Економічна система: сутність, структурні елементи.

Економічну систему визначають по – різному. В одному випадку її характеризують як сукупність економічних відносин, що історично виникли як сукупність економічних відносин, що історично виникли, складалися в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ. В іншому – як сукупність юридично закріплених норм, правил, принципів, що визначають характер взаємин між людьми. У третьому – економічна система- сукупність економічних відносин між суб єктами, що хазяйнують, які здійснюють вибір способів оптимального використання обмежених ресурсів з метою задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Кожне з вивчень відбиває якусь одну із сторін категорії, юо складність об єкта не дає можливості дати його вичерпну характеристику якимось одним визначенням.

Як і будь – яка інша система, економічна характеризується такими рисами, як цілісність, організованість, керованість, цілеспрямованість. Цілісність означає органічну єдність і сумісність різних сторін та елементів системи, домінування в ній сукупності економічних відносин, що відбивають її глибинну суть. Єдність обумовлює взаємодію, взаємопроникнення і

взаємозамінність елементів системи, забезпечує стійкісь зв язків між господарюючими суб єктами. Елементи колишніх економічних відносин, які зберігаються, витісняються на периферію нової системи, де відіграють обмежену підлеглу роль, і не впливають на громадське життя. Керованість економічної системи – це сукупність об єктивних і субєктивних чинників, що забезпечують її рівновагу. Координація діяльності господарючих суб єктів може здійснюватися сукупністю ринкових механізмів. Цілеспрямованість економічної системи має на увазі чітке усвідомлення цілей, що ставить перед собою суспільство. Кінцева мета – вільний всебічний розвиток особистості. Але соціальна спрямованість суспільного виробництва залишається головним напрямком розвитку економічної системи. Вона здебільшого залежить від того, наскільки рівномірно розподілена економічна влада, який діапазон майнового розподілу членів суспільства, що є безпосереднім рушійним мотивом економічного зростання. Економічна модель – не більше за формалізований опис системи. Вона відбиває астрактні уявлення про найістотніші риси процесу чи об єкта. Модель відбиває економічну дійсність певною мірою спрощено, оскільки грунтується в основному на базових категоріях системи. Виділяють три основні моделі економічних систем: традиційна, ринкова, центрально – керована.

Традиційна система властива раннім етапам розвитку суспільства, доіндустріальній епосі, коли панувала аграрна ручна праця, люди значною мірою залежали від природних чинників. Знання, що не стало наукою, грунтувалося на спостереженнях. Поступово накопичувався досвід господарювання, який закріплювався на звичаях і традиціях. На господарське життя великий вплив мала церква, яка колонізувала накопичуваний досвід. Традиції підтримувалися релігійною вірою. В економічній структурі традиційної системи домінувало натуральне господарство, ринкові відносини мали нерегулярний характер, ще не стали загальними.

В окремих країнах існувала й інша організація суспільства, що одержала назву азіатського способу виробництва. Він існував в Індії, Китаї, Єгипті, а також у країнах американського континенту – Мексиці, Перу – держави інків та ацтеків. Основу азіатського способу виробництва складали землеробські громади. Державні структури (деспотії) зосередили у своїх руках власність на землю і воду, привласнювали додатковий продукт. Більш пізні деспотії допускали приватне володіння, обробку землі та купецького капіталу. Це забезпечувало життєздатність та стабільність азіатського способу виробництва на тривалих відрізках історичного розвитку. Нині деякі економісти розглядають азіатський спосіб виробництва історичним попередником центрально – керованої системи.

Центрально – керована система характеризується монополією державної власності, розпорядником якої виступає державний апарат, відсутністю вільних товарно – грошових відносин, концентрацією в руках єдиного політичного й економічного центру усіх важелів впливу на господарську діяльність підприємств, значної частини додаткового продукту. Ідеальним типом ценртально – керованої системи є монополія. Вона створюється там, де складаються умови, які дають змогу суттєво затруднити вихід на ринок фірмам-конкурентам. такі бар’єри можуть створюватися масштабами виробництва, котрі диктуються сучасною технологією; природною обмеженістю ресурсів; доцільністю задоволення потреб з одного джерела, а також патентами, ліцензіями, що закріплюють включне право фірмим на виробництво і продаж продукту.

Ринкова система характеризується свободою вибору, різноманітністю форм власності, розвитком ринкових відносин. Ринкові відносини охоплюють практично всі сфери життєдіяльності суспільства, хоча і не з одинаковою інтенсивністю. Економічні процеси піддаються як внутрішньому(через співвідношення попиту і пропозиції) так і зовнішньому впливу(регулююча роль держави).