Формування третейського суду.

Після прийняття справи до розгляду починається одна з найважливіших стадій арбітражного процесу — формування складу третейського суду, який буде вправі розглянути цей спір і ухвалити остаточне рішення.

Формування складу третейського суду відбувається за безпосередньої участі сторін спору, відповідального секретаря суду та компетентного органу. В основі цього процесу лежить воля сторін спору. На цій стадії сторони згідно з арбітражною угодою або обирають одноособового арбітра, або призначають по одному арбітру до складу третейського суду з трьох арбітрів. А якщо сторони не користуються цими правами, то застосовуються інші механізми призначення складу третейського суду з тим, щоб у будь-якому разі склад суду був сформований.

Як вже зазначалося, сторони вправі узгодити кількісний склад третейського суду в арбітражній угоді. Якщо сторони не скористалися цим правом, то мають застосовуватися відповідні норми законодавства країни місця розгляду спору, а також відповідні положення регламенту того постійно діючого арбітражного органу, до якого було передано спір. Регламент кожного постійно діючого арбітражного інституту по-різному ставиться до визначення кількісного складу третейського суду.

Поширеним правилом у разі відсутності домовленості сторін спору про кількісний склад третейського суду є обов'язковість призначення складу з трьох арбітрів. Це правило закріплене в регламентах більшості постійно діючих арбітражних органів.

Регламенти деяких інших постійно діючих арбітражних органів не містять такого твердого правила, і визначення кількісного складу третейського суду ставлять у залежність від складності справи, ціни спору та інших обставин (регламенти Міжнародного арбітражного суду Федеральної палати економіки Австрії, Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма та ін.).

Якщо є домовленість сторін про вирішення спору одноособовим арбітром, то вони мають узгодити між собою його кандидатуру. Якщо сторони не домовилися про кандидатуру одноособового арбітра протягом відповідного строку, як правило — 30-ти днів, одноособового арбітра вправі призначити компетентний орган, визначений законодавством, чи сам постійно діючий арбітражний орган. В Україні таким компетентним органом є Президент ТПП України (ст. 6 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

Якщо сторони домовились про розгляд спору складом третейського суду з трьох арбітрів, то кожна сторона призначає одного арбітра, а третього арбітра (голову складу третейського суду) призначають арбітри, які були призначені сторонами. Згідно з регламентами деяких постійно діючих арбітражних органів головуючий арбітр призначається самим арбітражним органом у разі відсутності окремої домовленості сторін про інший порядок призначення арбітрів (ст. 16 (4) регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма).

Якщо одна сторона не призначає арбітра, то на прохання іншої сторони або призначеного нею арбітра такого арбітра має призначити компетентний орган.

3. Арбітражний збір.

Водночас, коли формується склад третейського суду, відповідальний секретар постійно діючого арбітражного суду визначає розмір арбітражного збору, який сторона або сторони повинні сплатити суду в рахунок погашення його майбутніх витрат, пов'язаних з розглядом спору, в першу чергу, витрат на гонорари арбітрів. Розмір арбітражного збору визначається залежно від суми позовних вимог, складності спору, кількісного складу третейського суду та інших критеріїв відповідно до спеціальних таблиць, які містяться в регламентах практично всіх постійно діючих арбітражних органів (наприклад, у додатку до регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма, ст. ст. 22—24 регламенту МАС при Федеральній палаті економіки Австрії, у Положенні про арбітражні збори і витрати МКАС при ТПП України).

Регламенти різних постійно діючих арбітражних органів по-різному ставляться до порядку сплати та використання арбітражного збору. Загалом можна виділити два принципових підходи до регулювання цього питання.

Перший підхід полягає в тому, що сплата арбітражного збору покладається на обидві сторони в рівних частках (50x50), тобто кожній стороні пропонується сплатити половину визначеного відповідальним секретарем арбітражного збору (наприклад, ст. 14 регламенту Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма). Якщо одна із сторін не сплатить свою частину, то здійснити сплату за неї пропонується іншій стороні. Якщо сплата всього арбітражного збору не відбулася у встановлений для цього час, то провадження по справі припиняється. Іншою складовою першого підходу є те, що арбітражний збір розглядається не як своєрідне державне мито, а як депозит (забезпечення) витрат третейського суду у зв'язку з розглядом справи. Кошти, які сплачуються сторонами, розглядаються як аванс на покриття витрат складу третейського суду, що будуть понесені в процесі розгляду спору, розміщуються на банківському рахунку, де на них нараховуються відсотки протягом всього терміну розгляду справи. Остаточне визначення розміру фактичних витрат третейського суду здійснюється лише після розгляду справи і вказується в арбітражному рішенні. Витрати третейського суду покриваються за рахунок коштів, внесених сторонами до розгляду спору, тобто за рахунок внесених авансів. Якщо цих коштів, включаючи нараховані відсотки, більше ніж було понесено витрат, то різниця повертається сторонам, а якщо недостатньо, то сторонам пропонується внести додаткові кошти на покриття витрат. Першого підходу дотримуються регламенти більшості постійно діючих арбітражних органів.

Другий підхід полягає в тому, що сплата арбітражного збору покладається виключно на позивача (всі 100 відсотків арбітражного збору). Несплата його позивачем у встановлений строк є підставою для припинення провадження по справі. Цей підхід до сплати арбітражного збору закріплено в регламентах таких постійно діючих третейських судів, як МКАС при ТПП Російської Федерації, МКАС при ТПП України, Німецька інституція по арбітражній справі.

4. Ініціювання розгляду спору в арбітражному суді ad hoc.

Ініціювання арбітражного процесу відбувається не шляхом направлення позовної заяви на адресу арбітражного органу, як це відбувається при зверненні до постійно діючого арбітражного органу, а шляхом направлення однією стороною спору — позивачем позовної заяви або повідомлення про арбітраж іншій стороні спору — відповідачу. Арбітражне проводження вважається розпочатим з дати отримання відповідачем цього повідомлення про арбітраж або позовної заяви.

Регламент ЮНСІТРАЛ, який рекомендовано для застосування арбітражами ad hoc, містить певні вимоги до змісту і форми повідомлення про арбітраж. Згідно з такими вимогами повідомлення про арбітраж повинно містити наступні дані:

• вимогу про передачу спору до арбітражу;

• найменування та адреси сторін спору;

• посилання на відповідне арбітражне застереження або окрему арбітражну угоду;

• посилання на контракт, з якого виник спір;

• визначення характеру спору;

• основні вимоги позивача;

• пропозицію про чисельний склад третейського суду, якщо це питання не було врегульовано в арбітражній угоді.

При порушенні справи в арбітражі ad hoc реєстраційний збір не сплачується.

Як і у тих випадках, коли арбітражною угодою сторони передбачили передачу спорів на вирішення постійно діючого арбітражного органу, так і у разі передачі спору на вирішення арбітражу ad hoc сторони вправі домовитися про кількісний склад третейського суду. Якщо сторони не домовилися про це, то спір має розглядатися у складі трьох арбітрів.

Розгляньмо, яким чином має відбуватися формування складу третейського суду згідно з регламентом ЮНСІТРАЛ.

Якщо сторони домовилися, що спір між ними буде розглядатися одноособовим арбітром, то він може бути призначений у такий спосіб:

1. Сторона, що ініціювала арбітражну процедуру, може запропонувати іншій стороні одну або кілька кандидатур одноособового арбітра, а інша сторона — дати згоду на одну з них. Таким чином буде вважатися, що одноособового арбітра призначено. Якщо друга сторона відкине всі запропоновані першою стороною кандидатури і не запропонує своїх, то перша сторона може звернутися до так званого компетентного органу. Його найменування, а це може бути як фізична особа, так і певна установа, наприклад, торгова палата, сторони можуть визначити в арбітражній угоді. Якщо сторони не домовилися про компетентний орган в арбітражній угоді, то будь-яка зі сторін спору може запропонувати іншій стороні одне або кілька установ або осіб, із яких одна установа чи особа могла б бути обрана як компетентний орган.

2. Якщо протягом 30-ти днів з дати отримання відповідної пропозиції однієї із сторін щодо кандидатури одноособового арбітра сторони не дійшли згоди про вибір одноособового арбітра, то його може призначити компетентний орган. Якщо компетентний орган не визначений сторонами або не виконує покладену на нього функцію протягом 60-ти днів із дати звернення до нього, то кожна сторона вправі звернутися до Генерального секретаря Постійного третейського суду в Гаазі з проханням призначити такий компетентний орган. Призначений у такий спосіб компетентний орган має призначити одноособового арбітра або за процедурою, що передбачена регламентом ЮНСІТРАЛ (ст. 6), або на власний розсуд.

Якщо третейський суд має складатися з трьох арбітрів, то кожна сторона призначає по одному арбітру, а призначені сторонами арбітри узгоджують кандидатуру третього арбітра, який буде виконувати роль арбітра — голови третейського суду. Якщо одна зі сторін протягом 30-ти днів не призначить свого арбітра, то інша сторона може звернутися до компетентного органу з проханням призначити арбітра за цю сторону, а якщо компетентний орган не узгоджений сторонами або він не виконує покладену на нього функцію протягом 30-ти днів із дати звернення до нього однієї зі сторін, то ця сторона вправі звернутися до Генерального секретаря Постійного третейського суду в Гаазі з проханням призначити такий компетентний орган. Після того, як компетентний орган буде призначений, до нього може звернутися перша сторона з проханням призначити арбітра за іншу сторону. У тому ж порядку може бути зроблене призначення арбітра-голови.