Стаття 1

Вступ

Рамсарська конвенція (повна назва «Рамсарська конвенція про водно-болотяні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів», англ. «The Convention on Wetlands of International Importance, especially as Waterfowl Habitat») була підписана в 1971 році у місті Рамсар, Іран, у подальшому були внесені правки у 1987 р. у місті Реджайна, Саскачеван, Канада.

Відповідно до Рамсарської конвенції, стороною якої є Україна, під водно-болотними угіддями розуміють “райони маршів, боліт, драговин, торфовищ чи водойм – природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонуватих або солоних, включаючи морськи акваторії, глибина яких під час віплину не перевищує 6 метрів”

Водно-болотні угіддя мають велике природне, економічне та соціокультурне значення. Kожна держава, яка є учасником Рамсарської конвенції, має визначити на своїй території найбільш цінні водно-болотні угіддя та подати їх перелік і описи на затвердження до Секретаріату конвенції.

Ця Конвенція є важливою у житті людини, оскільки ВБУ грають важливу роль у таких процесах як: накопичення та зберіганя прісної води, регулювання поверхневого та підземного стоку, підтримання рівня грунтових вод, очищення води, підтримання рівня поживних речовини, повертають в атмосферу кисень, стабілізування кліматичних умов, особливо опадів та температури, стримання ерозії, стабілізування положення берегів, подтримання біологічного різномніття, слугують місцем проживання багатьох видів рослин і тварин, в тому числі рідких і господарсько важливих. Значення ВБУ для людей в значній мірі протікають із-за їх біологічної ролі.Як видно з вищеперечисленого, значна частина позитивних функцій водно-болотних екосистем повязана з діяльністю населяючих їх організмів.Болота грають важливу роль у формуванні гідрологічного режиму річок. В единому ландшафтному організмі вони виконують роль «печінки»: фільтрують поступаючу воду, де відбувається природнє самоочищення від багатьох атмосфених і антропогених забруднень.

Рамсарська конвенція є першою глобальною угодою з охорони та збереження природних ресурсів. Її назва відображає початкову мету угоди − зберегти водно-болотяні угіддя, як середовище для водоплавних птахів.

Мета конвенції — припинити втрати водно-болотяних угідь та зберігати існуючі. Завданням конвенції є привернути увагу до проблем водно-болотяних угідь та раціонального використання ресурсів.

Конвенція містить законодавчі норми щодо збереження водно-болотяних угідь. Конвенцію підписали 156 країн — Договірних сторін Конвенції. Керівним органом Конвенції є Конференція Договірних сторін, яка проводить свої наради один раз на три роки.

Згідно із Конвенцією під водно-болотяними угіддями розуміють райони маршів‚ боліт, драговин, торфовищ або водойм − природних або штучних‚ постійних або тимчасових‚ стоячих або проточних‚ прісних‚ солонкуватих або солоних‚ включаючи морські акваторії‚ глибина яких не перевищує шість метрів. У Конвенції водоплавними птахами визнаються птахи, які екологічно залежать від водно-болотяних угідь. Для визначення угідь, які можуть бути заявлені до спеціального Переліку водно-болотяних угідь міжнародного значення, розроблені критерії, серед яких: типовість та унікальність екосистем для біогеографічного регіону, цінність угіддя для підтримання біологічного різноманіття регіону, існування ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, місце регулярного перебування понад 20 тис. водних птахів, або важливе місце для нересту, нагулу і зимівлі місцевих видів риб тощо. Кожна країна — Договірна сторона Конвенції має заявити до Переліку водно-болотяних угідь міжнародного значення принаймні одне своє угіддя і взяти його під охорону [8].

1 Прийняття конвенції

Водно-болотні угіддя — це райони маршів, боліт, драговин, торфовищ або водойм — природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких під час відпливу не перевищує шість метрів, включаючи території, на яких можуть бути розташовані прибережні річкові та морські зони, суміжні з водно-болотними угіддями, і острови. За Рамсарською конвенцією водно-болотними угіддями можуть вважатися також морські акваторії глибиною не більше шести метрів під час відпливу, що розташовані в межах водно-болотних угідь. Термін “водно-болотне угіддя” використовується для позначення постійного або тимчасового болотного угіддя, мілководних ділянок та внутрішніх вод. Водно-болотні угіддя можуть знаходитися в межах усіх типів вод, прісних або солоних, та характеризуватися відповідною флорою, ґрунтами та фауною, пристосованою для вологих умов. В Україні офіційне визначення поняття “водно-болотні угіддя” дається на прикладі водно-болотних угідь міжнародного значення у Постанові Кабінету Міністрів України про Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення від 29 серпня 2002 року, в якій водно-болотні угіддя міжнародного значення визначаються як цінні природні комплекси боліт, заплавних лук і лісів, а також водних об'єктів — природних або штучно створених, постійних чи тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих чи солоних, у тому числі морських акваторій, що знаходяться у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, земель водного та лісового фонду України. Україна дотримується вимог Рамсарської конвенції про водно-болотні угіддя, головним чином, як місця перебування водоплавних птахів, від 2 лютого 1971 року (далі — Рамсарська конвенція) при визначенні поняття водно-болотних угідь, але вказане визначення не є зовсім точним, оскільки воно дуже скорочує коло територій, які можуть визначатися як “водно-болотні угіддя”. Водно-болотні угіддя можуть знаходитися також і в межах інших категорій земельного фонду, крім того, слід зазначити, що землі водно-болотних угідь становлять самостійну категорію в межах категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

40 років тому (1975) набрала чинності Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів (Рамсарська конвенція). Підписана 2 лютого 1971 р. у м. Рамсар (Іран) за сприяння ЮНЕСКО. Україна підтвердила свою участь у Конвенції 29 жовтня 1996 р [2].

Рамсарська конвенція (повна назва «Рамсарська конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів», англ. «The Convention on Wetlands of International Importance, especially as Waterfowl Habitat») була підписана в 1971 році у Рамсар, Іран, у подальшому були внесені правки у 1987 р. у Реджайна, Саскачеван, Канада.

Рамсарська конвенція є першою глобальною угодою з охорони та збереження природних ресурсів. Її назва відображає початкову мету угоди − зберегти водно-болотні угіддя, як середовище для водоплавних птахів. Поступово мету Конвенції було розширено і зараз вона охоплює всі аспекти збереження та збалансованого використання водно-болотних екосистем, цінних для збереження біологічного різноманіття та забезпечення існування людини.

Конвенція містить законодавчі норми щодо збереження водно-болотних угідь. Конвенцію підписали 156 країн - Договірних сторін Конвенції. Керівним органом Конвенції є Конференція Договірних сторін, яка проводить свої наради один раз на три рокит [7].

Згідно із Конвенцією під водно-болотними угіддями розуміють райони маршів‚ боліт, драговин, торфовищ або водойм − природних або штучних‚ постійних або тимчасових‚ стоячих або проточних‚ прісних‚ солонкуватих або солоних‚ включаючи морські акваторії‚ глибина яких не перевищує шість метрів. У Конвенції водоплавними птахами визнаються птахи, які екологічно залежать від водно-болотних угідь. Для визначення угідь, які можуть бути заявлені до спеціального Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення, розроблені критерії, серед яких: типовість та унікальність екосистем для біогеографічного регіону, цінність угіддя для підтримання біологічного різноманіття регіону, існування ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, місце регулярного перебування понад 20 тис. водних птахів, або важливе місце для нересту, нагулу і зимівлі місцевих видів риб тощо. Кожна країна – Договірна сторона Конвенції має заявити до Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення принаймні одне своє угіддя і взяти його під охорону.

На 2010 рік до Рамсарської конвенції приєдналося 160 країн світу. Сторони конвенції визначили 1674 водно-болотних об'єктів загальною площею понад 121 мільйонів гектарів для включення їх в Перелік об'єктів міжнародного значення.

2 лютого - Всесвітній день водно-болотних угідь.

У 2014 році за пропозицією Рамсарської конвенції Всесвітній день водно-болотних угідь відзначається під девізом «Водно-болотні угіддя та сільське господарство: партнери для розвитку» [4].

2 Зміст Конвенції

Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів

Договірні Сторони,

- визнаючи взаємозалежність Людини та її навколишнього середовища;

- беручи до уваги суттєві екологічні функції водно-болотних угідь як регуляторів водного режиму та як таких, що підтримують існування характерної флори й фауни, особливо водоплавних птахів;

- будучи переконаними в тому, що водно-болотні угіддя є ресурсом, який має велике економічне, культурне, наукове та рекреаційне значення, утрата якого б була б непоправною;

- бажаючи припинити дедалі більший наступ на водно-болотні угіддя та їхню втрату нині та в майбутньому;

- визнаючи, що водоплавні птахи під час своїх сезонних міграцій можуть перетинати державні кордони й, отже, повинні розглядатись як міжнародний ресурс;

- будучи впевненими в тому, що збереження водно-болотних угідь та їхньої флори й фауни може бути забезпечене шляхом поєднання далекоглядної національної політики зі скоординованою міжнародною діяльністю, домовилися про таке:

Стаття 1

1. Для цілей цієї Конвенції водно-болотними угіддями є райони маршів, боліт, драговин, торфовищ або водойм - природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, - зокрема морські акваторії, глибина яких під час відпливу не перевищує шести метрів.

2. Для цілей цієї Конвенції водоплавними птахами є птахи, які екологічно залежать від водно-болотних угідь.