Творчість аврелія августина.

Аврелій Авґустин (354-430) – єпископ, ритор і філософ, засновник христ. Філософ. вчення – авґустинізму. Основні твори: “Проти академіків”, “Сповідь”, “Про Трійцю”, “Про

державу Божу”, “Про земну державу” та ін.

Найбільш завершений вигляд теологія історії раннього християнства знайшла у праці єпископа м.Гіппон у Північній Африці Августина (354-430 рр.)“Про Град Божий”. Твір створювався у драматичних обставинах, коли 410 р. Рим був захоплений і пограбований остготами Алариха. Освічені сучасники сприйняли цей факт як початок “кінця світу”. Видавалося неприродним, що Рим — “владика всесвіту”, “світоч цивілізації” був повалений ордою варварів. Августин, спираючись на Святе Письмо, подав християнську версію історичного розвитку.

Він не тільки відвів від християнства звинувачення в тому, що падіння Риму було покаранням богів за “зраду” римлянами поганських культів.У знаменитих тво­рах «Сповідь» і «Про град Божий» він ратує за дотримання хри­стиянських моральних заповідей, які повинні закріплюватися законами або звичаями держави. Тут викладені основні поло­ження християнської концепції світової історії, характерними рисами якої є божественна зумовленість, фаталізм. Августин писав, що вся історія людства є розвитком двох дер­жав: «Граду Божия» і «Граду земного» — гріховного, у якому ца­рює диявол. Держава земна — створення людське, її ціль тимча­сова, вона створена насильством, тримається примусом. «Град Божий», стверджував Августин, заснований на любові до Бога, що доходить до презир­ства себе. «Град земний» заснований на любові до себе, що дохо­дить до презирства Бога. Гріховність державно-правового життя ви­являється, відповідно до Августина, у пануванні людини над лю­диною, в існуючих відносинах покори, панування і рабства.

11. ЄВРОПЕЙСЬКЕ ІСТОРІОПИСАННЯ VI_VIIIст.(10 пит)

Період VІ-VІІІ ст. характерний тим, що ант. традиція ще продовжувала жити,; цьому сприяла асиміляція “варварської” знаті римською аристократією.“нова епоха”, яка продовжувала славні традиції Риму — епохи примирення й злиття “варварів” і римлян.Ця ідея була розвинена Кассіодором у “Ґетиці” (12 книг, які не дійшли до нас), де він намагався довести давність і знатність родоводу готських правителів, виводячи їх від фракійців (ґетів). ранньосередньовічні історики доклали чимало зусиль для пошуку аргументів на користь нових правителів, а також звеличення “варварських” народів, які опанували Західну Європу. При цьому не зупинялися перед фантастичними побудовами, котрі ґрунтувалися не стільки на переказах, скільки довільних аналогіях Твір ґотського історика Йордана “Про походження і діяння ґетів” (VІ ст.), написаний, щоб засвідчити “славні” діяння германських племен та їхніх вождів.

Подібні заміри щодо франків виявив єпископ м.Тур у Галлії Григорій Турський (бл.540-593), який походив з галло-римської аристократії. У праці “Десять книг історій” подав всесвітню історію згідно з августинською схемою, протиставивши церковні і світські справи. Ісидор Севільський (бл.570-636). - глава іспанської церкви він зібрав у своїй бібліотеці усі цінні книги, що вціліли у бурхливі часи Великого переселення народів. У творі “Початки або Етимології 20 книг”, призначеному для навчання кліру, Ісидор прагнув зберегти кращі досягнення античної думки, залучити їх до служіння церкві. Праця Ісидора —“Історія ґотів, вандалів і свевів”, присвячена описові завоювання Іспанії “варварами”. З-посеред них він виокремлював ґотів, вважаючи їх здібними до управління і наведення порядку у державі. У бенедиктинському монастирі у м.Вермут (Англія) розгорнулась у VІІ-VІІІ ст. діяльність мислителів середньовіччя Беди Венерабіліса (Досточтимого) (673-735). Теологічне знання, дві його праці. “Церковна історія народу англів” на відміну від традиційної теологічної історії розпочиналася з географічного опису островів Британії та Ірландії й опанування їх Юлієм Цезарем. Дальший виклад подій був підпорядкований загальній схемі утвердження християнства. Світська історія беди. Поважне значення і впливи мала друга праця Беди “Раціональна хронологія”, що збереглась до сучасності у 81-му списку. У ній вчений, узагальнивши попередні спроби, створив нову систему хронології, запровадивши числення років до Різдва Христового і після нього. Діяльність історика Павла Диякона (пом.799 р.), який своїми працями і освітніми ділами вчинив вплив на іст.л-ру.Він був запрошений до двору Карла Великого, де навчав дітей у придворній школі. Незавершену праця “Історія ланґобардів” у 6-ти книгах. “Історія” є цікавою передусім з погляду докладного опису історії руху ланґобардів у Європі. Автор намагався критично оцінювати дані тогочасної літератури, а також численні легенди і перекази.