Методичні підходи до оцінки кризових явищ в діяльності підприємства

Оцінка стану підприємства традиційно здійснюється за такими основними етапами:

1. аналіз фінансового стану і прогноз розвитку ринкової ситуації;

2. своєчасне виявлення причин і головних чинників, що сприяють розвитку кризової ситуації;

3. визначення раніш не помічених ознак майбутнього банкрутства і можливої ліквідації підприємства [Терещенко, с.23].

З широкої гами методів, які використовуються для визначення характеристик різних явищ та процесів, встановлення особливостей розвитку, дослідження динаміки змін на підприємствах в умовах генезису кризи, можна виділити такі основні:

¾ експертний (експертних оцінок);

¾ дослідно− статистичний;

¾ аналітичний;

¾ метод аналогів.

Вся сукупність методик діагностики стану підприємства ґрунтується на трьох основних підходах, які передбачають використання[Кузнєцова, c.76, 77]:

1) системи показників та неформалізованих індикаторів (критеріїв та ознак);

2) граничної кількості показників за різними напрямками діяльності підприємства;

3) виокремленої сукупності інтегральних показників.

Найбільше поширення у практиці аналізу та оцінки стану підприємства має підхід, що передбачає використання системи показників та неформалізованих індикаторів. Безумовно, цей підхід дозволяє більш точно визначити економічний стан підприємства тому, що ґрунтується на великій кількості розрахункових показників− індикаторів.

До таких показників віднесені:

1. хронічна збитковість;

2. наявність хронічної простроченої заборгованості по кредитах банку та позиках, іншої кредиторської заборгованості;

3. велика дебіторська заборгованість з низькою імовірністю її зменшення;

4. виражена тенденція зниження коефіцієнту фінансової незалежності та досягнення ним критичного рівня;

5. виражена тенденція зниження коефіцієнтів ліквідності;

6. хронічна нестача власного оборотного капіталу;

7. низький рівень прибутковості;

8. скорочення обсягів реалізації, зменшення сегментів ринку продукції підприємства;

9. несприятливі зміни в портфелі замовлень підприємства;

10. підвищення частки нереалізованих товарних запасів;

11. зниження виробничої потужності;

12. падіння ринкової вартості цінних паперів суб'єкта господарювання;

13. високий рівень конкуренції та викликане ним зниження цін на продукцію без відповідного зниження собівартості [Кукоба, с.36].

Основні індикатори кризового стану підприємства можуть бути розраховані за даними бухгалтерського обліку та на основі аналізу динаміки показників діяльності підприємства. В практиці економічного аналізу використовується майже сто показників, які відображають різні аспекти діяльності підприємства. Більша частина цих показників розраховується у відносній формі. Такий підхід називається вертикальним відсотковиманалізом. Це дозволяє частково згладити характерні для будь− якої економіки інфляційні перекручення і проводити порівняння підприємств різного масштабу. Крім того, при наявності у певній державі нестабільного внутрішнього фінансового ринку, рекомендовано проводити аналіз фінансових показників у твердій валюті відносно стабільній для даного регіону. Однак тільки відносних показників недостатньо ¾ треба враховувати, наприклад, такі абсолютні величини, як активи, прибуток тощо. Вони викликають інтерес не тільки самі по собі, але і важливі для аналізу темпів зміни їх у часі, а для цього вже потрібний горизонтальний аналіз[Кузнєцова, c.79, 80].

Гранична кількість діагностичних показників за різними напрямками діяльності підприємства може бути орієнтована на оцінювання:

¾ Фінансового стану підприємства;

¾ Виробничо− господарської діяльності з окремих напрямів;

¾ Забезпечення ресурсного потенціалу підприємства;

¾ Рівня управління підприємством.

Для економічної оцінки ефективності діяльності підприємства найчастіше використовуються такі показники:

1) чиста виручка від реалізації;

2) собівартість у % від чистої виручки;

3) балансовий прибуток;

4) чистий прибуток у відсотках від балансового прибутку;

5) темп зростання чистого прибутку [Селюченко, с.33].

Активи і прибуток як головні показники ефективності підприємництва і частково відображають результативність діяльності підприємства. Набагато точніше це можна зробити на основі встановлення різних фінансових пропорцій за даними балансу підприємства на певну дату. Сукупність цих показників поділяється на такі групи:

1. показники прибутковості (показник прибутковості власного капіталу; показник прибутковості всіх активів; показник валової прибутковості);

2. показники ліквідності та платоспроможності (коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт термінової ліквідності, коефіцієнт платоспроможності);

3. показники стійкості (коефіцієнт фінансової незалежності, коефіцієнт залучення довгострокових позичкових коштів, коефіцієнт покриття платежів з фіксованими термінами виплат).

Для розрахунку інтегральних показників діагностики кризових процесів, як правило, використовують обмежену кількість оціночних показників, що можна отримати за допомогою нескладних розрахунків. До цієї групи, залежно від способу та методик розрахунку, включають показники, що отримані в результаті рейтингових оцінок та моделей [Лігоненко, с.185].

З метою впорядкування сучасного інструментарію виявлення та прогнозування кризових процесів вся сукупність широко застосовуваних моделей розподілена на три групи (рис.1.2.1).

Рис. 1.2.1. Класифікація моделей прогнозування ймовірності кризових процесів

До моделей, в основу яких покладено метод дискримінантного аналізу відносять всі показники, розраховані за методиками визначення Z-рахунків.

До процедур розрахунків, що використовують метод формалізованих критеріїв належать: алгоритм за методом Арґенті, методичні рекомендації Комітету Великобританії з узагальнення практики аудиту.

До останньої групи моделей належать методики аналізу грошових потоків¾ методичний підхід, запропонований вітчизняними дослідниками (Л.Лігоненко, Г.Ковальчук) використовує як метод аналізу грошових потоків, так і метод аналізу фінансових коефіцієнтів.

За другою ознакою класифікації, обов’язковістю використання, виокремлюють два різновиди моделей. Перша ¾ законодавчо регламентовані, цю групу складають моделі розроблені і впроваджені у юридичну та економічну практику державними органами, відповідальними за регулювання процесів банкрутства господарюючих суб’єктів. Як правило, господарські суди, податкові органи використовують саме такі моделі для визначення характерних ознак системної кризи на підприємстві і провадження справи про банкрутство даного суб’єкта господарювання. Також можуть бути використані при визначенні ознак кризи фірми й такі методики або алгоритми, що не затверджені у встановленому законодавством України порядку, але достатньо обґрунтованій й широко застосовуються у практиці експертизи фінансово− економічного стану фірми [Бубняк, с.122− 124].

Відповідно до наявності результуючого показника сформовано 2 групи методик: прогнозування без результуючого (підсумкового) показника (модель Лігоненко− Ковальчука) та з підсумковим показником. Моделі останньої групи є більш зручними, адже дають змогу експерту отримати кількісну оцінку стану підприємства. Така оцінка може бути як рейтинговою (методика Донцової− Нікіфорової), так і імовірнісною (модель Колана− Голдера, моделі Альтмана, Талера, Тішою, Ліса тощо).

У теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз. В основі однофакторного (одновимірного) дискримінантного аналізу покладено сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певної системи показників) та класифікація підприємств за принципом дихотомії [Островська, с.27].

Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.

Таблиця 1.2.2 Система показників У. Бівера

Показники	Формула	Значення показника
		Стабільна фірма	За 5 років до банкрутства	За 1 рік до банкрутства
Коефіцієнт Бівера		0, 4-0, 45	0, 17	-0, 15
Рентабельність активів		6-8		-22
Фінансовий ліверидж		≥ 37	≥ 50	≥ 80
Коефіцієнт покриття активів чистим оборотним капіталом		0, 4	≥ 0, 3	0, 06
Коефіцієнт покриття зобов'язань	,	≥ 3, 2	≥ 2	≥ 1

Умовні позначення:

ЧП − чистий прибуток; КП – короткострокові пасиви;

Ам – амортизація; ВК – власний капітал;

А – активи; НК – необоротній капітал;

ДП – довгострокові пасиви; ОА – оборотні активи;

Вагові коефіцієнти для індикаторів у моделі У. Бівера не передбачаються і підсумковий показник фінансового стану не розраховується. Отримані значення індикаторів порівнюються з їх нормативними значеннями, розрахованими У. Бівером для трьох видів фірм: для благополучних компаній; для компаній, збанкрутілих протягом року; для фірм, що стали банкрутами протягом п’яти років [Тридід, с.87− 88].

Класифікацію підприємств за системою Вайбеля пропонується здійснювати з використанням таких показників [Вайбель, с.15− 17 ]:

1) відношення позичкового капіталу до валюти балансу;

2) відношення оборотних активів до поточних зобов'язань;

3) відношення Cash Flow (грошові потоки) до поточних зобов'язань;

4) відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов'язаннями до витрат підприємства(без амортизації);

5) відношення середнього залишку кредиторської заборгованості до вартості закупок, помножене на 365;

6) відношення середніх залишків виробничих запасів до величини затрат на сировину(матеріали), помножене на 365.

Вайбель виділив декілька груп підприємств і побудував для них шкали у вигляді діаграм, які відображають динаміку значень показників протягом п’яти років перед настанням фінансової неспроможності для кожної групи підприємств. В результаті дослідження можуть бути зроблені такі висновки:

― якщо значення всіх шести показників аналізованого підприємства належать безпечній зоні розробленої шкали, то йому не загрожує банкрутство;

― якщо значення більше, ніж трьох показників наближаються до зони «хворих» підприємств, то аналізованому підприємству загрожує банкрутство;

― якщо менше, ніж три показники належать критичній зоні, то необхідно проводити додатковий аналіз.

Головним суперечливим моментом однофакторного дискримінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших — про незадовільний. Така ситуація унеможливлює об'єктивне прогнозування кризового стану підприємства. Одним Із шляхів вирішення цієї проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу.

Багатофакторна дискримінантна функція — це функція, на основі якої обчислюється інтегральний показник фінансового стану підприємства (пояснювана змінна) за допомогою значень багатьох незалежних (пояснюючих) змінних з урахуванням вагомості кожної з них. Базовий алгоритм багатофакторної дискримінантної функції можна записати в такій формі [Терещенко, с.96]:

, (1.2.1)

де Z − інтегральний показник фінансового стану;

x − незалежні змінні дискримінантної функції;

a − параметри дискримінантної функції;

a0 − вільний член дискримінантної функції.

Найбільш поширенішими моделями інтегральної оцінки за допомогою багатофакторного дискримінантного аналізу є [Шифріна, с.35]:

· Модель Альтмана;

· Модель Беєрмана;

У 1968 році професором Нью− Йоркського університету Едвардом Альтманом була розроблена методика, яка одержала назву “Z-рахунку Альтмана” (або “Індекс Альтмана”). За допомогою цього індексу з загальної сукупності суб'єктів господарювання можна виокремити потенційних банкрутів:

, (1.2.2)

де Х1 − Власні оборотні кошти / Всього активів;

Х2 − Нерозподілений прибуток / Всього активів;

Х3 − Балансовий прибуток / Всього активів;

Х4 − Ринкова вартість звичайних та привілейованих акцій / Сума позикових коштів;

Х5 − Чиста виручка від реалізації / Всього активів.

Результати розрахунків за моделлю Альтмана показують, що узагальнюючий показник Z може приймати значення у межах від - 14 до +22. При цьому підприємства, для яких значення Z більше 2, 99 є фінансово стійкими, компанії, для яких Z менше 1, 81 є фактичними банкрутами, а між 1, 81 та 2, 99 є зоною невизначеності. Вважається, що за п’ятифакторною моделлю можна спрогнозувати банкрутство на один рік з точністю до 90%, на два − до 70 %, на три − до 50% [Альтман, с. 208]. Нажаль, п’ятифакторну модель можна використовувати лише для оцінки великих компаній, акції яких котируються на біржі, адже саме для таких фірм можна отримати об’єктивну ринкову оцінку власного капіталу.

З метою подолання цього обмеження у 1983 році Е. Альтман розробив модифікований варіант своєї формули для фірм, акції яких не представлені на фондовій біржі:

, (1.2.3)

де Х4 - Балансова вартість власного капіталу / Позичковий капітал.

В Німеччині вперше застосував методологію багатофакторного дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 році К. Беєрман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збиткові та знаходилися у фінансовій кризі. Основні характеристики дискримінантної функції Беєрмана наведено в таблиці 1.2.3 [Беєрман, с.118− 121].

Таблиця 1.2.3 Параметри дискримінантної функції Беєрмана

Одержані значення інтегрального показника Беєрман рекомендує інтерпретувати наступним чином (горизонт прогнозування 1 рік):

Z > 0, 32 ― підприємство знаходиться під загрозою банкрутства;

0, 32 > Z > 0, 236 ― неможливо чітко ідентифікувати, потребує додаткового якісного аналізу;

Z < 0, 236 ― підприємству не загрожує банкрутство.