Трудовий потенціал та його структура

С. Пирожков під трудовим потенціалом розуміє сукупність демографічних, соціальних і духовних характеристик і якостей працездатного населення, які реалізовані або можуть бути реалізовані в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу і системи відносин, пов'язаних з участю в процесі праці і суспільної діяльності.

Заслуговують на увагу дослідження львівських вчених, які розглядають трудовий потенціал як можливості, які можуть бути мобілізовані та приведені до дії у процесі праці і, які визначають фізичні межі трудового потенціалу на будь-якому рівні.

Оскільки трудовий потенціал людини є частиною його потенціалу як особистості, то по відношенню до індивідуму трудовий потенціал – це частина потенціалу людини, яка формується на основі природних здібностей, освіти, виховання і життєвого досвіду.

Із визначень трудового потенціалу нами виділено визначення демографів, які зводять його до тривалості працездатного періоду в житті людини. На наш погляд, основним є економічний зміст трудового потенціалу, тому спроби ототожнювати трудовий потенціал з трудовими ресурсами або інтерпретувати його лише, як один з елементів продуктивних сил не мають підстав.

Становлення ринкових відносин не лише не знизило значущості категорії “трудовий потенціал”, а, навпаки, вимагає поглибленого її дослідження з урахуванням сучасних соціально-економічних перетворень. Необхідність реалізації нових принципів управління економічними процесами відкривають актуальність й перспективність розвитку останньої. Вона дає змогу на територіальному рівні перейти від безпосереднього управління трудовими ресурсами до регулювання соціально-економічного середовища руху робочої сили, а на галузевому — загалом до стратегічного управління трудовим потенціалом і ефективним його використанням у певних виробничих умовах зокрема.

Дослідження трудового потенціалу за умов ринкових відносин не може обмежуватись лише статевовіковою структурою, тривалістю життя, загальноосвітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем населення тощо.

Він визначається також і тими резервами живої праці, що можуть бути використані за умов певних відносин власності, форм господарювання, існуючої системи мотивації праці. Через це варто перейти від статичної моделі розгляду трудового потенціалу як сукупності ресурсів і резервів живої праці до динамічної, тобто як здатності та можливості досягнення ним встановлених цілей. Останнє зумовлює необхідність приділити увагу не лише відтворенню окремих складових трудового потенціалу, а й рівню їх внутрішньої системної взаємодії, а також взаємодії зі своїм мікро- та макросередовищем для одержання результатів функціонування.

Головна специфіка сутності трудового потенціалу полягає у тому, що під впливом постійних змін суспільних форм і видів праці поступово розвивається людський фактор, підвищуються якісні характеристики робочої сили. Це, в свою чергу, має зворотний вплив на виробництво і зумовлює необхідність якісного оновлення форм його організації. При цьому останні супроводжуються тим, що індивіди, по-перше, як носії здатності до праці, по-друге, як, учасники процесу праці загалом, по-третє, як члени суспільства, вступають з цього приводу в певні відносини, які становлять основний зміст трудового потенціалу як соціально-економічної категорії.

Отже, трудовий потенціал є домінантною формою реалізації людського фактора. Такі категорії як населення, трудові ресурси, робоча сила виступають конкретними носіями останнього на певних стадіях його відтворення.

На стадії формування трудовий потенціал виявляє себе як населення й трудові ресурси. На стадії розподілу й використання він відбивається як потенційна і реальна робоча сила. Одначе, на відміну від попередніх категорій, трудовий потенціал характеризує також умови, за яких відбувається і є можливою його реалізація.

Загалом різноманітність прояву категорії “трудовий потенціал" свідчить про багатогранність сутності поняття “потенціал”, без з’ясування якого неможливо достеменно визначити природу якості трудового потенціалу. Проблему відтворення населення, й особливо його працездатної частини, віднесено до загальнодержавних. Підтвердженням цього є Указ Президента “Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року” від 03.08.99р. №958/99. В ньому відсутнє поняття “трудові ресурси”, а визначення категорії “трудовий потенціал” об’єктивно відображає ситуацію на ринку праці в умовах переходу до ринкових відносин. Відповідно до “Основних напрямів...”, трудовий потенціал визначається як “сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за наявністю окремих ознак (стан здоров’я, психолого-фізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір проводити трудову діяльність”. Однак, це визначення є дещо спрощене, не зовсім точне. На нашу думку, віднесення до трудового потенціалу осіб тільки працездатного віку дещо звужує його обсяги, бо при цьому не враховують осіб пенсійного віку, які можуть працювати. Крім того, зайнятість осіб пенсійного віку зумовлена ще й об’єктивними обставинами (низькі доходи окремих верств населення змушують працювати навіть тих, хто перебуває на пенсії). Тому доцільним було б до трудового потенціалу відносити не осіб працездатного віку, а працездатних осіб.

Виходячи з наведених визначень поняття, характеристики його кількісних та якісних параметрів, під трудовим потенціалом ми розуміємо ті можливості (демографічні, соціальні, духовні) працездатного населення, які можуть бути реалізовані і приведені до дій в умовах певного рівня розвитку продуктивних сил суспільства та науково-технічного прогресу.