Антисемітизм

Антисемітизм був невід'ємною частиною світогляду Федора Достоєвського і знаходив вираження як в його художніх так і в публіцистичних творах. Світогляд письменника поєднував ксенофобію та ненависть до «інородців» й не православних віруючих. Загалом таке поєднання є характерною рисою російського націоналізму нового часу. Крім того Достоєвський, як глибоко віруючий православний християнин, відчував потужну ненависть до юдаїзму. Першийєврейський персонаж у його творчості — це Ісай Фомич Бумштейн («Записки з Мертвого дому», 1861-62), ризькийєврей, каторжник, стилізований під гоголівського Янкеля з «Тараса Бульби». Зовнішність, поведінка, обрядовість та мова Ісая зображені насмішкувато й недоброзичливо, без найменшої спроби проникнення в його психологію і в значення, виконуваних ним обрядів.

Майже всі євреї в творах Федора Достоєвського негативні персонажі, небезпечні й жалюгідні водночас. Вони поєднують у собі цілу низку негативних людських якостей: боягузтво, нахабство, хитрість, жадібність, безчесність. При описі єврейських персонажів він часто вдається до штампів і наклепів вульгарного антисемітизму. На приклад, у «Бісах» єврей-вихрест Лямшин осквернює ікону Богоматері, у «Братах Карамазових» допускається справедливістькривавого наклепу, а саме, звинувачення юдеїв у ритуальному вживанні крові християнських немовлят. Замість слова «єврей» Достоєвський волів у своїх творах вживати принизливі етноніми: рос. жиды, жидки, жидишки, жидюги, жиденята. ^[2]

Сім'я і оточення

Дід письменника Андрій Григорович Достоєвський (1756 — близько 1819) служив уніатським, пізніше — православним священиком у селі Війтівці поблизу Немирова (нині Вінницька область України).

Батько, Михайло Андрійович (1787–1839), навчався в Московському відділенні Імператорській медико-хірургічній академії, служив лікарем у Бородінській піхотному полку, ординатором в Московському військовому госпіталі, лікарем в Маріїнській лікарні Московського виховного будинку (тобто в лікарні для незаможних, ще відомої під назвою Божедомке). У 1831 придбав невелике село Дарове в Каширському повіті Тульської губернії, а в 1833 і сусіднє село Черемошна (Чермашню), де в 1839 році був убитий власними кріпаками:

Пристрасть його до спиртних напоїв мабуть збільшилася, і він майже постійно бував не в нормальному положенні. Настала весна, мало що обіцяла хорошого … Ось у цей-то час в селі Чермашне на полях під узліссям працювала артіль мужиків, в десяток чи півтора десятка людей, діло, значить, було далеко від житла. Виведений із себе якимось неуспішним дією селян, а може бути, тільки що здавався йому таким, батько розлютився і почав дуже кричати на селян. Один з них, більш зухвалий, відповів на цей крик сильною грубістю і слідом за тим, злякавшися цієї брутальності, крикнув: «Хлопці, карачун йому!..». І з цим вигуком всі селяни, в числі до 15 осіб, кинулися на батька і в одну мить, звичайно, покінчили з ним … — Із спогадів А. М. Достоєвського

Мати Достоєвського, Марія Федорівна (1800–1837), походила з багатої московської купецької сім'ї Нечаєвих, яка після Вітчизняної війни 1812 р. втратила більшість статків. У 19 років вона вийшла заміж за Михайла Достоєвського. Вона була, за спогадами дітей, доброю матір'ю і народила в шлюбі чотирьох синів і чотирьох дочок (син Федір був другою дитиною). М. Ф. Достоєвська померла від сухот. На думку дослідників творчості великого письменника, окремі риси Марії Федорівни знайшли відображення в образах Софії Андріївни Довгорукої («Підліток») та Софії Іванівни Карамазової («Брати Карамазови»).

Старший брат Достоєвського Михайло також став літератором, його творчість було відзначено впливом брата, а робота над журналом «Час» здійснювалася братами в значній мірі спільно. Молодший брат Андрій став архітектором, Достоєвський бачив в його сім'ї гідний зразок сімейного життя. А. М. Достоєвський залишив цінні спогади про свого брата. З сестер Достоєвського найбільш близькі відносини склалися у письменника з Варварою Михайлівною (1822–1893), про яку він писав братові Андрію: «Я її люблю, вона славна сестра і чудова людина…» (28 листопада 1880 р.). З численних племінників і племінниць Достоєвський любив і виділяв Марію Михайлівну (1844–1888), яку, відповідно до спогадів Л. Ф. Достоєвський, «любив як власну дочку, пестив її і розважав, коли вона була ще маленькою, пізніше пишався її музичним талантом і її успіхом у молодих людей», проте, після смерті Михайла Достоєвського ця близькість зійшла нанівець. Нащадки Федора Михайловича продовжують проживати в Санкт-Петербурзі.

Філософія

Як показав Ноговіцин О. М. у своїй роботі, Достоєвський є найяскравішим представником «онтологічної», «рефлексивної» поетики, яка на відміну від традиційної, описової поетики, залишає персонаж у певному сенсі вільним у своїх відносинах з текстом, який його описує, що проявляється в тому, що він усвідомлює своє з ним відношення і діє виходячи з нього. Звідси вся парадоксальність, суперечливість і непослідовність персонажів Достоєвського. Якщо в традиційній поетиці персонаж залишається завжди у владі автора, завжди захоплений подіями (захоплений текстом), тобто залишається цілком описовим, цілком включеним у текст, цілком зрозумілим, підлеглим причинам і наслідкам, руху оповіді, то в онтологічній поетиці ми вперше стикаємося з персонажем, який намагається чинити опір текстуальним стихіям, своїй підвладності тексту, намагаючись його «переписати». При такому підході письменство є не опис персонажа в різноманітних ситуаціях і положеннях його у світі, а співпереживання його трагедії — його свавільному небажанні прийняти текст (світ), в його непереборна надмірність по відношенню до нього, потенційна нескінченність. Вперше на таке особливе ставлення Достоєвського до своїх персонажів звернув увагу Бахтін М. М.

Значення і вшанування

Ф. М. Достоєвський справив значний вплив на розвиток літературного і культурного процесу не тільки в Росії. Прикметно, що і в наш час (поч. XXI ст.) Достоєвський лишається найбільш читаним російськомовним автором на Заході і в цілому світі. Твори письменника традиційно включаються до навчальних програм, причому не тільки вузівських і філологічних, у багатьох країнах світу.

Загалом функціонують сім музеїв Ф. М. Достоєвського у світі — по одному в Білорусі і Казахстані, решта — в Росії. Наприкінці квітня 2009 року відкривається перший в Україні музей письменика у Війтівцях на Вінничині (поки що діятиме на громадських засадах), який в першу чергу висвітлюватиме мало відоме українське коріння Ф. М. Достоєвського. Велика заслуга, як у формуванні та відкритті музею, так і пошуку матеріалів та їхньому дослідженні належить начальнику Липовецького районного архіву Олександру Роговому