Системний аналіз в безпеці життєдіяльності

Комплексний характер БЖД вимагає використання комплексу методів інших наук. Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, — системний аналіз.

Системний аналіз – це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують або виникають в системах.

Система – сукупність взаємопов’язаних елемен­тів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).

Система, одним з елементів якої є людина, зветься ергатичною.

Системний аналіз у безпеці життєдіяльності - це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі «людина — життєве середовище» чи на рівні її компонентних складових, та їх вплив на самопочуття, здоров'я і життя людини.

Система «людина-життєве середовище»

Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспіль­ства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє сере­довище саме в системі «людина — життєве середовище», в якій людина є суб’єктом — носієм предметно-практичної діяльності і пізнання, джерелом активності, спрямованої на об’єкт — життєве середовище. Поза межами цієї системи людина є об’єктом вивчен­ня антропології, медицини, психології, соціології та багатьох інших наук. Середовище, яке оточує людину поза межами цієї системи, вивчають астрономія, географія, геологія, біологія, екологія тощо.

Система «людина — життєве середовище» є складною системою в тому розумінні, що до неї, як правило, входить велика кількість змінних, між якими існує велика кількість зв’язків. Відомо, що чим більше змінних та зв’язків між ними має система, тим важче ці зв’язки піддаються математичній обробці і виведенню універсаль­них законів. Складність вивчення систем «людина — життєве сере­довище» зумовлюється також і тим, що ці системи є багаторівневи­ми, містять у собі позитивні, негативні та гомеостатичні зворотні зв’язки і мають багато емерджентних властивостей.

Людина є одним з елементів — суб’єктом — зазначеної системи, в якій під терміном «людина» розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, кра­їни, суспільство, людство загалом.

Хоча основним об’єктом вивчення безпеки життєдіяльності є зв’язки у системі «людина — життєве середовище», у центрі уваги перебуває людина як самоціль розвитку суспільства.

Залежно від того, що ми розуміємо під терміном «людина» в си­стемі «людина — життєве середовище», визначається рівень цієї системи, що детально буде проаналізовано далі.

Життєве середовище - другий елемент системи «людина — життє­ве середовище», її об’єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення.

У цьому розумінні воно не має постійних у часі і просторі кордо­нів, його межі визначаються передусім рівнем системи, тобто тим, що в даному разі розуміється під терміном «людина».

Життєве середовище людини складається з трьох компонентів: природного, соціального, або соціально-політичного, та техноген­ного середовищ:

· природне середовище (земний ґрунт, повітря, водоймища, рослини, тварини, сонце, місяць, планети тощо);

· соціальне, соціально-політичне середовище (форми спільної діяльності людей, спосіб життя, взаємостосунки тощо);

· техногенне середовище (житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об’єкти, зброя, домашні і свійські твари­ни, сільськогосподарські рослини тощо).

З одного боку людину оточують земний ґрунт, повітря, водойми­ща, рослини, звірі, птахи, риби, мікроорганізми, тобто об’єкти при­родного походження і створені ними екологічні системи. Природні об’єкти утворюють поля, ліси, гори, ріки, озера, моря, океани, ко­нтиненти. Це оточення зветься природним середовищем. В ньому переважно діють закони природного розвитку — фізичні, хімічні, геологічні, біологічні. В ньому відбуваються дощі, бурі, землетруси, виверження вулканів, тектонічні дислокації тощо. Природними об’єктами також є космічні об’єкти — сонце, місяць, планети, зірки, комети, астероїди. Сонце і місяць викликають припливи і відпливи води, а також відповідний рух земної кори. Сонце живить енергією всі біологічні об’єкти, а також спричиняє переміщення повітряних мас, внаслідок чого на Землі змінюється рельєф, відбувається круго­обіг води і біологічних речовин. Фактично вся енергія, яку викорис­товувала і використовує людина, за винятком ядерної, є трансформо­ваною і накопиченою на Землі за мільярди років сонячною енергією. Метеорити, що падають на Землю, спричиняють не лише локальні, а й глобальні катаклізми.

З іншого боку людину чи соціальну спільноту, яка розглядається як суб’єкт системи «людина — життєве середовище», оточують інші люди, інші спільноти, що утворюють соціальне, або соціально-по­літичне середовище по відношенню до суб’єкта системи. Між окре­мими людьми, між людьми і спільнотами, між спільнотами виника­ють зіткнення інтересів, суперечності, непорозуміння та інші конф­ліктні ситуації.

Процеси, що відбуваються у суспільстві загалом і в окремих сус­пільних групах, вивчають суспільствознавство та соціологія. Законо­мірності поведінки та діяльності окремих людей, зумовлені належ­ністю їх до певних соціальних груп, та психологічні характеристики цих груп досліджує соціальна психологія. Вплив соціальних чинників на стан здоров’я суспільства вивчає соціальна гігієна.

З точки зору безпеки життєдіяльності в кожному конкретному випадку важливо розуміти, яка спільнота є суб’єктом системи «лю­дина — життєве середовище», а яка чи які є зовнішніми по відно­шенню до неї і складають соціально-політичне середовище — ком­понент життєвого середовища цього суб’єкта системи.

Третім компонентом життєвого середовища є техногенне сере­довище — житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енерге­тичні об’єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподар­ські рослини, тобто матеріальна культура, створена людством за час його існування. Це оточення формується людиною фактично в од­носторонньому порядку без участі природи, а переважно за її раху­нок, і є сукупністю досягнень суспільства в результаті матеріально­го і духовного розвитку.

Головною причиною створення і розвитку техногенного середо­вища було і є прагнення людей задовольняти свої потреби, які весь час зростають. Однак дуже часто через незнання або нехтування законами природи людська діяльність призводить до небажаних, а інколи навіть до трагічних наслідків.

Наприклад, через людську діяльність відбулося вимирання багатьох видів рослин і тварин, забруднення і деградація природних екологічних систем на значних територіях, пошкодження і вичерпання природних ресурсів, навіть зменшення в атмосфері озонового шару, який захищає біологічні об’єкти на Землі від руйнівного впливу ультрафіолетового випромінювання. Особливо небезпечними перелічені явища стали у другій половині XX ст., після другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки і техніки, започаткувала нову науково-технічну революцію, результати якої у багатьох випадках були непередбачуваними і загрожують порушити динамічну рівно­вагу глобальної соціоекосистеми.

Техногенне середовище склалося в процесі трудової діяльності людини. Воно багатопланове. Сутність його знаходиться там, де за­кінчується природа і починається людина, причому не як біологіч­на істота, а як істота, що мислить, має мораль і естетичне відчуття. До об’єктів матеріальної культури належить будь-яка матеріальна субстанція, яка створена не Богом чи природою, а людським гені­єм, його трудовою діяльністю. Навіть запах парфумів у цьому плані принципово відрізняється від запаху квітів, оскільки парфуми ство­рені людиною, а квіти — природою.

Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.

Побутове середовище - це середовище проживання людини що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ.

Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на лю­дину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центра­лізованого опалення, наявність холодної та гарячої води, рівень роз­витку громадського транспорту та ін.

Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, органі­зацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо.

Виробниче середовище характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного виробництва і визначаються його призна­ченням. Це вид продукції, яка виробляється на ньому, обсяги вироб­ництва, кількість працівників, продуктивність праці, енергомісткість, сировинна база, відходи виробництва тощо. Крім цих параметрів є такі, що визначають умови праці та її безпеку: загазованість, запиле­ність, освітленість робочих місць, рівень акустичних коливань, віб­рації, іонізуючої радіації, електромагнітного випромінювання, пожежо- та вибухонебезпечність, наявність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, ступінь напруженості праці, психологіч­ний клімат та багато інших.

З точки зору безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни недоцільно розглядати окремо системи «людина — життєве середо­вище», що містять суто побутове чи суто виробниче середовище з кількох причин.

По-перше, для цього існують спеціальні науки та навчальні дис­ципліни, такі як комунальна гігієна, гігієна праці, охорона праці, інже­нерна психологія, ергономіка.

По-друге, вище було зазначено, що в центрі уваги безпеки життє­діяльності є людина, а будь-яка людина протягом дня, а інколи навіть кількох годин чи хвилин знаходиться в різних елементах цього середовища. Так, прокинувшись вранці, людина перебуває в умовах свого помешкання, її оточують побутові прилади та системи: газова плита, радіоприймач, електробритва, фен, водопровід, каналізація. На вулиці, в транспорті, по дорозі на роботу її оточують вже зовсім інші елементи та умови побутового середовища. Переступивши поріг прохідної, вона вже потрапляє в умови виробничого середовища. В магазині чи кінотеатрі, на футбольному майданчику чи плавальному басейні, навіть у міському парку чи в гостях у друзів нас оточують різні елементи, які характеризуються різними параметрами.

По-третє, дуже часто ми навіть не можемо визначити, до, якої категорії слід віднести те чи інше середовище, тому що є дуже бага­то видів діяльності, коли робота виконується в домашніх умовах. І якщо раніше до такої категорії працівників належала порівняно обмежена кількість людей, передусім творчих професій або кустарі-надомники, то зараз такий різновид праці значно зріс, завдяки мож­ливостям комп’ютерних інформаційних технологій.

По-четверте, можна навести безліч прикладів, коли дві людини, перебуваючи поруч, тобто в абсолютно однакових умовах середови­ща, вважаються такими, що належать до різних його видів, одна — у побутовому, друга — у виробничому. Наприклад, покупець і прода­вець магазину, пасажир та кондуктор тролейбуса, працівник, що виконує ремонтні роботи на вулиці, і перехожий, що проходив або зупинився поруч.

У звичайних умовах проживання параметри побутового середовища регламентуються відповідними санітарно-гігієнічними нормованими документами, які встановлюються державними або місце­вими органами влади та охорони здоров’я. Ці параметри підтриму­ються спеціальними комунальними службами і самими людьми, які проживають у регіоні. Параметри виробничого середовища регла­ментуються державними нормативними актами з охорони праці та нормативними актами з охорони праці окремих підприємств, і від­повідальність за їхнє дотримання покладається на власників під­приємств або уповноважених ними осіб.

Але під впливом тих чи інших факторів, передусім природного чи військового характеру, параметри життєвого середовища можуть вийти за межі встановлених норм, і тоді може виникнути загроза не тільки здоров’ю, а й життю людей.

Як правило, ми не можемо назвати прикладів окремого існуван­ня кожного з названих вище компонентів життєвого середовища — природного, соціального або ж техногенного. Кожен з компонентів життєвого середовища взаємопов’язаний з іншими, і людина чи соціальна спільнота відчуває вже результат їх комплексної дії.

Рівні системи «людина - життєве середовище»

Суб’єктом системи «людина — життєве середовище» може бути як окрема людина, так і будь-яка спільнота, членом якої є ця люди­на. Соціальні спільноти, в свою чергу, можуть бути складовими час­тинами інших спільнот, ті, в свою чергу, входять до ще більших. Як правило, завжди можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот. В одних випадках ця ієрархія жорстко визначена і регламентована. В інших випадках вона існує, незважаючи на відсутність такої регламентації.

Розглянемо приклад такої ієрархічної структури людських спільнот, вихо­дячи з принципу місця проживання людини.

Мінімальною спільнотою може розглядатися союз двох людей (дріада). Як правило, це сім’я. Але це також можуть бути двоє студентів, що проживають разом у гуртожитку. Таку спільноту назвемо мікроколективом, що належить до більшого колективу-мешканців будинку (гуртожитку). Умови проживан­ня в окремих будинках значною мірою визначаються якістю комунального обслуговування, яке здійснює житлово-квартирне управління чи інша аналогіч­на структура того мікрорайону, в якому знаходиться будинок. Таким чином, мешканці мікрорайону можуть розглядатися як члени одного великого колек­тиву, який ми назвемо мікроколектив. Мікрорайон є складовою частиною міста, а, отже, населення міста - це соціальна спільнота вищого ієрархічного рівня по відношенню до тих, що розглядалися раніше. Ще вищі ієрархічні спільноти - це населення області, країни, континенту і, нарешті, людство.

Так само ми можемо розглянути приклади інших ієрархічних структур, побудованих за іншим принципом - виробничим, навчальним тощо. Напри­клад, студентська група, колектив факультету, університету, студентство міста, країни. Максимальна кількість членів мікроколективу, як правило, 20-30 осіб, але може бути й більшою.

Оскільки будь-яка соціальна група чи людина, яка в одному разі є суб’єктом системи, іншим разом є лише складовою частиною ін­шого суб’єкта іншої системи, а той, у свою чергу, входить до суб’єк­та більш високого рівня, то існують системи «людина — життєве середовище» різного рівня. Рівні цих систем визначаються рівнем їхніх суб’єктів. Отже, базуючись на вищенаведеному прикладі, ми можемо говорити про рівень системи «людина — життєве середови­ще» з однієї особи, сім’ї, мешканців житлового будинку, мікрора­йону, населеного пункту тощо.

Для систем різного рівня різними є не лише суб’єкт, а й об’єкт — життєве середовище, оскільки межі його визначаються тим, де пере­бувають або можуть перебувати в даний час члени соціальної спіль­ноти — суб’єкта системи. Від рівня системи «людина — життєве середовище» залежить також віднесення небезпеки до відповідної категорії — вражаючий фактор, небезпечна ситуація чи джерело не­безпеки, що було відмічено в 1.1.3.

Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «лю­дина — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільноти є елементами життєвого середовища, а саме со­ціального середовища.

Для глобальної системи «людина — життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище складається з природного — Землі та космічного простору, що ото­чує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування.

Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визна­чити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими тієї спіль­ноти, для якої розглядається система «людина — життєве середо­вище», а які є елементами соціального середовища, що оточує цю спільноту. Вище було зазначено, що в основі системного аналізу лежить емерджентність, тобто здатність систем мати такі властивості, яких не має і навіть не може бути у елементів, що складають її. Емерджент­ність притаманна також і соціальним спільнотам. Соціальна спіль­нота будь-якого рівня має властивості, притаманні лише їй і які присутні або присутні неповною мірою у спільнот іншого рівня. Це необхідно чітко усвідомлювати, пам’ятати і використовувати при вирішенні конкретних завдань безпеки життєдіяльності.

Література: Желібо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності. Навч. посіб. / за ред. Є. П. Желібо. 6-е вид. –К.: " Каравела", 2009, с. 6 – 37.

Лекція №2