Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Робота в групах
|
|
Група № 1. Сатиричне змалювання образу Мини Мазайла в творі.
Група № 2. Сатиричне змалювання образів тьоті Моті та Баронової-Козино.
Група № 3. Доведіть, що образ дядька Тараса — сатиричний.
Група № 4. Драматургічна майстерність автора у створенні комічних ситуацій і характерів.
Сатиричне змалювання образу Мини Мазайла
Мина Мазайло, головний персонаж п’єси М. Куліша, українець за національністю, харківський службовець. Він поставив собі за мету будь-якими способами пробитися до «власті імущих». Але, на його думку, на заваді йому стало його українське прізвище, тому чоловік вирішив зректися його, змінити «недоброзвучне» прізвище на інше, наприклад, Розов, чи Тюльпанов, чи Сіренєв, чи, на крайній випадок, Мазєнін. Він не думає про те, що це веде до відмови від свого національного коріння, від батьківської мови, від власного «я». Він і чути не хоче про те, що прізвище успадковане від предків, що в ньому — історія роду. Про це йому намагаються нагадати й дід-запорожець, який з’являється перед Миною у фіналі третьої дії («Запорожець славний був і колеса мазав. Отож і Мазайло-Квач прозивався. Як ішли козаки на чотири шляхи — мазав. Мазав, щоб не пропадала тая козацькая слава, що по всьому світу дибом стала, а ти моє прізвище міняєш?!»), і дід-чумак («Я — твій прадід Василь... Ще з діда Мазайло-Квач прозивався і чумацькі колеса мазав. Як рипіли вони на південь — мазав, рипіли на північ — мазав, а ти моє славне прізвище міняєш?!»), і «третій дід, селянин, без мазниці й квача» говорить Мині: «Я твій дід селянин Авив, що був собі та жив, мазав чужії вози, бо свого вже не стало, а ти моє славне прізвище міняєш?!». Предки пишаються своїм прізвищем і вважають його славним, бо продиктоване воно не тільки родом занять, а самим життям. Тому ним слід дорожити. Але на Мину жодні переконання не діють. Політика русифікації українців, пропаганда їх «другосортності» й «неповноцінності» зробили свою справу.
Сарказмом наповнений епізод твору, коли Мина розповідає, як ішов до загсу писати заяву про зміну прізвища. «Ще як я підходив до загсу — думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське — і заноровиться. На зло тобі заноровиться». Тобто персонаж усе українське сприймає як щось чуже для себе й навіть вороже. Він протиставляє те, чого, здавалося б, протиставляти не можна — службовець і українець. І від прізвища свого вже давно відмовився, про що свідчить зворот «міняю, так би мовити, його українське», а не «своє». І це вже не комедія, це трагедія.
Мина й синові говорить, що не слід вірити у відродження національної культури: «Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади».
Коли ж нарешті мрія здійснилася, у Мини «в очах райдуги, метелики, луки...». Газету, яка опублікувала довгоочікуване оголошення, у родині новоспечених Мазєніних вирішили помістити в рамці під скло, радості не було меж: «Однині я — Мина Мазє- нін. Здрастуйте, Мина Мазєнін, Мино Марковичу. A-а, добродій Мазєнін? Моє вам!..». Окрилений Мазайло-Мазєнін у різних варіантах розігрує сам із собою уявні зустрічі з такими ж, як і сам, перевертнями, які відмовилися від роду й народу. Засліплений, Мина навіть не помічає іншого матеріалу в тій же газеті, який повідомляє про звільнення його з роботи за «систематичний і зловмисний опір українізації».
Отже, Мина Мазайло — це уособлення войовничого міщанства, яке вороже ставилося до самої ідеї відродження української культури. Його образом М. Куліш висміює пристосовництво тогочасного міщанина до нових життєвих обставин. Із убивчою іронією й презирством він розвінчує національний нігілізм харківського обивателя Мини Мазайла, який, вигадавши електричну мухобійку і заснувавши у власній квартирі своїм коштом «соціалісти- ческого лікнепа правильних проізношеній», прагне стати «порядочным человеком». Категорично заперечуючи все українське, він готовий убити рідного сина, щоб не заважав змінити прізвище: «Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні — то через труп переступлю. Через труп!..».
2.
Сатиричне змалювання образів тьоті Моті та Баронової-
Козино. Орієнтовний зміст виконання завдання (рольова гра)
Представники групи оформляють результати роботи у вигляді діалогу між тьотьою Мотею, Бароновою-Козино та членами групи.
Діалог із Мотпроною Розтпоргусвою
1.
Поясніть, чому ви опинилися в Харкові?
Тьотя Мотя. Я приїхала із Курська спеціально, щоб урятувати свого племінника Мокія від українських фантазій. Я зрозуміла з телеграми, яку прислала мені сестра Килина, що конфліктну ситуацію, яка склалася в сім’ї, можу порятувати тільки я. Тому відразу кинула навіть свій базар. І ось я тут.
2.
Як пояснити вашу гостру реакцію на напис «Харків» на вокзалі?
Тьотя Мотя. Ой, не вимовляйте при мені так. Ну який же «Харків»? Тільки Харьков! Це ж наш город, руський. Навіщо ж псувати його назву, я вражена таким нечуваним зухвальством.
3.
У нас склалося враження, що ви негативно ставитеся до української мови й до українців?
Тьотя Мотя. Я уже говорила, що «не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени? Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями?» Ваші «українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни?.. Я дивилася п’єсу «Дні Турбіних». От уже відвела душу. Це така розкіш. Така правда, що якби ви побачили, які взагалі осоружні, огидливі на сцені ваші українці, ви б зовсім одцуралися цієї назви... Грубі, дикі мужлани... Ідійоти! І хоч би один путній, хоть трішки пристойний був. Жодного! Ви розумієте? Жодного! Всі, як один, дикі й жорстокі...
Яка у вас провінція, ах, яка провінція! Ой, яка ще темрява! Про якусь українську мову спорять і справді якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас у Курську нічого подібного... Ваша українська мова — це австріяцька вигадка.
4.
Як би визначили свою «ідеологічну платформу»? Якщо можна, відповідь дайте стислу й лаконічну. Які принципи лежать в основі вашої «ідеологічної платформи»?
Тьотя Мотя. Я вважаю, що:
1.
«Прілічнєє бить ізнасілованной, нежелі українізірованной.»
2.
«Всі ми перш за все руські люди.»
3.
Українізація — «це туман, чорний туман... І все це минеться. Зостанеться єдина, неподільна...»
Висновок групи. Змальовуючи образ тьоті Моті, письменник дещо згущує фарби, вдається до засобів сатири, гротеску та шаржування. А її абсурдні твердження про українців та українську мову допомагають не тільки розвінчати шовінізм персонажа, а й загострити проблему.
Довідка
Гротеск — тип художньої образності, який ґрунтується на примхливому поєднанні фантастичного й реального, прекрасного й потворного, трагічного й комічного, життєподібного й карикатурного.
Шарж (фр. charge) — різновид карикатури, у якому зберігається подібність з об’єктом зображення, сатиричні тенденції поступаються перед м’яким, доброзичливим гумором.
Запитання до Баронової-Козино
1.
Поясніть причину вашої появи в сім’ї Мазайлів. Баронова-Козино. Мене найняв голова цієї сім’ї показати
йому кілька лекцій з правильних проізношеній. Я згодилася, бо він так хвилювався, що не вміє правильно говорити російською, а для мене правильні проізношенія — це єдина можливість підзаробити.
2.
Як ви думаєте, чи так важливо головному персонажеві міняти прізвище й вивчати ваші «проізношенія»? Баронова-Козино. Прізвище Зама... Майза... Ах, Боже мій,
чудне таке прізвище. Либонь, малоросійське? Звичайно, міняти. І, як кожна культурна руська людина, він повинен опанувати правильну вимову.
2.
Ваше дещо старомодне довоєнне вбрання — це ваша ідейна позиція чи наслідок нестачі коштів?
Баронова-Козино.Ваше питання некоректне. Але я відповім. Так, я знаю, що про мене часто говорять як про «даму в довоєнному вбранні». Які то були часи, хіба їх можна забути? Я була гімназіяльною вчителькою. Дівчатка-гімназистки у формах, молитва перед лекцією... Як ви думаєте, повернуться такі часи?
2.
Чи розумієте ви, що виглядаєте комічно, бо не відповідаєте вимогам часу? Невже ви думаєте, що зараз країні потрібна, як сказав Мокій, «інститутика старих класних дам, за програмою: на ґарє ґусі гаґочуть, пад ґарой сабакі ґафкають»? Баронова-Козино. Я відмовляюся відповідати.
Висновок групи. Постать гімназійної вчительки Баронової-
Козино автор змальовує за допомогою скептичного гумору. Вона — зразок старої схоластичної школи, завданням якої була русифікація українського населення. Як і за царського режиму, Баронова-Козино підкреслює значимість російської культури, не дбаючи про національну гідність представників інших народів. За допомогою цього образу М. Куліш, з одного боку, висміює ті сили, які чинили опір українізації, а з другого застерігає, що існує загроза процесові національного відродження в Україні.
3.
Доведіть, що образ дядька Тараса — сатиричний
Проблемне питання: довести, що образ дядька Тараса — сатиричний.
Завдання дослідження: визначити, якими засобами користувався М. Куліш для сатиричного змалювання образу дядька Тараса.
Результати повідомлення узагальнити у вигляді таблиці.
| Назва засобу | Приклади |
| Мовна характерис тика | Глибоко обурений ставленням до української мови та культури, але не вірить в українізацію («Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєш по-нашому, всяке на тебе очі дере... Всяке тобі што- кає, какає, — приступу нема».) |
| Невідповід ність | Невідповідність бажань і засобів їх реалізації. (Погоджується зі зміною прізвища, навіть пропонує свої варіанти, які свідчать про його тугу за козацьким минулим. Але персонаж не усвідомлює, що така поведінка не сприяє збереженню історичної пам’яті народу, що таким чином рветься національне коріння.) Невідповідність між сприйняттям дядьком Тарасом своєї сутності та справжнім станом речей. (Уважає себе українцем-патріотом, а насправді — національно обмежена людина, уособлення хуторянського провінціалізму.) Невідповідність поведінки (Приїхавши до Мазайлів, щоб рішуче завадити зміні прізвища, русифікації, у відповідальний момент спасував перед натиском тьоті Моті, забувши про свої патріотичні настрої та поривання) |
| Акцентування уваги на деяких психологічних рисах характеру персонажа | Підозрілий, боязкий, у всьому шукає підступ, пастку, провокацію, хоча й не завжди безпідставно («їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було».) |
| Іронія (спрямована проти хуторянського провінціалізму та національної обмеженості) | Діалог дядька Тараса й тьоті Моті про мову та запозичення в мові (Тут як не вихопиться дядько Тарас: · А по-вашому, по-оно-о-му, вишепоіменованому, не по без-воз-мез-дно у французів бла-го-прі-об-ре-тє- н-ному, а по істинно по-расєйському як буде «акушерка»? По-нашому «повитуха», а по-вашому як? Тьотя Мотя · Акушерка. Дядько Тарас · Нічого подібного! «Акушерка» — слово французьке, «адвокат» — латинське, «лямпа» — німецьке. По-нашому білет — «квиток», а по-вашому як? Тьотя · Білет |
4.
Підбиття підсумків роботи в групах,
коментар та доповнення вчителя
5.
Проаналізувати ситуацію
Ознайомтеся із тлумаченням деяких слів, записаних на дошці.
Шовініст. — людина, яка обстоює ідею расової винятковості та розпалює національну ворожнечу й ненависть.
Націоналіст — той, хто розпалює національну ворожнечу під гаслом захисту особистих національних інтересів і національної винятковості.
Манкурт — особа, яка відмовляється від свого народу, національності.
Патріот — віддана своїй вітчизні та народу людина.
Чи можемо ми говорити, що всі ці типи персонажів присутні в п’єсі? (Ні. Жоден із персонажів не є патріотом України. Мина Мазайло — кар’єрист, типовий манкурт; дядько Тарас — анахронічний націоналіст, тьотя Мотя із Курська має великодержавницькі погляди зрусифікованої людини, яскраво виражена шовіністка.)
6.
Виступ учня із випереджувальним завданням на тему
«Драматургічна майстерність автора у створенні комічних
характерів і ситуацій, у побудові діалогів та ремарок,
у мовній характеристиці персонажів»
«Мина Мазайло» — комедія типів і положень. У ній дійові особи складають сюжетно-колізійні та концептуально-світоглядні пари. Це Мина Мазайло й Мокій, Рина й Уля, тьотя Мотя й дядько Тарас. їхні репліки, діалоги, дії формують основний конфлікт твору й виступають носіями суто комічного начала. Для п’єси характерні відточені сцени, дотепні діалоги, епатажні репліки, афористичні вислови, жартівливі умовиводи, трагіко- медійні судження, мовленнєво-фонетична гра. У творі використано широкий діапазон живої колоритної мови, яка допомагає відбити специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій — веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагоричних.
«Мина Мазайло» — це п’єса з численними знахідками.
У творі драматург широко застосував прийом гри. Так, щоб змусити Мокія згодитися на зміну прізвища, Рина просить свою подругу Улю закохати в себе брата, і потім можна буде впливати на його рішення, бо він забуде про «свої українські фантазії». Особливість інтерпретації М. Кулішем прийому гри полягає в тому, що все розвивається за принципом «навпаки». У ході розвитку подій поведінка Улі перестає бути грою і переростає в глибокі почуття. Комічність ситуації посилюється тим, що Рина не відчуває цих змін.
Автор також у п’єсі переплітає реальність із фантастичними комбінаціями, наприклад химерними роздумами-мареннями Мини, його екскурсами в минуле та майбутнє. При цьому М. Куліш широко використовує діалоги без адресата.
Прикладом діалогу без адресата може бути сцена Мазайла перед дзеркалом, коли він, прийнявши на себе уявний образ Мазайла-Мазєніна-із-кращого-світу, почергово прикладає його до різних ситуацій:
«Здрастуйте, Мазєнін, Мино Марковичу! (Привітався на другий голос.) A-а, добродій Мазєнін? Моє вам!.. (Ще привітався на третій голос.) Товаришу Мазєнін! Здрастуйте!.. (Іще привітався.) Здоров був, Мазєнін! Зайдімо?.. Гм. (Помріяв трошки.) Ви не знайомі? (Подавши комусь руку.) Дуже приємно — Мазєнін. (Уклонився.) Будь ласка, ви часом не Мазєнін?! (Кивнув головою.) Так, я Мазєнін!.. (Офіційним голосом.) Ваше посвідчення, громадянине! (Тоді немов подав комусь посвідчення.) Будь ласка! Мазєнін! (Тоді з офіційного на м’якший.) Вибачте, ось у ці двері, товаришу Мазєнін... (Ситим голосом.) Були там Вишньов, Спаський, Де Розе, Мазєнін...»
Поряд із репліками персонажів автор майстерно використовує ремарки, яких у п’єсі близько трьохсот. Вони увиразнюють репліки дійових осіб, спрямовують думку читача, звертаючи їхню увагу на промовисті деталі. За допомогою ремарок конкретизується місце дії, настрої персонажів, вони вказують на трагікомічне навантаження твору. Причому драматург поєднує традиційні ремарки (ремарки-жести, інтонаційні, біографічні, технічні) і ремарки, у яких розкриваються характери дійових осіб, їхні світоглядні позиції та психологічний стан. М. Куліш широко використовує оцінну лексику, яка допомагає зрозуміти ставлення автора до того чи іншого персонажа.
5.
Систематизація та узагальнення вивченого
«Мікрофон»
Чи зустрічалися у вашому житті типи, змальовані М. Кулішем у комедії «Мина Мазайло»?
6.
Домашнє завдання