ІІІ розділ. Завершення війни та підписання Московського мирного договору 1940р.

12 березня 1940 р. був підписаний Московський мирний договір, унаслідок якого СРСР примусив Фінляндію поступитися значною територією і віддати йому Карельський перешийок з м. Виборг, та військово-морську базу на о. Ханко.

З фінляндської сторони договір підписали прем'єр-міністр Р. Рюті, міністр Ю. К. Паасіківі, генерал-майор Р. Вальден і професор Ст. Войонмаа; з радянської – міністр закордонних справ В. М. Молотов, член Верховної Ради A. A. Жданов і комбриг А. М. Василевський.

Документ складався з преамбули та 10 статей.

Згідно статті № 1 воєнні дії між СРСР і Фінляндією припинялися негайно в порядку, передбаченому доданим до Договору Протоколом (тобто о 12 год. 13 березня 1940 р. за ленінградським часом).

Державний кордон між СРСР і Фінляндською Республікою встановлювалася по новій лінії, за якою до складу території СРСР включалися весь Карельський перешийок з Виборгом (Вііпурі) і Виборзькою затокою з островами, західне і північне узбережжя Ладозького озера з містами Кексгольмом, Сортавала, Суоярві, ряд островів у Фінській затоці, територія на схід Меркярві з містом Куолаярві, частина півостровів Рибачий і Середній.

Обидві сторони зобов'язалися взаємно утримуватися від усякого нападу одна на іншу і не укладати будь-яких союзів або брати участь у коаліціях, спрямованих проти однієї із сторін.

Фінляндська Республіка давала згоду на оренду з щорічною сплатою Радянським Союзом 8 млн. фінських марок, строком на 30 років півострів Ханко і морську територію навколо нього [39; 412].

Згідно статті № 5 СРСР зобов'язалася вивести свої війська з області Петсамо, добровільно відступленої Фінляндії Радянською державою, згідно з Мирним Договором 1920 р. Фінляндія, була зобов'язана не розміщувати в водах свого узбережжя Північного Льодовитого океану військових та інших збройних суден (за винятком збройних судів розміром менше 100 т., а також не більше 15 військових та інших збройних судів, тоннаж яких не перевищує 400 т. для кожного), підводних човнів і збройних повітряних суден, а також не влаштовувати на цьому узбережжі військових портів, баз для військового флоту і військових ремонтних майстерень об'ємом більше, ніж потрібно для згаданих судів та їх озброєння.

Радянському Союзу і його громадянам надавалося право вільного транзиту через область Петсамо в Норвегію і назад. Фінляндський уряд надавав Радянському Союзу право транзиту товарів між СРСР і Швецією.

Договір складено у двох оригіналах, російською, фінською та шведською мовами кожний, і вступав в силу з моменту його підписання.

Фінляндія втратила більше 35 тис. км² території, 11% жителів стали біженцями, а Сталін вимагав ще й виплати репарації. Крім того, протягом другої половини квітня органи НКВС виселили з радянської частини Карельського перешийка більше 450 тис. фінів. Характерно, що зранку 14 квітня фінські війська, яким було повідомлено про перемир`я, стали відтягуватися від лінії фронту вглиб країни. І раптом в 11.45 радянська артилерія відкрила шквальний вогонь по фінах, нанісши їх військам і мирному населенню значних втрат [14].

Виступаючи 29 березня 1940 р. на засіданні Верховної Ради СРСР, Молотов заявив: втрати Червоної Армії в боях з білофінами становили вбитими 48745 чоловік, пораненими – 158863. Фінська ж сторона втратила, за його словами, 60 тис. вбитими (із ніби то 600-тисячної армії) [25].

Дійсно ж тільки 15-та радянська армія, яка брала участь в боях з 12 лютого по 13 березня 1940 р., втратила 49795 бійців і командирів, в тому числі 18065 вбитими; створена 26 грудня 1939 р. 13-та армія щомісячно втрачала по 61.2% особового складу. Лише в 34-й армії (комкор В.А. Фролов) втрати становили 0.3% середньомісячного списочного складу. В цілому кількість вбитих, померлих від ран і хвороб досягла 126875 чоловік (за іншими даними – 217 тис.), поранених – 264908. Звісно Хрущов свідомо помилявся, називаючи цифру втрат в 1 млн. чоловік, так як подібні перебільшення служили для нього додатковим аргументом в послабленні авторитету Сталіна.

В боях з фінами СРСР також втратив 625 літаків, більше тисячі танків.

Фінська армія із 175 тис. особового складу втратила 48243 вбитими, 43 тис. – пораненими [18].

28 березня 1940 р. К. Ворошилов виступав з доповіддю «Уроки війни з Фінляндією» на пленумі ЦК ВКП(б). Рятуючи свою достатньо підмочену репутацію, він вилучив із тексту ряд фраз, в тому числі: «Фінська армія стійка і сильна в обороні. Оборонний бій добре знає і вміло організовує… Фінська армія проявляла ініціативу і впертість в боях, особливо там, де наші частини не вміли тримати ініціативу за собою» [8]. Особисто Сталін виправив п`ять пунктів розділу «Слабкі сторони фінів», доводячи до абсурду характеристику армії К.Г. Маннергейма.

Радянсько-фінська війна була най тривалішою і найбільш кровопролитною в Європі до моменту нападу фашистської Німеччини на СРСР. Вона тривала 105 днів, у той час як вермахт здійснив кампанію в Польщі за 36 днів, завоював Норвегію за 50 днів, розгромив англо-французьку коаліцію за 35 днів, захопив Югославію і Грецію за 21 день, а Данію – за 2 дні [10].

14 грудня СРСР виключили із Ліги націй за агресивні дії відносно Фінляндської держави. Власне, сталося це з вини керівників Радянського Союзу, які продовжували демагогічно повторювати, що йдуть зовсім не воювати, а надають посильну допомогу «народній владі» Фінляндії на чолі з О. Куусіненом. Разом з тим Ліга націй не засудила радянсько-німецький договір 23 серпня 1939 р., ні напад СРСР і Німеччини на Польщу, а польського представника З. Гарлінського попередили: якщо він спробує заговорити про це на засіданні Ліги націй, то буде позбавлений права голосу [31; 453].

Після врегулювання конфлікту з Фінляндією Радянський Союз поліпшив своє стратегічне становище на півночі і північному заході, створив передумови для забезпечення безпеки Ленінграда і Мурманської залізниці.

Радянсько-фінська війна стала для Червоної Армії хоч і важкою, але вцілому повчальною школою перед наступним більш суворим випробовуванням – війною з фашистською Німеччиною та її союзниками, в тому числі Фінляндією.

Незважаючи на локальний характер, радянсько-фінська війна слідом за «польською кампанією» справила великий вплив на розвиток подій в Європі у ході Другої світової війни. Вона ніби на мить показала той дисбаланс воєнної могутності на користь гітлерівської Німеччини, що створився в результаті розколу антифашистських сил як у кожній європейській країні, так і на континенті вцілому.