Соціальний працівник у громаді

Незважаючи на різноманітні теоретичні моделі, всі працівники повинні володіти набором знань, навичок та методів роботи у гро­маді. Зазвичай, завдання робітника громади полягає у:

налагодженні та підтримці контактів з індивідами, групами

та організаціями;

розвитку профілю спільноти, оцінці ресурсів та потреб

спільноти;

розробці стратегічного аналізу та плануванні цілей, завдань і

пріоритетів;

підтримці створення груп;

підтримці роботи та ефективного розвитку груп;

продуктивній роботі з конфліктами всередині та поміж гру­

пами й організаціями;

співробітництві й веденні переговорів з іншими агенціями та

професіями;

ефективному втручанні у розробку й проведення політики, а

також налагодження контактів з місцевими політиками;

усному та письмовому зв язку з Індивідами, групами й органі­

заціями;

роботі з конкретними людьми, включаючи консультування;

керуванні ресурсами, включаючи штатний розклад та бюджет;

підтримці груп та організацій в отриманні ресурсів, напри­

клад через заявки на грант;

контролі та оцінці прогресу, а також найефективнішого вико­

ристання ресурсів;

відрахуванні з груп та/або забезпеченні ефективного припи­

нення діяльності груп;

розробці, контролю та оцінці стратегій рівних можливостей [15].

Головні завдання соціального працівника полягають у роз­витку надомних, денних послуг та служб тимчасового догляду, щоб уможливити проживання людей у своїх власних домівках у випадках, коли це доречно; підтримці доглядальників; координації послуг; забезпеченні раціонального використання коштів тих, хто оплачує послуги у громаді.

У цілому соціальні працівники використовують такі сучасні методологічні підходи:

концептуальний аналіз: збирання даних, визначення кількості

проблем, оцінка нагальності кожної з них, уточнення цілей, вибір

політичних альтернатив та оцінка результатів політики;

сприяння взаємодії: створення структур для планування в гро­

маді та ухвалення рішень, висування лідерів, формування групо­

вої згуртованості, мобілізація енергії та полегшення зв'язків, об­

говорення умов та обмін думками між сторонами, залученими до

діяльності щодо вирішення проблеми.

Соціальні працівники в громаді можуть виконувати функції медіатора, фасилітатора, агента з питань соціальних змін, ме­неджера, експерта, а інколи навіть і «порушника спокою», ліде­ра чи секретаря групи тощо. А. Твелвтріз вважає, що не тільки дипломовані/кваліфіковані соціальні працівники можуть вва­жати себе працівниками у громаді (community worker), але й активісти громади та волонтери різних соціальних служб і про­грам [16].

Робота в громаді (вивчення потреб, планування та впровад­ження місцевих соціальних програм, орієнтація на догляд за місцем проживання, заохочення місцевих ініціатив тощо) стала одним із найпоширеніших явищ в другій половині XX століття.

Поступовий розвиток професійної соціальної роботи в Україні спонукає до осмислення розмаїтої зарубіжної теорії та практики, можливостей їхнього застосування в українському контексті.

З огляду на виникнення соціальних служб у громадах (при­міром, хеседи, «Джерела»), поширення практики неформального догляду (особливо в селах за самотніми людьми похилого віку та інвалідами), надання більших повноважень органам місцевого самоврядування, підготовка фахівців із соціальної роботи має обо­в'язково передбачати ознайомлення з різними моделями та мето­дами роботи в громаді, відпрацьованими в інших країнах. Зреш­тою це дасть можливість сформувати в нашій державі фахове уяв­лення про переваги та обмеження цього напряму професійної діяль­ності соціального працівника.

Самостійне вивчення №1

Метод групової роботи

Методи та прийоми групової роботи. Досить широко ви­користовуються у роботі з групою різноманітні вправи, зокрема для того, щоб учасники краще познайомилися один з одним, за­пам'ятали імена і могли вільно спілкуватися на нейтральні теми.

Вони необхідні на початковому етапі існування групи, а перша з наведених нижче вправ може надалі використовува­тися з деякими змінами як ритуал зустрічі.

" Як справи? ". Кожен учасник представляється і говорить кілька слів про події, що відбулися в її (його) житті з часу попередньої зустрічі.

" Історія мого імені". Кожен учасник розповідає, чому їй (йому) дали таке ім'я, які почуття воно викликає. Наступ­ний учасник коротенько розповідає історію імен двох попередніх учасників, а потім свою. Коло замикається, і останній учасник (який розповідав свою історію першим) говорить усе, що пам'ятає про історію імені кожного. Інші можуть підказувати.

" Знайомство". У парах протягом 5 хвилин учасники гру­пи знайомляться зі своїм партнером - дізнаються про ім'я, інтереси, захоплення, що він чекає від групи. Потім кож­ний представляє партнера всій групі.

" М'яч". Тримаючи в руках м'яч, учасник групи називає себе і передає м'яч сусідові ліворуч чи праворуч. Той на-зиває себе і передає м'яч наступному. Коли м'яч пройде по колу, кожний по черзі кидає його іншому учаснику (не сусіду), називаючи себе, потім адресата (" Від Сашка -Маші! ". Вправу слід продовжувати доти, поки не запам'­ятаються всі імена.

Основна частина групових зустрічей зазвичай буває при­свячена обговоренню проблем, почуттів і переживань членів групи, пошуку відповідей на хвилюючі питання. Щоб таке об­говорення було конструктивним і різноманітним, можна вико­ристовувати певні методи та прийоми.

Формулювання проблеми. Як правило, особисті проблеми спочатку відчуваються учасниками групи як внутрішнє напру­ження, прикрість, образа та інші негативні переживання. Щоб розібратися в проблемі, необхідно: назвати чи описати негатив­не почуття; згадати і описати приклади конкретних ситуацій, коли таке почуття з'явилося; проаналізувати названі ситуації, знайти спільні риси й особливості; провести узагальнення, пе­реходячи від конкретних прикладів до суті проблеми; сформу­лювати проблему; запропонувати варіанти вирішення (наприк­лад, за допомогою «мозкового штурму»); випробувати варіанти вирішення (наприклад, за допомогою рольових ігор); почати дії; обговорити й оцінити результати.

Рольова гра допомагає подолати проблему, особливо, якщо її вирішення вимагає зміни звичних стереотипів поведінки. Рольову гру можна використовувати для розвитку впевненості в собі, як репетицію важкої розмови, щоб апробувати на прак­тиці бажану поведінку. Також можна запропонувати в рольовій грі змоделювати конфлікт, який виникнув у групі, і шляхи його подолання. Рольова гра може відбуватися за сценарієм або гравці можуть імпровізувати. По закінченні гри учасники ко­ментують свої почуття під час гри.

Ігри на розвиток навичок спілкування допомагають усвідоми­ти, як ми спілкуємося за допомогою слів, інтонації, жестів та інших знаків; навчають уважно слухати. Як простий варіант такої гри можна запропонувати учасникам прослухати зазда­легідь підготовлений монолог, а потім запитати, що вони зро-

зуміли з монологу: " Що ви довідалися про персонаж із моно­логу? Що найбільше за все хвилює його? Які почуття виразив персонаж? ". Після відповідей і обговорення корисно зачитати монолог знову і проаналізувати його разом.

" Мозковий штурм" дозволяє генерувати велику кількість ідей, а потім вибирати ті, що найкраще вирішують визначену проблему. Для " мозкового штурму" необхідно, щоб учасники почували себе комфортно і не боялися висловлюватися.

Візуалізація - створення зорових уявлень, допомагає розсла­битися, краще зрозуміти проблему, перебороти у своїй уяві важ­ку ситуацію. Ведучий пропонує заплющити очі, зробити декіль­ка глибоких вдихів і видихів, а потім створити уявний образ ситуації. Після вправи - обговорення почуттів, висновки.

Малювання допомагає виразити свої почуття, усвідомити власне уявлення про себе, вивчити взаємовідносини з іншими людьми. Учасникам групи пропонується тема, пов'язана з їхньою життєвою ситуацією, наприклад, намалювати, з чим асо­ціюється проблема, намалювати себе серед людей, зобразити свої відносини з конкретною людиною тощо. По закінченні за бажанням учасники групи розповідають про свої малюнки.

Тайм-аут. Під час групових дискусій можуть бути порушені питання, які болісно сприймаються кимось із членів групи. Кожен учасник повинен мати можливість попросити тайм-аут, якщо почуває себе дискомфортно.

4. Під групами взаємодопомоги розуміють групи людей, що виникли добровільно, спонтанно, чи організовані за допомогою спеціалістів, і які об'єднані подібністю проблем та кризових життєвих ситуацій з метою спільного вирішення цих проблем і надання взаємної допомоги і підтримки. У соціальній прак­тиці відомо про значну кількість подібних груп, наприклад: групи анонімних алкоголіків, групи анонімних наркоманів, гру­пи ветеранів Афганістану, жіночі групи, групи хворих на СНІД, групи матерів - чи батьків-одинаків, батьків дітей-інвалідів та ін. Групи взаємодопомоги можуть поділятися на:

групи, що виникли спонтанно, і групи, що ініційовані спеціалістами;

групи, що мають програму функціонування і чітко визна­чену мету, і групи із спонтанною динамікою;

групи закритого типу, коли склад учасників постійний, і групи відкритого типу, коли допускається зміна складу і прийом нових членів;

групи, що працюють протягом певного часу, зустрічаються регулярно, і групи, що збираються лише з певних приводів;

тематичні групи, що об'єднують тих, хто пережив подібний травматичний досвід (групи жертв насильства і т.ін.), і групи змішані;

групи, що диференціюються залежно від складу учасників (за статтю, віком і т.ін.), змішані групи тощо.

Як правило, основними цільовими установками груп взає­модопомоги є:

відреагування і обговорення минулого травматичного дос­віду, а також можливого майбутнього;

мінімізація негативного самосприйняття (" Це трапилось не лише зі мною");

вироблення засобів для переборення кризових станів (як психологічних, так і організаційних);

формування групової згуртованості;

збереження соціальної (культурної, національної) іден­тичності;

надання комплексної соціально-психологічної підтримки, в тому числі інструментальної (матеріальної), емоційно-психологічної і ціннісно-смислової.

Група взаємодопомоги здатна надати як проблемно-орієн­товану підтримку (поради, втішання, обговорення особистих тем), так і проблемно-неорієнтовану (відчуття того, що тебе люблять, мають в тобі потребу і т.п.).

Незалежно від типу групи чи складу учасників повинні бути створені умови, що забезпечують групову взаємодію:

кожний учасник групи прагне поважати думку іншого і приймати його почуття;

кожний учасник групи має право (але не зобов'язаний) висловлюватися і може розраховувати на те, що буде уважно вислуханим, хоча не обов'язково, щоб із ним бе­зумовно погоджувались;

члени групи повинні бути впевненими в конфіденційності повідомлень про себе, що створює відчуття безпеки;

члени групи прагнуть до спільного обговорення і вирішення всіх групових (а за домовленістю і позагрупових) питань.

Такого роду групи мають величезне значення для соціальної підтримки. Але є, однак, і деякі негативні наслідки стихійного формування груп: зацикленість групи на самій собі; закритість до спілкування поза групою; фіксація на власних проблемах; формування ворожого ставлення до тих, хто не переживає схо­жих проблем, що є можливим при високому рівні агресії у членів групи, наявності негативно налаштованого лідера.

Спеціалісти дають такі рекомендації по створенню вказа­них груп:

група формується на основі одного основоположного принципу, за іншими показниками вона може бути різно­рідної

участь в групі має бути вільною і добровільною;

група повинна бути спрямована на вирішення актуальних для даного кола осіб проблем, на створення у них достат­ньої мотивації до об'єднання і участі в ній.

Залежно від специфіки групи застосовуються різноманітні методи (наприклад, групові дискусії, емпатичні слухання, впра­ви з техніки ефективного спілкування, релаксація, саморегуля­ція, обговорення проблем і т.ін.). Кожна зустріч, а також смис­лові етапи в життєдіяльності групи повинні завершуватися підведенням підсумків, визначенням орієнтирів на майбутнє. Необхідно потурбуватися про створення можливостей для не­формальних зустрічей учасників групи один з одним поза за­няттями. Основна мета - передача ініціативи самим членам групи, відхід ведучого " на права гостя".

Можна констатувати, що групова робота є одним із найус­пішніших винаходів, створених для вирішення проблем знео­соблювання, втрати індивідуальності, відчуженості, що є харак­терним для багатьох людей, які живуть у сучасному суспільстві.

Групова робота сприяє більшій незалежності особистості, більшій розкутості, більшому бажанню експериментувати.