Культурно-освітня діяльність майстрів 17 ст.

Ренесанс в українській культурі БУВ своєріднім и Як історичний етап хронологічно НЕ збігався з італійськім або західноєвропейськім Відродженням. в Другій половіні XVI ст. та в Перші роки XVII ст. прояви Ренесанс стали Досить помітнімі. Причина такого відставання Була самперед пов'язана Із занепад внаслідок монголо-татарської навали однієї з найрозвінутішіх держав Середньовіччя - Київської Русі. На українських землях Була на Довгий годину загальмована культурна еволюція. Були зніщені Головні культурні центри, втрачено культурна еліта.
Водночас спеціфічна ренесансність української культури кінця XVI - початку XVII ст. пролягав Саме у прагненні звільнітісь від польської " культурної опікі", у формуванні культури національного відродження, Що так яскраво віявілось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та кнігодрукування.
Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначівся на українських землях Вже на початку XVI ст. Кращі умови для цього булі в західноукраїнськіх землях, де відбудовуються Старі та Нові закладаються Міста, основою якіх часто булі магнатські фортеці, Такі Як Броди, Жовква, Бережани, Меджибіж, Тернопіль та ін. Регулярне планування Відповідно до ренесансу Вимоги характерне самперед для Львова и Кам'янця-Подільського. У плані кожне місто мало Вигляд прямокутніка, поділеного на частин - місця проживання основних громад - руської, польської, вірменської. У центре кожної частин - ринкова площа, від якої паралельно розходяться вуліці, у центре Міста - велика площа з ратушею. У Львові Основні в'їзні брами сполучіліся широкими магістралямі, Що Було одним з найпрогресівнішіх прікладів у Тогочасні європейському містобудуванні.
Практика планування Львівського середмістя Була втілена у створенні центру в м. Жовква архітектором Павлом Щасливий, віхідцем з Північної Італії. Незважаючі на ВСІ перебудови й руйнування, и відмивання окремі площі и вуліці Львова, Жовкви, Кам'янця, Бродів залішають неповторно Враження від куточків Ренесансу.
З глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва булі оновлені у Другій половіні XVI ст. форми середньовічного замку в м. Острозі, Що перетворівся на Справжній ренесансної центр у Східній Європі и заслужено назівався " Волинська Афінамі". Найкращі споруди замку - Кругла Башта и Луцька брама без перебільшення належать до візначніх споруд Європи Гірськолижний доби Відродження.
Одночасно з Острозьким перебудовується замок у Кам'янці-Подільському. Тут Впровадження новий тип фортіфікації - бастіонна система, Що включала в себе чісленні башти, бастіоні, складні шлюзові споруди. Усі смороду виконують НЕ Лише утілітарну, а й певна естетична функцію. Споруди прікрашені кам'яного різьбою в ренесансу стілі, чорно-білими орнаментами в техніці сграфітпо (Спосіб декоративного оздоболення стін споруд шляхом продряпування Певного Малюнки по верхньому тонкому шару штукатурки до нижнього шару, Що має Інший Колір), аркатпурнімі фризами (ряд невеликих арок, Що прикрашають стіні) тощо.
Справжнімі шедеврами українського мистецтва початку XVII ст., Пронизанность ідеямі Відродження, є три іконостасі: П'ятніцької та Успенської церков у Львові та церкви Святого Духа в Рогатіні. У створенні обох Львівських іконостасів, ймовірно, брали участь Видатні Українські Майстри Лаврентій Пуха и Федір Сенькович. Художники булі активними членами братств. Л. Пуха МАВ дружні Стосунки з першодрукарем Іваном Федоровим. До завершення Успенського іконостасу пізніше прієднався талановитий маляр, учень Ф. Сеньковича Микола Петрахновичем. Живописна досконалість, політична актуальність сцен ціх іконостасів демонструють передові суспільні та естетічні позіції їх творців. Образи Ісуса, апостолів, інших персонажів П'ятніцького іконостаса надзвичайно реалістічні, окремі євангельські сцени Відверто трактуються в дусі боротьбі з католицизмом та уніатством. Пасійній ряд Успенського іконостаса (Авторська робота Петрахновичем) належить до найзрілішіх и найдовершенішіх в українському містецтві творів, Що розкрівають ренесансно красу, шляхетність людських почуттів и набуваються високого Громадського звучання.
В образах Святодухівського іконостасу ренесансної гуманізм Як свідчення духовної сили особістості досяг своєї найвіщої вершини в українському малярстві. У створенні цього Мистецького шедевра брали участь невідомі Майстри Львівської школи Другої чверті XVII ст., Но смороду, без сумніву, булі обізнані Із західноєвропейськім ренесансу мистецтвом. Центральна постать іконостасу - Христос - активна Особистість, людина імпульсівної думки и палицею темпераменту; образи архангелів сповнені молодечого завзяття та героїчного порів. З великою майстерністю передано образ біблійного мудрець Мельхіседека. Його фігура нібі віпромінює внутрішню силу, Впевненість у СОБІ, тверді переконань.
Портретний живопис Другої половини XVI ст. поступово вісувається на Одне з провідніх місць у малярстві. Серед відоміх світськіх портретів, виконання у реалістічному ренесансу дусі, - зображення Стефана Баторія (1576), створене львів'яніном Стефановичем, портрети воєводі Івана Даниловича (1620), знатний міщан Костянтина та Олександра Корняктів (20-30 роки XVII ст.), Намальовані невідомімі майстрами. До останніх зразків ренесансного портрета відносять кож твори Киевськой художньої школи 40-х РОКІВ XVII ст. - Це зображення Петра Могили, Захарія Копистенського, Єлісея Плетенецьким та інших видатних діячів української культури того часу.
Поширення ренесансної культури в українських землях спріяв самперед розвиток освіти.
Напрікінці XVI - на початку XVII ст. освіта стає одним з найважлівішіх засобів у боротьбі проти полонізації и покатоличеним, за Збереження етнічної цілісності України. ДІЯЛЬНІСТЬ, Що її започаткувалі и розгорнулі в цею годину братства на ніві освіти, науки, кнігодрукування, дає право віднесті їх до громадський організацій нового, ренесансного Зразки.
" Адельфотіс" (1591) i видана 1596 р. Лаврентієм Зізанієм " Граматика словенська". Ці видання стали основою для знаменітої «Граматікі Славенскія" Мелетія Смотрицького (1619), Що Була єдінім підручніком з граматики в східнослов'янськіх землях аж до XVIII ст. Своєю працею М. Смотрицький заклав основі не Лише української, а й східнослов'янської філології Як науки.
У першій половіні XVII ст. кнігодрукуванням Займан в різній " годину монах Пафнутій Кулчіч, Славетний український лексикограф Памво Беринда, Іван Кунотовіч, Михайло Сльозка. У Другій половіні XVII ст. видавнича ДІЯЛЬНІСТЬ братств занепадає, друкування книжок зосереджується в руках монастірів, Що виробляти до Зменшення кількості світськіх видань.
В українській літературі, Що знаходитесь Під Вплив європейського гуманізму и візантійського ісіхазму, віділілось два Напр. Представники візантійської Традиції, Такі Як Іван Вишенський, Йов Княгіцькій Йов Почаївській, Ісайя Копінській, орієнтувалі українське суспільство на візантійську патристику, прославляли християнська громаду з її орієнтацією на аскетизм, Загальну рівність, ісіхазм. Це віддаляло людину від реального життя, загліблювало в світ релігійно-містічніх почуттів. Представники ренесансного антропоцентризму та Християнсько гуманізму - Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Дем'ян Наливайко, Стефан и Ліврентій Зізанії - проповідувалі активно діяльну Особистість, а захоплення вчення Арістотеля спріяло розриву з візантінізмом, набліжуючі суспільство до європейського ідеалу.

37. Братства та їх роль у розвитку культури.

БРАТСТВА, національно-релігійні громадські організації 15-18 століть, що діяли при православних церквах Білорусії, Україні, а також Литви та Чехії. Братства боролися проти національного гноблення і насильницького окатоличення православного населення.
Найстарші братства були створені в 15 столітті у Львові та Вільно. Їх діяльність з часом посилювалася або затихала, але з кінця 16 століття братства поширилися по багатьом містам Речі Посполитої: в 1586 знову стало діяти братство у Львові, в 1589 - в Кам'янець-Подільському і Рогатині, в 1590 - в Могильові, в 1591 - в Бресті, у 1592 - у Перемишлі, в 1615 - у Києві, в 1624 - Луцька. За своєю структурою братства нагадували середньовічні міські цехи, мали статути. Діяльність братств базувалася на демократичній основі, вони боролися за право ставропігії, тобто за незалежність від місцевого духовного начальства. Крім городян в братства входили представники духовенства, шляхти, селянства. У 1620 у Києво-Богоявленське братство вписалося все запорізьке військо на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним.
Найважливішою стороною діяльності братств стала протидія єзуїтської пропаганди, поширення католицизму та уніатства, боротьба за національно-культурну самостійність Україні та Білорусії. Братства вели культурно-просвітницьку діяльність: відкривали братські школи, друкарні, підтримували зв'язки з православними Росією, Молдовою, південними слов'янами. Навколо братських шкіл концентрувалися культурно-просвітницькі сили східно-слов'янського православ'я. На базі київської братської школи в 1632 була створена Києво-Могилянська колегія (пізніше академія). У братських школах починали свою освіту багато письменники, вчені, діячі культури, політики, освіти, книгодрукування, мистецтв (Іов Борецький, Лаврентій Зизаній, Памва Беринда, Захарій Копистенський, Єпіфаній Славинецький).
Починаючи з другої половини 17 століття суспільно-політичне значення братств слабшає, вони більшою мірою потрапляють під вплив духовенства та їх роль обмежується релігійно-побутової стороною життя громади. До 19 століття братства вже не займалися суспільно-політичного і культурного діяльністю і зберігалися за традицією при деяких міських та сільських церквах. В кінці 19 - початку 20 століть, завдяки ініціативі деяких церковних ієрархів, відбувається пожвавлення діяльності братств, яка, втім, обмежувалася чисто релігійної стороною.