Методи визначення ризику

План навчального заняття

1.Головні етапи кількісного аналізу та оцінки ризику. Методичні підходи до визначення ризику.

2.Ідентифікація ризику.

3.Розробка ризик - стратегії з метою зниження вірогідності реалізації ризику і мінімізації

можливих негативних наслідків.

Ключові терміни і поняття

1. Головні етапи кількісного аналізу та оцінки ризику.

Методичні підходи до визначення ризику

Поняття про ризик небезпеки

Життя людини це ризик. На тимчасових відрізках життя, величина цього ризику різна. Вибираючи свій життєвий шлях, людина вибирає і свою концепцію ризику. Ризик є природною складовою життя, він супроводжує людину у всіх сферах діяльності.

Передумовами виникнення ризику є об’єктивна та суб’єктивна причини, а його походження може бути як природним (урагани, блискавки, повені), так і техногенним, тобто таким, що пов’язане з технологічними процесами у виробничому середовищі.

Поняття ризику є одним з ключових не тільки в БЖД але і в охороні праці, тому дуже важливо знати його значення і вміло його використовувати.

Відповідно до ДСТУ 2293-99 ризик – це імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості.

У Законі України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (2001), приводиться визначення: „ризик - ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за його межами ”.

Ризик небезпеки – імовірність події (подій), яка (які) є небезпечна. Ризик небезпеки є критерієм реалізації небезпеки. Він визначений ймовірністю прояву небезпеки та ймовірністю присутності людини в небезпечній зоні. Нескінченно малий (нульовий) ризик свідчить про від-сутність реальної небезпеки в системі, і навпаки, чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.

Методи визначення ризику

Можна виділити такі методи визначення ризику:

• - інженерний – спирається на статистику, розрахунки частоти прояву небезпек, імовірний аналіз небезпеки та на побудову „дерев” небезпек;
• - модельний – цей метод ґрунтується на побудові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні та професійні групи;
• - експертний – полягає у використанні висновків спеціалістів – експертів та може бути віднесена до суб’єктивних методів визначення рівня безпеки;
• - соціологічний – ґрунтується на системі методологічних, методичних та організаційно – технічних заходів, пов’язаних між собою єдиною метою: отримання достовірних даних про явище або процес, які вивчаються, для їх наступного використання щодо зменшення небезпеки життю людини.

Ці методи доцільно використовувати комплексно.

Застосування ризик-орієнтованого підходу до попередження надзвичайних ситуацій

Критерії ймовірнісної оцінки ризиків

Міжнародним суспільством під проводом Всесвітньої торгівельної організації (WTO) встановлено відповідні умови до застосування методів імовірнісної оцінки ризиків для прийняття рішень про потенційну небезпеку для людини, об'єктів, технологій, процесів до виникнення надзвичайної (аварійної) ситуації. Вони базуються на конвенціях, стандартах і рекомендаціях, розроблених під керівництвом секретаріатів Міжнародної морської організації (ІМО), Міжнародної конвенції захисту рослин (ІРРС), Міжнародного бюро епізоотій (епідемій) (OIE), Комісії «Кодекс Аліментаріус» (СООЕХ) тощо, при сприянні регіональних організацій, які діють під егідою зазначених структур. Відповідність вимогам WTO, ІМО, ІРРС, OIE, СООЕХ при застосуванні методів ймовірнісної оцінки ризиків визначається за наступними критеріями.

По-перше, - це наявність наукової обґрунтованості, тобто використання самих надійних і повних вихідних даних для проведення оцінок ризику та активне залучення науково - дослідниких установ до цієї роботи.

По-друге, - це логічність та доступність оцінки ризиків, які враховують її актуальність, раціональність, обґрунтованість та об'єктивність.

По-третє, — її практична спрямованість, а саме — відповідність наявним ресурсам та сумісність з вимогами спеціалізованих установ, котрі є провідними у досліджуваній галузі.

Наступний критерій — документальна обґрунтованість, за якою вся отримана при оцінці ризику інформація обробляється, оцінюється і подається в систематизованому та логічно структурованому вигляді з достатнім ступенем деталізації для того, щоб зацікавлені сторони мали можливість зрозуміти і підсумковий документ, і сам процес його створення (принцип прозорості).

Не менш важливим критерієм є гнучкість результатів оцінки ризику. Наприклад, відомості про поширення захворювань повинні бути гнучкими з точки зору їхньої корисності для широкого діапазону різноманітних ситуацій, а сам процес оцінки ризику, при його відповідності встановленим вимогам, — динамічним і здатним до оперативного сприйняття та урахування нових вихідних даних, технологій і методів оцінки. Слід також враховувати як критерій — повчальність, котра пропонує, наприклад, для оцінки ризику поширення захворювань забезпечення широкого охоплення різних ситуацій з метою розповсюдження отриманих результатів на інші, аналогічні події.

У Законі України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (2001), приводиться визначення: „прий-нятний ризик - ризик, який не перевищує на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за її межами гранично допустимого рівня”.

Концепція прийнятого ризику містить дві складові, а саме оцінку ризику та керування ризиком.

Оцінка ризику — це аналіз походження (виникнення) і масштабів ризику в конкретній ситуації. Головне призначення її — це визначення пріоритетів серед спектра негативних впливів і в пов'язаному з цим порівнянням застосованих заходів (зіставлення позитивних та негативних чинників, вигод та шкоди). Оцінка ризику запроваджується, щоб визначити, причини існуючих проблем.

Процес розробки рішення про те, як усунути причини відповідних небезпек є керування ризиком.

У Законі України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (2001), приводиться визначення: „управління (керування) ризиком - процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику”.

Зіставлення ризиків і встановлення «ризикових» пріоритетів означає їхнє ранжування для визначення прийнятності ризику. Він зіставляється з низкою «ризикових» соціально-економічних та екологічних чинників:

• вигоди від використання конкретного устаткування, препарату, системи, технології в господарській діяльності;
• витрати, обумовлені використанням цього устаткування, системи, технології, препарату (повною або частковою забороною, заміною його іншими, тощо);
• наявності та можливості регулюючих заходів з метою зменшити потенційний негативний вплив на навколишнє середовище і здоров'я людини.

У зіставленні «не ризикових» чинників із «ризиковими» виявляється сутність процесу керування ризиком. Можливі три варіанти прийнятих рішень: ризик приймається цілком, частково, або не приймається.

Наступний етап — прийняття регулюючого рішення — визначення нормативних актів (законів, постанов, інструкцій) та їхніх положень відповідно реалізації того «типового» заходу, що було встановлено на попередній стадії.

Заключним етапом керування ризиком є контроль і коригування результатів реалізації обраної стратегії з урахуванням отриманої інформації.

Рішення двох основних проблем керування ризиками, тобто визначення і розмежування ризиків, з одного боку, і їхній розподіл — з іншого, у принципі залежить від культурних і етичних передумов, що склалися на підприємствах або в рамках більш великої системи. У першому випадку мова йде про те, щоб уникнути можливих позасистемних наслідків, а отже, і відповідальності по ризиках, у другому — виникає питання про справедливий розподіл ризиків. За можливістю повне охоплення ризиків та їхнє віднесення на рахунок окремих осіб або організацій необхідні як за економічними, так і етичними розуміннями. Однак будь-яка форма розподілу ризиків із залученням постраждалих індивідів, держави або підприємств не позбавлена специфічних помилок і тому є, в принципі, незадовільною.

2. Ідентифікація ризиків

Історія створення НАССР 60-ті роки ХХ ст. — розробка концепції НАССР. Основні розробники: компанія Пілсбурі, лабораторія збройних сил США і Національне управління з аеронавтики і космонавтики (NASA). Ідея створення такої концепції виникла при роботі над Американською Космічною Програмою. 1971 р. — компанія Пілсбурі представила повністю розроблену концепцію НАССР на Першій Американській Національній Конференції з питань безпеки харчових продуктів.	HACCP (англ. Hazard Analysis and Сritical Control Point) — система аналізу ризиків і контролю критичних точок.	Символічний знак «Безпека харчування»
HACCP в Україні Впровадження та сертифікація НАССР в Україні — добровільне. Компанія, що першою розробила та впровадила та сертифікувала HACCP — компанія «Кока-кола». НАССР в стандартах Основні засади впровадження НАССР, а також принципи НАССР відображено в таких міжнародних стандартах, як ISO 22000, IFS (International Food Standart). – Міжнародна організація по стандартизації.

2.1. Встановлення заходів з управління ризику

Заходи щодо управління мають бути встановлені для кожного суттєвого ризику, мають попереджувати чи усувати ризик, або знижувати його до прийнятного рівня. Якщо це не можливо, то продукт або процес необхідно модифікувати.

2.2. Критичні точки управління (КТУ)

Всі суттєві ризики повинні управлятися за допомогою заходів з управління, встановлених в одній або кількох КТУ. Для всіх суттєвих ризиків має бути в наявності документація, яка підтвер-джує, що КТУ встановлені з використанням системного методу. Для кожної КТУ необхідно виб-рати відповідні характеристики, які підлягають моніторингу і чітко свідчать про те, що заходи з управління сприяють очікуваному результатові.

2.3. Критичні межі для кожної КТУ

Для вибраних характеристик, що підлягають моніторингу, в кожній КТУ мають бути встановлені критичні межі та існувати можливість демонстрації того, що вони впливають на ризик (зменшують, попереджують, усувають). Критичні межі, засновані на суб´ єктивних даних, таких як візуальний контроль продукту, процесу, поводження з продуктом тощо, повинні підтверджуватися інструкціями або специфікаціями.

Критичні межі мають бути затверджені відповідними членами групи НАССР.

Система моніторингу для кожної КТУ. Процес моніторингу повинен складатися з послідовності запланованих вимірювань чи спостережень з метою встановлення факту керованості КТУ. Система моніторингу з необхідними інструкціями має включати:

• метод моніторингу;
• періодичність моніторингу;
• персонал, відповідальний за моніторинг;
• персонал, відповідальний за оцінювання результатів моніторингу;
• вказівки на те, де задокументовані чи записані результати моніторингу.

Методи моніторингу і періодичність його проведення мають бути здатними вчасно ідентифікувати будь-які невідповідності стосовно критичних меж для того, щоб ізолювати продукт до його споживання.

Результати моніторингу повинні оцінюватися персоналом, який уповноважений ініціювати коригувальні дії. Результати моніторингу мають бути підписані персоналом, відповідальним за моніторинг, і персоналом, відповідальним за оцінювання результатів моніторингу.

Коригувальні дії для кожної КТУ. Для кожної КТУ необхідно встановити характерні задокументовані коригувальні дії, які використовуються в тих випадках, коли результат моніторингу показує, що КТУ вийшла за критичні межі.

3.Розробка ризик - стратегії з метою зниження вірогідності реалізації ризику і мінімізації можливих негативних наслідків

Ідентифікація ризиків підприємства

Актуальність проблем прийняття ефективних управлінських рішень щодо функціонування підприємств в умовах підвищеного ризику, який є невід'ємною характеристикою сьогодення ринкових відносин, стрімко зростає.

Фундаментом раціональних управлінських дій є наявність максимально повної і достовірної інформації щодо джерел потенційної небезпеки та можливих наслідків її реалізації. В цілому, інформаційне забезпечення, поряд із управлінськими здібностями (людським фактором) та фінансовим ресурсами, займає провідне місце в загальній системі ризик-менеджменту підприємства, фактично забезпечуючи досягнення стратегічних цілей суб'єкта господарювання. Особливу увагу при цьому приділяють процесу ідентифікації ризиків.

Ідентифікація ризиків - це дослідження, виявлення, опис, документування та групове обговорення ризиків до того, як вони стають проблемами та несприятливим чином впливають на діяльність підприємства.

Саме тому важливо мати чітке розуміння того, що дійсно є ризиком в кожній конкретній ситуації, а що не може бути визначено таким чином: у випадку недостатності інформації для визначення імовірності настання події та неспроможності особи, яка приймає рішення, оцінити характер її впливу на підприємство, маємо невизначеність; якщо подія напевне трапиться і менеджер упевнений, що вона матиме негативний вплив на діяльність підприємства, маємо ускладнення; а подія, яка вже відбулася, і яка негативно вплинула на діяльність підприємства насправді є не зовсім ризиком - це вже проблема. Системи ризик-менеджменту, особливо на етапі впровадження, використовуються, переважно, для відстеження проблем. Важливим, на нашу думку, є спроможність останніх бачити зазначену різницю.

Цілями процесу ідентифікації ризиків повинно бути:

(1) виявлення та категоризація (систематизація) ризиків, які можуть несприятливо вплинути на процес та

(2) документарне оформлення цих ризиків.

Процес ідентифікації ризиків варто розпочинати з дослідження ускладнень та проблемних питань, означених ініціаторами проекту. Першим кроком є дослідження документації:

· проектної (опис проекту, структура розподілу робіт (процесів), оцінка затрат, таймінгі процесів, план закупок, перелік ускладнень та непевностей для команди проекту);

· програмної (історична інформація, контрольні таблиці (для ризиків), звітність вже завершених проектів, плани реакційних дій, попередній досвід, доступна комерційна інформація, академічні дослідження).

Надалі здійснюється вибір підходу до ідентифікації ризиків може залежати від корпоративної культури, практики, поширеної в конкретній галузі діяльності, або пристосованості методу до специфіки конкретного підприємства. Моделі ідентифікації визначаються певними шаблонами або їх модифікаціями для виявлення джерел, проблем або випадків (ситуацій). В цілому, моделі ідентифікації ризиків можна визначити наступними групами:

• Ідентифікація, заснована на цілях.
• Ідентифікація, заснована на сценаріях.
• Ідентифікація, заснована на систематизації.
• Загально-ризикова перевірка.
• Діаграмування ризиків.

В процесі ідентифікації важливим, на нашу думку, є пошук «реальних» ризиків. При цьому існує велика кількість способів одержання інформації. Найбільш поширені техніки ідентифікації можна поєднати в наступні групи:

•1) суб'єктивно-орієнтовані (анкетування, експертне опитування, Делфі) - визначення ризиків на підставі одноосібного і, подекуди, анонімного висловлення особистого бачення ситуації фахівцями;

•2) динамічні (мозковий штурм, малі (робочі) групи, ковзна Кроуфорда);

•3) аналогові (переліки ризиків, шаблони (стандарти поведінки), питання-зачіпки, історична інформація) - передбачають визначення ризиків на підставі порівняння досліджуваної ситуації з аналогічними, здійснюваними в минулому, або беззаперечними фактами, характерними для галузі функціонування підприємства (або сфери реалізації проекту);

•4) аналітичні (сценарне планування, результати ризик-орієнтованого аналізу) – дозволяють одержати відносно точний сценарій можливого розвитку подій та пов'язаних із ними зумовлених ними ризиків.

Більшість зазначених технік є взаємодоповнюючими та взаємопов'язаними.

Результатом ідентифікації ризиків, повинен стати реєстр ризиків, який міститиме перелік виявлених ризиків; потенційні реакції на них з боку підприємства; основні фактори, які зумовлюють виявлені ризики; та додаткові категорії, введені в процесі ідентифікації.

Підсумовуючи викладене, необхідно відмітити, що процес ідентифікації дозволяє, перш за все, виявити та категоризувати ризики, які можуть вплинути на діяльність підприємства. В процесі ідентифікації відомості про ризики документуються, а самі ризики, для оптимізації управління, може бути розподілено між ризик - менеджерами та простежено на всіх стадіях процесу розробки та реалізації проекту.

Процес ідентифікації ризиків є неперервним за своєю природою, тому нові ризики необхідно органічно включати в його перебіг. Досліджені інструменти і техніки повинні лише сприяти процесу ідентифікації, однак люди, задіяні в самому процесі, є найбільш важливим фактором його успішної реалізації.