Інфляція: причини виникнення та соціально-економічні наслідки.

Інфляція – це знецінення грошей, породжене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання.

Під час інфляції має місце:

o знецінювання грошей по відношенню до золота;

o знецінювання грошей по відношенню до товару;

o знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках:

“Інфляція – це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов’язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць – це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.”

Типи інфляції

В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат (пропозиції ). Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.

Інфляція попиту – це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних витрат, збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати). Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: “Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів”.

На першому вiдрiзку сукупнi витрати недостатнi i обсяг валового нацiонального продукту (сукупноi пропозицiї) значно вiдстає вiд свого потенцiйного рiвня за умови повноi зайнятостi. У разi збiльшення сукупного попиту рiвень цiн не змiниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде вiдсутня. Це пояснюсться тим, що iснує велика кiлькiсть незалучених у виробництво трудових i матерiальних ресурсiв, якi ще можна залучити за iснуючих на них цiн.

Поступово зростання попиту пiдштовхує розвиток сукупної пропозицiї до другого вiдрiзку, зображенного на мал.1. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому їх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починасться зростання цiн, тобто iнфляцiя. Iнфляцiю, що виникає на другому вiдрiзку кривої сукупної пропозицiї, називають передчасною, тому що вона починається до появи повної зайнятостi i повного використання виробничих потужностей у краiнi.

Подальше зростання сукупного попиту пiдштовхує сукупну пропозицiю до потенцiйно можливого обсягу виробництва, зображеного на мал.1 третiм вiдрiзком. На цьому вiдрiзку реальний валовий нацiональний продукт досягає свого максимуму, i тому подальше збiльшення сукупного попиту зумовлює iнфляцiю, яку називають вже “чистою” на вiдмiну вiд передчасної.

Соціальні наслідки

По-перше, інфляція знижує життєвий рівень населення усіх верств населення.

По-друге, вона знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну рнту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

ü зростання виробництва і насичення ринку товарами;

ü структурну та конверсійну перебудову економіки;

ü обмеження емісії грошей;

ü скорочення дефіциту державного бюджету;

ü стимулювання нагромаджень та інвестицій;

ü приватизацію і стимулювання середнього і малого підприємництва;

Якщо розглядати підсумки антиінфляційної політики в Україні за останній період, то можна дійти висновку, що пожорстокішання монетарної та фіскальної політики сприяло ліквідації проявів відкритої інфляції. НБУ взяв курс на гальмування темпів інфляції та досягнення фінансової стабілізації. Для цього було вжито ряд обмежувальних заходів:

ü підвищено облікову ставку;

ü відсотки за кредитними та депозитними операціями банків виведено на позитивний відносно темпів інфляції рівень;

ü підвищено норми обов”язкового резервування;

ü запроваджено кредитні аукціони, внаслідок чого розподіл коштів між банками набув ринкового характеру;

ü запроваджено операції з державними цінними паперами як основне джерело покриття бюджетного дефіциту.

Зазначені аспекти цієї політики спрямовувалися передусім на обмеження грошової пропозиції. Загальні темпи зростання грошової маси знизилися (додаток 1).

Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність – чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають:

1) регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.

2) регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.

3) обов’язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

4) операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

5) регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої “ринковості”. Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов’язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.