Основні ознаки правосвідомості

- вона не лише відображає соціальну реальність, але й активно на неї впливає;

- в якості механізму правосвідомості виступає мовно-розумова діяльність людей. Саме друга сигнальна система відображає систему правових знань і понять, яка регулює суспільні відносини;

- вона не може існувати без конкретного носія – людської особистості чи групи (категорія групової правосвідомості виникає тоді, коли за ознакою єдності усвідомлення своїх правових норм в суспільстві відбувається об'єднання людей в групи);

- правосвідомість не лише відбиває правовий досвід особистості, але і мотивує її поведінки, виконує функцію регулятора поведінки людей.

Правова інформованість і мотивація правомірної поведінки залежить від соціальних зв'язків людини, від ступеня її залучення в правову культуру суспільства, а також від залучення в соціальні групи, які істотно впливають на розвиток правосвідомості.

Правосвідомість особистості включає в себе такі елементи:

- когнітивний (пізнавальний) - характеризується сукупністю правових знань і вмінь;

- емоційний - визначається оціночними судженнями і відношенням людини до норм права (позитивне, нейтральне, негативне);

- поведінковий (вольовий) - припускає наявність психологічної установки на правослухняну поведінку, звички до виконання норм права і нетерпимого ставлення до правопорушників.

Дуже важливими інститутами правової соціалізації є сім'я і школа. При цьому основними психологічними механізмами формування правосвідомості у дітей і підлітків є наслідування (усвідомлене чи неусвідомлене наслідування будь-якого прикладу чи зразку) і навіювання (неусвідомлене відтворення індивідом досвіду тих людей, з якими він спілкується). Морально-правові ціннісні орієнтації для дитини персоніфіковані у фігурах її батьків, родичів. Саме від них вона дізнається, як необхідно себе поводити в різних ситуаціях, копіює з них моделі соціальної поведінки. При цьому ступінь засвоєння правових норм і установок, зразків поведінки суттєво залежить від ставлення дитини до батьків чи родичів, які виступають носіями певних соціальних цінностей і норм права. Якщо до батьків, родичів, вчителів у дитини сформоване позитивне емоційне ставлення, то вона засвоює у відповідності з механізмами наслідування і навіювання і конкретні змісти процесу спілкування, а також їх спосіб мислення, звички, ставлення до речей, явищ, подій. Важливо підкреслити, що в цьому випадку засвоюються і ті морально-правові цінності, якими керуються в своєму житті батьки, родичі, вчителі, формуються основні морально-правові категорії. Якщо ж ставлення дитини до батьків, родичів, вчителів є негативним, то вона не визнає не лише конкретних осіб, але й систему морально-правових цінностей, носіями яких вони є. У молодої, ще не до кінця сформованої людини, відбувається переорієнтація на інших людей з іншою, часто деформованою, системою цінностей.

Правова соціалізація продовжується на спеціальних уроках в школі і на навчальних заняттях у вузах. Вона здійснюється не лише у вигляді розповідей-бесід, але й у формі зустрічей школярів і студентів з представниками правоохоронних органів. На заняттях і зустрічах учні отримують інформацію про принципи державного устрою, про роль і функції права в суспільному житті, про права та обов'язки громадян, про сумні наслідки недотримання правових норм і т.д. Із задоволенням слід зазначити, що в останні роки в Україні стали приділяти значно більше уваги правовому вихованню, ніж раніше.

Розвиток правосвідомості відбувається також під час трудової стадії процесу соціалізації. Тут основним інститутом правової соціалізації виступає трудовий колектив. Поведінка людини в групі залежить від розуміння нею своєї соціальної ролі, а регламентується -системою соціальних норм і системою соціальних заходів впливу. Широка система заходів схвалення і примушення, аж до використання заходів припинення, використовується для впливу на особистість в тих її проявах, які пов'язані з інтересами суспільства.

Сфера морально-правових відносин у людини безпосередньо пов'язана з поняттям соціальної справедливості, яке характеризує міру можливостей для самореалізації особистості в даних суспільних умовах. Кожна людина звертається до даного поняття в ситуації зіткнення належного і бажаного. Соціальна несправедливість приводить до неможливості самореалізації особистості (а це вищий рівень її соціалізації), що призводить до появи соціальної напруги у вигляді агресивності, заздрості та ін.

Справедливість - категорія морально-правової свідомості, поняття про належне, пов'язане з історично мінливими уявленнями про необ'ємні права людини. Вона містить вимогу відповідності між реальною значимістю відмінності індивідів (соціальних груп) і їх соціальним становищем, між їх правами і обов'язками, між діянням і віддачею, працею і винагородою, злочином і карою і т.п. Будь-яка невідповідність у цих співвідношеннях оцінюється людиною як несправедливість.

Соціальна справедливість - категорія, яка має відношення не лише до права взагалі, але й до окремих його галузей і правових інститутів. Одним з прикладів дії принципу соціаль­ної справедливості при правовому регулюванні майнової відповідальності працівників за шкоду, нанесену підприємству (організації), є звільнення від обов'язку відшкодовувати збит­ки, які можуть бути віднесені до категорії нормального вироб­ничо-господарського ризику. Оправданий виробничий і гос­подарський ризик, спрямований на досягнення суспільно корисної мети, не може вважатися злочином і, отже, тягнути за собою повну і підвищену майнову цивільно-правову відпо­відальність.

Соціальної справедливості нерідко неможливо досягти при нанесенні шкоди, оскільки не вдається виявити того, хто заподіяв її, або він некредитоспроможний. Наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС показала, що самому власнику джерела підвищеної небезпеки не під силу відшкодувати багатомільйонні суми збитків, і багато видів цих збитків, нанесених аварією, залишаються по цей день невідшкодованими.

Таким чином, правова соціалізація включає в себе засвоєння правових норм і вимог, формування навиків правослухняної поведінки, усвідомлення особистістю обов'язку перед суспільством і розуміння необхідності дотримання соціальних норм, що в кінцевому рахунку повинно забезпечувати високий ступінь правової вихованості людини і її нормативну поведінку.