Загальна характеристика ядер гіпоталамуса. Гіпоталамо-гіпофізарна система.

Гіпоталамус (hypothalamus) – відділ проміжного мозку, якому належить провідна роль в регуляції багатьох функцій організму, і перш за все сталості внутрішнього середовища, гіпоталамус є вищим вегетативним центром, що здійснює складну інтеграцію функцій різних внутрішніх систем та їх пристосування до цілісної діяльності організму, відіграє істотну роль в підтриманні оптимального рівня обміну речовин і енергії, у терморегуляції, в регуляції діяльності травної, серцево-судинної, видільної, дихальної та ендокринної систем. Під контролем гіпоталамус знаходяться такі залози внутрішньої секреції, як гіпофіз, щитовидна залоза, статеві залози (див. Яєчко, Яєчники), підшлункова залоза, надниркові залози і ін

Гіпоталамус розташований донизу від таламуса під гіпоталамічної борозною. Його передньою межею є зоровий перехрест (chiasma opticum), термінальна пластинка (lamina terminalis) і передня спайка (commissura ant.). Задня границя проходить позаду нижнього краю сосцевидних тел (corpora mamillaria). Кпереди клітинні групи гіпоталамуса без перерви переходять в клітинні групи пластинки прозорої перегородки (lamina septi pellucidi).

Незважаючи на невеликі розміри гіпоталамуса, його будова відрізняється значною складністю Групи клітин утворюють окремі ядра гіпоталамуса. У людини та інших ссавців в гіпоталамусі зазвичай розрізняють 32 пари ядер. Між сусідніми ядрами існують проміжні нервові клітини або їх невеликі групи, тому фізіологічне значення можуть мати не тільки ядра, але і деякі меж’ядерние гіпоталамічні зони. Ядра гіпоталамуса утворюються нервовими клітинами, що не володіють секреторною функцією, і нейросекреторну клітинами. Нейросекреторні нервові клітини сконцентровані безпосередньо близько стінок III шлуночка мозку. За своїм структурним особливостям ці клітини нагадують клітини ретикулярної формації і продукують фізіологічно активні речовини – гіпоталамічні нейрогормони.

У гіпоталамусі виділяють три нерізко розмежовані області: передню, середню і задню. У передній області гіпоталамуса зосереджені нейросекреторні клітини, де вони утворюють з кожної сторони надзрітельное (nucl. supraopticus) і паравентрикулярного (nucl. paraventricularis) ядра. Надзрітельное ядро ​ ​ складається з клітин, що лежать між стінкою III шлуночка мозку і дорсальній поверхнею зорового перехрещення. Паравентрикулярного ядро ​ ​ має вигляд пластинки між склепінням (fornix) і стінкою III шлуночка мозку. Аксони нейронів паравентрикулярного і надзрітельного ядер, утворюючи гіпоталамо-гіпофізарний пучок, досягають задньої долі гіпофіза, де накопичуються гіпоталамічні нейрогормони, звідти вони надходять в кровотік.

Між надзрітельним і паравентрикулярного ядрами розташовані численні поодинокі нейросекреторні клітини або їх групи. Нейросекреторні клітини надзрітельного ядра гіпоталамуса виробляють переважно антидіуретичний гормон (вазопресин), а паравентрикулярного ядра – окситоцин.

У середній області гіпоталамуса, навколо нижнього краю III шлуночка мозку, лежать серобугорние ядра (nucll. tuberaies), дуговидно охоплюють воронку (infundibulum) гіпофіза. Догори і трохи латеральніше від них знаходяться великі вентромедіального і дорсомедіальние ядра.

У задній області гіпоталамуса розташовані ядра, що складаються з розсіяних великих клітин, серед яких знаходяться скупчення дрібних клітин До цього відділу відносяться також медіальні і латеральні ядра сосцевидного тіла (nucll. corporis mamillaris mediales et laterales), які на нижній поверхні проміжного мозку мають вигляд парних півкуль. Клітини цих ядер дають початок однієї з так званих проекційних систем гіпоталамуса в довгастий і спинний мозок. Найбільш великим клітинним скупченням є медіальне ядро ​ ​ соскоподібного тіла. Кпереди від сосцевидних тел виступає дно III шлуночка мозку у вигляді сірого бугра (tuber cinereum), утвореного тонкою пластинкою сірої речовини. Цей виступ витягується в воронку, що переходила в дистальному напрямку в гіпофізарну ніжку і далі в задню частку гіпофіза. Розширена верхня частина воронки – серединна піднесення – вистелена епендими, за якою йдуть шар нервових волокон гіпоталамо-гіпофізарного пучка і більш тонкі волокна, що беруть початок від ядер сірого бугра. Зовнішня частина серединного узвишшя утворена опорними нейрогліальних (епендімнимі) волокнами, між якими залягають численні нервові волокна. У цих нервових волокнах і біля них спостерігається відкладення нейросекреторних гранул. Т.ч., гіпоталамус утворений комплексом нервово-провідникових і нейросекреторних клітин. У зв’язку з цим регулюючі впливу гіпоталамуса передаються до ефекторів, в т.ч. і до залоз внутрішньої секреції, не тільки за допомогою гіпоталамічних нейрогормонів, які переносяться з потоком крові і, отже, діючих гуморально, але і по еферентних нервових волокнах.

Гіпоталамо-гіпофізарна система - об'єднання структур гіпофіза та гіпоталамуса, що виконує функції як нервової системи, так і ендокринної. Цей нейроендокрінний комплекс є прикладом того, наскільки тісно пов'язані в організмі ссавців нервовий і гуморальний способи регуляції

Гіпоталамо-гіпофізарна система складається з ніжки гіпофіза, що починається в вентромедіальної області гіпоталамуса, і трьох часток гіпофіза: аденогіпофіз (передня частка), нейрогіпофіз (задня частка) і вставних частка гіпофіза. Робота всіх трьох часткою управляється гіпоталамусом за допомогою особливих нейросекреторних клітин. Ці клітини виділяють спеціальні гормони - рилізинг-гормони. Релізинг-фактори потрапляють в гіпофіз, а точніше в аденогіпофіз через ворітну вену гіпофіза [джерело не вказано 508 днів].

Існує два типи рилізинг-факторів.

звільняють (під їх дією клітини аденогіпофіза виділяють гормони)

останавливающие (під їх дією екскреція гормонів аденогіпофіза припиняється)

На нейрогіпофіз і вставних частку гіпоталамус впливає за допомогою спеціальних нервових волокон, а не нейросекреторних клітин.