Велике князювання

РЕФЕРАТ

Володимир мономах: історичний портрет

Автор –

Кузів Ю. С.

Студент групи – КІ-11

Викладач –

Міщук А. І.,

доцент кафедри історії України,

кандидат історичних наук

Івано-Франківськ

План

Вступ....................................................................................................................... 3

1. Початок діяльності....................................................................................... 4

Володимир Мономах - збирач руських земель............................... 7

3. Характеристика особистості.................................................................... 8

Велике князювання....................................................................................... 9

5. Зовнішня політика Володимира Мономаха................................. 10

6. Шлюби і діти.................................................................................................... 12

Твори Князя Володимира Мономаха................................................... 13

Висновки................................................................................................. 15

Вступ

Серед всіх князів до татаро-монгольського періоду, я вважаю, що найбільш яскравою особою є Володимир Мономах.

Вже у молодому віці він здобув славу переможця і радетеля про благо рідної землі. Володимир Мономах із змінним успіхом виступав проти половців, закликав роз'єднаних князів до об'єднання і строго дотримувався введеної Ярославом Мудрим системи ротації на київському престолі.

Мономах був також одним з ініціаторів скликання Любечського з'їзду (1097 р.). На мій погляд, епоха Володимира Мономаха була часом розквіту стану літературної і художньої діяльності на Русі. У Києві споруджувалися нові кам'яні церкви, прикрашені живописом: при Святоволку був побудований в Києві Михайлівський монастир Золотоверхий, а поблизу Києва – Видубіцкий монастир, окрім цього Владимир перед смертю побудував прекрасну церкву на Альті, на місці загибелі Бориса.

Він був майстерним правителем, найбільшим військовим діячем Русі на рубежі ХI і ХII століть, видатним письменником.

1. Початок діяльності

Народився Володимир Мономах в 1053 р., за рік до смерті свого діда Ярослава Мудрого. Владимир був сином улюбленої дитини Ярослава Мудрого – Всеволода. Мати Владимира – Ганна, дочка візантійського імператора Костянтина Мономаха, і тому Мономахом називали і її сина. Таким чином, Владимир отримав три імена: княже Владимир, при хрещенні – Василь, по дідові з материнського боку – Мономах.

Ярослав Мудрий виділяв Всеволода, отця нашого героя, серед інших своїх синів – мужніх лицарів, божевільних любителів військової справи і

полювання, завжди готових до походу або війни, тому що Всеволод любив книжки і ученість. За спогадами самого Володимира Мономаха, його отець, «сидячи удома, знав п'ять іноземних мов». Серед них, поза сумнівом, були старогрецька і латинська, знання яких у той час було обов'язковим для кожної добре освіченої людини.

Народився Владимир швидше за все в стольному граді Староруської землі. Ярослав Мудрий любив Всеволода і тримав сина при собі. Так, мабуть, і ріс малий княжич при пишному дворі діда, помалу вчився грамоті, потім різним наукам… Але на початку 1054 р. помер вже старий Ярослав (йому пройшло 75 років). Згідно його заповіту, Староруська держава була розділена між трьома старшими синами. Ярослав велів: «Доручаю замістити мене на столі моєму в Києві старшому синові моєму і братові вашому Ізяславу; слухайтеся його, як слухалися мене, хай він замінить вам мене. А Святославові даю Чернігів, а Всеволоду Переяслав».

Виконуючи останню волю отця, Всеволод перебрався з обнесеного величезними валами Києва, який захищався всім військом Русі, до невеликого і небезпечного, слабо на той час укріпленого Переяслава. Місто було висунуте в кочевницьку степ і майже завжди знаходився в очікуванні нападу ворога. Там, в батьківському теремі, швидко проходили дитячі роки Владимира. В середині XI ст. в південноросійських степах відбулася заміна одних ворогів Русі іншими. Розгромлені Ярославом в 30-х роках печенізькі орди відкочовували до берегів Чорного Морея. Але з'явилися інші, ще сильніші кочівники – половці – і відтіснили печенігів до Дунаю. Половці розмістилися на величезному просторі від Азовського Морея до Чорного, від гирла Дону до гирла Дунаю. Першим на шляху половців повстало Переяславське князівство. Воно прийняло на себе основний удар небаченого раніше ворога, що за військовою потужністю у декілька разів перевищував ворога минулих днів – печенігів. З дитячих років Мономах вимушений був сісти на бойового коня і помірятися силами з половецькими ханами.

Перше широкомасштабне вторгнення половецьких орд на Русь трапилося в 1068 р. Літописець оповідає про цю подію: «Прийшли іноплемінники на Російську землю, половців множина. Ізяслав же, і Святослав, і Всеволод вийшли їм назустріч на р. Альту. І коли наступила ніч, вони пішли один на одного. За гріхи наші напустив Бог на нас поганих, і побігли російські князі, і перемогли половці». Поразка дружин братів Ярославічив на р. Альті 1068 р. важко уразила серця людей. Тодішні писання сповнені платнею на цю половецьку біду, розповідями про те, як руйнували і знищували половці наші землі, як важко страждали мимовільні, яких забирали вони з собою і продавали в неволю до чужих країв. Одна з таких розповідей описує перемогу знаменитого половецького хана Шарукана над русичами:

На широкому роздоллі Шарк – велетень похаживае

На широкому роздоллі Шарк – велетень посматривае

Що не приємно – мечем булатним раскрошивае

Що не приємно – ногами залізними вытаптывае.

Дехто з істориків допускає, що 15-річний Володимир Мономах брав участь в тій нещасливій битві Русі з половцями в 1068 р. Адже з написаного Владимиром вже на схилі віку «Повчання дітям» відомо, що вже в 12–13 років княжич виконував відповідальні доручення свого отця, найчастіше – військового характеру. Річ у тому, що отець Мономаху Всеволод жахливо не любив ходити в походи і взагалі воювати, надаючи перевагу книжкам і бесідам з вченими людьми. Ось і став Владимир бойовим мечем в руці свого отця, який посилав сина замість себе скрізь, куди тільки міг.

У 1093 р. помер Всеволод, який після смерті старших братів став великим князем київським. Сам Владимир на той час знаходився в розквіті сил – фізичних і розумових. Сильний, мудрий і дуже амбітною, він бачив перед собою велике політичне майбутнє. Безперечно, Київ як столиця Русі його вабив. Але Владимир був ще і дуже обережним, навіть хитрим. Він розумів: його претензія на Київ є достатньо ризикованою, адже законне право на Київ мав Святополк – його старший брат. А вести братовбивчу війну Владимир не хотів. Тому він спочатку княжив в Чернігові, потім – в Переяславі. Ці міста давали йому нові сили, а головне – досвід. Він вчився управляти провінційними містами, для того, щоб з часом керувати державою.

Тільки-но поселившись в Переяславі, в 1094 р. Владимир проводить блискавичний кінний рейд в місця кочовища половців і за річкою Сулою завдає поразки великій орді. То була перша серйозна перемога русичів над половцями за декілька останніх років. Мономах переміг половецьких ханів, які майже завжди мали чисельну перевагу над ним, завдяки великому таланту

полководця. Він, здається, першим на Русі зрозумів стратегічну користь, яку наносив удар у вразливе місце ворога зібраною в сталевий кулак важко озброєної кінноти, несподіванку обхідного маневру. Так само, як всі інші кочівники, половці, впадали в паніку, коли ворог заходив в тил, і кидалися безладно тікати. Князь Володимир спирався на викохану ним бойову дружину – рицарську кінноту, яка швидко долала, збивала на землю і затоптувала легкоозброєного, позбавленого захисного устаткування, ще і мало дисциплінованих половців, які сиділи на малих, хоч і прудких, але слабосильних конях.

Питання «Як отримати Київ?» було ключовим для Владимира протягом багатьох років. Столиця Русі і положення її правителя давно вабили Мономаху. І він йшов до цієї мети поволі, але упевнено. Він належав до тим, хто не дає собі право на помилку. Саме загрозу з боку половців для Русі використовував Володимир Мономах як той політичний козир, який забезпечить йому шлях до Києва. Протягом двадцятирічного князювання в Переяславі він вів постійну боротьбу із степовими загарбниками. Неперевершеною заслугою Володимира Всеволодовича перед своїм народом було те, що він позбавив Русь на чверть століття постійної половецької загрози. Один із староруських письменників мовив про Мономах: «Їм половці лякали дітей в колисці».

Роки битв з половцями принесли Володимиру гучну славу захисника Русі від цих нападаючих. Авторитет Владимира безперервно ріс. До його слів прислухалися російські князі, а також іноземні правителі. Володимир Мономах міг дозволити собі у присутності інших князів корити київського князя Святополка за те, що він не відправився в похід проти половців. Мовляв, користується тим, що Київ захищений. При цьомуВладимир як далекоглядний політик застерігав, що таке відчуття безпеки може бути раптово знищене половцями.

Найбільші походи Володимира Мономаха проти половців доводяться на 1103, 1109, 1111 роки. Коли в 1120 р. син Володимира Ярополк опинився з військом на Доні, він не зміг навіть відшукати там половців, ще недавно повновладних господарів донських степів. Як видимий, саме Владимир, а не київський князь Святополк є головним ініціатором походів, а також їх героєм. То були справді блискучі перемоги геніального полководця Володимира Мономаха.

2.Володимир Мономах - збирач руських земель
Володимир Мономах прагнув до об'єднання зусиль всіх руських князів із зміцнення могутності Російської землі, і також чітко усвідомлював, що новим принципом загального володіння Руською землею необхідно було створити моральний авторитет. Це було тим більше необхідно, що відразу ж слідом за Любецький з'їзд знову почалися криваві розбрати князів. Потрібна була ідеологічна пропаганда нових ідей. Завданням цієї пропаганди служить культ Бориса і Гліба, літописання, посилено підтримуються Володимиром Мономахом, і, нарешті, власні твори самого Володимира Мономаха.
Як один з напрямів у справі об'єднання російських земель Мономах у своїй політичній діяльності з особливою енергією закликав дотримуватися хрестоцілування. Це був не простий заклик до чесності, а встановлення самої суті системи: адже цілує хрест не лише переможений переможцеві, але і сюзерен своїм васалам, а васали йому: всі князі - постійно договірні сторони. На договірних умовах намагався Мономах організовувати спільні походи руських князів проти половців, прагнув добитися їх організації шляхом умовлянь, скликань князівських з'їздів, на яких завжди виступав проти чвар і за активну оборону Руської землі. Крім того, в нових умовах необхідно було впорядкувати феодальну експлуатацію в інтересах усього феодального класу, зупинити окремих зайво старалися в цьому феодалів. Одним словом, недолік об'єднує політичної сили київського князя і брак економічних зв'язків, як ми вже говорили, необхідно було б в деякій мірі відшкодувати силою моральною. Відомо, що початок розбратів між князями руськими було покладено ще після смерті Ярослава Мудрого і тільки його онук Володимир зумів організувати боротьбу за об'єднання, частково жертвуючи навіть своїм становищем. Так як після смерті свого батька він мав можливість зайняти престол Києва, але передбачаючи, що це призведе до загострення і без того не припинялися усобиць, сам запропонував своєму двоюрідному братові, синові старшого з синів Ярослава Святополк Ізяславич, який князював у Турові, зайняти київський престол. Таким чином, Володимир Мономах по-перше підтримав принцип старійшинства і, по-друге показав свою політичну зрілість і мудрість у прийнятті рішень, незважаючи на свій возраст.Здесь хочеться провести паралель між вчинками Володимира і значенням його імені. Так як його прізвисько «Мономах», отримане на честь його діда по материнській лінії візантійського імператора Костянтина IX в перекладі з грецького - (одноборець, бореться в поодинці). Здається, що вся його політична діяльність відповідала його незвичайному грецькому прізвисько. Будучи ще досить молодим, він один з небагатьох розумів, що тільки об'єднавши Київську Русь, незважаючи на спрагу власної моментальної наживи, можливо посилити її могутність на світовій арені, і все своє життя цілеспрямовано йшов до цієї мети. Відомий ще один факт, що говорить на користь Володимира Мономаха: в боротьбі за могутність Київської Русі він майже завжди виступав ініціатором князівських з'їздів, початок яким було покладено в часи молодого князя київського Святополка. На князівських з'їздах не тільки вирішувалися питання облаштування руської землі, а й створювалися союзи для походів в Степ. Початок XII століття минуло в найгострішій конфронтації з половцями. Але спільними зусиллями російські князі зуміли забезпечити адекватні заходи у відповідь. У 1111 році похід у Степ був настільки потужним, що половці були змушені залишити прилеглі до Русі степові райони і відступити за Дон. І, знову, ініціатором усіх антіполовецкіх дій був Мономах. Суть його політики була простою і здоровою: шукати миру при перевазі сил у половців і наступати, коли вдавалося зібрати сильний союз різних князівств.
Діяльність Володимира Мономаха як збирача російських земель була пов'язана не тільки з боями, що ми вже виділяли, але складалася із спроб вирішувати питання іншими шляхами. Ми знаємо, що більшість з 83 походів Мономаха були спрямовані на половців. Разом з тим у своєму " Повчанні синам" князь говорить і про 19 мирних угодах з половецькими правителями. При укладанні таких мирних договорів князь " дарував багато худоби і багато одежі своєї. І відпустив з пут кращих князів половецьких". Відомо, що у 1107 році Володимир і Олег гостювали у половецького хана Аєпи, уклали з ним мир, скріплений дипломатичними шлюбами. Син Мономаха Юрій, майбутній Долгорукий, одружився на дочці Аєпи. У пізніших усобицах Юрій Долгорукий неодноразово буде користуватися допомогою своїх степових родичів, а ім'я Юрій стане одним з перших російських імен, які прийшли в половецьку степ разом з християнством.

3. Характеристика особистості

Мономах відпочиває після полювання. Віктор Васнєцов, 1900 р.

Володимир «…був красивий лицем, очі у нього були великі, волосся рудувате й курчаве, чоло високе, борода широка. Зростом він не був особливо високий, але міцний тілом і дуже сильний». На схилі своїх років Володимир Мономах із задоволенням згадував: «От коли я жив у Чернігові, я своїми руками стриножив у лісових пущах десятки три диких коней, та ще й доводилося їздити по степу, то також власноручно ловив їх. Два рази тури піднімали мене разом з конем на роги, олень бив мене рогами, лось ногами топтав, а другий колов, дикий вепр зірвав у мене із стегна меч, ведмідь укусив коліно, а рись один раз, скочивши мені на стегна, звалила разом із конем…». Ніби на підтвердження правдивості цих спогадів, у 1821 року в лісах під Черніговом було знайдено важкий змійовик вартістю у 100 гривень кун, загублений князем під час однієї з мисливських пригод або шаленої скачки до Києва («А з Чернігова я сотні разів скакав до батька у Київ за один день до вечірні»). На думку С. О. Висоцького Мономах єдиний із тогочасних можновладців, який залишив на стінах Софії Київської два графіті: «Господи, поможи рабу своєму Василеві, грішному, поможи йому, Господи» та «Господи, поможи рабу своєму Володимиру на многії літа і дай прощення гріха на день судний», що робить його винятковою особою як з історичного, так і з психологічного погляду.

У Лаврентіївському, де подано ширшу характеристику Володимира Мономаха, говориться: «І посидів він у Києві на отчім столі тринадцять літ, і в рік 6633 од початку світу Преставився, травня місяця в дев'ятнадцятий день, живши од народження свого сімдесят і три роки. Преставився він на [ріці] Альті, коло улюбленої церкви, що її він спорудив великими засобами [на честь Бориса і Гліба]. Сини ж його і бояри однесли його до Києва, і він покладений був у святій Софії коло отця свого». У Татіщева характеристика Володимира Мономаха набагато яскравіша. До того, що «найбільше страшним він був для поганих», додано: («і любили його всі навколишні і підвладні йому. Він не був гордим, не возносився у своїх добрих ділах, а славу і честь за всі побіди воздавав насамперед богові, на нього одного надіявся, і за те бог йому престол помимо інших дарував і багатьох супротивників покорив. До всіх він був милостивим І щедрим на пожертви, у правосудді додержував законів, і хоча винних карав, але більше зменшуючи їх

вину і прощаючи. З лиця був гарний, очі великі, волосся рудувате і кучеряве, чоло високе, борода широка, на зріст не вельми великий, але міцний тілом і сильний. У ратях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх ворогів переміг і покорив, сам же один раз біля Треполя був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який тоді втопився і якого він вельми любив, а почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки».

Велике князювання

19 березня в 1113 р. було сонячне затемнення, а через 10 днів – місячне затемнення. Природа начебто підказувала, що наближаються великі зміни на Русі. Дійсно, 16 квітня помер київський князь Святополк. Вже наступного дня після похоронів делегація від київського веча відправилася до Володимира Мономаху. Вони просили його зайняти київський стіл і стати правителем Русі.

Слід підкреслити, що по праву Київ повинен був перейти до старшого сина Святополка Ярослава, який сидів на Волинських землях. Владимир знав про це. Київ, викоханий в мріях і бажаний, був таким близьким, але як зробити, щоб все було законно і без чвар між князями? Владимир нібито дає «самовідвід». Кияни посилали до Мономаху гінців із звістками про те, що в Києві почалися бунти, а будуть ще більші заколоти, якщо Владимир не прийде до серця Русі. І Владимир «вимушений» був погодитися. Важко сказати, чи дійсно були стихійні народні бунти, що чи навмисно ініціюють, щоб узаконити прихід Мономаху на київський стіл.

Зрештою Володимир Мономах став великим київським князем і володарем Русі. Він прийшов до Києва на вимогу самих киян, щоб погасити бунт, встановити мир і спокій. Владимир став великим князем в похилому, як тоді вважалося, віці – в 1113 р. йому виповнилося шістдесят років. Але він зберігав працездатність і енергію, а розум і придбаний досвід робили його сильним і мудрим правителем. Володимир Мономах сконцентрував в своїх руках велику частину держави Ярослава Мудрого: Київ, Зволікай, Переяслав, Смоленськ, Новгород, Верхнє Поволжье. Його зовнішня політика була направлена в цілому на боротьбу з половцями. У своїй внутрішній політиці і державній ідеології Володимир Мономах культивував ідею єдності Київської держави, намагаючись запобігти її розпаду на ряд самостійних князівств. Скрізь на Русяві князі покорялися йому, знаючи не тільки важку руку, але і справедливість свого сюзерена. За князювання Володимира Всеволодовича в Києві (1113–1125 рр.) на Русі стихли міжкняжі чвари, що було звичайною річчю в роки правління його попередника Святополка.

Крім військових заслуг, Мономаху належить і спроба систематизувати і доповнити Зведення законів Київської Русі, знамениту Російську правду.

«Вотчинним» монастирем Володимира Мономаха був Видубіцкий монастир в Києві. Саме при його підтримці тут був створений осередок книжників Видубіцкого монастиря. Кажучи сучасною мовою, то був ідеологічний центр Мономаху і всієї Київської Русі. На замовлення нового київського князя була переписана «Повість тимчасових років», тобто створена нова її редакція, де підносилася роль роду Мономаховічів в роздробленості Русі. Сам Володимир Мономах також не цурався пір'я, будучи ідейно спорідненим з цим осередком книжників.

В кінці київського князювання Владимир став замислюватися над сенсом життя, над долею суспільства, намагався оцінити свою тривалу політичну кар'єру. Він бажав передати величезний досвід нащадкам, прагнучи, щоб вони узяли з нього краще всього і не повторювали помилки. Так, слід думати, було створено Мономахом «Повчання дітям».

5. Зовнішня політика Володимира Мономаха

Трохи пригашені були князівські апетити за Володимира Мономаха (1113-1125 рр.). Цей великий князь, вольовий і сміливий, де силою, а де непересічним дипломатичним хистом, під постійною загрозою половецьких нападів, зумів на деякий час згуртувати довкола себе якщо не всіх, то більшість удільних князів. Володимир Мономах об'єднав переважну частину держави Ярослава Мудрого. Під його руку стали Київ, Волинь, Переяслав, Смоленськ, Новгород, верхньоволзькі землі. Володимир Мономах, подібно до Ярослава, підтримував широкі династичні зв'язки з низкою зарубіжних країн: Візантією, Англією, Швецією, Норвегією, Німеччиною, Угорщиною.
Енергійною боротьбою з половцями Мономахові вдалося встановити на цілих п'ятдесят років безпеку степового кордону. Низка половецьких орд піддалася під його руку. Володимир колонізував ними південні околиці Русі, змусивши їх нести сторожову службу. Він дозволив вихідцям з Білої Вежі, столиці Хазарського каганату, яких тіснили половці, заснувати місто з тою ж назвою у верхів'ях ріки Остра за сто двадцять верст від Чернігова. І там була за короткий час збудована міцна фортеця.
Успіхи руської зброї так прославили Мономаха на Сході й на Заході, що, за висловами літописців, його ймення гриміло у світі. Сусідні державці шанували й боялися його. Мономах наводив жах і на Візантійську імперію. Він послав Мстислава з великим військом під Адріанополь і завоював Фракію. Наляканий Олександр Комнин надіслав до Києва дарунки: хрест животворного дерева, сердолікову чашу Авг'уста Кесаря, вінок, золотий ланцюг і барми Константина Мономаха, Володимирового діда. Вручивши ці дари, митрополит ефеський Неофіт схилив київського князя до миру, увінчав його в київському соборному храмі імператорським вінком і проголосив руським царем. У московській Оружейній палаті й досі зберігаються так звана шапка Мономаха, себто корона, а також ланцюг, держава, скіпетр і старовинні барми, якими прикрашалися згодом усі російські царі в день свого сходження на престол (інаугурації). Ці безцінні речі, за деякими даними, могли бути дарунком імператора Олексія Комнина.
Прожив Мономах як для своєї епохи дуже довге життя — аж сімдесят три роки, останніх тринадцять будучи великим київським князем. Він залишив про себе добру славу не лише своїми справами, а й спеціально написаним для своїх дітей «Повчанням». Це чудовий документ того часу, який варто сприймати саме як настанову й тепер, але ми не аналізуватимемо його детально, а зупинимося тільки на міжнародних аспектах «Повчання». Ось як пише Мономах про увагу до чужинців: «А ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас (не) прийде, — чи простий, чи знатний, чи посол, — якщо не можете дарунком, (то) їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим». Все хороше, продовжує він, ви мусите пам'ятати, чого не знаєте, тому вчіться. І згадує свого батька Всеволода, який знав п'ять іноземних мов, ніколи не виїжджаючи за межі рідного краю.
Особливою гордістю князя були його воєнні справи. Мономах згадує про вісімдесят три свої походи, а інших менш важливих просто й не пам'ятає. Він уклав з половцями дев'ятнадцять мирних договорів, узяв у полон понад сто їхніх кращих вождів і випустив їх згодом з неволі, а понад двісті половецьких ханів стратив і потопив у річках. За словами літописців, Мономах творив добро своїм ворогам і любив відпускати їх з дарами, особливо на схилі віку.
Ви знаєте, що Юрій Довгорукий, який заснував Москву 1147 року, через десять років після цієї події помер. Він мав княжий осідок і в Києві. Довгорукий настільки «уславився» всілякими злодійствами, що, дізнавшись про його смерть, київські жителі розгромили й пограбували його палац і сільський князівський будинок над Дніпром, який називався Рай, а також маєтки суздальських боярів (які в різні часи наїхали з князем), не залишивши багатьох з них живими.
Кияни навіть не хотіли, щоб і тіло Юрія Довгорукого лежало поряд з дорогим їм Мономаховим, а тому поховали його за містом, у церкві «Спас на Берестові», на території нинішньої Києво-Печерської лаври. Такий деколи кінець мають злочини проти свого народу. Можливо, у варварському погромі Києва через дванадцять років його сином Андрієм Боголюбським (про який уже згадувалося) були елементи помсти за знеславлення батькової пам'яті.
Показові деякі деталі боротьби з половцями періоду «Слова о полку Ігоревім», добре відомого зі шкільних підручників літератури. Так, хан Кончак «уславився» на той час своєю надзвичайною жорстокістю. Але не лише нею. У його війську застосовувалися особливо великі, так звані самострільні, луки, які ледве натягали п'ятдесят воїнів, і великого калібру стріли. Був у його війську якийсь турок, який стріляв живим вогнем або ж порохом (може, це той грецький вогонь, який застосовувався ще проти кораблів Ігоря?). Цього винахідника під час втечі половців кияни наздогнали і взяли в полон, привели до великого князя разом з усіма його вогнепальними пристроями. Але потім ніде не знаходимо в документах свідчень про те, що наші пращури десь використовували той винахід.
Торгівля, зумовлюючи знайомство з багатьма народами, сприяла нагромадженню й багатств, і досвіду. Попри свій занепад, Київ продовжував приваблювати іноземців. У місті жило багато греків, вірмен, німців, моравів, ве-неціанців, їх приваблювала насамперед вигідна торгівля й гостинність господарів, Не менше влаштовували іноземців можливість відправляти службу Божу католикам та представникам інших релігій і терпимість господарів до чужої віри. Католикам заборонялося тільки дискутувати щодо істинності тої чи іншої віри. Так, 1233 року Володимир Рюрикович Київський вигнав з міста якогось Мартина, пріора католицького храму Святої Марії у Києві, разом з католицькими монахами, боячись (як пише польський історик), щоби ці проповідники не посіяли серед народу сумніву в істинності православної віри.

6. Шлюби і діти

В цілому, при Володимирі Мономаху Київська Русь на коротку мить повернула своє була велич і вплив. Діти Владимира поєднувалися політичними браками з представниками впливових династій, сам Мономах був одружений тричі: першою його дружиною стала Гіта, дочка англійського короля Гарольда; другий – Кристіна, шведська принцес (третя, Ефімія, не була королівських кровей).

Дружина:

· (з 1074) Ґіта (†1107), дочка англійського короля Гарольда II.

Діти:

· Мстислав Великий (1076–1132), великий князь київський з 1125

· Ізяслав Володимирович (князь курський) (†1096), князь курський

· Святослав Володимирович (1079–1114), князь смоленський та переяславський

· Роман Володимирович (1081–1119), князь волинський (1118–1119)

· Ярополк Володимирович (1082–1139), великий князь київський з 1132

· В'ячеслав Володимирович (1083–1154), князь турівський, великий князь київський у 1139, 1150, 1151–1154

· Марія (Марина) Володимирівна (†1146/1147)

· Євдоксія Володимирівна

· Євфимія Володимирівна (†1139), вийшла заміж за короля Угорщини

· Агаф'я Володимирівна

· Єфимія (†1126), дочка половецького хана

· Юрій Довгорукий (1091–1157), князь суздальський, великий князь київський у 1149–1150 і від 1155.

· Андрій Добрий (1102–1142), князь переяславський та волинський.