Нарощування і розширення досліджень, наукове протидія кліматичним змін.

Захист довкілля Китаї одна із базових напрямів розвитку національної політики. Уряд КНР приділяє багато уваги законодавчої роботі у цій сфері. З метою стимулювання координації економічного, соціального та обмеження екологічного розвитку Китаю уряд із початку 1980-х років розробив і втілила ряд принципів, політичних ініціатив і законодавчих заходів. На цей час КНР має правову систему, засновану на Конституції КНР і Законі про захист довкілля Китаю. У 1979 р. був випущений перший Закон про навколишньому середовищі про його випробувальному виконанні, який обумовлює базові принципи координації розвитку, соціального прогресу й екологічної захисту, встановлює відповідальність державних чиновників різного рівня життя та індивідів.

Конституція КНР 1982 р. містить становища, що стосуються захисту довкілля. У ст. 26 говориться у тому, що «держава захищає і покращує середу, де живуть люди, і екологію Китаю, контролює забруднення та інші громадські загрози». У документі містяться норму закону про обов'язки держави зберігати природні ресурси, і дику природу. За підсумками цих положень було розроблено кілька законів і положень, зокрема «Закон про запобігання забруднення води» (1984), «Закон про запобігання забруднення повітря» (1987), «Закон про охорону тварин» (1988), «Закон про збереження ґрунту та води» (1991), «Закон про запобігання ерозії грунтів та боротьби зопустиниванием» (1991), «Закон про викидах» (1995), «Закон про збереження енергії» (1997), «Закон про лісах» (Лісове право, 1998), «Положення про відновленні лісових насаджень на землях, зайнятих під ріллі», «Положення про пожежної профілактиці у лісах», «Положення про попередженні і боротьби знасекомими-вредителями лісів»,

низку інших законів та Міжнародних договорів, включаючи Кіотський і Монреальський протоколи.

У результаті Китаї стояли випущені два документи, названих «Білу книгу», законодавчо закріплюють норму закону про навколишньому середовищі розвитку. Перша книга — «Охорона навколишнього середовища у Китаї», опублікованаПресс-канцелярией Держради КНР 1996 р., друга — «Охорона навколишнього середовища у Китаї, 1996–2005», опублікованаПресс-канцелярией Держради КНР 5 червня 2006 р. Отже, нині в КНР існує система законодавчого регулювання діяльності з відношення до навколишньому середовищі.

Екологічна криза в Китаї носить тотальний характер. Вона загрожує насамперед якості життя, безпеці та здоров'ю населення. Причиною кризи є довготривала політика досягнення максимального економічного зростання в умовах абсолютного приросту населення. Крім того, роз'єднаність соціуму та протистояння економічних інтересів різних соціальних груп перешкоджають формуванню єдиної екологічної свідомості, дбайливого відношення до збереження і використання природних багатств.

Китай, як і багато інших країн, що розвиваються, страждає від таких екологічний проблем як ерозія ґрунту, деградація орних земель, вирубування лісів, опустелювання пасовищ, але до цього додаються і проблеми забруднення атмосфери і водних басейнів.

Ерозія ґрунтів поширена більш ніж на третині території країни, внаслідок чого щорічно губиться значна частина ріллі. Площа пустель щорічно збільшується на 3, 4 тис. кв. км, що призводить до пересихання озер і боліт, зниження рівня і засолення ґрунтових вод, деградації трав'яного покриву степів. Стан атмосферного повітря Китаю викликає все більше занепокоєння. Сьогодні дві третини китайських міст за якістю повітря не відповідають стандартам, причому половину шкідливих викидів в атмосферу дає автомобільний транспорт.

Величезний збиток навколишньому середовищу і здоров'ю населення наносить використання вугілля як палива. Продукти згоряння вугілля – головне джерело забруднення атмосфери в Китаї. На долю країни приходиться 13, 5% світових викидів вуглекислого газу і 15, 1% двоокису сірки.

Інтенсивне використання мінеральних добрив, інсектицидів і гербіцидів, що сприяло значному підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, стало джерелом забруднення ґрунтових вод, рік, озер і морської акваторії. Основними постачальниками брудних промислових стоків залишаються швидкозростаючі підприємства паперової, хімічної, текстильної і харчової промисловості, бо в КНР практично немає очисних споруд на підприємствах. Не меншу роль у забрудненні вод відіграють побутові відходи. Величезну проблему створює нестача питної води. Майже половина населення країни проживає в районах де потреба у чистій воді не задовольняється.

Враховуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що забруднення природного середовища в Китаї далеко перевершує його здатність до самоочищення, а діючі конституційні норми і закони, спрямовані на підтримку екологічної безпеки, виконуються погано. У країні практично відсутній суспільний контроль за діями влади і підприємців, що наносять непоправний збиток природному середовищу.