Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Психологічні механізми створення новели “Сон” Коцюбинського.
Художня проза Михайла Коцюбинського пройнята високою мірою емоційно-ціннісної інтенсивності герменевтичної організації. Зокрема, це стосується новели «Сон», вже перші рядки якої засвідчують наявність своєрідного буттєвого догматизму, котрий слугує основою подальшого жанрово-структурного (новелістичного) розгортання твору: «Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужно приймали все до нудоти знайоме» [3]. В аналогічному контексті постає і філософська тема осмислення-завершення людини людиною, що вдало з художньої точки зору деталізується введенням епізодичного образу «чиновника із казначейства». Картина міста відповідає психологічному стану героя. «Йому не треба дивитись на місто. Він може глянуть в калюжу і побачити город: важкий білий собор в шапці зеленої бані, цегляний будинок управи і жовті стіни суду. Все змістилось в одній калюжі». І далі: «Як в калюжі весь город, так в окремому дні він бачив ціле своє життя» Марта перейнята розумінням своєї зайвості: «Почувала себе такою чужою, такою самотньою дуже, наче враз одкололась од світу цілого» «Потреба краси, що жила в душі Антона, викликала у нього потребу скрізь шукати її, але дійсність давала мало» [3; 157]. Ідеальне втілюється через напрочуд вдалу форму – сновидіння, яке є водночас і художнім твором, і своєрідною інтерпретацією буттєвих процесів Буттєва справжність твору виявляється у сприйнятті Антона. Персонаж настільки одержимий ідеєю поліпшення буденного існування, що ототожнює його події з реальністю. «Для нього не було різниці між дійсністю і сном. Яка різниця, коли у сні так само бачиш, смієшся, страждаєш, переживаєш? Хіба дійсність не щезає так само безслідно, як сон?»«Хіба життя не бистроплинний сон, а сон не життя?» крайність настає тоді, коли Антін виголосив сновидіння і спостеріг його неоднозначний вплив на Марту. Чоловік, на перший погляд, починає вмотивовано заспокоювати дружину, використовуючи при цьому узвичаєний аргумент: «… се ж тільки сон... нічого того не було...» Чоловік думає «Чи сподівалися ми, що за дванадцять літ по шлюбі не знайдемо інших тем до розмови, що між нас будуть падать слова, наче грузи руїни на зелену траву?» Він уникає розмови з дружиною. Психологія мовного «закривання» є зоною між діалогізмом уявного та реального світів.
Відверта розмова чоловіка з дружиною стала рушійною силою. На зміну захланності людського існування, коли «...життя... плило спокійно в старім кориті...» [3; 156], приходять нові міжособистісні стосунки, наснажені прагненням до змін. Результатом сновидіння постає «війна душ» обох представників подружжя: «Тепер між ними часто була незгода» [3; 177]. Проте логіка її вирішення призводить до того, що Марта «...була щаслива, коли... їй вдавалось знайти спільну з Антоном мову!».
Можливо, герой підсвідомо вбачав у таємничій незнайомці свою кохану дружину, якою вона була колись, але тепер її замаскувала повсякденна турбота про дітей, господарство, побут. Щоб розбудити її сутність, треба було зачепити за найтоншу струну – жіночу ревність. Цей прийом подіяв безвідмовно і наразі є чудовою ідеєю створення домашнього затишку.
|