Тема 4. Аналіз існуючих теоретичних підходів до вивчення копінг-поведінки.

Стресова ситуація виникає тоді, коли зовнішні по відношенню до людини зміни в довкіллі порушують або погрожують порушити його діяльність, стосунки зі значущими людьми, звичний для нього спосіб життя. Під впливом цих порушень виникає розузгодження між зовнішнім і внутрішнім світом, тобто образом світу, а досягнута людиною адаптація до життя втрачає свою ефективність. У зв'язку з цим в психології в другій половині XX століття виникла проблема копінг-поведінки у складній життєвій ситуації.

Проблема «копінгу» (подолання) особистості з важкими життєвими ситуаціями виникла в психології у другій половині ХХ ст.. Вивчення поведінки, спрямованої на подолання труднощів, у сучасній психології здійснюється в рамках досліджень, присвячених аналізу копінг-механізмів, копінг-стратегій і копінг-поведінки. Першим, хто використав термін «coping», була Л. Мерфі. Вона досліджувала способи подолання дітьми вимог, висунутих кризами розвитку. До них належали активні зусилля особистості, спрямовані на оволодіння важкою ситуацією або проблемою. Термін «coping» при цьому розумівся як прагнення індивіда вирішити певну проблему.

Поняття «coping» походить від англійського дієслова «to соре» (долати; витримати, опанувати). В українській психологічній літературі його переклад досі не має одностайно прийнятої форми, і в публікаціях ми знаходимо такі різновиди: «опановуюча поведінка» (або «опанування»); «долаюча поведінка» (або «поведінка подолання»); та просто англомовне запозичення «копінг-поведінка».

Згідно до Великого тлумачного словнику української мови (он-лайн) слово «опанування» походить від дієслова «опановувати», яке в даному контексті має три близьких одне до одного значень: «перен. Підпорядковувати, підкоряти собі, своєму впливові кого-, що-небудь. // перен. Підпорядковуючи собі, своєму впливові, спрямовувати що-небудь у бажаному напрямі. // перен., рідко. Долати, перемагати що-небудь».

Щодо дієслова «долати» та споріднених із ним слів, у тому ж словникові знаходимо таке:

«Долати, … книжн. 1. Перемагати, знищувати когось, щось у боротьбі. // Перемагати, переборювати різні перешкоди. 2. Справлятися з чим-небудь таким, що вимагає фізичних зусиль. // Переборювати труднощі у вивченні, освоєнні чого-небудь. // Позбавлятися чого-небудь. 3. Охоплювати кого-небудь, оволодівати ким-небудь (про фізичний стан і т. ін.).

Подолати (Подолувати, … рідко.)... 1. Перемагати кого-, що-небудь, знищувати когось, щось у боротьбі. // Перемагати, переборювати різні перешкоди. 2. Справлятися з чим-небудь таким, що вимагає фізичних зусиль. // Проходити, пропливати і т. ін. якусь відстань (звичайно велику або з перешкодами). // Переборювати труднощі при вивченні, освоєнні чого-небудь. // перен. Справлятися з почуттями, бажаннями, певним станом і т. ін.; пересилювати почуття, бажання, певний стан і т. ін. // перен. Позбуватися якої-небудь вади. 3. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про фізичний, психічний стан і т. ін.)».

Незважаючи на те, що теорія «копінгу» одержала загальне визнання, у дослідженнях стресу й життєвих подій немає єдності в оцінці значення й механізму, за допомогою якого копінг впливає на стрес і самопочуття. Тому складно узагальнити існуючі в літературі думки в єдине ціле – доцільніше розглядати копінг у рамках однієї або декількох теоретичних моделей, концепцій. У літературі також зазначається, що організація досліджень стресу й копінгу викликає певні методологічні складнощі з наступних причинах: розмаїття проявів реакцій подолання і труднощі їх класифікації; недостатньо чіткі критерії для диференціації копінг-стратегій і психологічних захисних механізмів, також існує ряд невирішених проблем, що стосуються релевантних способів виміру копінгу.

У численних роботах Ю.А. Александровського, Л.А. Китаєв-Смика, Є.І. Чехлатого, А. Антоновського, К.Дж. Холахена, Р.Х. Мооса, С. Лосойі, Н. Айзенберга, Р. Фейбза, К. Туомі, Дж. Сейтсамо, A.М. Родрігеса і С.П Гарселана зазначається, що при недостатньому розвитку конструктивних форм поведінки подолання збільшується патогенність життєвих подій, і ці події можуть стати «пусковим механізмом» у процесі виникнення психосоматичних та інших захворювань.

Під поняттями «подолання стресу» і «копінг-поведінка» розуміються різноманітні форми активності людини, що охоплюють усі види взаємодії суб’єкта із завданнями і проблемами зовнішнього або внутрішнього плану. Подолання вступає в дію не тільки в тих випадках, коли складність завдання перевищує можливості звичних реакцій, робить недостатнім нормативне пристосування, вимагає нових ресурсів, але й при необхідності змінити поведінку у важких життєвих ситуаціях, при хронічному впливі стресорів і негативних повсякденних подіях. Подолання, як правило, націлене на пошук шляхів зміни взаємозв’язку між суб’єктом і умовами зовнішнього середовища або на зниження його емоційних переживань і дистресу; воно проявляється на когнітивному, емоційному й поведінковому рівнях у формі різних стратегій протидії стресогенним факторам або стресовим реакціям.

«Копінг» - це індивідуальний спосіб взаємодії із ситуацією відповідно до її власної логіки, значущості в житті людини і її психологічних можливостей. Психологічне призначення копінгу полягає в тому, щоб якнайкраще адаптувати людину до вимог ситуації, даючи можливість опанувати її, послабити або пом’якшити ці вимоги, намагатися уникнути або звикнути до них і таким чином погасити стресову дію ситуації. Тому головні завдання копінгу – забезпечення й підтримання благополуччя людини, фізичного й психічного здоров’я та задоволеності соціальними відносинами. Російська дослідниця Т.Л. Крюкова вказує, що «людина, що долає», це така, що чинить опір стресу. Ця людина використовує ряд базисних стратегій, які можуть бути як оптимальними, так і неоптимальними, як адекватними, так і неадекватними ситуації. На думку авторки «людина, що долає» розглядається в парадигмі «стрес-копінг» як така, що володіє особливою особистісною диспозицією, високими резервами опору стресу або стійкістю. У своєму дисертаційному дослідженні ми розширюємо це розуміння за рахунок стратегій, неадекватних стресовій ситуації.

Розглядаючи поведінку подолання в системі інших видів поведінки слід зазначити, що біполярний конструкт «неподолання – подолання» за змістом та своєю спрямованістю є близьким до таких конструктів «залежна поведінка – асертивна поведінка», «внутрішнє відреагування – зовнішнє відреагування», «автопластична поведінка – алопластична поведінка».

У багатьох дослідженнях зазначається, що люди по-різному реагують на одну й ту саму стресогенну ситуацію. Здебільшого їм вдається зберегти або швидко відновити працездатність і функціональну надійність, хоча кожна людина тією чи іншою мірою відчуває в цих умовах негативні переживання, емоційне порушення й психічну напругу. Наявність індивідуальних розходжень у реагуванні на стрес і формуванні стресостійкості визначає зростаючий інтерес до вивчення механізмів регуляції цього стану, обґрунтування шляхів і способів його подолання.

У сучасній психологічній науці вивчення взаємодії особистості із зовнішнім середовищем дедалі частіше здійснюється в контексті поведінки подолання.

Отже, термін «копінг-поведінка» поряд з термінами «психологічний стрес», «життєва криза», «важка життєва ситуація» є одним з ключових понять загальної психології. Однак чим інтенсивніше вивчається феномен копінгу, тим з більшою кількістю невирішених питань зіштовхуються дослідники.

На сьогодні у психологічній науці не існує загальновизнаного розуміння процесів подолання й універсальних класифікацій типів копінгу. Нижче стисло подано основні концептуальні моменти найвідоміших теорій копінг-поведінки.

Трансакційна теорія. Після того, як Г. Сельє запровадив у 1926 році поняття «стрес», значна частина досліджень поведінки подолання була тісно пов’язана з проблемою стресу. Дослідник розглядав стрес як неспецифічну, стереотипну, філогенетично давню реакцію організму на різні стимули середовища, що готують його до фізичної активності (наприклад, до втечі й т.п.). Поняттям «стресор» він позначив фізичні, хімічні й психічні навантаження, які може випробовувати організм. Якщо навантаження надмірні або соціальні умови не дозволяють реалізувати адекватну фізичну відповідь, ці процеси можуть призвести до фізіологічних й навіть структурних порушень.

Поступова зміна моделі стресу, що розроблена Г. Сельє, сталася після виходу книги Р.С. Лазаруса «Psychological stress and the coping process» в 1966 році, де копінг розглядався як центральна ланка стресу, а саме як стабілізуючий чинник, спроможний сприяти особистості підтримувати психосоціальну адаптацію в період впливу стресу.

У якості моделі копінг-поведінки Р.С. Лазарусом була розроблена трансакційна теорія стресу. Протягом наступних десятиліть теорія розвивалася, переглядалася й переосмислювалася й на сьогодні багато авторів, наприклад, Р. Шварцер, вважають її методологічним стандартом для проведення досліджень з позицій когнітивно-міжособистісного підходу.

Теорія Р.С. Лазаруса ґрунтується на трьох «китах»: апріорні змінні, процеси медіації і результати. Дану модель можна класифікувати як підхід, що є процесно орієнтованим. Стрес розуміється в термінах взаємовідносин між особистістю й середовищем з урахуванням природи стресових взаємовідносин. Трансакційна теорія стресу розглядає реципрокні взаємини особистості і середовища, які пов’язані одне з одним і набувають нових значень за допомогою оцінних процесів. Когнітивне оцінювання – це оцінка значення того, що відбувається між особистістю й середовищем. Воно належить до процесів медіації й поділяється на первинне оцінювання (чи має відношення те, що відбувається, до індивіда), вторинне оцінювання (які копінг-механізми є в індивіда для відповіді на стресову ситуацію) й переоцінка.

При первинному оцінюванні ситуація може належати до трьох категорій: як така, що не має відношення до індивіда (індиферентна), як сприятливо-позитивна або як стресова. Остання може бути оцінена як така, що несе виклик, що загрожує або як збиток (втрата). Під загрозою розуміється стресор, наслідки якого можуть сприйматися, а можуть і не сприйматися як невідворотні. Виклик (або складні завдання), з іншого боку, відрізняється від загрози загальним позитивним фоном, проте він вимагає виняткових зусиль від індивіда. Збиток (втрата) – це стресор, що вже зробив свій негативний вплив і призвів до незворотних наслідків, наприклад, смерті близької людини або травми в результаті аварії. Загроза й виклик належать до хронічних стресорів, тоді як збиток (втрата) належить до гострих.

В процесі вторинного оцінювання індивід оцінює, чи є в нього відповідні компетенції, соціальна підтримка або інший вид ресурсів для відповіді на стресор з метою відновлення рівноваги між індивідом і середовище.

Р.С. Лазарус стверджує, що первинна й вторинна оцінки впливають на форму прояву стресу, інтенсивність і якість наступної реакції. Подібні погляди висловлюють і інші автори, у рамках яких викладається точка зору про те, що індивідуальна когнітивна оцінка визначає кількість стресу, що генерується подією або ситуацією. Перший крок у процесі когнітивної оцінки представлено «фільтром, що поляризує», який може посилити або послабити значимість події. Ті ж самі події життя можуть мати різне стресове навантаження залежно від їхньої суб’єктивної оцінки.

Після когнітивної оцінки ситуації індивід приступає до розробки механізмів подолання стресу, тобто власне до копінгу. У випадку неуспішного копінгу стресор зберігається й виникає необхідність подальших спроб подолання. Із цього виходить, що структура копінг-процесу починається зі сприйняття стресу, далі – когнітивна оцінка, вироблення стратегії подолання й оцінка результату дій.

Копінг, з одному боку, складається з когнітивних і поведінкових зусиль для управління зовнішніми або внутрішніми потребами (і конфліктами між ними), які оцінюються як відповідні або перевищуючі ресурси особистості. Трансакційна теорія стресу поділяє копінг на два базові типи: копінг, орієнтований на вирішення проблеми (який також називають когнітивним копінгом) і копінг, орієнтований на емоції. (Умовно виділяється й третій вид подолання – відсутність такого, що розуміється як копінг, орієнтований на уникання). Перші змінюють власне проблему за допомогою прямих дій з оволодіння контролем над ситуацією, другі включають більшою мірою обмірковування, ніж зміну взаємовідносин між індивідом і середовищем. Відповідно до цієї теорії поведінка подолання може іноді провокувати ще більший стрес і дистрес, залежно від використовуваної копінг-стратегії, що відображена в опитувальнику «Ways of Coping Questionnaire», укладеному авторами теорії Р.С. Лазарусом і С. Фолкман.

Ряд дослідників, зокрема А.Дж. Біллінгз, Р.Х. Моос, Л.А. Перлін, К. Скулер, вважає, що копінг, орієнтований на вирішення проблеми (тобто активний копінг), може зменшувати негативний вплив як гострих життєвих подій, так і стресових факторів тривалої дії. Інші – Е.Дж. Менахен, Р.Е. Мітчелл, Р.К. Кронкай – вважають, що використання копінгу, сфокусованого на проблемі, також пов’язане зі зниженням депресії й поточного дистресу. Натомість копінг, орієнтований на емоції (а також на уникання), характеризується більшою вираженістю депресії і ризиком можливих проблемних наслідків надалі.

Теорія Р.С. Лазаруса зазнала свого подальшого розвитку в роботах сучасних учених К.Дж. Холахена, Р.Х. Мооса, С. Шефера, які запропонували загальну концептуальну схему процесу подолання, що наведено на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Загальна концептуальна схема копінг-процесу згідно з трансакційної теорією стресу К.Дж. Холахена, Р.Х. Мооса, С. Шефера.

Як можна побачити з рисунку 1.1, дані автори формалізують теоретичні принципи, висунуті Р.С. Лазарусом, у п’ять блоків. Перший блок «Навколишнє середовище» складається з тривалих життєвих стресорів (наприклад, академічний стрес) і соціальних копінг-ресурсів, наприклад, порад членів родини, друзів, партнера, груп або організацій. Другий блок «Особистість» включає соціодемографічні характеристики й індивідуальні копінг-ресурси, такі як самовпевненість, самоефективність та інші психологічні феномени, що мають відношення до рис особистості. Представлені блоки впливають на життєві ситуації й важкі ситуації, пережиті індивідом (блок 3), і поєднаний вплив особистісних і середовищних факторів визначає психічне й фізичне здоров’я й благополуччя (блок 5), безпосереднім чином і непрямим – через когнітивне оцінювання й копінг (блок 4). Слід звернути увагу, що дана модель містить у собі здебільшого двосторонні взаємовідносини, що вказують на наявність зворотних зв’язків на різних стадіях процесу.

Р.С. Лазарус визначив копінг як «постійно змінювані когнітивні й поведінкові зусилля, докладені людиною для того, щоб подолати специфічні зовнішні і/або внутрішні вимоги, які оцінюються як надмірні (такі, що напружують) або перевищуючі ресурси людини».

Це визначення має, як буде показано далі, кілька важливих відмінностей від інших концепцій копінгу. По-перше, копінг розглядається як такий, що «постійно змінюється»; по-друге, відмежовуються копінг і власне адаптивна поведінка, копінг обмежується реакціями в ситуаціях, коли ресурси особистості оцінені як такі, що напружують, завбачають. По-третє, Р.С. Лазарус відрізняє копінг від його результату, оскільки копінг – це «спроба подолання», що включає більше, ніж просто його результати.

Як зазначають A.М. Родрігес і С.П. Гарселан, трансакційна теорія є детально розробленою цілісною концепцією, однак має ряд суперечливих моментів. Найбільш цілісним підходом до критичного осмислення трансакційної теорії є модель копінгу й кризового зростання (Coping and Crisis Growth Model). Вона пов’язана з вивченням тих процесів, які С. Фолкман і Дж.Т.Московітц назвали «зворотною стороною копінгу». Критика, яка йде від прихильників даного підходу, полягає в тому, що в теорії й практиці вивчення поведінки подолання необхідно враховувати також і позитивні для індивіда результати стресу.

Зазначені автори стверджують, що хоча існує єдність думок учених щодо багатьох аспектів копінг-поведінки, психологи мало прогресують щодо відповіді на фундаментальне питання: чи може подолання зі стресом позитивним чином впливати на особистість? Відповідаючи на нього Р.С. Лазарус, висловив думку, що копінг-процеси можуть генерувати й підтримувати позитивні емоції в контексті хронічного стресу.

Отже, трансакційна модель копінгу залишає відкритими наступні питання: наскільки ймовірно, що після кризи індивід володітиме новими компетенціями, які підвищать його копінг-потенціал; чи забезпечать набуті навички подолання позитивний емоційний досвід, психічне й фізичне здоров’я і почуття суб’єктивного благополуччя; чи стануть «сильнішими» особистісні й соціальні ресурси після зіткнення індивіда з кризовими ситуаціями й хронічними стресорами. Наведені нижче теорії розвивають уявлення про поведінку подолання й намагатимуться дати відповіді на поставлені питання.

Теорії когнітивно-мотиваційно-міжособистісна та атрибуції мотивації й емоцій. Трансакційна теорія стресу акцентує увагу на психологічному стресі, що визначається як специфічний тип взаємовідносин між індивідом і навколишнім середовищем, у свою чергу, когнітивно-мотиваційно-міжособистісна теорія (Cognitive-Motivational-Relational Theory) наголошує на емоційних станах.

Робоча класифікація емоцій, за Р.С. Лазарусом, складається з наступних елементів.

1. Емоції, спричинені первинним оцінюванням, коли мета вважається релевантною, але не конгруентною – класичні негативні емоції, що мають відношення до ситуацій загрози, перешкод, конфлікту між цілями, а саме: гнів, занепокоєння-тривога, провина-сором, сум, заздрість-ревнощі і відраза.

2. Емоції, спричинені первинним оцінюванням, коли мета вважається і релевантною і конгруентною, - класичні позитивні емоції, пов’язані з досягненням мети або з рухом до неї.

3. Граничні («проблематичні») емоції, статус яких у кожному випадку є досить невизначеним. Вони складаються з надії, жалю й естетичних емоцій.

Ця теорія наголошує на трьох формах первинного оцінювання й трьох – вторинного. Компонентами первинного оцінювання є: релевантність мети (наскільки зіткнення із стресором стосується особистих цілей), цільова конгруентність або неконгруентність (наскільки взаємодія узгоджується з тим, чого хоче або не хоче індивід) і тип его-залученості (різні аспекти его-ідентичності або особистих поглядів). Трьома формами вторинного оцінювання є: обвинувачення або довіра (усвідомлення того, хто є відповідним за фрустрацію), потенціал подолання (чи здатний індивід управляти потребами в такій ситуації і як він буде це робити) та майбутні очікування (яким чином схильні протікати події – у бік більшої або меншої відповідності цілям).

Наступний елемент теорії, запроваджений Лазарусом, – це уявлення про емоцію як про процес. Емоція генерується впродовж чотирьох стадій: 1) антиципація, 2) провокація, 3) розгортання і 4) результат. Антиципація пов’язана з попередженням індивіда про майбутню шкоду або користь, та, вочевидь, пов’язана з тривогою і антиципаторним копінгом – могутнім адаптаційним інструментом. Провокація передбачає будь-які епізоди, що змінюють стосунки «індивід – навколишнє середовище» у бік користі або шкоди. Розгортання – це стадія, що починається після емоційної реакції, яка визначає межі її течії. Даний процес також залежить від інших емоційних реакцій і реакцій подолання, які перебувають з процесом розгортання в реципрокних відносинах. Стадія результату в емоційному процесі – це емоційний стан, що бере початок від когнітивного оцінювання ситуації в термінах нашого благополуччя.

Р.С. Лазарус, відповідаючи на питання, яким чином подолання пов’язане з емоціями, показав, що, хоча подолання може випливати з емоцій і може бути націлене на зміну емоційного стану, копінг також безпосередньо і непрямо впливає на наступне оцінювання (переоцінювання) і таким чином також може бути причиною подальших емоцій.

Когнітивно-мотиваційно-міжособистісна теорія також, як і трансакційна, розглядає дві основні форми копінг-поведінки – орієнтування на проблему й на емоції. У цій теорії постулюється, що для кожної емоції існує дерево рішень, що складаються до шести компонентів (три форми первинного оцінювання й три – вторинного), пов’язаних з оцінюванням, що створюють багатий і різноманітний когнітивний паттерн, що відрізняє одну емоцію від іншої.

Гнів, наприклад, розглядається Р.С. Лазарусом як одна з найбільш сильних емоцій, оскільки він має визначальний вплив на міжособистісні стосунки. Для цієї емоції достатніми і необхідними складовими є перші чотири компоненти оцінювання. Провідною «темою» емоції гніву є «принизлива образа проти мене й усього, що мене стосується». У термінах паттерна оцінювання можна описати наступне дерево прийняття рішень - за Р.С. Лазарусом, ці чотири компоненти для формування емоції гніву подано нижче (табл. 1.1).

Таблиця 1.1