Кінематографічне відкриття Есфірі Шуб та його розвиток у сучасній кіно- і телепубліцистиці

1923 року колишня випускниця Московських жіночих курсів, а потому – секретар театрального відділу Народного комісаріату освіти Есфір Іллівна Шуб почала працювати у прокатній конторі Московського фотокіновідділу завідуючою перемонтажем і редактором написів.

Вона зайнялася перемонтажем масової продукції західних кіновиробників, яку треба було пристосувати до ідеологічних вимог та потрібного хронометражу радянського кінопрокату тих часів.

Саме цим і почала займатись Е. Шуб. То була фантастична школа монтажу, яка дозволяла в найкоротші строки оволодіти усіма «секретами» кінодраматургії та міжкадрових сполучень. Недарма найчастішим гостем у монтажній Е. Шуб був Сергій Ейзенштейн.

Потому, швидко набувши авторитет чи не кращого монтажера країни, Е. Шуб змонтувала кілька художніх фільмів різних режисерів, постійно повертаючись думками до кількох коробок плівки зі зйомками подій Лютневої революції, які вона знайшла та передивилась разом із С. Ейзенштейном на початку своєї кінокар´ єри.

1926 року Есфір Шуб обстояла ідею створення історичного фільму на основі хронікальних зйомок, які велися в Росії з 1908 по 1917 рік.

Е. Шуб першою в світі відкрила художній метод створення суто документального історичного фільму на основі переосмислення змісту хроніки, включення її в принципово інший історичний, ідеологічний, культурний контекст. Більш того, вона відкрила і те, що в модерній кінознавчій термінології отримало назву «герменевтика» кінодокументу, тобто здатність автора передавати у фільмі своє розуміння, своє ставлення до подієвих хронікальних зйомок.

Перший фільм, створений за методом переосмислення хроніки, розповідав про причини падіння російської монархії та перебіг пов´ язаних з цим революційних подій. Він отримав назву «Падіння династії Романових» і вийшов в радянський прокат у березні 1927 року.

Монтажно-драматургічну побудову фільму можна зрозуміти з одного класичного епізоду: аристократичне товариство; танці; аристократи втомились. Ллється вино. Напис «До поту». Знову танцюють. І знову напис: «До поту». На екрані – селяни за плугом, зморені непосильною працею.

На екрані постійно зіткаються хроніка життя «вищого світу» і царської родини з кадрами тяжкого життя народу, народних маніфестацій. Підкреслено довго йдуть процесії царської родні, чиновників, генералів, створюючи певне саркастичне ставлення до цієї нескінченної розряженої ієрархії влади.

Успіх фільму забезпечив саме прояв особистого, авторського бачення матеріалу, розуміння історичного контексту реальних подій і фактів життя, їх співвідношення із сучасністю.

У роботі над фільмом Е. Шуб знайшла і передивилась 60 тисяч метрів кіноматеріалу. З них 5 тисяч було відібрано для монтажу і 1500 метрів увійшло до фільму.

З тої величезної за обсягом осмислення хронікального матеріалу роботи народився особливий вид документального кіно – так звані «монтажні», або «літописні» фільми, які, безперечно, будуть існувати доти, доки буде існувати документальне кіно і телебачення.

Ще більш масштабними були роботи над двома наступними «монтажними» фільмами «Росія Миколи ІІ і Лев Толстой» та «Великий шлях», які разом із «Падінням династії Романових» створювали екранну революційну трилогію, присвячену російським революціям початку ХХ століття. Загалом для їх створення було переглянуто 2 млн метрів плівки.

Творчий метод Есфір Шуб дуже швидко став надбанням світової кінематографії та породив значну кількість публіцистичних, в першу чергу антимілітаристських та історичних «монтажних» фільмів.

Саме на цьому методі базуються такі значні твори телевізійної документалістики, як 50 фільмів «Літопису піввіку» творчого об´ єднання «Екран», «Велика Вітчизняна», створена під керівництвом Романа Кармена, дев´ ятисерійний телевізійний фільм українського режисера Сергія Буковського «Війна. Український рахунок».

Слід вказати, що взагалі першими у величезну роботу по збиранню та переосмисленню літописної кінохроніки після Е. Шуб включились українські кінодокументалісти. Початком тої праці був тричастинний фільм режисера Л. Могилевського «Як це було» (1927), змонтований зі старої хроніки, що накопичилась на складах ВУФКУ. Його продовженням стали повнометражні літописні фільми «Жовтень на Україні» й «Документи епохи», створені тим же режисером у співавторстві з Я. Габовичем. У ході роботи над фільмами було виявлено й уведено до кінематографічного літописного фонду чимало унікальних історичних кінодокументів, які й досі складають основу первинного історичного кінолітопису України.