Поняття, види та значення судової фотографії.

Застосування судової фотографії при проведенні слідчих дій передбачено кримінально-процесуальним законодавством. Так, відповідно до ст. 191 КПК слідчий під час огляду місця події в необхідних випадках по можливості проводить фотографічну зйомку. У ст. 79 КПК зазначено, що речові докази повинні бути по можливості сфотографовані.
Судова фотографія — це галузь криміналістичної техніки, яка розробляє фотографічні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації та дослідження доказів. Зміст судової фотографії становлять наукові положення і практичні рекомендації щодо використання фотографії в розслідуванні злочинів. Застосування фотографічної зйомки в розслідуванні злочинів зумовлено такими чинниками:
1) дає змогу якнайточніше зафіксувати об'єкт, його стан, ознаки;
2) забезпечує швидку фіксацію тих чи інших об'єктів;
3) дає адекватне уявлення про зображений на фотознімку об'єкт, фотографічне зображення має властивість наочності та документальності;
4) існує можливість одержання слабковидимих і невидимих деталей, слідів, ознак.
Результати фотозйомки успішно використовуються при розслідуванні різних видів злочинів, під час провадження різноманітних слідчих дій (огляду місця події, слідчого огляду документів, обшуку, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події та ін.), в експертних дослідженнях, оперативно-розшуковій діяльності. Фотографічний метод фіксації не порушує стану матеріальних об'єктів або слідів. У деяких випадках фотографічна зйомка може заповнити прогалини в описі фактів у протоколах слідчого огляду, виявити слабковидимі або невидимі деталі чи ознаки об'єкта. Ілюстративність і наочність фотографії дозволяють застосовувати її в попередженні злочинів, розшуковуванні осіб, які зникли безвісти, та злочинців.
Судова фотографія поділяється на фотографію судово-оперативну (фіксуючу) та судово-дослідницьку (експертну).
Судово-оперативна фотографія являє собою сукупність методів, прийомів та засобів, що застосовуються при провадженні слідчих чи оперативно-розшукових дій для фіксації обстановки, слідів та інших об'єктів. Фіксація в судовій фотографії має на меті точно і повно відобразити об'єкти у тому вигляді та стані, в якому вони спостерігаються на момент фотозйомки. Остання виступає додатковим засобом фіксації у процесі провадження слідчої дії. Судово-оперативна фотографія як спосіб фіксації під час розслідування застосовується у поєднанні з оформленням протоколу, схем та планів. Об'єктами судово-оперативної фотозйомки є: місцевість і приміщення, а також їх окремі ділянки, предмети, сліди, трупи, живі особи, окремі дії учасників слідчих дій та їх результати. Судово-оперативну фотозйомку здійснює слідчий, оперативний працівник органу дізнання або спеціаліст за допомогою фотографічної техніки, що входить до фотокомплекту слідчого.
Судово-дослідницька фотографія — це система спеціальних методів, прийомів та засобів, що застосовуються для одержання нових фактів при проведенні судових експертиз. Дослідження з використанням засобів і методів судової фотографії передбачає виявлення слабковидимих або зовсім невидимих за звичайних умов ознак, подібності або різниці між ними. Судово-дослідницьку фотографію іноді називають експертною через те, що її методи і засоби застосовують експерти під час своїх досліджень. Об'єктами судово-дослідницької фотографії є речові докази, які піддаються експертному дослідженню, порівняльні зразки та матеріали, що використовуються під час експертизи. Така фотографія здійснюється за особливих умов освітлення, проведенням зйомки в невидимих променях, зйомкою люмінесценції, посиленням контрастів, із використанням розрізнення кольорів, методом мікрофотографії тощо.
Фотозйомка повинна передувати будь-якому іншому способу фіксації інформації і виконуватися відповідно до криміналістичних рекомендацій. За своєю правовою природою фотознімки належать до документів і можуть бути використані у кримінальному процесі як джерело доказів.
На сьогодні у практиці розслідування злочинів часто використовуюся фотофіксація, коли, крім інших ознак, відбивається ще й колірна гама об'єкта. Кольоровий фотодрук дає змогу зафіксувати додаткові знаки об'єкта і тому має переваги перед чорно-білим друком.
Унаслідок науково-технічного прогресу традиційні фототехнічні засоби замінюються на більш сучасні. Так, достатньо поширеними є мініфотолабораторії, які полегшують процес виготовлення значної кількості фотографій. У практиці розслідування злочинів і експертній практиці важливого значення набуває використання цифрових фотокамер. Принцип їх роботи полягає в такому: після введення в пам'ять фотоапарата необхідної кількості кадрів відповідні сигнали вводяться в комп'ютер, після чого фотокамера готова для нових зйомок. На зворотній кришці фотоапарата розміщено невеличкий рідинно-кришталевий екран, який використовується як відеошукач та дає змогу переглядати сфотографоване.

15. Види та методи судово-оперативної фотографії.
У судово-оперативній фотографії найпоширенішим видом зйомки є фотозйомка місця події. До фотографічної фіксації місця події ставляться такі вимоги: 1) порядок фотозйомки та порядок процедури огляду місця події є взаємопов'язаними; 2) фотозйомка має передувати іншим методам фіксації; 3) засоби і методи фотозйомки обираються залежно від ситуації огляду для забезпечення повноти, всебічності та точності фіксації; 4) сукупність фотознімків повинна давати повне та чітке уявлення про обстановку злочину, його сліди та деталі; 5) до внесення якихось змін в обстановку необхідно сфотографувати загальний вигляд місця події і взаємне розташування об'єктів; окремі сліди і предмети спочатку фотографуються у тому вигляді, в якому вони були виявлені.
Розрізняють чотири види фотографічної зйомки на місці події: орієнтуючу, оглядову, вузлову та детальну. Цей поділ певною мірою є умовним.
Орієнтуюча зйомка своїм завданням має фіксацію певного об'єкта або місця події разом із оточуючими його предметами, будівлями, місцевістю, тобто орієнтуючий знімок повинен містити зображення власне місця події на тлі оточуючих предметів чи місцевості.
Місце події слід фотографувати на тлі предметів, що можуть слугувати орієнтирами. Аби знімки були дійсно орієнтуючими, необхідно правильно обрати напрямок і точку зйомки. Орієнтуюча зйомка провадиться звичайним або панорамним методом. Звичайна зйомка виконується ширококутовим або звичайним об'єктивом зі значної відстані.
У більшості випадків орієнтуючий знімок важко зробити на один кадр із невеличкої відстані. Для того щоб охопити місце події і прилеглу територію, використовують кругову або лінійну панораму.
Оглядова зйомка застосовується для фіксації загального вигляду місця події без оточуючих предметів. Аби зафіксувати взаємне розташування найважливіших об'єктів, відобразити їх специфіку, зйомку провадять із різних боків. Важливою вимогою щодо оглядових знімків є повнота зображення місця події.
Особливістю оглядової зйомки є можливість фіксації тих самих предметів у кількох ракурсах. Якщо місце події має складну будову, вдаються до виготовлення кількох знімків, які доповнюють один одного, — оглядової серії. Така серія дає змогу скласти з одержаних знімків зображення деякого розгорнутого простору таким чином, що зображення на одному знімку є продовженням зображення на іншому. Оглядова серія може належати також до різних ізольованих один від одного об'єктів. У тісних приміщеннях зйомку проводять панорамним методом або з використанням ширококутних об'єктивів.
Вузлова зйомка — це зйомка частин (вузлів) об'єкта. Вузол — це частина місця події, де виявлено сліди злочину. При такій зйомці великим планом фотографуються певні ділянки місця події, що мають важливе значення, та об'єкти, з якими були пов'язані дії злочинця. Так, у приміщенні, де вчинено крадіжку, це можуть бути зламані двері, пошкоджене вікно, розкриті сховища та ін. На місці вбивства об'єктом вузлової зйомки може бути труп зі слідами ушкоджень.
Кількість вузлів на місці події визначається слідчим і залежить від особливостей злочину та специфіки об'єктів на місці події.
Детальна зйомка — це зйомка окремих слідів, предметів, деталей обстановки місця події, її завжди провадять масштабним способом: великим планом із масштабною лінійкою. Детальній зйомці підлягають насамперед предмети і сліди, які не можуть бути вилучені з місця події, швидко змінюють свої властивості або існує небезпека їх знешкодження. При виборі ракурсу зйомки виходять із поставлених завдань — виявлення найважливіших, типових особливостей, що стосуються форми, розмірів, взаємного розташування частин, структури, а також розкриття криміналістичного значення предмета чи сліду.
Повна фотографічна фіксація обстановки місця події передбачає використання всіх розглянутих видів зйомки — орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної, які доповнюють одна одну та забезпечують ілюстративність і об'єктивне уявлення про місце події.
Фотографічна зйомка трупа має певні особливості. При фотографуванні трупа використовуються орієнтуюча, оглядова, вузлова та детальна зйомки. Фотозйомка трупа на місці його виявлення провадиться для фіксації його загального вигляду, пози і положення щодо навколишнього оточення, слідів і ушкоджень на тілі, одязі, наявності та розміщення трупних плям, синців.
Для фіксації загального вигляду, положення та пози труп на місці його виявлення фотографують у взаємозв'язку з навколишнім оточенням та ізольовано від нього. Труп з предметами обстановки навколо нього звичайно фотографують із двох бічних сторін (рис. З, а). Фотозйомку щодо осі трупа бажано здійснювати під кутом 45°. Не рекомендується без потреби робити знімки з боку ніг, особливо з близької відстані, та з боку голови.
Зображенням трупа по можливості слід займати весь кадр. Для виготовлення знімків трупа у великому плані застосовується спосіб фотографування панорамою з точок, де оптична вісь А-В повинна

16. Судово-дослідницька фотографія
Судово-дослідницька фотографія застосовується під час проведення експертних досліджень. Спеціальні методи фотозйомки в лабораторних умовах (мікрофотографічне дослідження, фотографічна зміна контрастів, кольороподіл і кольорова трансформація, фотозйомка в невидимих променях спектра та ін.) розширюють пізнавальні можливості людини та дозволяють виявляти нові ознаки і властивості об'єктів, які неможливо побачити при звичайному візуальному сприйнятті.
Фотографічна зміна контрастів широко застосовується при техніко-криміналістичному дослідженні документів. При цьому використовуються: ефект контрасту за яскравістю (в одноколірних об'єктів за світлістю, що виникає в результаті неоднакового відбиття світла або нерівномірності освітлення), ефект контрасту за кольором (відмінності об'єктів чи їх частин за кольором), тіньовий контраст (виникає за рахунок тіней, які утворюються від нерівностей поверхні об'єкта).
Кольороподіл — це процес збільшення кольорового контрасту шляхом дослідження або фотографування об'єкта крізь спеціальний світлофільтр.
Кольорова трансформація — це посилення кольорового контрасту шляхом передачі на фотознімку одних кольорів іншими, більш насиченими.
Виявлення невидимих об'єктів може бути здійснено шляхом фотографування з використанням мікроскопа. Мікрофотографія, — це фотозйомка, що застосовується для виявлення мікроструктури і мікрорельєфу досліджуваних об'єктів. Мікрофотозйомка зі значним збільшенням провадиться звичайним фотоапаратом, мікрофотонасадкою, мікрофотокамерою.
В експертній практиці використовуються методи фотозйомки в невидимих променях спектра. Позитивний результат дає фотозйомка в інфрачервоних, ультрафіолетових чи рентгенівських променях.
Фотографування в інфрачервоних променях — це фотозйомка об'єкта, який освітлюється тепловими променями. Об'єктив оснащують інфрачервоним фільтром, а об'єкт освітлюють електролампами розжарювання. Використовується з метою дослідження документів.
Фотографування в ультрафіолетових променях — метод, заснований на дії ультрафіолетових променів, відбитих від об'єкта зйомки. Для збудження люмінесценції об'єкт освітлюють ультрафіолетовим світлом ртутно-кварцевої лампи. За допомогою такої фотозйомки відновлюють витравлені, вицвілі або написані «симпатичними» чорнилами тексти.
Фотографування в рентгенівських променях — метод одержання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь сфотографований об'єкт. Застосовують для вивчення внутрішньої будови частин вогнепальної зброї, замків, пошуку схованих предметів, читання деяких текстів.

17. Судовий відеозапис
На даний час відеозапис широко застосовується у судово-слідчій діяльності. Кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість використання кінозйомки і відеозапису при проведенні різних слідчих дій (ст. 852 КПК). Відеодокументи — це завжди носій певної інформації, джерело доказів за кримінальною справою.
Відеозапис використовується у тих випадках, коли необхідно зафіксувати певні факти, динамічну картину події, взаємозв'язок тих чи інших предметів і слідів, складну обстановку місця події. Відеозйомка може застосовуватися для фіксації якої-небудь слідчої дії цілком або окремих її елементів. Відеозапис у розслідуванні злочинів має такі переваги:
1) дає змогу одночасно фіксувати звук і зображення на магнітній стрічці та візуально контролювати якість запису;
2) містить інформацію про динамічність події, розвиток тієї чи іншої дії або явища;
3) не потребує лабораторного опрацювання відзнятого матеріалу;
4) дає можливість багаторазово використовувати відеострічку для запису.
Судовий відеозапис являє собою систему видів, методів та прийомів зйомки, які застосовуються при проведенні слідчих і судових дій, оперативно-розшукових заходів і судових експертиз з метою розслідування злочинів та надання суду наочного доказового матеріалу.
Застосування відеозапису повинно забезпечити найбільш точну і повну фіксацію фактів, що мають доказове значення. Відеозйомка не підміняє фотографію, а доповнює її, дозволяє фіксувати об'єкти не тільки в статиці, а й у динаміці.
Відеозйомка при проведенні слідчих дій передбачає використання певних видів, методів та прийомів зйомки. Так, різновидами відеозйомки є орієнтуюча, оглядова, вузлова та детальна зйомки. Відеозапис рекомендується проводити в послідовності, в якій здійснюється слідча дія. Визначення послідовності зйомки є необхідною передумовою одержання загального уявлення про подію.
Використання традиційних видів зйомок на місці події (орієнтуючої, оглядової, вузлової та детальної) під час відеозапису набуває специфічного забарвлення. Зокрема, при орієнтуючій відеозйомці центральний об'єкт шляхом плавного переходу від дальнього плану може бути виконаний великим планом, у зв'язку з чим орієнтуюча композиція стає більш інформативною. При оглядовій зйомці можна зафіксувати загальну обстановку та її окремі елементи в просторовій орієнтації та існуючій послідовності.
Особливості відеозйомки пов'язані з видом слідчої дії, під час якої вона здійснюється. У слідчій практиці відеозйомка найчастіше застосовується:
а) у процесі перевірки показань на місці;
б) при провадженні слідчого експерименту;
в) при пред'явленні для впізнання;
г) під час огляду місця події;
ґ) при огляді трупа;
д) на допитах і очних ставках.
У певних випадках відеозапис є найбільш ефективним засобом при проведенні слідчих дій. Так, відеозйомка доцільна при оглядах місць подій у справах про підпали і пожежі, порушеннях правил безпеки праці, аваріях на залізничному транспорті, авіакатастрофах, дорожньо-транспортних подіях та ін.
Однією з передумов доброякісності відзнятого матеріалу є правильний вибір методів і прийомів відеозйомки. Як методи відеозйомки можуть бути успішно використані методи судово-оперативної фотографії, проте відеозйомка передбачає ширший спектр застосовуваних методів. Наприклад, відеозапис із панорамуванням застосовують у тих випадках, коли необхідно показати великі простори перед об'єктивом або при зйомці в малих приміщеннях. Цей метод досить часто використовується при орієнтуючій зйомці. Панорамування — це зйомка камерою, яка перебуває в русі. Воно може бути статичним (коли здійснюється плавним поворотом камери навколо горизонтальної або вертикальної осі) та динамічним (коли здійснюється камерою, яка переміщується у просторі).
Знімати панорамним методом найкраще із застосуванням штатива з панорамною головкою. Панорами повинні починатися і закінчуватися зі статичних кадрів, інакше вони погано узгоджуються з сусідніми епізодами фільму. Всередині панорам слід робити зупинки для виділення головних об'єктів. Для цього застосовують наїзд (наближення камери до об'єкта), тобто плавний перехід від загального плану до середнього та великого. Інший прийом, зворотній наїзду (віддалення від об'єкта), — від'їзд частіше використовується для підтримки орієнтації в обстановці проведення слідчої дії після серії епізодів, знятих великим і детальним планами, або для включення в кадр інших учасників після показу

18. Поняття трасології та її значення.
У криміналістиці сліди, що залишаються після вчинення злочину, вивчаються з метою швидшого його розкриття, виявлення злочинців, встановлення істини у справі. Дослідження слідів має також важливе криміналістичне значення, оскільки допомагає встановити знаряддя злочину, одержати відомості про злочинця, визначити механізм злочинної події. Матеріально-фіксовані сліди (сліди-відображення) вивчає трасологія — криміналістичне вчення про сліди.
Трасологія - це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розробляє прийоми, методи, науково-технічні засоби їх виявлення, фіксації, вилучення та дослідження.
Трасологія базується на таких наукових положеннях:
1) об'єкти матеріального світу є індивідуальними. Кожний об'єкт індивідуальний і тотожний тільки самому собі. Індивідуалізація об'єкта здійснюється за збігом загальних і окремих ознак;
2) за певних умов зовнішня будова одного об'єкта може відбитися на іншому. Точність відображення залежить від фізичних властивостей слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів, механізму слідоутворення. За матеріально-фіксованими слідами можлива ідентифікація (встановлення тотожності) об'єкта, який їх залишив;
3) відносна стійкість об'єктів. Об'єктами механічної контактної взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають доволі стійкі зовнішні ознаки;
4) відбиття у сліді зовнішньої будови предмета є перетвореним (має вид негативу. У сліді ознаки зовнішньої будови предмета переважно мають дзеркальне відображення.
Криміналістичне значення слідів визначається існуванням їх причинного зв'язку з подією злочину. В трасології за слідами можна встановити:
1) індивідуальну тотожність об'єкта, яким утворено слід (ідентифікувати об'єкт);
2) групову належність об'єктів (тип, клас, рід, вид, різновид);
3) механізм і умови виникнення слідів, слідоутворення (вид сліду, напрямок і кут взаємодії об'єктів тощо);
4) окремі обставини злочинної події (спосіб проникнення у житло, кількість учасників події, їх анатомо-фізіологічні особливості, напрямок пересування злочинців, використання транспортних засобів, орієнтовний час вчинення злочину та ін.).
Трасологічні дослідження дають змогу вирішувати ідентифікаційні та діагностичні завдання.

19. Поняття сліду в трасології. Механізм слідоутворення
Учинення багатьох злочинів супроводжується певними змінами у навколишньому оточенні. Такі зміни прийнято називати слідами злочину. Слід являє собою відображення злочинних дій, окремих елементів злочинного акту. У сучасній криміналістиці поняття сліду розглядається за кількома аспектами. У широкому розумінні слід — це результат будь-якої матеріальної зміни первинної обстановки внаслідок вчинення злочину: матеріально-фіксовані зміни одного об'єкта на інший; поява чи зникнення тих чи інших предметів, порушення початкового розташування, місцезнаходження, стану різних об'єктів (наприклад, загублені злочинцем на місці події власні речі, скалки розбитого віконного скла). Сліди в широкому розумінні охоплюють: комплекси елементів, притаманних певним подіям (сліди дорожньо-транспортної події, сліди пожежі та ін.); зміни обстановки (поява або зникнення предметів, зміна їх місця розташування); зміна вигляду або стану предмета (зламаний замок). На сучасному етапі розвитку криміналістики як сліди розглядаються: звукові сліди, запахові сліди, сліди-мікрочастинки, сліди-речовини, сліди генетичного коду людини.
Традиційно трасологія вивчає сліди тільки у вузькому розумінні, а саме — матеріально-фіксовані відображення зовнішньої будови одного об'єкта на іншому (сліди-відображення). Сліди-відображення виникають унаслідок взаємодії двох об'єктів і достатньо поширені: це сліди рук людини, ніг, взуття, зубів, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо. Сліди-відображення є основним предметом вивчення у трасології.
Механізм слідоутворення — це система компонентів процесу утворення слідів-відображень. Такий механізм може бути різним: слідоутворення може здійснюватися в результаті фізичних, хімічних, біологічних та інших процесів. Матеріально-фіксовані сліди виникають унаслідок механічної контактної взаємодії двох об'єктів: один об'єкт утворює слід (той, який залишив слід) — слідоутворюючий об'єкт, другий — сприймає змінення (на якому утворився слід) — слідосприймаючий. Ділянки поверхні об'єктів, якими вони стикаються під час утворення сліду, називаються контактними поверхнями, а факт взаємодії — слідовим контактом. Сліди завжди залишаються на слідосприймаючих об'єктах.
Слід виникає за умови, що слідоутворюючий об'єкт є твердішим, ніж слідосприймаючий, і діє з такою силою, яка зможе викликати його відбиття. Утворення слідів при взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів залежить від низки чинників: твердості об'єктів, напрямку взаємодії, розташування об'єктів, сили і характеру взаємодії.

20. Класифікація слідів
У трасології сліди класифікують за різними підставами. Залежно від роду слідоутворюючих об'єктів виділяють сліди людини, сліди тварин, сліди предметів. Що стосується конкретних слідоутворюючих об'єктів, то найчастіше трапляються сліди рук, ніг, зубів, транспортних засобів, знарядь злому та інструментів. Залежно від механізму утворення слідів розрізняють сліди: об'ємні та поверхневі, статичні та динамічні, локальні та периферичні.
Об'ємні (вдавлені) сліди відображають зовнішню будову слідоутворюючого об'єкта в об'ємі, тобто у всіх трьох його вимірах — за довжиною, шириною та глибиною. Вони виникають від вдавлення слідоутворюючого об'єкта у податливу слідосприймаючу поверхню, яка при цьому деформується. Часто об'ємні сліди утворюються на слідосприймаючій поверхні (наприклад, ґрунті, деревині, пластиліні, замазці) в результаті натискання або удару (сліди взуття на снігу, сліди пальців рук на пластиліні та ін.). Об'ємний слід дає змогу уявити зовнішню будову та окремі елементи слідоутворюючого об'єкта. Якість сліду залежить від властивостей речовини слідосприймаючої поверхні, сили і напрямку натискання (удару), інших умов слідоутворення.
Поверхневі (площинні) сліди виникають у результаті змін, що відбуваються на поверхні слідосприймаючого об'єкта (за двома вимірами — довжиною і шириною). Обидва об'єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердістю приблизно однакові. До поверхневих слідів можуть належати, наприклад, сліди пальців рук на поверхні меблів, сліди босих ніг на паркетній підлозі, сліди протектора транспортного засобу на асфальті.
Поверхневі сліди звичайно поділяють на два види: сліди нашарування і сліди відшарування. Сліди нашарування формуються внаслідок накладення на слідосприймаючий об'єкт речовини, яка має на собі слідоутворюючий об'єкт (потожирові сліди пальців рук, сліди, залишені забрудненою підошвою взуття, та ін.). Сліди відшарування формуються з речовини, частки якої виокремлюються від слідосприймаючого об'єкта і залишаються на слідоутворюючому об'єкті (наприклад, сліди пальців рук, утворені на вкритій порохом або свіжопофарбованій поверхні).
Поверхневі сліди можуть бути видимими і невидимими. Видимі сліди — це такі, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а невидимі — відшукання і сприйняття яких передбачає застосування спеціальних засобів або пристосувань.
Залежно від стану об'єктів на момент слідоутворення виникають статичні або динамічні сліди.
Статичні сліди виникають у момент спокою (статики), котрий наступає під час механічної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів, які контактують у перпендикулярному напрямку. В більшості випадків такі сліди зберігають зовнішні ознаки слідоутворюючого об'єкта, відображають його без істотних перекручувань, тому їх називають також відтисками. Типовими прикладами статичного сліду є відбиток пальця руки з відображенням папілярного візерунка та відбиток підошви взуття на ґрунті. Різновидом статичних слідів є сліди кочення, які утворюються при прокатуванні слідоутворюючого об'єкта по слідосприймаючому (наприклад, слід протектора транспортного засобу, утворений при поступально-обертальному русі по якій-небудь поверхні).
Динамічні сліди виникають у результаті руху одного або обох об'єктів слідоутворення. Кожна точка утворюючої поверхні залишає слід у вигляді лінії (траси). До динамічних можуть належати сліди розрубу, розпилу, ковзання, свердління, різання, тертя тощо.
Залежно від місця, на якому відбулися зміни слідосприймаючого об'єкта, вирізняють локальні та периферичні сліди.
Локальні сліди виникають у межах контакту взаємодіючих об'єктів (наприклад, слід босої ноги в межах контакту з поверхнею дерев'яної підлоги). Навколо локального сліду поверхня слідосприймаючого об'єкта залишається незмінною.
Периферичні сліди виникають за межами контактної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів (наприклад, слід від забрудненого борошном (цементом, пилом) верху взуття, утворений «на периферії», навколо взуття, за межами підошви).
Сліди можуть бути механічного, хімічного, біологічного, термічного походження. У криміналістиці переважно вивчаються сліди механічної дії як найбільш поширені об'єкти трасологічного дослідження.

21. Основи дактилоскопії.
Дактилоскопія — це розділ трасології, що вивчає властивості і будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи та розкриття злочинів.
У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:
1) контактування руки з яким-небудь об'єктом відбувається переважно долонною поверхнею кисті;
2) на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;
3) шкіра руки має специфічні властивості.
Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох основних шарів: верхнього — епідермісу та нижнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядами, кожен з яких має незмінну структуру протягом усього життя людини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює папілярні лінії — лінійні пагорби, розділені борозенками. Папілярні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної поверхні руки і підошви стопи. У дорослої людини ширина папілярної лінії сягає 0, 4-0, 6 мм, а висота — 0, 1-0, 4 мм.
Основними властивостями папілярних ліній є їхня індивідуальність, стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних візерунків полягає в тому, що у кожної людини свої рисунки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дає змогу відрізнити один візерунок від іншого. Цікавий (і поки ще єдиний) випадок зафіксовано у мешканців Швеції Андреаса Даніельсона та його доньки Марі, у яких зовсім відсутні папілярні лінії на пальцях рук. Та навіть відсутність папілярних ліній — це яскрава індивідуальність відбитків пальців рук людини, яка дає можливість їх ідентифікувати.
Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього життя людини їх будова не змінюється. На нігтьових фалангах вони виникають на третьому-четвертому місяці розвитку плода людини, а остаточне їх формування відбувається на шостому місяці. Розвиток організму людини пов'язаний зі збільшенням ширини, висоти та довжини папілярних ліній, але малюнок, його окремі деталі, кількість папілярних ліній залишаються незмінними. В експертній практиці траплялися випадки виявлення пересадження злочинцям, які перебували на дактилоскопічному обліку, ділянок шкіри папілярного візерунка. Однак і в цих випадках є певні ознаки, що дають змогу встановити факт пересадження шкіри та ідентифікувати особу. Про відновлюваність папілярних ліній свідчать такі дані. Ушкоджений епідерміс через певний час відновлюється у початковому вигляді, а ушкодження дерми призводить до порушення папілярних ліній та утворення шрамів або рубців.
На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість візерунків на нігтьових фалангах пальців складається з таких потоків папілярних ліній: 1) внутрішнього рисунка у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур; 2) верхнього потока зовнішнього рисунка; 3) нижнього потока зовнішнього рисунка; 4) дельти — місця зближення чи з'єднання всіх трьох груп папілярних ліній; 5) основи, яка підкреслює рисунок.
Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основні типи: дугові, петльові та завиткові. Якщо візерунки за своєю будовою не належать до жодного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.
Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візерунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візерунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки становлять близько 5 % від загальної кількості пальцьових візерунків.
Петльові папілярні візерунки мають не менше трьох потоків ліній і одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнку є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяються на ульнарні (основи петель звернено до мізинця) і радіальні (основи петель звернено до великого пальця). Розрізняють такі види петльових візерунків: прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерунки становлять близько 65 % від загальної кількості пальцьових візерунків.
Завиткові папілярні візерунки — найскладніші за будовою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерунки мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділяються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою внутрішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько 30 % від загальної кількості візерунків.

22. Виявлення, фіксація та вилучення слідів рук.
На місці події трапляються такі види слідів пальців рук, як об'ємні (утворюються на пластичних речовинах) та поверхневі (видимі, слабковидимі та невидимі; відшарування і нашарування). Поверхневі сліди рук можуть бути безбарвними або забарвленими. Механізм утворення слідів та їхній вид зумовлюють техніку їх виявлення.
Способи виявлення слідів рук. При пошуках слідів рук на місці події необхідно уявляти, до яких предметів міг торкатися злочинець. Виявлення об'ємних і забарвлених слідів не викликає значних труднощів. Поверхневі сліди рук виявляють:
1) оглядом у косопадаючих променях;
2) оглядом в проникаючому світлі (якщо об'єкт огляду прозорий);
3) обробленням поверхні дактилоскопічними порошками;
4) скурюванням парами йоду;
5) використанням хімічних реактивів (розчинів азотнокислого срібла, нінгідрину та алоксану).
Об'ємні сліди виявляють візуальним оглядом. Фізичні способи виявлення слідів рук засновані на здатності потожирового сліду утримувати частки іншої речовини (порошку). Існує загальне правило, згідно з яким слідчий або спеціаліст повинні уникати застосування порошків з метою виявлення слідів на місці події: краще не використовувати ніяких порошків, а вилучати предмети цілими разом з виявленими слідами. Якщо немає іншої можливості виявити та вилучити сліди рук, то виникає потреба в їхньому копіюванні або застосуванні дактилоскопічних порошків.
Дактилоскопічні порошки — це порошки, які використовуються для виявлення невидимих або слабковидимих потожирових слідів рук (двоокис титану, основний вуглекислий свинець, бронзовий порошок, порошки алюмінію та заліза, сажа, графіт). Серед них розрізняють магнітні та немагнітні дактилоскопічні порошки; прості та складні. Найбільш відомі такі магнітні порошки: «Агат», «Сапфір», «Рубін», «Малахіт», «Топаз» та ін. Існують універсальні суміші порошків, придатні для забарвлення слідів на різних поверхнях (темна суміш: родамін — 3 %, окис кобальту — 60 %, живиця — 37 %; світла суміш: окис цинку (оброблений спиртовим розчином оксихінолу) — 3 %, окис свинцю — 60 %, живиця — 37 %). Принцип використання порошків полягає в тому, що потожирові виділення на відбитках пальців рук тривалий час залишаються зволоженими, тому до них прилипають часточки порошків. Слід на темній поверхні забарвлюють світлим порошком, а на світлій — темним.
До способів виявлення слідів рук належить також оброблення поверхні об'єкта парами йоду. Скурювання парами йоду не знищує слідів і не виключає у разі невдачі застосування інших методів. Сліди забарвлюють парами йоду за допомогою йодної трубки (складається з гумової груші, безпосередньо йодної трубки і скляної лійки). У такий спосіб виявляють сліди рук на найрізноманітніших поверхнях: папері, картоні, дереві, пластмасі, лакованих меблях. Однак сліди, виявлені за допомогою парів йоду, швидко знебарвлюються. Пари йоду не стійкі, швидко випаровуються (протягом 10-15 хв). Забарвлені парами йоду сліди фіксують фотографуванням, а в деяких випадках закріплюють на поверхні розчином крохмалю або порошком заліза.
Хімічні способи засновані на взаємодії деяких складових частин потожирової речовини з певними реактивами: хімічні реактиви вступають в реакцію з амінокислотами поту і забарвлюють сліди рук. Найбільшого поширення одержали такі хімічні реактиви, як водний розчин азотнокислого срібла (5-Ю %), розчин нінгідрину (0, 2-2 %) або алоксану в ацетоні (1 %), розчин бензидину в перекису водню (у 100 см3 етилового спирту розчиняється 0, 25 г бензидину). Робота з хімічними реактивами проводиться в лабораторних умовах.
Способи фіксації слідів рук: 1) основний спосіб — опис у протоколі; 2) фотографування; 3) копіювання слідів.
Після виявлення слідів рук їх необхідно сфотографувати, а потім описати у протоколі слідчого огляду. В протоколі зазначаються: на якому предметі виявлено сліди та їх місцезнаходження; розташування слідів на об'єкті; характер і стан поверхні об'єкта; вид сліду; розміри кожного сліду; які способи виявлення та фіксації використовувалися; як саме упаковано об'єкти зі слідами.
Копіювання потожирових слідів, забарвлених дактилоскопічними порошками, здійснюється на спеціальну слідокопіювальну плівку (темну або світлу). Для копіювання об'ємних слідів рук використовують полімерні матеріали: силіконові пасти «К», «У-4», «СКТН-1», «Сиеласт».
Упакування предметів зі слідами рук. Вилучені предмети зі слідами рук повинні бути певним чином упаковані. Способи упакування: циліндричні предмети (наприклад, склянку) можна помістити між двома дощечками, які перев'язують шпагатом; предмет може бути затиснутий листами картону, поміщений у коробку, яка перев'язується шпагатом.

23. Сутність дактилоскопічної експертизи.

Дактилоскопічна експертиза (експертиза слідів рук) є різновидом трасологічної експертизи, основним завданням якої є ідентифікація особи за слідами рук, залишеними на місці події.
Для проведення дактилоскопічної експертизи слід підготувати:
1) постанову про призначення експертизи;
2) протокол огляду місця події (інші матеріали кримінальної справи);
3) досліджувані об'єкти зі слідами або сліди, перенесені на плівки, фотознімки слідів тощо;
4) зразки для порівняння.
Типовими питаннями, які вирішує дактилоскопічна експертиза, є такі: чи залишені сліди рук даною особою; чи залишені сліди рук, вилучені з місця події, однією особою; чи є на даному предметі сліди рук і чи придатні вони для ідентифікації або визначення родової (групової) належності; якою рукою і якими пальцями руки залишені сліди; які особливості мають руки людини, яка залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів тощо); якими ділянками поверхні долоні залишені сліди; внаслідок якої дії залишено слід (хапання, торкання тощо).
Процес експертного дослідження з метою ідентифікації складається з декількох послідовних етапів: підготовчого етапу, роздільного аналізу, порівняльного дослідження, складання висновків. При роздільному аналізі окремо досліджують слід (чи його копію) та об'єкт (експериментальні зразки), який міг залишити слід на місці події. Основним завданням етапу є виявлення і вивчення загальних і окремих ознак зовнішньої будови, які відбиті в сліді та притаманні об'єкту. Спочатку виявляють загальні ознаки папілярного візерунка (його тип і вид, взаємне розташування частин і елементів узору, загальна спрямованість окремих потоків ліній узору, його розмір, ширина ліній узору, загальна кількість деталей в узорі тощо), а потім окремі ознаки (початок та кінець лінії, місток, гачок, розвилок, згиб, стоншення чи стовщення папілярної лінії, форми країв, пори та ін.).
Під час експертного дослідження слідів рук доцільним є використання папіляроскопа (дактилоскопа) — приладу, який призначено для розглядання, порівняльного дослідження і фотографування двох порівнюваних дактилокарт або вивчення папілярних візерунків у збільшеному вигляді.
Порівняння ознак здійснюється з метою встановлення збігу або відмінностей щодо кожної ознаки та їх сукупності. Порівняльне дослідження папілярного візерунка дає змогу зробити висновок про наявність або відсутність тотожності.