Наростання кризових явиш у суспільно-економічному розвитку УРСР в 1970- початку 1980-х pp.

В економічних планах СРСР 70-80-х років (п´ ятирічках та ін.) відзначалося, що Україні необхідно впроваджувати нові технології, приступати до інтенсифікації трудових ресурсів, переорієнтовувати структури виробництва на високотехнологічні цикли. Однак все це мало в планах декларативний характер, та й п´ ятирічки хронічно не виконувалися за більшістю показників. Так, національний доход мав збільшитись у дев´ ятій п´ ятирічці (1971-1976 pp.) на 37-39%, а цифра виконання, явно завищена, сягала лише 25%. Така сама ситуація була і в наступній п´ ятирічці.

Якщо за деякими показниками розвитку промисловості Україні з великими труднощами вдавалося наближатися до запланованих (виробництво електроенергії, цементу, вугілля), то галузь сільського господарства залишалася найменш ефективною, хоча для його зростання в 70-80-х роках було зроблено багато: запроваджувалися масштабні програми механізації і хімізації, здійснювалися роботи по меліорації та ін. За 1971 -1980 pp. в сільське господарство було вкладено 27% усіх капіталовкладень в українську економіку. Але все це виявилося малоефективним, а іноді давало протилежний результат: меліорація призводила до засолення родючих ґрунтів, перетворення їх в не придатні для сільського господарства, порушувала екологічний баланс. Для «витягування» сільськогосподарського виробництва щорічно в нього «мобілізовували» величезну кількість працівників інших секторів народного господарства, освіти, науки, військовослужбовців, що призводило до перевитрат фінансових та матеріальних засобів. До цього додавалася відстала система переробки та зберігання продукції. Як наслідок щорічні витрати при збиранні врожаїв сягали 30-33%, і ніхто за це не відповідав, бо існувала система так званої колективної відповідальності. Склалася парадоксальна ситуація: капіталовкладення зростали, збільшувалася зарплата колгоспників, а віддача падала, плани не виконувалися. Приріст виробництва в другій половині 70-х років — 1, 5% на рік, на початку 80-х — 0, 5%.

Це було проявом кризи всієї колгоспно-радгоспної системи, відірва-ності та відчуженості колгоспників від власності і від засобів виробництва. Досягнутий (1976-1980 pp.) збір зернових в 43 млн знизився в наступній п´ ятирічці до 39, 3 млн на рік. І все ж Україна забезпечувала не лише власні потреби в продовольстві, а й за рознарядками Москви вивозила його. Наприклад, на межі 70-80-х років вона виробляла 60% союзного обсягу цукру, 44 — соняшнику, 36 — плодів та ягід, 26 —-тваринного масла, 23 — м´ яса і значну частину всього цього поставляла в інші регіони Союзу. Умови життя та праці колгоспників залишалися надзвичайно тяжкими. Так, у рослинництві в 1985 р. ручною працею було зайнято 71, 4% колгоспників і 76, 9% працівників радгоспів. До цього слід додати примітивність і недосконалість техніки, відсутність достатньої кількості шкіл, дитсадків, транспорту, впорядкованих доріг, відсталість медичного та побутового обслуговування.

У 70-80-х роках загострюються проблеми, пов´ язані з погіршенням здоров´ я населення, що пов´ язано як із незадовільними умовами праці й побуту, поширенням пияцтва, наркоманії, так і з погіршенням екологічної обстановки. Причиною порушення екологічного балансу були бездумний технократизм та вузьковідомчі інтереси. Це призвело до того, що без глибокого наукового аналізу можливих наслідків здійснювалися широкомасштабні будівельні, іригаційні, хімічні та інші акції, знищувалися малі річки й заплавні луки. Це спричинило порушення водного балансу Дніпра, понаднормової мінералізації річок, озер, забруднення навколишнього середовища пестицидами, отрутохімікатами, азотними добривами і в кінцевому результаті до необоротних змін у насиченому промисловими підприємствами Подніпров´ ї та деяких інших регіонах. За середніми показниками площі сільськогосподарських угідь у розрахунку на одного мешканця та за водозабезпеченням УРСР, опинилася на одному з останніх місць не лише в Європі, айв СРСР,

Таким чином, від середини 70-х років і особливо з початку 80-х економіка та соціальна сфера України переживали складні кризові явища і розвивалися надзвичайно суперечливо. В умовах «розвинутого соціалізму» з його всеохоплюючим керівництвом КПРС особливістю економічних процесів був недостатній розвиток виробництва товарів споживання, відставання в науково-технічному процесі та екстенсивні методи господарювання. Дешево продаючи за кордоном нафту, ліс і газ, держава закуповувала там товари народного споживання і насичувала ними внутрішній ринок, створюючи ілюзію благополуччя. Розширюється тіньова економіка, нетрудові і несправедливо великі доходи, створюються спец-магазини, спецкурорти — це стало характерними рисами життя партноменклатурних кіл СРСР. Але навіть окремі спроби заговорити про негативні явища й протиріччя зрілого соціалізму владою і суспільними науками відкидалися і розглядалися як ворожі інсинуації, як посягання на «основи» соціалізму та злісне заперечення його «переваг» над капіталізмом. Експлуатувалася глибока віра радянських людей у соціальну справедливість і бажання створити розвинуте суспільство.

80. Україна в умовах демократизації радянського суспільства (1985 -1991 pp.)

У квітні 1985 р. на пленумі ЦК КПРС був обраний новий Генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов. Він ставить завдання побудови гуманного демократичного соціалізму і починає реформи, які давно назріли, оголосивши курс «на перебудову». Його перші кроки в галузі зовнішньої політики були спрямовані на зменшення тягаря гонки озброєнь, виведення з Афганістану радянських військ. Він намагався поліпшити відносини із США, Західною Європою та Китаєм.

В результаті успішної боротьби за легалізацію УАПЦ і УГКЦ в жовтні 1990 р. до УРСР переїжджає патріарх УАПЦ Мстислав, у березні 1991 — кардинал УГКЦ Любачівський.

У березні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, на яких перемогла комуністична партія України. Але і демократичний блок, в якому основною силою був Рух, завоював чверть голосів і створив у Верховній Раді фракцію «Народна Рада». У трьох західних областях — Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській Рух одержав повну перемогу, а організації КПУ цього регіону перейшли у радах в опозицію. Однак у східних і південних областях України він мав слабкі позиції, — пануючою силою тут залишалася компартія України.

Таким чином, в Україні почався процес формування багатопартійності. У 1989-1990 pp. виникають Демократична партія України (ДемПУ), Українська республіканська партія (УРП), Партія демократичного відродження України (ПДВУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Об´ єднана соціал-демократична партія України (УСДП(о)), Українська селянська демократична партія (УСДП), Партія зелених України та інші. В діяльності опозиції велику роль відігравали самвидатні часописи, які пропагували демократію і свободу.