Утвердження тоталітарного режиму в Україні у 1920-1930-х рр.

Становлення комуністичної тоталітарної сиситеми тривало паралельно із становленням самої радянської держави. Але саме 20-30 рр. стали часом, коли тоталітарна система оформилася остаточно і зповна зреалізувала свій “потенціал”. З другої половини 20-х років комуністична партія монополізує, зосереджує в своїх руках всю владу в країні, перетворюючись на державну партію. Це виявилось у наступному:

-ліквідація всії інших політичних партій та організацій та репресії проти їх членів;

- втручання партії в усі сфери життя громадян;

- політична диктатура більшовицької партії;

-боротьба з будь-яким інакомислям в середині партії і серед населення;

-створення партійних груп та організацій на всіх підприємствах та в усіх установах, для посилення контролю над суспільством і поширення впливу партії;

-втручання партії не лише в політичні питання а в абсолютно всі сфери життя, як суспільства в цілому, так і окремих індивідів.

Таким чином, в Радянському Союзі утвердилась монопартійна система і диктатура єдиної партії, що є однією з ключових ознак тоталітарного ладу. На 1929 р. Сталін остаточно усуває від керівництва партією всіх своїх конкурентів і стає фактичним диктатором. З цього моменту можна констатувати завершення процесу формування командно-адміністративної системи тоталітарного типу.

Після винищення конкурентних політичних сил російські більшовики встановили тоталітарний режим і почали насаджувати в країні адекватний йому соціально-економічний устрій. Експропріація великих і дрібних приватних власників, придушення національно-визвольного руху та ідеологічна індоктринація всього населення були б неможливі без масових репресій. В тріаді методів “соціалістичного будівництва” (пропаганда, виховання і насильство) тоталітарна держава найбільш широко використовувала саме насильство в усіх його формах: примушування, експропріація приватної власності, терор голодом, депортації, масові репресії. На відміну від “розкуркулювання”, від терору голодом і депортацій, які мали характер дискретних актів, спрямованих проти соціальних верств або національних груп, масові репресії були індивідуалізовані і здійснювалися постійно. Як правило, вони спрямовувалися проти реальних або потенціальних ворогів режиму, але могли охопити й цілком лояльних людей з метою залякування всіх інших.

Сам термін “тоталітаризм” (від лат. totalitos — цілісний, в італ. totalitario — той, що охоплює усе в цілому) означає державний лад, що здійснює абсолютний контроль над всіма сферами суспільного життя. У своїй роботі «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956 р.) Карл Фрідріх і Збігнєв Бжезінський, виділили ряд ознак, притаманних тоталітарному режиму. Серед них наступні:

-єдина офіційна ідеологія;

-наявність єдиної партії, як правило, керованої диктатором, яка зливається з державним апаратом і таємною поліцією;

-монополія на засоби масової інформаці, їідеологічна цензура всіх легальних каналів надходження інформації, програм середньої і вищої освіти. Кримінальне покарання за поширення незалежної інформації. “Монополія на істину”;

-заперечення традицій, традиційної моралі, і повне підпорядкування вибору засобів поставленим цілям (мета – побудувати «нове суспільство»);

-централізоване жорстке планування економіки;

-всеосяжний контроль партії над збройними силами та розповсюдженням зброї серед населення;

-велика роль державної пропаганди, маніпуляція масовою свідомістю населення;

-адміністративний контроль над здійсненням судочинства;

-знищення індивідуальних громадянських прав і свобод;

-масові репресії і терор з боку силових структур; створення системи поліцейського контролю для боротьби з будь-якою опозицією.

Всі названі ознаки набули свої найбільш завершені форми саме в Радянському Союзі, за сталінських часів. З моменту коли Сталіну вдалося сконцентрувати всю владу в своїх руках, режим почав звинувачувати у всіх своїх прорахунках, труднощах і недоліках “ворогів народу”, “агентів імперіалізму”, жорстоко розправляючись з ними за надуманими (або просто сфальсифікованими) обвинувченнями. Знаряддям репресій були каральні органи ДПУ, підпорядковані наркомату внутрішніх справ (НКВС). В 1934 р. замість ДПУ створено Головне управління державної безпеки. Органи ДПУ-НКВС розгорнули широкі репресії проти всіх верств населення українського суспільства. Масові репресії і терор були формою існування і захисною реакцією тоталітарного радянського режиму.

У довоєнний період, починаючи з 1929 р., по Україні, прокотилося три хвилі масових репресій:

1929-1931 – розкуркулення, депортації;

1932-1934 - Голодомор – геноцид, “постишевський терор”, репресивний спалах після смерті С.М.Кірова;

1936-1938 – доба “великого терору”.