Шляхи врегулювання конфліктів

Яквідомо, найбільш визнаною підставою для класифікації конфліктів є розрізнення їх за відповідними суб'єктами чи сторонами, а також особистісними психологічними даними окремої людини. З цих позицій психологами виокремлюються: внутрішньоособистісні, міжособистісиі, міжгрупові та внутрішньогрупові конфлікти.

Внутрішньоособистісний конфлікт являє собою внутрішню боротьбу різних суперечливих чи несумісних потреб, інтересів, уявлень, цілей, мотивів тощо, тобто протистояння двох психологічних начал у душі людини, яке сприймається й емоційно переживається останньою як особисто значуща для неї проблема, що потребує свого розв'язання й викликає у зв'язку з цим значну психологічну напру­женість.

Під міжособистісним конфліктом розуміється зіткнення між окремими суб'єктами, яке сприймається й переживається останніми (принаймні - одним із них) як значуща для них психологічна проблема, що потребує розв'язання та викликає активність сторін, спрямовану на це.

Внутрішньогрупові конфлікти не завжди відносять до самостійного виду. Але стосовно злочинних груп пізнання внутрішньо-групових конфліктів видається необхідним, оскільки з ними пов'язаний стан деструкції внутрішньогрупових зв'язків, що є важливим фактором для практики оперативно-розшукової діяльності.

Міжгрупові конфлікти є породженням системи міжгрупової взаємодії, що відбувається як між: власне злочинними групами, так і між. окремими пред­ставниками цих груп, коли вони діють у міжгруповому вимірі, сприймаючи один одного як членів різних груп.

Управління конфліктом - це свідомий і цілеспрямований процес впливу на окремих індивідів, групи людей та організації з метою змінити їх свідомість, поведінку, діяльність, досягти бажаного стану або результату за допомогою спеціальних технологій.

Стадії управління конфліктом:

Прогнозування та виявлення конфліктної ситуації

Вивчення та аналіз конфліктної ситуації

Визначення мети або образу бажаного результату

- Розробка та вибір оптимального способу управління

- Реалізація управлінського рішення

- Контроль отриманого результату, співставлення його з очікуваними.

- У разі необхідності корекція рішень або постановка нової мети.

Є декілька способів управління конфліктною ситуацією, серед яких можна виділити такі категорії, як нормативні, адміністративно-владні, структурні та міжособові.

Наприклад, до структурних методів відносять організаційні зміни, розробку графіків та інструкцій, роз'яснення вимог до праці, використання координаційних та інтеграційних механізмів, встановлення загальноорганізаційних координаційних цілей, використання системи винагород.

Виникнення конфліктної ситуації, її гострота, схильність до розвитку чи навпаки - до згасання, залежить від особистих якостей та стилю поведінки людей, які беруть участь у ситуації. При цьому конфлікт легше вирішується, якщо хоча б один з учасників конфліктної ситуації володіє міжособистісними методами (стилями) вирішення конфліктних ситуацій. Серед таких стилів виділяються такі: уникнення, ігнорування, згладжування, працівництво, суперництво, примушування, компроміс і вирішення проблем.

Багатоваріантність шляхів урегулювання конфліктів дозволяє визначити такі види технологій:

правові - позови, касація, приписи, припинення, заборони, обмеження, вимоги, слідство, судовий розгляд справ, мирові угоди, примусові заходи виховного і медичного характеру, судовий наказ (згідно з проектом нового цивільного кодексу це особлива форма судового рішення про стягнення з боржника грошової суми або витребування рухомого майна за заявою особи, якій належить право на такі вимоги, видається у випадках, коли: вимоги ґрунтуються на нотаріально Посвідченій угоді; заявлена вимога про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, не пов'язана з встановленням батьківства; заявлена вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові оплати за працю тощо, адміністративні стягнення (попередження, штраф, о платне вилучення предмету, конфіскація, позбавлення спеціального права, наданого конкретному громадянинові (керувати транспортним засобом, права полювання) виправні роботи" адміністративний арешт); у господарчому праві: господарські суперечки, ліцензування, визнання банкротом тощо;

політичні — захоплення та утримання влади, заборони та обмеження, методи знищення опозиції тощо;

організацій ні - раціоналізація штатного розпису та структури організації, координаційних дій окремих працівників і підрозділів; створення так званих " буферів", що усувають зайві контакти конфліктантів, розробка графіків та інструкцій; конкретизація мети, окремих завдань, порядку прийняття рішень, очікуваних результатів і вимог до поведінки та діяльності; управління інформаційними потоками в організації, виключення хибної та спотвореної інформації; усунення конфліктогенів, зміна умов праці тощо;

адміністративні - використання владних повноважень керівників, команд,, розпоряджень, наказів, чітко визначена ієрархія повноважень, система моральних і матеріальних заохочень та покарань, переведення на іншу посаду або місце роботи, звільнення;

мо рально го розв и тку учасників конфлікту - виховна робота з окремими особами і групами осіб, корекція поведінки, включення у процес самовиховання, бесіди, переконання:, прохання, роз'яснення;

соціально-психологічні - робота з формальними та неформальними лідерами, корекція взаємодії окремих осіб і мікрогруп, зміна диспозиції (лат. -" розташування") особистості в групі корекція її соціальної ролі, зниження емоційної напруги, поліпшення соціально-психологічного клімату,

психологічні - розвиток інтелектуальних і вольових здібностей, корекція негативних психічних рис конфліктантів, навіювання, психічне зараження, самонавіювання тощо.

На практиці, як правило, використовуються не якась одна технологія, а цілий комплекс, або одночасне використання окремих елементів декількох.

Наведені вище технології врегулювання конфліктів корисно розвести за методами, які входять у їх системи, на:

мирні (м'які): адаптивні (спрямовані на зниження напруги, пристосування); переговорні (посередництво, пошук компромісів, арбітраж тощо);

силові (жорсткі) - придушення, заборони, знищення або жорстка ізоляція конфліктантів тощо.

Не заперечуючи проти впливу інстинктів на підсвідомий і позасвідомий характер поведінки людини, необхідно зважати і на її здатність свідомо регулювати свою діяльність.

Небезпекою надмірного захоплення жорсткими способами врегулювання конфлікту є те, що можуть зникати лише зовнішні його прояви, а сам він лише набуватиме приховуваних форм.

При взаємній готовності до застосування силових стилів конфліктантами конфлікт може не лише бути не врегульованим, а й перейти до стрімкої ескалації.

Жорсткий стиль, як правило, застосовується, коли є впевненість у власній перевазі або коли нічого не залишається, як вводити супротивника в оману щодо своїх можливостей.

корисним може бути жорсткий стиль в умовах обмеження часу та інформації, коли навіть на противагу іншим треба домогтися необхідного.

Взагалі, всі силові методи вирішення конфлікту, які використовуються правоохоронцями різних країн світу, умовно можна поділити на такі групи: із застосуванням вогнепальної зброї;

високоточна зброя індивідуального ураження - наприклад, лазерна техніка; масового придушення людей. Сюди належать водомети, сльозоточиві гази, спеціальні снотворні речовини, низькочастотна акустична техніка (частоти нижче 20 Гц, серед яких одні викликають почуття радощів, доброти, інші - страх, пригніченість, невпевненість тощо), фізіологічні засоби (спеціальні гази, порошки або бактерії, які викликають кашель, чмихання, розлади шлунку та сечовиділення, ведеться й розробка високоточних фізіологічних засобів, які впливають на конкретний генотип людей);

- фізичного тиску;

- психічного тиску;

- заборон;

- постановки вимог щодо бажаних способів поведінки.

Відповідно: використання силових методів врегулювання конфліктів слід розглядати як винятковий захід, коли всі можливі засоби мирного врегулювання вичерпано

У загальному вигляді використання правоохоронцями різних методів впливу регламентується законом України " Про міліцію" від 20.12.1990 р.

Виділяється декілька стратегій поведінки у конфліктних ситуаціях: попередження, уникнення, пристосування, капітуляції, згладжування, примус і суперництва, компроміс, працівництво у вирішенні конфлікту.

Попередження конфлікту передбачає головним чином сукупність організаційних і соціально-психологічних технологій (поліпшення умов праці, справедливий розподіл посад, ресурсів, винагород, чітко регламентований порядок проведення найбільш складних дій, дотримання службової етики, усунення конфліктогенів і корекцію соціально-психологічного клімату).

Уникнення конфлікту - досить часта реакція людини на екстремальні ситуації. Під таким стилем поведінки є психологічне підґрунтя: механізми несвідомого " уникнення" та " відключення" дозволяють зберегти від руйнації психіку особи в умовах кризових, стресогенних ситуацій.

Пристосування - зміна своєї позиції, згладжування протиріч навіть на шкоду собі та справі, або якщо сам конфлікт і його наслідки не є важливими. Це може мати місце, якщо важливішим є збереження нормальних взаємостосунків, ніж отримання переваг у конфлікті, коли допустимим є отримання незначних втрат, які могли б бути уроком для конфліктантів на майбутнє, якщо є інші, більш серйозні проблеми.

Капітуляція може мати місце, коли попередній стиль пристосування переходить всі межі, коли одна сторона беззаперечно йде на будь-які поступки іншій, гребуючи власними інтересами, здаючись на волю переможця.

Згладжування. Цей стиль означає поведінку, яка диктується переконанням, що не варто злитися, оскільки це в кінцевому підсумку негативно позначається на всіх. Навпаки, ставиться завдання формувати та стимулювати почуття спільності конфліктантів через підтримку у процесі взаємодії балансу взаємозалежності у рішеннях, діях, забезпечувати баланс рольових позицій, враховувати реальні можливості конфліктантів, оцінювати й управляти їх психічними станами.

Примушення та суперництво. В межах цього стилю переважають намагання примусити прийняти свою точку зору будь-яким чином. Той, хто намагається це зробити, не цікавиться думкою інших. Особа, яка використовує цей стиль, поводить себе агресивно і для впливу на інших використовує механізми примушуванням та засоби боротьби. Цей стиль ефективний у ситуаціях, коли один учасник має перевагу у силі і владі над іншими конфліктантами.

Компроміс. Для цього стилю характерні взаємні поступки, прийняття точки зору іншої сторони, але тільки до певної межі. Компроміс прийнятний за умов, якщо:

у конфліктантів приблизно однакові сили й ресурси;

кожна сторона має переконливі аргументи;

треба виграти час для врегулювання інших більш серйозних ситуацій або достатньо й тимчасових рішень;

немає впевненості у повній перемозі ь конфлікті;

це дозволить зберегти хоча б мінімально прийнятні взаємовідносини з

супротивниками.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Співробітництво у вирішенні проблеми. Цей стиль характеризується визнанням розбіжностей у думках і готовністю ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту та знайти вихід, прийнятний для всіх сторін, намаганням виявити і зрозуміти проблеми іншої сторони, включенням усіх зацікавлених у процес пошуку виходів із конфлікту, розробкою багатьох альтернативних способів врегулювання конфлікту, уникненням зайвої активності та прояву власних негативних емоцій, які можуть викликати роздратування або неадекватні дії.