Практична робота № 14

Тема. Облік витрат виробництва і готової продукції (І)

Мета:

· уяснити основні поняття теми;

· засвоїти поняття загальновиробничих змінних та постійних витрат,

· закріпити вміння розподілу загальновиробничих витрат за різними базами розподілу,

· навчитись розраховувати фактичну собівартість виготовленої продукції та її відхилення від нормативної.

· вміти складати бухгалтерську інтерпретацію вище вказаних розрахунків.

· виховувати посидючість та точність у розрахунках

Мотивація:

«Навіть маленька практика варта великої теорії» (з законів Мерфі)

Вид заняття: практичне.

Місце проведення: аудиторія.

Матеріально-технічне забезпечення:

Підручник (основний), методична розробка практичної роботи, методична розробка додатків до практичних робіт.

Хід роботи:

І. Провести економічну характеристику бухгалтерського рахунку обліку витрат виробництва і готової продукції за варіантами:

І варіант – рахунок 23;

ІІ варіант – рахунок 24;

ІІІ варіант – рахунок 25;

ІV варіант – рахунок 26;

V варіант – рахунок 91;

Порядок опису (характеристики) бухгалтерського рахунка див. в практичній роботі №1.

ІІ. Опрацювати методичні вказівки та послідовність виконання задач

Згідно з П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» витрати виробництва — це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).

Витрати визнаються витратами певного звітного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснюються.

Витрати, які неможливо прямо пов’язувати з доходом певного періоду, відображаються в складі витрат періоду, в якому вони були здійснені.

Це загальні положення, які стосуються витрат усієї діяльності підприємства.

У цій темі розглядатиметься методика обліку витрат виробництва, які становлять собівартість готової продукції (робіт, послуг).

Собівартість продукції — виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво продукції (виробнича собівартість).

У виробничу собівартість продукції згідно з П(С)БО 16 «Витрати» не включаються адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати тощо.

До собівартості продукції включається вартість використаних у процесі виробництва сировини й основних матеріалів, комплектуючих виробів, палива, енергії на оплату праці та відрахування до соціальних фондів, загальновиробничі витрати, інші витрати, пов’язані з виготовленням продукції на рівні виробничих підрозділів (цехів).

Економічний елемент — це економічно однорідний вид витрат; серед них розрізняють:

¨ матеріальні витрати;

¨ витрати на оплату праці;

¨ відрахування на соціальні заходи;

¨ амортизація;

¨ інші витрати.

Склад кожного елемента витрат дається в П(С)БО 16 «Витрати», а групування за елементами показує, що витрачено.

Для визначення собівартості конкретного об’єкта калькулювання витрати виробництва групуються за статтями калькуляції.

Номенклатура статей калькуляції залежить від технологічних і організаційних особливостей підприємства (підрозділу підприємства). Статті калькуляції встановлюються самим підприємством у наказі про облікову політику (або рекомендуються органом управління).

Номенклатура статей калькуляції може бути така:

1. Сировина та основні матеріали.

2. Комплектуючі вироби та купівельні напівфабрикати.

3. Паливо й енергія на технологічні цілі.

4. Зворотні відходи (вираховуються).

5. Основна заробітна плата робітників.

6. Додаткова заробітна плата.

7. Відрахування на соціальне страхування.

8. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

9. Загальновиробничі витрати.

10. Втрати від браку.

11. Виробнича собівартість.

Важливим моментом для визначення собівартості є розподіл витрат на прямі та непрямі.

Прямі — це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний об’єкт витрат (вид продукції і т. д.) економічно можливим способом.

Непрямими є витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об’єкт обміну витрат. Ці витрати належать до кількох (багатьох) видів продукції, і їх потрібно розподіляти між об’єктами обліку пропорційно вибраній базі (пряма заробітна плата робітників тощо).

Наприклад, база розподілу — нормальна виробнича потужність, маш.-год. — 20 000.

Відповідно до нормальної виробничої потужності:

• норматив змінних витрат, грн — 100 000;

• норматив постійних витрат, грн — 40 000.

Фактичні загально виробничі витрати, грн — 120 000.

Фактична потужність, маш.-год. — 16 000.

Алгоритм розподілу витрат загально виробничого призначен­ня буде таким:

1) 100000 грн. / 20000 = 5грн на1маш.-год.(норматив змінних витрат);

2) 40 000 грн / 20 000 = 2 грн на 1 маш.-год. (норматив постій­них витрат);

3) 5 грн х 16 000 = 80 000 грн (змінні витрати згідно з розпо­ділом);

4) 2 грн х 16 000 = 32 000 грн (постійні витрати за розподі­лом);

5) 40 000 грн - 32 000 грн = 8000 грн (різниця в сумі витрат).

Постійні нерозподілені витрати в сумі 8000 грн підлягають включенню в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). При цьому роблять запис:

Д-т 90 " Собівартість реалізації"

К-т 91 " Загальновиробничі витрати" — 8000 грн.

Постійні розподілені витрати в сумі 32 000 грн слід віднести до складу витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) і зробити такий запис:

Д-т 23 " Виробництво"

К-т 91 " Загальновиробничі витрати" — 32 000 грн.

Змінні накладні виробничі витрати також знайдуть відобра­ження в складі витрат на виробництво продукції (рахунок 23 " Виробництво")

Готова продукція — це продукція, яка пройшла на підприємстві всі технологічні операції, відповідає нормам, стандартам якості та передана на зберігання (склад, майданчик, інше місце).

Для обліку наявності та руху готової продукції Планом рахунків передбачено застосування рахунку 26 “Готова продукція”. За дебетом цього рахунку відображається надходження готової продукції власного виробництва за фактичною виробничою собівартістю.

На тих підприємствах, де є незавершене виробництво, для визначення виробничої собівартості готової продукції сума витрат на їх виробництво коригується з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва. На величину збільшення (зменшення) залишків незавершеного виробництва зменшується (збільшується) сума витрат на виробництво готової продукції. Одержана величина дорівнює виробничій собівартості готової продукції:

СВП = НВ (п) + ВВ – НВ(к),

де: СВП – собівартість виробленої продукції;

НВ(п) – незавершене виробництво на початок періоду;

НВ(к) – незавершене виробництво на кінець періоду;

ВВ – витрати на виробництво продукції за період.

До незавершеного виробництва належить продукція, що не пройшла всіх стадій обробки, передбачених технологічним процесом, а також витрати на виконання незакінчених робіт (послуг), які ще не визнано доходом на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги.