V. Друге біблійне оповіданнє про сотвореннє сьвіта

Перейдемо тепер до другого оповідання про сотвореннє сьвіта, що в тій самій книзі «Битія» покладене безпосередно за першим, тим, яке ми отсе розібрали. Ось що читаємо там:
Глава II. Зач. 4 (друга половина): В часї, коли Ягве (Бог) сотворив землю і небо,
5. коли ще не було корчів на землі і не повиростало нїяке зїлє, бо Ягве (Бог) не спускав дожджу на землю і не було людий, щоб обробляли землю –
6. але залива вибухла з землі і напоїла всю площу поля –
7. тоді утворив Ягве (Бог) чоловіка з пороху з землї, і вдунув йому дух житя в ніздрі; так став ся чоловік живою істотою.
8. Тоді насадив Ягве (Бог) сад у Еденї, далеко на сході, і посадив туди чоловіка, якого утворив.
9. Тоді велїв Ягве (Бог) вирости з землї всякому дереву пишному на вид і приємному до їди, і дереву житя по серединї саду, і дереву пізнання добра і зла.
10. І ріка починаєть ся в Еденї, що напоює сад; вона дїлить ся потім на чотири відноги:
11. перша називаєть ся Пішон; се та, що обливає край Хавілу, де знаходить ся золото;
12. а золото того краю коштовне; там трапляєть ся також «бедоляг» (пахуча живиця) і камінь шогам.
13. Друга ріка називаєть ся Ґігон; се та, що обливає всю країну Куш.
14. Третя ріка називаєть ся Гіддекель (Тиґр); се та, що пливе на схід від Ашшура. Четверта ріка, се Перат (Евфрат).
15. Тоді взяв Ягве (Бог) чоловіка і посадив його до саду Едена, щоб управляв і беріг його.
16. Тодї дав Ягве (Бог) чоловікови наказ: «Із усїх дерев саду можеш їсти скілько хочеш;
17. але з дерева пізнання добра і зла, з того не можеш їсти; бо в той день, коли з'їси з нього, мусиш умерти на смерть.»
18. Потім мовив Ягве (Бог): «Не добре, щоб чоловік був сам один; добуду йому істоту, щоб допомагала йому і була відповідно до нього».
19. Так утворив Ягве (Бог) далї з землї всяку звірину полеву і всїх птахів небесних і привів їх до чоловіка, щоб побачити, що він скаже на се; і що чоловік скаже до них, саме так мали вони називати ся.
20. Так сказав чоловік назви всїм скотам і птахам небесним і всїл полевій звіринї. Але для чоловіка не знайшов між ними істоти, що моглаб допомагати йому і бути відповідна до нього.
21. Тодї напустив Ягве (Бог) дивовижний сон на чоловіка, так що він заснув; тодї взяв із нього одно з його ребер і заповнив прогалину мясом.
22. А з ребра, що виняв із чоловіка, збудував Ягве (Бог) жінку і привів її тодї до чоловіка.
23. І промовив чоловік: «Отсе нарештї кість із моєї кости і тїло з мого тїла; ся звати меть ся жоною, бо вона взята з мужа».
24. Тому покидає чоловік батька й матїр і пристає до жінки, так що обоє роблять ся одним тїлом.
25. А обоє, чоловік і жінка, були голі й не стидали ся.

Як бачите, маємо тут зовсїм відмінний образ сотворення сьвіта і зовсїм инше оповіданнє.

Перша річ, що вражає нас тут і чого не знайдете в инших перекладах, се подвійна назва Бога: Ягве і Бог (Ельогім); так стоїть у тих місцях у жидівськім письмі. Очевидно первісне стояло тут само імя Ягве, але той, хто приклеїв се оповіданнє до першого або перше до отсього, силував ся замазати ту ріжницю і не важучи ся викинути сьвяте імя Ягве, подописував до нього скрізь своє улюблене Ельогім; тому се друге імя, перекладене по нашому, ми поклали скрізь у скобках.

Друга річ, яка мусить кинути ся в очи кож-дому, хто уважно прочитає отеє оповіданнє і порівняє його з попереднїм, се їх цїлковита незгідність і суперечність. Візьміть дрібницю: в першім оповіданню творить Бог небо і землю, в другім землю і небо. Про твореннє неба одначе в тім другім оповіданню не сказано далї анї слова; можливо, що той хто склеював оба оповідання до купи, викреслив тут кілька зачал. Далї: в першім оповіданню земля на початку покрита водами і твореннє починаєть ся від того, що Бог роздїлює води і з під них показуєть ся суша. Тут натомісь земля, з початку суха, не покрита анї корчами анї зїлєм, і твореннє починаєть ся від того, що з нутра землї вибухає вода і напоює землю. Виглядає зовсїм так, як коли би перше оповіданнє було зложене в краю многоводнім, мокрім, який часто заливають води, а друге в краю сухім, випаленім сонцем, де вода, дощ являють ся першим услівєм житя.

В першім оповіданню ми бачили, що акт сотворення дїлив ся на сїм день і ночий — друге о-повіданнє не знає того зовсїм.

У першім оповіданню сотворені були насамперед звірі, ростини, а потім чоловік; тут навпаки, Ягве творить насамперед чоловіка, а потому звірів.

У першім оповіданню Бог творить від разу пару людий і благословить їх, щоб плодили ся і множили ся; тут Ягве творить з разу самого чоловіка, потім усїх звірів, а нарешті жінку, і замість благословенства дає їм заповідь загрожену страшним проклятєм (карою смерти).

Здаєть ся, не можна й здумати собі двох оповідань про ту саму річ, у яких би в так немногих словах була на кождім пункті така повна та явна суперечність, як між оповіданнями про сотвореннє сьвіта, оповіданнями мов на сьміх склеєними в одну цілість. Тут зараз видно добру пробу на те, що було сказано висше, що цїла книга Битія не могла бути написана одним чоловіком, але була склеєна з ріжних, первісно зовсїм окремо списуваних оповідань, і то в такім часї, коли суперечности тих оповідань уже не відчували ся виразно, а самі оповідання вважали ся шановними памятками старовини, з якої не випадає що будь уривати або перемінювати.

І в отсьому оповіданню маємо деякі темні місця, яких толкованнє не все буває однакове. Коли поглянете до Кулїшового перекладу, то побачите там на початку сього оповідання щось подібне, як на початку першого оповідання: зач. 4 (друга половина) і 5 творять одно реченнє, зач. 6 знов одно окреме, а зач. 7 знов окреме; тимчасом у гебрейськім тексті всї чотири зачала творять одно реченнє. По перекладу Кулїша виходить, що акт сотворення доконуєть ся ще в зач. 4. у другій половині, а потім Ягве немов помалу викінчує своє твориво; з гебрейського тексту виходить, що в зач. 4, 5 і 6 малюєть ся стан сьвіта перед твореннем, а творча діяльність Ягве починаєть ся аж у зач. 7, сотвореннєм чоловіка.

Особливо цїкаве тут зачало 6, де говорить ся про ріку, що вибухла з сухої землї і напоїла землю. Кулїш, як бачите, толкує се зачало зовсїм інакше: «Виходила імла з землї і напувала всю верховину на суходолї». Лишаючи на боцї слово «верховину», невідповідне тут, бо значить що иньше, нїж у нас розумієють під сим словом (Кулїш хотїв сказати: поверхню, а слово значить у нас гори), ми звернемо увагу тілько на ту «імлу», яка буцїмто напувала землю. В гебрейськім текстї тут стоїть слово, яке лиш раз у тім місцї зустрічаєть ся — «ед». Для понятя «імла» гебрейська мова має инше слово. Навпаки, сей «ед» виразно відріжняєть ся від дожджу, який спускає Ягве на землю і про який була мова в зач. 5. Із усього оповідання виходить, що сей «ед» було щось таке, чого не сотворив Ягве, що було перед сотвореннєм. Тілько пізнїйше рабіни-талмудисти підсунули йому толкованнє: хмара, — толкованнє зовсїм хибне, бож анї хмара без дожджу, анї мла не в силї напоїти землю.

Ще пару слів про чотири ріки, що буцїмто випливають із Едена^[12)]. Опираючи ся на зач. 10–14 сеї глави люди довгі віки старали ся віднайти місце, де лежав рай, поки нарештї не переконали ся, що таке пошукуваннє не веде нї до чого. Тілько дві ріки, названі в сьому оповіданню, пли вуть і доси: Гіддекель, по вавилонськи Ідеклят, по бактріянськи Тіґра, по грецьки Тіґріс, і Перат. по вавилонськи Пуратту, по грецьки Евфарт. Обі ті ріки справді випливають із одної гори, плинуть з разу в ріжних напрямах, потім рівнобіжно, і сходять ся нарештї до купи в самім устю до моря. Та при їх жерелах даремно було би шукати двох иньших рік названих у. письмі сьвятім, а також країв Гавіля і Куш. Гавіля в иньших місцях і писаннях, се назва Арабії, відки до Жидів доходило найлїпше золото, а Куш, се Етіопія, край положений у Африцї, на південь від Єгипту. Як бачимо, географічне знаннє того, хто писав отсю повість, було дуже недокладне і бачити в такім баламуцтві якусь Богом обявлену правду, твердити, що підчас потопу сьвіта ріки Пішон і Ґігон щезли, а краї перемінили ся, нема нїякої підстави^[13)].