власна мова часто вважається визначальною особливістю нації (незалежно від її комунікативного значення). У деяких випадках мова є винятковою для нації, і, можливо, основою національної ідентичності (напр. Баскська мова). В інших випадках, національна мова також використовується іншими націями (характерна для нації, але не виняткова для неї, наприкладнімецька мова). Деякі нації, як наприклад Швейцарська нація, самоідентифікуються як багатомовні.)

Спільність культури(На відміну від мови, національна культура звичайно є унікальною для нації, хоча й включає багато елементів, спільних з іншими націями. Національна культура також включає в себе культурну спадщину попередніх поколінь.)

Спільність релігії (Релігія також може розглядатися як національний чинник, хоча не всі націоналістичні рухи акцентують на цьому увагу. Релігія може бути привласненою, що робить її національною, але й може не бути винятковою.)

Варіант-23

45 «Суспільний договір»

Новій час починається з англійської буржуазної революції. Заперечувалася феодальна експлуатація, привілеї, відстоювалися права широких народних мас, боротьба з неуцтвом, релігійними догмами та антигуманними законами. Відстоювалася ідея природного права, тобто свобода в переконаннях та діях, право власності, рівність перед законом. Представниками теорії «суспільного договору» були:

Томас Гоббс – захисник монархії в часи революції

- проводив аналогію між політичними реаліями та людським організмом

- державу створено на основі суспільного договору

- до створення держави був стан війни всіх проти всіх

- найліпші ліки від анархії – монархія.

Джон Локк – „нарис про людський розум”

- основа політичної філософії – ідея власності

- власність – те, що людина зробила, чи взяла у природи

- громадянами є лише ті, хто має власність

- держава створена на основі договору

- головний принцип лібералізму – законність

- поділ влади на законодавчу (парламент), виконавчу (армія, суд), федеративну (король)

- монарх обмежений конституцією

”

Жан-Жак Руссо „Про суспільний договір”

- пряме управління народу

- у державі сус-во є єдиним джерелом вллади

- причина людських недоліків – власність

- ідеал – місто-держава зі спартанським порядком та абсолютною демократією

- рівність ставив вище свободи

- прихильник теорій