Значення еволюції і анатомії нервової системи

Будова і функції ретикулярної фармації.

Ретикулярна формація або сітчастий утвір (лат. formatio reticularis) — структура головного мозку, що знаходиться устовбурі і пролягає від довгастого мозку через міст до середнього мозку. Складається переважно із білої речовини, в якій нещільно розкидані групи тіл нейронів. Ці нейрони формують три колонки: посередині розташовані ядра шва, обабіч від них — медіальна та латеральна група ядер. Ретикулярна система має дві основні функціональні частини: ретикулярну активаційну систему (РАС), що підтримує інші ділянки головного мозку у стані збудження та відфільтровує несуттєві сенсорні стимули, та рухову частину, серед функцій якої є допомога у регуляції грубих рухів кінцівок, а також вегетативних функцій, таких як дихання, розширення та звуження судин

Будова нервової системи.

Нервова система хребетних тварин часто ділиться на центральну нервову систему (ЦНС) і периферійну нервову систему(ПНС). ЦНС складається з головного і спинного мозку. ПНС складається зі всіх інших нервів і нейронів, які не лежать в межах ЦНС. Переважаюча більшість нервів (які фактично є аксонами нейронів) належить ПНС. Периферійна нервова система ділиться на соматичну нервову систему і автономну нервову систему.

Соматична нервова система відповідає за координування руху тіла, а також за отримання і передачу зовнішніх стимулів. Ця система регулює дії, які знаходяться під свідомим контролем.

Автономна нервова система поділяється на парасимпатичний, симпатичний та ентеричний відділи. Симпатична нервова система відповідає на небезпеку або стрес, і, серед багатьох фізіологічних змін, може визвати збільшення серцевого ритмуі тиску крові та збудження органів відчуття завдяки збільшенню адреналіну в крові. Парасимпатична нервова система, з другого боку, відповідає за стан відпочинку, і забезпечує скорочення зіниці, уповільнення серця, розширення кровоносних судин та стимулювання травних і сечостатевих систем.

значення еволюції і анатомії нервової системи

Регуляція діяльності органів. Всякий рух людини відбувається в результаті скорочення м’язів, яке виникає під впливом збуджен­ня. Збудження проводиться до них з головного або спинного мозку по рухових нервах. Різноманітність і складність рухів, їх сила, розмах і тривалість — все це залежить від діяль­ності нервової системи.

Секрецію слинних залоз викликає збудження, яке приходить до них по нервах з центральної нервової системи. Під впливом цих збуджень залози виділяють різні кількості слини, і вона бу­ває то рідкою, то в’язкою, то з більшим, то з меншим вмістом птіа­ліну.

Серце може скорочуватися з великою швидкістю і силою або з малою, або навіть зовсім спинитися на якусь мить. Всі ці зміни в діяльності серця відбуваються під впливом нервової системи.

В організмі завжди відбувається перерозподіл крові: працю­ючі органи дістають її більше, а ті, що перебувають у спокої, — менше. Кількість крові, що протікає через орган, залежить від величини просвіту його судин. А просвіт судин то зменшується, то збільшується під впливом збудження, що приходить по судино­рухових нервах з центральної нервової системи.

Робота органів залежить від обміну речовин у їх клітинах. Якщо він підвищується, то кількість енергії, що звільняється, збільшується, і діяльність органа посилюється. При зниженні об­міну речовин енергії звільняється менше, і робота органа послаб­люється. Обмін речовин у клітинах змінюється від збудження, яке надходить у них по нервах з центральної нервової системи.

З наведених прикладів видно, що нервова система викликає і припиняє діяльність органів, прискорює і посилює її, сповільнює і ослаб­лює. Інакше кажучи, нервова система регулює діяльність усіх органів.

Погодження діяльності органів. Від посилення або ослаблен­ня функцій одного органа завжди змінюється діяльність і ряду інших органів. При переході від ходьби до бігу збільшується ро­бота скелетних м’язів. Одночасно підвищується діяльність серця і органів дихання, посилюється потовиділення, підвищується тепловіддача. Все це пояснюється тим, що при скороченні м’язів відбувається подразнення рецепторів, які в них знаходяться. Збу­дження, яке виникло в рецепторах, передається в центральну нер­вову систему. Звідси збудження йде до серця, дихальної мускула­тури, до потових залоз, до м’язового шару кровоносних судин шкіри і викликає відповідні зміни в їх діяльності.

Отже, нервова система не тільки регулює, ай погоджує діяльність окремих органів. Цим нервова система забезпечує єдність організму, його ціліс­ність.

Пристосування діяльності організму до умов середовища. Всі зміни, що відбуваються в організмі, є відповіддю на впливи середо­вища. Перехід тварини від спокійного пересування до бігу завжди викликається зовнішнім подразником, наприклад, коли тварина бачить ворога, що наближається. Діючи на рецептори органів чут­тя, подразник викликає в них процес збудження. Збудження пере­дається через центральну нервову систему до м’язів. Це призво­дить до тих змін у діяльності органів, які були розглянуті вище.

Сприймаючи різні зовнішні подразнення, нервова система пристосовує діяльність організму до змін, які постійно відбуваються навколо нього.

У людини ця функція проходить незмірно складніше, ніж у тварин. По-перше, діяльність її організму змінюється під впливом не тільки природного, але й соціального середовища (суспільства). По-друге, пристосування до умов середовища часто відбувається не шляхом зміни діяльності органів, а внаслідок зміни лю­диною навколишніх умов. Так, наприклад, людина рідко пристосовується до тих запасів їжі, які є в природі. В про­цесі трудової діяльності людина збільшує і різноманітить їх за рахунок посіву культурних рослин і розведення свійських тварин.

Отже, значення нервової системи полягає в тому, що вона регулює і погоджує роботу всіх органів, пристосовує її до умов середовища, які по­стійно змінюються. В результаті діяльності нервової системи створюється єдність організму і умов його існування.